Археологи виявили унікальні артефакти VI–V століть до н. е. у кургані Опішлянка

Ринок однокімнатних квартир в Україні демонструє значну нерівномірність та фрагментацію, що впливає на доступність житла для громадян. За останніми даними ЛУН, розрив у цінах між містами досяг рекордних показників: від 14,8 тисячі до 68 тисяч доларів США. Така диспропорція свідчить, що можливість придбати власне житло залежить не лише від рівня доходів, а й від географічного розташування, що створює додаткові соціальні та економічні бар’єри для українців.

Львів знову очолив рейтинг міст із найдорожчим однокімнатним житлом: середня вартість становить близько 68 тисяч доларів. Для того щоб зібрати цю суму, львів’янину довелося б працювати без жодних витрат понад 8,5 років. Київ та Ужгород також входять до верхньої частини списку, демонструючи високі ціни, які істотно перевищують середні по країні. У той же час, у менших містах та регіонах із нижчими доходами квартири доступні за набагато нижчими цінами, що створює суттєву нерівність у можливостях для молодих сімей або тих, хто планує придбати перше житло.

Абсолютним “антирекордом” за тривалістю накопичення стала ситуація у Луцьку — майже дев’ять років необхідно пересічному мешканцю, щоб зібрати на однокімнатну квартиру. До другого ешелону дорогих міст увійшли Рівне, Чернівці, Житомир, Вінниця, Черкаси та Одеса — із середньою вартістю житла від 44 500 до 57 600 доларів.

Зовсім інша динаміка спостерігається у містах, що найбільше постраждали від російської агресії. Через втрату значної частини попиту Херсон, Запоріжжя та Миколаїв нині мають найнижчі ціни на “однушки” — від 14,8 до 20 тисяч доларів. Тут на купівлю житла можна накопичити за 2,6–3,3 року — найшвидші терміни по країні.

У Сумах та Харкові ціни також залишаються відносно низькими — 21,5–22 тисячі доларів. Термін накопичення — від 3,4 до 3,8 року, що теж значно менше, ніж у західних регіонах.

У містах центральної та західної України сформувався умовний “середній сегмент”: Кропивницький, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернігів, Полтава та Тернопіль. Тут однокімнатні квартири коштують від 30 до 43,2 тисячі доларів, а мешканцям доводиться відкладати на житло від п’яти до шести років.

Оприлюднена статистика не охоплює тимчасово окуповані території — Донецьку, Луганську області та Крим.

У Донецькій області правоохоронці викрили масштабну корупційну схему, пов’язану з ремонтом та модернізацією критичної інфраструктури. За даними НАБУ, чиновники регіону привласнили понад 140 млн грн, виділених на відновлення об’єктів опалення й водопостачання в умовах активних бойових дій та постійної загрози з боку російської армії. Слідство вважає, що саме голова департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОВА став ключовою фігурою схеми, забезпечивши у 2023 році перемогу в тендері компанії свого колишнього однокласника, попри відсутність у фірми належної проєктної документації та досвіду реалізації подібних проєктів.

За результатами тендеру було підписано контракт вартістю понад 200 млн грн на постачання та підключення семи модульних котелень у містах Селидове та Українськ. Обидва населені пункти вже наступного року були окуповані військами РФ, що додатково ускладнило подальшу перевірку виконаних робіт. Попри це, слідчим вдалося встановити, що котельні дійсно були фізично доставлені на територію регіону, однак із семи об’єктів підключили лише два. Навіть ці дві котельні не могли нормально функціонувати через відсутність необхідних підключень, технічних рішень і належного введення в експлуатацію.

Окрім того, у Святогорську, який досі підконтрольний Україні, ремонт водопостачання та водовідведення здійснювався лише на папері або дуже кустарним способом.

Слідчі підозрюють у справі п’ятьох осіб. Наразі тривають слідчі дії, а правоохоронці перевіряють усі обставини для притягнення винних до відповідальності та відшкодування завданих збитків.

