35 тисяч патронів і дрони в гаражі: у Києві затримали правоохоронця та його батька

Правоохоронні органи повідомили про ліквідацію розгалуженої міжрегіональної мережі з виробництва та збуту наркотичних і психотропних речовин, які маскувалися під легальну CBD-продукцію. За попередніми оцінками, вартість вилучених речовин і готових товарів за цінами чорного ринку перевищує 430 мільйонів гривень, що свідчить про винятковий масштаб незаконної діяльності.

Слідство встановило, що організатором схеми був 44-річний мешканець Волинської області. Саме він, за даними правоохоронців, налагодив повний цикл нелегального виробництва, облаштувавши професійну нарколабораторію безпосередньо у власному будинку. У цьому ж помешканні чоловік проживав разом із дружиною та трьома дітьми, що додає справі особливої суспільної чутливості.

Збут забороненої продукції здійснювався через розгалужену торговельну мережу. На Волині діяли 17 магазинів, ще 75 торгових точок працювали в інших регіонах України. За попередніми оцінками, щомісячний дохід учасників схеми перевищував 10 мільйонів гривень.

Під час масштабної спецоперації правоохоронці одночасно провели обшуки у 21 області України. У результаті вилучено понад тисячу літрів висококонцентрованої CBD-олії у десятках тисяч флаконів, тисячі стіків чаю з вмістом ТГК, zip-пакети з психотропною продукцією, капсули, цукерки та шоколад.

Крім того, вилучено близько 70 кілограмів псилоцибінових грибів, понад 10 тисяч желатинових виробів із вмістом ТГК, тисячі ампул так званих дієтичних добавок з екстрактом канабісу, повний комплект лабораторного обладнання, автомобілі, значні суми готівки, банківські картки та чорнову документацію.

Трьох учасників злочинної групи затримано. Їм уже повідомлено про підозру. За інкримінованими статтями кримінального законодавства фігурантам загрожує від 9 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Досудове розслідування триває.

Фармацевтична компанія «Дарниця», яка десятиліттями була одним із провідних виробників лікарських засобів в Україні, нині стикається з серйозними проблемами: різким падінням продажів, скороченням обсягів виробництва та неодноразовими зупинками на підприємстві. Такі зміни простежуються в фінансових і операційних показниках компанії за останні місяці, що викликає занепокоєння серед інвесторів, партнерів і пацієнтів, які звикли до стабільних постачань препаратів.

За доступною інформацією, ще в середині року обсяги реалізації продукції «Дарниці» зменшилися приблизно на третину порівняно з аналогічним періодом минулого року. У подальшому падіння стало ще глибшим, і в окремі місяці продажі впали майже на половину. Таке зниження є значним для фармацевтичної компанії, оскільки воно безпосередньо впливає на можливості підтримувати виробничі потужності, забезпечувати закупівлі сировини та виконувати зобов’язання перед партнерами.

Ситуація виглядає особливо контрастною на тлі загального стану фармацевтичного ринку. В умовах війни та зниження доходів населення витрати українців на медикаменти залишаються стабільно високими. За даними соціологічних опитувань, значна частина громадян змушена економити на інших товарах і навіть на харчуванні, аби мати змогу купувати ліки.

Втім, попит на ринку не гарантував зростання продажів саме для «Дарниці». Аптечні мережі дедалі частіше відмовляються брати на реалізацію продукцію компанії через слабкий попит з боку споживачів та цінову неконкурентоспроможність. У результаті частка компанії на ринку скорочується, поступаючись іншим українським виробникам.

Експерти ринку зазначають, що за останні роки низка фармацевтичних компаній змогла адаптуватися до нових економічних умов, оптимізувати виробництво та запропонувати доступніші препарати. На цьому тлі продукція «Дарниці» часто виглядає дорожчою, що безпосередньо впливає на рішення аптек і кінцевих покупців.

Проблеми компанії супроводжуються активною публічною дискусією навколо можливих змін у регулюванні фармацевтичного ринку. Зокрема, обговорюються ідеї скорочення кількості аптек та перегляду правил реалізації безрецептурних препаратів. Учасники ринку побоюються, що такі ініціативи можуть призвести до звуження конкуренції та концентрації ринку на користь великих виробників.

Аналітики наголошують, що нинішня ситуація з «Дарницею» виходить за межі корпоративних труднощів окремої компанії. Вона демонструє структурні проблеми галузі, де управлінські прорахунки та втрата конкурентних переваг намагаються компенсуватися через регуляторні механізми.

Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможе компанія переглянути стратегію, відновити довіру аптечних мереж і споживачів та адаптуватися до реальних умов ринку. У протилежному разі спад може набути системного характеру.

