12 листопада: важливі дати та традиції

У сфері індивідуального захисту здавна існувала складна проблема: чим міцніший бронежилет, тим він важчий, громіздкіший і менш зручний для носіння. Науковці Міського університету Нью-Йорка (CUNY) запропонували кардинально новий підхід, здатний змінити стандарти безпеки. Вони розробили матеріал, який у повсякденних умовах залишається легким і гнучким, але при раптовому ударі миттєво твердне, формуючи надміцний бар’єр, здатний витримати високі навантаження.

Основою цієї інновації став графен — найтонший у світі матеріал, який складається з одного шару атомів вуглецю. Дослідники поєднали два шари графена під певним кутом, що створило унікальну структуру. При раптовому навантаженні всередині матеріалу виникає ефект локальної жорсткості: атоми миттєво реагують на силу удару, розподіляючи її по всій поверхні і перетворюючи гнучку тканину на жорстку захисну оболонку.

Під час такого удару вуглецеві зв’язки всередині матеріалу переупорядковуються, формуючи короткочасну структуру, схожу на алмазну. Цей процес називають ударно-індукованою фазовою трансформацією. Він триває наносекунди, але забезпечує неймовірну твердість у момент небезпеки. Як тільки навантаження зникає, матеріал повертається у гнучкий стан, зберігаючи свої властивості для подальшого використання.

Порівняно з традиційними бронежилетами з кевлару чи вуглецевих волокон, новий матеріал має унікальну перевагу — надзвичайну легкість при тому самому рівні захисту. Потенційно це дозволить створювати броню, яка за відчуттями нагадуватиме звичайний одяг, не обмежуючи рухів військових, рятувальників чи поліцейських.

Перспективи застосування такого матеріалу виходять далеко за межі оборонної сфери. Завдяки малій вазі й гнучкості він може стати проривом у авіації та космонавтиці — для захисту апаратури від мікрометеоритів або для створення надлегких, але надміцних корпусів. У цивільній сфері графенова броня може знайти місце у гнучкій електроніці, смартфонах і пристроях, що носяться, де важливі одночасно міцність і еластичність.

Наразі матеріал проходить етап лабораторних випробувань. Вчені працюють над тим, щоб зробити його виробництво масштабним і доступним. Якщо це вдасться, світ отримає технологію, здатну змінити не лише захисну індустрію, а й дизайн гаджетів, архітектуру та транспорт майбутнього.

У Полтаві вибухнув черговий політичний скандал, пов’язаний із діяльністю місцевих депутатів. Міська територіальна виборча комісія зареєструвала В’ячеслава Тютюнника депутатом від партії «Слуга народу», хоча ще у 2022 році він залишив Україну та виїхав до Сполучених Штатів через систему «Шлях». За інформацією місцевих джерел, Тютюнник скористався можливістю виїзду під час воєнного стану і з того часу постійно перебуває за кордоном.

Попри тривалу відсутність, Тютюнник не склав мандат, що викликало хвилю критики серед громадськості та політичних аналітиків. Партія «Слуга народу» протягом двох років намагалася провести його до складу Полтавської міської ради, аргументуючи це внутрішніми партійними домовленостями. Таке рішення спричинило дискусії щодо законності та етичності участі у місцевому самоврядуванні особи, яка фактично проживає за кордоном.

Раніше ці спроби не мали успіху — у виборчій комісії не вистачало голосів, щоб ухвалити рішення про його реєстрацію. Проте нещодавно ситуація змінилася: ТВК несподівано проголосувала за включення Тютюнника до складу ради.

Примітно, що заяву на реєстрацію він подав дистанційно — просто зі США, засвідчивши її електронним підписом. Це викликало хвилю обурення серед місцевих активістів та частини депутатів, які вважають ситуацію правовим нонсенсом.

Громадські організації Полтави вже вимагають перевірки законності такого рішення, адже депутат, який фактично живе за кордоном, не може виконувати свої представницькі обов’язки.

Юристи наголошують, що законодавство не передбачає механізму для реєстрації депутата, який постійно перебуває за межами України під час воєнного стану.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.

