Українська легенда спорту Харлан спростувала чутки про завершення кар’єри

Попри те, що ракетні загрози для південних регіонів стали частиною повсякденної реальності, а захист дітей офіційно проголошений одним із ключових завдань держави, в Одеській області питання безпеки шкіл і дитячих садків дедалі більше нагадує не гуманітарну місію, а стабільно налагоджений бізнес. Під приводом облаштування укриттів, ремонту захисних споруд і підвищення рівня безпеки сформувалася система, у якій бюджетні кошти концентруються в руках обмеженого кола підрядників, тісно пов’язаних із чиновницькими структурами.

Центральну роль у цій схемі відіграє Департамент капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації, через який проходить більшість контрактів. Формально всі процедури виглядають законними: оголошуються тендери, публікується документація, підписуються договори. Однак на практиці конкуренція часто має декоративний характер, а переможці визначаються заздалегідь. Інші учасники або не допускаються до торгів, або відсіюються через формальні зауваження, які не мають суттєвого впливу на якість робіт.

Центральним бенефіціаром цієї схеми стала компанія «СПК “ФЛАГМАН”», чиї фінансові показники стрімко зростають саме на тлі реалізації проектів, пов’язаних із цивільним захистом. Компанія отримує найбільші контракти, попри те, що рентабельність її діяльності нагадує транзитні структури, створені не для якісного виконання робіт, а для акумуляції коштів. Саме за таким сценарієм було реалізовано проєкт зі зведення укриття для дитячого садка «Оленка» у селі Маяки. Тендерна документація була складена так, що лише «Флагман» відповідав усім вимогам, а штучне завищення критеріїв до досвіду та обсягів робіт повністю заблокувало доступ незалежних підрядників.

У підсумку договір на понад 38,8 мільйона гривень отримала саме ця компанія, хоча реальні обсяги будівництва могли коштувати значно дешевше. Аналіз кошторису демонструє системне завищення цін на ключові матеріали — бетон, щебінь, арматуру, будівельні суміші та обладнання. У деяких позиціях вартість перевищує ринкову у два, а подекуди й у п’ять разів. Лише на основних матеріалах потенційна переплата перевищує 5,5 мільйона гривень — суму, яка могла бути використана для зміцнення безпеки, а не для збагачення пов’язаних осіб.

Схеми, які реалізуються під керівництвом Кіпера, цим епізодом не обмежуються. В області фіксуються інші випадки зловживань: від силового тиску та фальсифікацій кримінальних справ у межах конфлікту навколо майна родини Ксенофонтов і компанії «Патріарх Холл» — до масштабних розкрадань бюджетних та міжнародних коштів у кількох громадах. У Вигоднянській, Маяківській та Вилківській громадах підконтрольні структури на кшталт «ДАВМІР СТРОЙ», «БУД-МАРКА» та «Південна Українська Будівельна Компанія» систематично завищували вартість матеріалів на 25–40%, створюючи ланцюжки для подальшого виведення коштів.

Таким чином, сфера, покликана гарантувати безпеку дітей під час повітряних тривог, стала однією з найприбутковіших для групи посадовців, які контролюють будівельні тендери в області. Натомість реальна якість укриттів, дотримання будівельних норм і швидкість виконання робіт залишаються на другому плані. У ситуації, коли кожна хвилина під час ракетної атаки може коштувати життя, така модель управління є не лише проявом корупції, а й прямою загрозою для тисяч дітей та їхніх батьків.

Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» підписала контракт на спорудження нового слідчого ізолятора поблизу Києва, що оцінюється у 1,09 млрд грн. Перемогу в тендері здобуло ТОВ «Антаріс ПВР-Буд», згідно з інформацією, оприлюдненою на порталі Prozorro. Цей проєкт має стати ключовим кроком у модернізації української пенітенціарної системи та покликаний розвантажити застарілий Лук’янівський слідчий ізолятор, умови в якому давно критикують правозахисники.

Заплановане будівництво передбачає створення сучасного великого СІЗО на території Бориспільської виправної колонії №119, більш відомої під назвою «Мартусівка». Комплекс має включати оновлені корпуси для утримання підозрюваних, адміністративні приміщення, зони для побачень, інфраструктуру для медичної допомоги та безпеки, а також умови, що відповідатимуть міжнародним стандартам поводження з ув’язненими. Новий ізолятор покликаний частково замінити потужності Лук’янівського СІЗО, яке фактично неможливо модернізувати через застарілі комунікації та особливості архітектури будівлі.