Суд Харківської області визнав винним 41-річного чоловіка у вчиненні диверсії в умовах воєнного стану. Мова йде про агента Російської Федерації, який здійснював підпали релейних шаф залізничної інфраструктури в Харкові, що спричинило значні порушення в роботі залізничного транспорту та підвищило ризик для безпеки регіону.

За вироком суду, підозрюваного було засуджено до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Суд також врахував часткове приєднання вироку до попередніх правопорушень, що дозволило знизити термін покарання. У результаті чоловік відбуватиме покарання за обвинуваченням у спробі дестабілізації критично важливої інфраструктури України, що є частиною гібридної війни, яку веде Росія.

За даними слідства, у червні 2024 року чоловік через месенджер Telegram погодився на пропозицію так званого «легкого заробітку». За грошову винагороду він взявся підпалювати релейні шафи систем сигналізації, централізації та блокування на об’єктах залізничної інфраструктури у Харкові.

Ці об’єкти забезпечують роботу автоматики та безпеку руху поїздів. За задумом кураторів з Росії, диверсії мали порушити логістику та ускладнити постачання військової техніки і боєприпасів для Сил оборони України на Харківському напрямку.

Слідством встановлено, що агент зламував металеві двері релейних шаф, обливав обладнання легкозаймистою сумішшю та підпалював його. Про виконання завдань він звітував куратору з Федеральної служби безпеки Росії, надсилаючи відеозаписи підпалів.

Загалом диверсант устиг пошкодити три релейні шафи. За кожне виконане «замовлення» він отримував близько 9 тисяч гривень.

Унаслідок диверсій Акціонерному товариству «Укрзалізниця» було завдано матеріальної шкоди на суму понад 100 тисяч гривень. Чоловіка затримали у червні 2024 року під час чергової спроби підпалу. Відтоді він перебував під вартою.

Під час судового розгляду обвинувачений своєї вини не визнав. Водночас суд дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення є обґрунтованими та підтверджуються зібраними доказами, і визнав чоловіка винним у вчиненні диверсії в умовах воєнного стану.

23 січня — день, який не є офіційним державним святом в Україні, але має велике символічне значення для країни. Ця дата об'єднує в собі кілька важливих вимірів — історичний, релігійний і суспільний. Вона є своєрідним маркером важливих подій, що залишили свій слід у національній свідомості, та виявляється значущою для віруючих і громадян України.

Історично 23 січня пов’язане з важливою подією у політичному житті козацької України. У 1710 році саме цього дня було укладено договір дружби між Запорізьким військом та Кримським ханством. Ця угода мала стратегічне значення для обох сторін, адже забезпечувала взаємну підтримку у боротьбі з Османською імперією та спільний захист від зовнішніх загроз. Вона стала важливим етапом у розвитку політичних і військових відносин між козаками та кримськими татарами, закріплюючи їхню співпрацю і надання підтримки в боротьбі за незалежність.

На міжнародному рівні 23 січня присвячене темі материнського та жіночого здоров’я. У різних країнах цього дня наголошують на важливості доступної медичної допомоги для жінок, профілактики захворювань, а також суспільної підтримки матерів. Хоча ця дата не має офіційного статусу в Україні, її сенс залишається актуальним і для українського суспільства.

Церковний календар також надає 23 січня особливого значення. За новоюліанською традицією віряни вшановують пам’ять священномученика Климента Анкірського, якого в народі вважали покровителем здоров’я та тілесної витривалості. Раніше за юліанським календарем цього дня згадували святителя Григорія Ніського — одного з видатних богословів раннього християнства.

Народні традиції та прикмети 23 січня були тісно пов’язані зі спостереженням за погодою і щоденною працею. Вірили, що іній, який довго тримається на деревах, передвіщає холодне літо, мокрий сніг — затяжну й дощову весну, а північний вітер обіцяє пізнє потепління. День вважався сприятливим для хатніх і господарських справ, особливо для прибирання та підготовки запасів наприкінці зими.

Окремі звичаї були пов’язані з родинним добробутом. У деяких регіонах наприкінці січня готували пироги з м’ясною начинкою і ділилися ними з родичами, вірячи, що це зміцнює сімейні зв’язки та приносить злагоду в дім.

Водночас існували й заборони. За народними уявленнями, 23 січня не варто піддаватися смутку, лінуватися або відкладати важливі справи. Вважалося, що байдужість і пасивність у цей день можуть негативно вплинути на перебіг усього року.

Між 2013 та 2016 роками через ПриватБанк було виведено близько двох мільярдів доларів США. Основним механізмом цього стало масове кредитування компаній, які мали прямий зв’язок із тодішніми співвласниками банку — Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Ці транзакції не були звичайними комерційними операціями, а фактично призводили до виведення значних коштів із фінансової системи країни.