У 2025 році компанія ТОВ «Харківенергоремонт-холдинг», яку пов’язують із родиною харківського кримінального авторитета Вадима Казарцева, відомого як «Князь», несподівано вийшла у лідери серед підрядників, що отримують державні контракти у сфері енергетичної інфраструктури. Фірма почала систематично вигравати тендери на ремонт об’єктів, пошкоджених російськими ударами, попри конкуренцію з боку давніх учасників ринку та масштабність робіт, що потребують високої технічної кваліфікації.

Основними замовниками для компанії стали Трипільська та Зміївська теплоелектростанції, які входять до структури ПАТ «Центренерго». На Трипільській ТЕС підприємство отримало контракт вартістю 55,5 млн грн — на відновлення обладнання, пошкодженого після чергової хвилі атак на енергосистему. На Зміївській станції сума угоди була скромнішою, але також значною — близько 7 млн грн. Обидва тендери привернули увагу експертів, оскільки компанія раніше не демонструвала подібної активності чи подібного рівня державного фінансування.

Слідство вважає, що численні подарунки Кіяшка родині та дітям дружини — ймовірна легалізація коштів, отриманих від бізнесу та тендерів. Незважаючи на кримінальне минуле та тяжкі звинувачення, Кіяшко продовжує керувати бізнесом під час війни, отримуючи державні замовлення на мільйони гривень.

Ця ситуація демонструє, як особи з кримінальним бекграундом та родинними зв’язками у судовій системі можуть отримувати доступ до державних коштів навіть у критичний для країни час.

Офіс генерального прокурора України відкрив кримінальні провадження стосовно батька та брата Марії Вдовиченко, яка обіймає посаду заступниці генерального прокурора. За даними слідства, родичі високопосадовиці мають громадянство Російської Федерації та підтримують зв’язки з представниками окупаційної адміністрації, що створює підстави для серйозних юридичних підозр і суспільного резонансу.

За інформацією Центру протидії корупції, брат посадовиці, Олександр Левандовський, фігурує у кримінальній справі, відкритій за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України. Йдеться про підозру у державній зраді, що передбачає умисні дії на шкоду суверенітету та територіальній цілісності України. Слідчі вивчають його контакти з представниками російських структур та можливу передачу інформації, що могла бути використана ворогом.

Розслідувачі з’ясували, що Олександр Левандовський до 2014 року був заступником Феодосійського військового прокурора України. Після окупації Криму він отримав російський паспорт та приєднався до військової прокуратури РФ. Батько Марії Вдовиченко має бізнес в окупованому Криму, російське громадянство та паспорт, а також активи на підконтрольній Україні території. Водночас у декларації Вдовиченко зазначено лише українське громадянство батька.

Зауважимо, що Марія Вдовиченко підписує процесуальні документи у кримінальному провадженні щодо детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, який підозрюється у нібито пособництві Росії.

Українська громада у Сполучених Штатах, яка скористалася гуманітарною програмою Uniting for Ukraine, опинилася перед серйозною загрозою втрати легального перебування. Після зміни адміністрації у Вашингтоні механізм продовження дозволів, що мав забезпечувати безперервність гуманітарного статусу, фактично перестав працювати. Попри часткове відновлення розгляду документів, ситуація залишається невизначеною, а тисячі людей — у підвішеному стані. Про поточний стан справ повідомляє агентство Reuters, звертаючи увагу на масштаби проблеми та її можливі наслідки для українців у США.

Гуманітарна програма Uniting for Ukraine була створена у квітні 2022 року адміністрацією Джо Байдена як тимчасовий механізм захисту для громадян України, які рятувалися від війни. Завдяки ній близько 260 тисяч українців отримали дозволи на перебування строком на два роки з можливістю подальшого продовження. Для багатьох це стало шансом знайти безпечне місце проживання, розпочати роботу, оформити навчання для дітей та стабілізувати своє життя за кордоном.