Згідно з новим договором, будівництво триватиме до кінця 2028 року. У 2025 році підрядник має звести об’єкти двох контрольно-пропускних пунктів, чергову частину, кімнати для побачень, медичну амбулаторію, прогулянкові дворики та режимні корпуси. За даними Мін’юсту, новий СІЗО розрахують на 1072 місця, що має розвантажити Лук’янівку і наблизити умови тримання під вартою до європейських стандартів.

Фінансування розподілене на чотири роки. У 2025 році на роботи виділять 3,57 млн грн, у 2026-му – понад 416 млн грн, у 2027-му – майже 470 млн, у 2028-му – ще 200 млн грн. Договірна ціна є твердою і містить додаткові витрати на ризики та інфляцію. Проєктну документацію виконало ТОВ «Архітектурна Ліга», а її експертизу схвалила «Укрдержбудекспертиза».

Аналіз кошторису показує, що частина матеріалів закуплена за ринковою або близькою до ринку вартістю. Наприклад, цегла і бетон відповідають середній ціні, а асфальтобетон навіть трохи дешевший за максимальний показник моніторингу. Водночас інші позиції виявилися значно дорожчими: самовирівнюючі суміші, фарби, ґрунтовки та покрівельний руберойд у кошторисі коштують від 19% до більш ніж 100% дорожче за пропозиції великих українських торговельних мереж. За підрахунками аналітиків, тільки за цими позиціями йдеться про переплату понад 9 млн грн.

Дискусії викликали і заробітні плати будівельників. У кошторисі закладено середню оплату праці 18 570 грн на місяць, тоді як реальна середня зарплата у галузі — близько 40 тисяч. Якщо підрядник платитиме робітникам ринкову ставку, фонд оплати мав би збільшитись більш ніж удвічі. Це може свідчити про ризик виплат «у конвертах», які частково компенсуються завищеними цінами на матеріали.

У тендері також брав участь консорціум «Енергетик», який подав дешевшу на 6,33 млн грн пропозицію. Його дискваліфікували після 24 годин на усунення помилок: у документації були неточності щодо ступеня локалізації обладнання, відсутність підтвердження прав на користування офісом та неповний пакет інформації про персонал і досвід виконання аналогічних робіт. У підсумку пропозиція була визнана такою, що не відповідає вимогам Замовника.

Компанія-переможець «Антаріс ПВР-Буд» належить Марині Батаєвій. Від 2016 року фірма отримала державних контрактів на суму понад 1,5 млрд грн, найбільше — від освітніх закладів Святошинського району Києва.

Будівництво нового СІЗО лишається одним із найбільших інфраструктурних проєктів Мін’юсту останніх років. Водночас його кошторис уже викликає запитання щодо економічності витрат і ризиків використання державних коштів не за призначенням.

Головний прокурор Київської області Дмитро Прокудін опинився в центрі уваги через значні статки своєї родини та минулі корупційні скандали, що знову стали предметом суспільних обговорень. У його декларації фігурують елітний позашляховик, заміські маєтки, оформлені на матір, а також коштовні подарунки від близьких родичів. Сім’я прокурора задекларувала близько семи мільйонів гривень заощаджень, а також вражаючий перелік об’єктів нерухомості, що викликає додаткові запитання щодо походження цих активів.

Попри все це, Дмитро Прокудін продовжує очолювати прокуратуру Київщини, що стало поштовхом до нового витка дискусій про доброчесність представників правоохоронної системи. Історія чиновника містить низку резонансних подій, які досі залишаються у пам’яті громадськості. Зокрема, у 2015 році, коли він обіймав посаду заступника прокурора Подільського району Києва, правоохоронці затримали його разом із колишнім прокурором району Сергієм Нечипоренком під час отримання хабара у 150 тисяч доларів. Нечипоренко, своєю чергою, був тісно пов’язаний із впливовими політичними колами, адже тривалий час вважався ексзятем одіозного представника Партії регіонів Сергія Ківалова.