Результатом таких дій стало серйозне погіршення ліквідності ПриватБанку та зростання ризиків для його клієнтів і вкладників. Незабаром це стало однією з головних причин, через які держава була змушена ініціювати націоналізацію банку, щоб запобігти його банкрутству та забезпечити фінансову стабільність. Націоналізація вимагала значних бюджетних витрат, що становило багатомільярдне навантаження на державні ресурси.

Наслідки цієї кредитної політики стали критичними. У грудні 2016 року держава була змушена націоналізувати ПриватБанк, визнавши його неплатоспроможним. Після цього з бюджету було спрямовано понад 5,75 млрд доларів для стабілізації роботи фінустанови, що еквівалентно більш як 155 млрд гривень.

Ключову роль у реалізації схеми відігравав топменеджмент банку, який входив до кредитного комітету та системно погоджував видачу позик пов’язаним структурам. Серед осіб, які схвалювали найбільшу кількість таких кредитів, фігурують Тимур Новіков, Тетяна Гур’єва, Володимир Яценко та Юрій Пікуш. Окрему роль у цій системі відігравала тодішня заступниця голови правління ПриватБанку Любов Чмона, яка погодила 126 кредитів, що стали частиною шахрайської схеми.

Любов Чмона очолювала бюджетний департамент банку — підрозділ, який фактично виконував функції внутрішнього казначейства для бізнес-імперії Коломойського і Боголюбова. Саме через цей департамент формувалися бюджети, прогнозувався рух коштів і забезпечувалося безперебійне фінансування компаній, пов’язаних із власниками банку. Без участі бюджетного департаменту масове схвалення фіктивних кредитів було б неможливим.

Свідчення, надані у суді, вказують на тісні особисті й робочі зв’язки між керівниками ключових департаментів банку та його власниками. Топменеджмент діяв не автономно, а виконував прямі вказівки Коломойського і Боголюбова, отримуючи натомість високі винагороди, збереження посад і гарантії майбутнього юридичного захисту.

Варто підкреслити, що розгляд у Лондоні мав господарський характер. Суд не встановлював кримінальної відповідальності конкретних топменеджерів, однак визнав сам факт масштабного шахрайства. За підсумками розгляду Коломойського і Боголюбова зобов’язали сплатити державному ПриватБанку близько 3 млрд доларів — з урахуванням відсотків та витрат на стягнення. У встановлений строк ці кошти сплачені не були, після чого банк розпочав процедури примусового стягнення.

Попри свою ключову роль у схемі, Любов Чмона за дев’ять років після націоналізації так і не стала фігуранткою кримінальних проваджень в Україні. Водночас іншим колишнім заступникам голови правління пощастило менше. Володимиру Яценку було оголошено підозру у привласненні та відмиванні коштів, а Людмилі Шмальченко — у причетності до розкрадання мільярдів гривень з банку.

Ще одним показовим епізодом стала історія Тимура Новікова. На відміну від Чмони, він не лише погоджував сумнівні кредити, а й, за матеріалами інших судових процесів, отримав близько 4,8 млн євро через кіпрську компанію Primecap, яка перебувала в центрі фінансових операцій, пов’язаних із виведенням коштів. Наразі ПриватБанк намагається стягнути ці гроші в межах окремого судового процесу за кордоном.

Показово, що і Любов Чмона, і Тимур Новіков після завершення роботи у ПриватБанку продовжили кар’єру у бізнесах, пов’язаних із групою «Приват». Ба більше, Чмона, яка на момент націоналізації володіла 0,24% акцій банку, двічі намагалася оскаржити націоналізацію в українських судах, вимагаючи повернення банку попереднім власникам. Обидві спроби завершилися поразкою.

Історія ПриватБанку демонструє не лише масштаби фінансових зловживань, а й глибину системної проблеми — коли ключові рішення ухвалювалися вузьким колом осіб в інтересах власників, а відповідальність за наслідки зрештою лягла на державу і платників податків.

Реставрація Бережанської ратуші, одного з історичних символів Тернопільщини, знову стала предметом критики через непрозорість витрат та питання щодо обґрунтованості кошторисів. Після того, як Державний історико-архітектурний заповідник у Бережанах уклав договір на коригування проєкту реставрації вартістю 12,35 мільйона гривень із компанією «Акант», виникли сумніви щодо необхідності таких витрат і порядку їхнього проведення. Закупівлю здійснили без конкуренції: участь у торгах узяв лише один підрядник, що автоматично ставить під питання справедливість ціни та відповідність ринковим умовам.

До цього роботи на об’єкті виконувала майстерня «Україна-Реставрація», яка вже отримала понад 22 мільйони гривень за виконані роботи. Проте після перевірки Держаудитслужби договір із попереднім виконавцем було розірвано. Причини розірвання стосувалися виявлених порушень, які поставили під сумнів якість виконання робіт та дотримання процедур. У результаті з’явилося питання: чи були ці роботи дійсно необхідні, чи частина коштів могла бути використана неефективно, а інколи й з порушенням законодавства.