Правоохоронці Сумської області повідомили про підозру заступнику начальника одного з відділів районного управління Головного управління Держпродспоживслужби у отриманні неправомірної вигоди. Його знайомий також притягнутий до відповідальності за пособництво у вчиненні цього злочину, повідомляє Сумська обласна прокуратура.

За даними слідства, під час позапланового інспектування одного з закладів громадського харчування було зафіксовано порушення, пов’язані з неправильним зберіганням та використанням харчових продуктів. Виявивши порушення, службовець Держпродспоживслужби звернувся до свого знайомого, який запропонував власнику закладу «налагодити партнерські стосунки» та уникнути адміністративних наслідків шляхом передачі грошей.

Посередник повідомив підприємця, що за зменшення розміру штрафних санкцій він повинен передати службовцю 15 тисяч гривень, а також щомісяця сплачувати данину у розмірі 3 тисячі гривень. Правоохоронці задокументували факт одержання службовцем через посередника 27 тисяч гривень.

Слідство триває, і правоохоронці закликають повідомляти про будь-які факти корупції у сфері громадського харчування та контролюючих органах.

У навчальних закладах Києва зафіксовано значне скорочення частки використання української мови під час освітнього процесу. Такі висновки були оприлюднені заступником керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергієм Сиротенком на основі результатів спільного моніторингу, проведеного Державною службою якості освіти України та Офісом мовного омбудсмена.

Дослідження засвідчило, що у столиці 24% педагогів під час уроків переходять на недержавну мову, а під час перерв цей показник зростає до 40%. Такі дані суттєво перевищують середні по країні, де мовний закон порушують 14% учителів у навчальний час і 21% у позаурочний.

Не краща ситуація і серед самих школярів. Згідно з результатами опитування, 66% київських учнів зізналися, що розмовляють недержавною мовою під час уроків, а 82% — на перервах. Тільки 18% столичних школярів заявили, що спілкуються виключно українською.

«Київ можна віднести до зросійщених регіонів України. Всі показники нижчі, ніж по країні. Молоде покоління застосовує російську мову навіть частіше, ніж їхні батьки. Це результат інформаційного впливу країни-агресора через інтернет і соцмережі», — зазначив Сиротенко.

Він наголосив, що ситуація потребує системного підходу та контролю: необхідно посилити правову й ціннісну просвіту серед учителів та учнів, а також забезпечити дієвий внутрішній моніторинг у школах.

Представник мовного омбудсмена підкреслив, що саме Київ, як культурна столиця, має бути прикладом у дотриманні мовного законодавства, а не навпаки.

Правоохоронні органи завершили розслідування щодо чинної депутатки Київської міської ради та передали до суду обвинувальний акт. Жінку звинувачують у зловживанні службовим становищем і привласненні понад 300 тисяч гривень із міського бюджету.

За даними поліції Києва, на момент вчинення правопорушення депутатка очолювала благодійний фонд, який орендував комунальне приміщення площею 168 квадратних метрів у Голосіївському районі столиці. Встановлено, що вона організувала схему, за якою частина бюджетних коштів, виділених на оренду, потрапляла безпосередньо до її особистих фінансових надходжень.

Згідно з умовами договору, організація мала право на викуп цієї нерухомості. Щоб зменшити суму, яку потрібно було сплатити місту, депутатка ініціювала проведення так званих «невід’ємних поліпшень» — ремонтних робіт, вартість яких була штучно завищена.

Після цього вона не лише приватизувала приміщення за заниженою ціною, а й отримала з бюджету компенсацію в розмірі 300 тисяч гривень, пояснюючи це «витратами на ремонт».

Слідчі зібрали достатньо доказів, аби передати справу до суду. Депутатці інкримінують злочини, передбачені статтями Кримінального кодексу України про привласнення майна та зловживання владою.

Наразі суд має визначити міру покарання.

Розслідувачі Bihus.Info виявили дивовижні зміни у майновому стані близьких родичів начальника київського Управління протидії кіберзлочинам В’ячеслава Куліуша. Після його розлучення з дружиною Надією у 2024 році, мати колишньої дружини раптово стала власницею салону краси та розпочала будівництво розкішного маєтку в одному з найдорожчих котеджних містечок під Одесою — «Чорноморська Рив’єра».