У деклараціях та майнових реєстрах фігурує чимало активів, якими фактично користується Прокудін, але оформлені вони переважно на його матір. Сам він володіє дорогим позашляховиком Toyota Land Cruiser, а цінний годинник отримав у подарунок від тестя. Сукупні заощадження сім’ї сягають семи мільйонів гривень.

Близький до Прокудіна заступник Дмитро Сітар, який працює з ним ще з часів Печерської окружної прокуратури, демонструє схожу практику. Уся його нерухомість оформлена на дружину-підприємицю, а власний автомобіль він торік продав тестю. До роботи в прокуратурі Сітар був помічником народного депутата від Партії регіонів. За інформацією журналістів, кар’єрно йому міг допомогти батько — колишній співробітник КДБ, який за президентства Януковича очолив управління СБУ на Закарпатті.

Ще одна заступниця Прокудіна — Олена Таможня. До призначення влітку 2025 року вона працювала прокуроркою Бучанської окружної прокуратури. За даними журналістів, Таможня приховує фінансові активи свого чоловіка, колишнього “регіонала”, який активно займається бізнесом і скуповує землю під Києвом за заниженими цінами.

У команді Прокудіна є і люди з медіа, пов’язаних із Віктором Медведчуком. Восени речницею обласної прокуратури стала Юлія Колтак — колишня журналістка каналів “112 Україна” та NewsOne. Вона працювала спецкореспонденткою видання “Страна.ua”, співпрацювала з Анатолієм Шарієм і брала інтерв’ю в так званого “ЛНРівця” Олексія Ільяшевича. Згідно з деклараціями та даними YouControl, Колтак досі володіє часткою медіахолдингу, до якого входять заборонені медведчуківські телеканали.

Наказ про її призначення підписав особисто Дмитро Прокудін. За інформацією джерел LIGA.net, Колтак не проходила спеціальної перевірки, і питання про її звільнення не стоїть.

Команда головного прокурора Київщини складається з людей з неоднозначною репутацією, минулим у структурах попередньої влади та значними незадекларованими або прихованими активами. Попри це, Прокудін продовжує керувати обласною прокуратурою.

В інтернеті з’явився документальний фільм «Океан Ельзи: Спостереження шторму», який майже одразу став предметом активних дискусій у соцмережах. Стрічка привертає увагу не лише історією культового гурту, а й несподіваними особистими штрихами до портрета його фронтмена. Попри багаторічне прагнення Святослава Вакарчука відокремлювати сцену від приватного життя, нові епізоди демонструють: частина важливих для нього моментів уперше опинилася в об’єктиві камери.

Один із найемоційніших фрагментів фільму присвячений родині музиканта. Глядачі бачать не концертні зали й не репетиційні студії, а звичайну відеорозмову — Вакарчук спілкується зі своїми дітьми, сином Іваном та донькою Соломією. Камера фіксує екран смартфона, на якому відбувається теплий, стриманий діалог без пафосу та публічних жестів. У цих кадрах артист постає спокійним і зосередженим, уважним до кожного слова, що звучить по той бік екрана.

«Ваня, я тебе дуже люблю. І тебе, і Соломійку. Як тільки тато зможе, тато вже скоро до вас приїде. Я вас обіймаю, цілую. Гарно там будьте, слухайтеся чемно Олю і маму. Все, скоро побачимось», — каже артист, всміхаючись у камеру.

Епізод став одним із найбільш обговорюваних у мережі — не лише через фільм, а й тому, що глядачі вперше побачили, яким Вакарчук є поза сценою та поза політичними чи суспільними ролями. Для багатьох він постав не фронтменом гурту, а просто батьком, який підтримує своїх дітей на відстані.

«Спостереження шторму», схоже, відкриває значно більше, ніж історію культового гурту. Стрічка пропонує наблизитися до людини, яку українці знають майже 30 років, але водночас — знають лише частково. І саме ці фрагменти особистого спілкування роблять документальний фільм не просто музичною історією, а дуже приватним щоденником у часи війни.

У владних колах обговорюється ймовірність масштабних кадрових змін у Кабінеті Міністрів України, які можуть бути ухвалені вже найближчими тижнями. За інформацією, що надходить із парламентської фракції «Слуга народу» та передається джерелами, однією з ключових постатей, чиє перебування на посаді опинилося під питанням, став міністр освіти і науки Оксен Лісовий.