Аналіз оновленої кошторисної документації показує суттєві відхилення від ринкових цін. Зокрема, круглі лісоматеріали хвойних порід у кошторисі закладені по 18 тисяч гривень за кубічний метр. Для порівняння, середні ринкові ціни та закупівлі інших бюджетних замовників фіксують вартість сосни на рівні близько 4,5 тисячі гривень за куб. При цьому в проєктній документації відсутні пояснення щодо будь-якої спеціальної обробки деревини, яка могла б обґрунтувати таку різницю.

Схожа ситуація спостерігається і з інертними матеріалами. Щебінь разом із доставкою коштує бюджету понад 2,3 тисячі гривень за кубічний метр, що приблизно вдвічі дорожче, ніж аналогічні закупівлі комунальних підприємств у регіоні для облаштування інфраструктурних та меморіальних об’єктів.

Питання викликають і тендерні вимоги, які, за оцінками експертів, суттєво звузили коло потенційних учасників. Замовник передбачив обов’язкову наявність досвіду робіт із класом наслідків СС3. Компанія «Акант» підтвердила цей досвід через субпідрядні договори саме з попереднім виконавцем реставрації, що вказує на можливу пов’язаність між структурами.

Крім того, у документації не було дотримано вимог щодо оприлюднення розрахунків у машинозчитувальному форматі — детальні кошториси опубліковані у PDF-файлах, що ускладнює громадський контроль. На тлі завищених цін на матеріали середня заробітна плата робітників у кошторисі виглядає заниженою, що може свідчити про формування додаткової непрозорої маржі.

Ситуація з реставрацією Бережанської ратуші вкотре піднімає питання про ефективність контролю за витрачанням коштів на об’єктах культурної спадщини та реальну конкуренцію у сфері реставраційних робіт.

Буковель упродовж останніх років дедалі частіше фігурує не лише як провідний гірськолижний курорт країни, а й як осередок концентрації значних державних інвестицій. Під гаслами розвитку туризму, оновлення доріг та модернізації транспортної інфраструктури навколо курорту сформувалася стійка система освоєння бюджетних ресурсів, обсяги яких вимірюються мільярдами гривень.

За наявною інформацією, ключовою особливістю цієї системи є обмежене коло компаній, які з року в рік отримують найбільші та найдорожчі підряди. Формальні тендерні процедури часто не створюють реальної конкуренції, а результати торгів виглядають передбачуваними. Це породжує запитання щодо прозорості використання коштів і ефективності державних витрат у регіоні.

Ключовим фаворитом у цій системі є ТОВ «ПБС» (ЄДРПОУ 32872788), яке протягом останніх років системно отримує найбільші дорожні контракти в регіоні. Один із тендерів на капітальний ремонт дороги державного значення до Буковеля має очікувану вартість понад 2,3 мільярда гривень. Формально закупівля оголошена як відкрита, однак тендерна документація виписана таким чином, що будь-яка реальна конкуренція нівелюється ще до початку торгів.

Замовник встановив вимоги щодо обов’язкового досвіду виконання робіт виключно на дорогах державного значення, наявності власної сертифікованої лабораторії та власного асфальтобетонного заводу. При цьому повністю ігнорується передбачене законом право учасників залучати орендоване обладнання або працювати із субпідрядниками. Окремо встановлені фінансові бар’єри — річний дохід не менше 700 мільйонів гривень і підтверджений аналогічний договір на суму щонайменше 50 відсотків вартості закупівлі.

Такі критерії не мають об’єктивного економічного обґрунтування і фактично працюють як штучний фільтр під заздалегідь визначеного учасника. Навіть великі іноземні компанії, які намагалися взяти участь у тендерах, були усунуті з процесу. Після часткового визнання їхніх скарг щодо дискримінаційних умов подальша участь блокувалася через формальні технічні зауваження або мовні нюанси в документації.

Кадрові зміни в регіональній службі відновлення також не призвели до реальних зрушень. Попри публічні заяви про звільнення керівника обласної служби, він фактично продовжує виконувати свої функції, а фінансування ТОВ «ПБС» залишається безперервним. Жодного перегляду тендерної політики чи підходів до формування вимог не відбулося.

У підсумку дорожні проєкти навколо Буковеля дедалі більше нагадують не інструмент розвитку регіону, а відпрацьований механізм перерозподілу бюджетних мільярдів. Відсутність конкуренції, дискримінаційні вимоги та стабільний набір переможців створюють замкнену систему, у якій держава виступає джерелом фінансування, а контроль за ефективністю витрат зводиться до формальності.