В’ячеслав Куліуш очолив столичне управління кіберполіції у 2022 році, раніше працюючи в Одесі. До цього часу його декларації показували лише невелику квартиру та кілька автомобілів. Проте після розлучення журналісти зафіксували значне збільшення фінансових можливостей родини, що викликає запитання про джерела цих коштів.

За даними Bihus.Info, екстеща кіберполіцейського придбала 16 соток землі у «Чорноморській Рив’єрі» вартістю близько 8 млн грн. На ділянці зараз зводиться триповерховий маєток із панорамними вікнами й великими терасами. Окрім цього, жінка придбала нежитлове приміщення в Одесі, де відкрився салон краси колишньої дружини Куліуша.

Журналісти зазначають, що відповідних доходів для таких покупок родина не мала. Сам Куліуш пояснив, що теща нібито отримала кошти за договором позики у 2022 році.

Показово, що під час підготовки розслідування земельну ділянку та недобудований маєток переписали на компанію «Ведмідь Сервіс», зареєстровану на Рівненщині. Власником фірми є Вадим Адамський – брат колишнього керівника кіберполіції Рівненської області Юрія Адамського.

Родини Куліуша й Адамського мають тісні зв’язки: дружина рівненського кіберполіцейського надає Куліушу авто, а його колишня дружина отримувала зарплату від фірми, пов’язаної з родиною Адамських.

Розслідувачі припускають, що передача нерухомості могла бути спробою приховати справжніх власників напередодні виходу матеріалу.

Це вже не перший випадок, коли журналісти Bihus.Info викривають підозріле збагачення керівників кіберполіції. Раніше повідомлялося, що родичі заступників керівника департаменту кіберполіції придбали нерухомість на десятки мільйонів гривень.

У столиці України розслідувачі викрили масштабну схему розкрадання державних коштів, виділених на спорудження протирадіаційних укриттів у навчальних закладах. Йдеться про школи №186 на вулиці Сєченова та навчально-виховний комплекс №209 «Сузір’я» на Березняківській. Посадовці районних адміністрацій, за даними слідства, забезпечили перемогу у тендерах низці підконтрольних комерційних структур, після чого організували систему «відкатів» через фіктивні договори про надання послуг та постачання матеріалів.

Державні контракти отримали ПрАТ «Укратоменергобуд» і ТОВ «БК “Мега Стайл”». Загальна сума угод перевищувала півмільярда гривень, причому умови договорів були виписані так, щоб дозволити необґрунтоване підвищення вартості робіт і здійснювати виплати без підтвердження фактичного виконання. Як засвідчив аналіз технічної документації, частина коштів спрямовувалася на роботи, які або не проводилися взагалі, або виконувалися формально, без дотримання норм безпеки.

Формально міська влада затверджувала робочі проекти укриттів для школи №186 і оголошувала закупівлі для «Сузір’я», однак реальний зміст договорів і параметри робіт викликають запитання. За наявними документами, рішення про будівництво споруди подвійного призначення для школи №186 ухвалювали у 2024 році, а у 2024–2025 роках публікувалися тендери на зведення таких укриттів, що підтверджує офіційний статус проектів і масштаби фінансування.

Ключовий вузол претензій — відповідність нормам безпеки. Діючі ДБН для захисних споруд визначають мінімальні параметри міцності та геометрії конструкцій, які не можуть бути довільно «оптимізовані» під кошторис, зокрема щодо товщини захисних елементів, висоти приміщень і шляхів евакуації. У випадку зі шкільними об’єктами на Голосієво й Березняках виявлені відхилення несумісні з вимогами до протирадіаційних укриттів.

Окремо звертає на себе увагу історія підрядників. «Мега Стайл» уже потрапляла в поле зору аудиторів і журналістів через невідповідність кошторисів та завищення цін у інших закупівлях комунальних структур Києва, що ставить питання до доброчесності відбору і тут.

На тлі суми, що підбирається до 830 мільйонів гривень за двома проектами, найбільше обурює те, що «укриття» на папері в реальності можуть не захистити дітей. Без негайної експертизи проектних рішень і повної ревізії договорів ризики перетворяться на фактичну небезпеку.