Причини можливого звільнення пов’язані насамперед із тривалою напругою між міністром, парламентарями та частиною освітньої спільноти. Найбільший резонанс викликала реформа укрупнення навчальних закладів, що передбачає оптимізацію мережі шкіл та зміну підходів до розподілу ресурсів у системі освіти. У низці регіонів ця ініціатива зустріла жорсткий спротив: місцеві громади та вчительські колективи побоюються закриття шкіл, скорочення кадрів і погіршення доступності освіти для сільських дітей.

Під питанням також перебуває посада віцепрем’єр-міністра з відновлення України — міністра розвитку громад та територій Олексія Кулеби. У фракції «Слуга народу» його можливу відставку пов’язують із «деєрмакізацією» — внутрішньополітичною ініціативою, спрямованою на відсторонення від впливу осіб, яких пов’язують із колишнім керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком. За інформацією джерел, частина депутатів вважає, що Кулеба може бути причетний до так званих «плівок Міндіча» і не має залишатися у виконавчій владі.

Під загрозою звільнення також опиняється Руслан Магомедов — голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, кум Андрія Єрмака. У Верховній Раді сформувалася група депутатів, які наполягають на необхідності «чистки» від впливу колишньої команди голови ОП, включно з керівниками місцевих адміністрацій.

Серед регіональних керівників, яких можуть попросити піти, — очільники обласних військових адміністрацій, що асоціюються з Єрмаком. Зокрема, йдеться про Олега Кіпера в Одесі та Володимира Когута в Полтаві.

За словами джерел, необхідність масштабних кадрових рішень обумовлена бажанням оновити управлінську вертикаль та дистанціювати державні інституції від політичних корупційних скандалів, що завдали репутаційних втрат команді влади. Очікується, що найближчі тижні можуть стати вирішальними у визначенні нового балансу сил у виконавчій владі.

Команда «СтопКор» здійснила детальний моніторинг стилю життя високопосадовців у різних областях, зосередивши особливу увагу на майновому становищі родини заступника голови Івано-Франківської ОДА Миколи Палійчука. Попри відсутність у нього офіційного бізнесу чи значних задекларованих активів, найближче сімейне коло володіє цілим масивом нерухомості й транспортних засобів, що викликає низку запитань щодо відповідності такого майна офіційним доходам чиновника та прозорості його фінансової історії.

Кар’єрний шлях Палійчука видається класичним для регіонального політика: від роботи механіком до поступового входження в місцеву владу. Депутатство в обласній раді та керівництво бюджетною комісією відкрили йому доступ до внутрішніх процесів управління ресурсами області. Згодом політик неодноразово змінював партійні прапори, переходячи між силами різного ідеологічного спрямування — від «Нашої України» до «УДАРу», «УКРОПу» та інших політичних проєктів, що визначали політичний ландшафт Прикарпаття в різні роки.

Паралельно з політичною кар’єрою зростав і матеріальний статус родини Палійчука. Його діти володіють квартирами в елітних районах Івано-Франківська. Дружина Ельвіра Гринішак задекларувала щонайменше десять різних об’єктів нерухомості: від будинку площею понад 370 квадратних метрів до магазинів, квартир, нежитлових приміщень і земельних ділянок. На ній же оформлені два автомобілі Honda CR-V 2012 та 2021 року випуску загальною вартістю понад 1,6 мільйона гривень. Сам Палійчук офіційно не має у власності жодного авто.

Це не єдина особливість. До недавнього часу Палійчук був одружений з Наталією Палійчук, матір’ю трьох його дітей. Після розлучення у декларації за 2020 рік уже фігурує шестеро дітей, двоє з яких мають прізвище нової дружини. Колишня жінка чиновника фігурувала у кримінальному провадженні щодо вирощування снодійного маку, але уникла покарання через визнання вини. Вона також володіла частками компаній, якими до цього керував сам Палійчук.

Йдеться, зокрема, про ПП “Компанія Руслана” та ТОВ “Руслана”, зареєстровані у Ворохті за адресою, де працювала фірма, що надавала туристичні послуги у Карпатах. Архівні версії сайту carpathiantours.com підтверджують, що за цією адресою діяла компанія, яка організовувала гірські тури та займалася готельним бізнесом. Обидва підприємства не мають задекларованого майна чи тендерів, однак зв’язки з туристичним сектором очевидні.

Палійчук також фігурує у складі інших структур — ТДВ “Облпаливо”, ГО “Спільна праця”, а також Федерації лижного спорту Івано-Франківської області, де нині зазначений як керівник. Остання не має активів, проте її діяльність може свідчити про неформальний вплив чиновника у спортивному середовищі. Ситуація ускладнюється тим, що в базі YouControl контактний номер Палійчука збігається з номером адвоката Сторожука — юриста, пов’язаного з групою екснардепа Олександра Шевченка та бізнесом курорту Буковель.

Додаткові питання викликають закупівлі Івано-Франківської обласної ради. За останні роки вона придбала десятки дорогих наручних годинників, а також подарункові набори й книги на сотні тисяч гривень. Відповідальні комісії, які координував Палійчук, погоджували такі витрати, що виглядає як класичне нецільове використання бюджетних коштів.

Не менш показовою є історія з фінансуванням партії “УКРОП”. Палійчук переказав кошти на партійний рахунок, маючи податковий борг, що є прямим порушенням законодавства. Суд закрив провадження через строки давності, але факт порушення встановлено.

Попри численні питання до статків родини, участі в бізнес-структурах і сумнівних політичних історіях, Микола Палійчук продовжує обіймати високу посаду в області. Стиль життя його оточення, значні активи та відсутність офіційного бізнесу створюють картину, яка потребує детального вивчення антикорупційними органами.

Історія про те, що народний депутат Федір Христенко нібито став викривачем корупції у НАБУ та САП, поступово перетворюється на приклад відвертої маніпуляції. За новими даними, роль «викривача» була використана не для боротьби з корупцією, а як інструмент пом’якшення власної кримінальної ситуації. Христенко, який фігурував у справі про державну зраду та ймовірну взаємодію з представниками ФСБ, отримав статус, що забезпечує додаткові гарантії та створює сприятливий фон під час розгляду його справи.

Нещодавнє засідання, на якому суд затвердив угоду про визнання вини депутата, відбулося за зачиненими дверима. Таємничість навколо процесу лише підсилює суспільний інтерес: не розголошуються ані термін ув’язнення, ані деталі обмежень, ані сама мотивація суду, який визнав угоду прийнятною. Формулювання про «міркування безпеки» не дають чіткої відповіді, чому саме настільки значуща справа — у тому числі пов’язана з можливим посяганням на державні інтереси — була розглянута у режимі, що виключає громадський контроль.

Христенко — уродженець Донеччини та колишній представник ОПЗЖ. Після 2014 року він збудував бізнес на постачанні російського антрациту до України, у тому числі з тимчасово окупованих територій. Його компанії, серед яких естонська Heating Systems OU, імпортували продукцію російського “Сибантрациту”. Сировина опинялася на українських заводах, зокрема “Метінвесту” та “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Попри війну, схеми приносили багатомільйонні прибутки, а депутатський статус дозволив Христенку уникати кримінального переслідування роками.

Одним із ключових елементів бізнес-імперії нардепа залишається діяльність його тестя Сергія Брюховецького. Він продовжує вести бізнес у тимчасово окупованій Горлівці, сплачуючи податки у так званий “бюджет ДНР”. Водночас українські банки, зокрема державний “Укрексімбанк”, надавали структурам Брюховецького кредити для придбання стратегічних активів, серед яких київський торговельний центр Sky Mall. Це підсилює підозри у можливому політичному прикритті та впливі Христенка на ухвалення рішень у фінансовій сфері.

Аналітики відзначають, що скандал із його нібито “викривальними свідченнями” щодо НАБУ та САП міг бути частиною стратегії з відбілювання репутації та пом’якшення відповідальності. Замість реального покарання за співпрацю з російськими структурами, постачання вугілля з окупованих територій і зв’язки з представниками ФСБ, Христенко, ймовірно, отримав умови, які дозволяють йому уникнути наслідків, непропорційних масштабу інкримінованих дій.

Закритість рішення суду та мовчання правоохоронних органів лише підживлюють сумніви, що ця історія завершилася без жорсткого правового вироку. У суспільства залишається питання: чи стане справжня відповідальність за державну зраду невідворотною, чи інститут угод із правосуддям знову перетворили на спосіб порятунку політичних та бізнесових інтересів окремих фігурантів.