Після зустрічі президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у березні та публічної заяви Трампа про можливе повне скасування статусу українців ситуація стала ще більш напруженою. Хоча програму зрештою не зупинили, система продовження дозволів залишилася паралізованою.

У травні федеральний суд зобов’язав імміграційні служби відновити обробку заяв. Але за оприлюдненими минулого тижня урядовими даними, за кілька місяців було опрацьовано лише близько 1900 заяв українців та інших іноземців — мізерна частина від загальної кількості людей, у яких спливає термін дії статусу.

Конгресмен-демократ Майк Квіглі повідомив, що лише до його офісу надійшло понад 200 звернень від українців, які опинилися у невизначеному стані. Він наголосив, що через затримки люди ризикують формально втратити легальний статус і стати кандидатами на депортацію.

Енн Сміт, виконавча директорка Імміграційної робочої групи України, повідомила, що адвокати щотижня отримують десятки дзвінків про затримання українців імміграційними органами. За її словами, затримання фіксують у різних сферах — на будівельних майданчиках, у службах доставки їжі, серед водіїв Uber, у сфері вантажних перевезень, а також під час масштабних рейдів у Чикаго та Клівленді.

Правозахисники попереджають: затягування розгляду заяв перетворює тисячі українців, які рятувалися від війни, на заручників американської бюрократичної системи. Вони закликають владу негайно прискорити процедури, щоб уникнути масової втрати статусу та хвилі депортацій.

В Україні відключення електроенергії можуть зберігатися навіть після завершення війни. Голова ради Української асоціації відновлюваної енергетики Олександр Ігнатьєв наголосив, що повноцінне та стабільне забезпечення країни електроенергією потребуватиме тривалого часу, масштабних відновлювальних робіт та значних інвестицій. Стан енергосистеми зараз такий, що навіть після припинення атак на інфраструктуру залишаються серйозні системні проблеми, які ускладнюють швидке повернення до нормального енергопостачання.

Серед ключових викликів експерт виокремлює фактичну відсутність працездатних резервів на багатьох об’єктах, зношеність обладнання та руйнівні наслідки постійних пошкоджень енергетичних мереж. Додатково впливає недофінансування модернізаційних проєктів, недостатній розвиток відновлюваної енергетики та обмеженість технологічних рішень для балансування навантажень. У результаті навіть після перемоги країна змушена буде протягом років витрачати ресурси на стабілізацію електропостачання та поступове відновлення системи.

Не менш серйозною є проблема нестачі вугілля. Україна не має достатніх запасів, а логістика імпорту залишається дорогою й обмеженою. Без стабільного постачання палива відновити роботу навіть тих ТЕЦ, які можна відремонтувати, буде складно.

Ще один чинник — вимушені обмеження атомної генерації. Укренерго та оператори АЕС неодноразово повідомляли, що через пошкодження мереж, недостатність пропускної здатності та ризики для безпеки станцій атомна енергетика не може працювати на повну проектну потужність. Це знімає зі структури генерації додаткові гігавати, які в мирний час були б основою енергосистеми.

За словами Ігнатьєва, без масштабної реконструкції мереж, відбудови теплової генерації, модернізації АЕС та розвитку відновлюваних джерел енергії країна не зможе гарантувати стабільного електропостачання. Тому обмеження та вимкнення можуть час від часу повторюватися навіть після перемоги.

Попри це, експерти наголошують: ситуація не є безвихідною. Україна має потенціал для швидкого розвитку ВДЕ, інтеграції нових технологій зберігання енергії, модернізації мереж та залучення інвестицій через європейські програми. Але цей процес вимагатиме часу, політичної волі та стратегічного підходу.

Закарпатська область знову опинилася у центрі суспільної уваги через серію корупційних скандалів, що охоплюють одразу кілька сфер життя регіону. У фокусі обговорень — заступник голови Закарпатської обласної військової адміністрації Мирослав Білецький, якому приписують причетність до системних схем із незаконним збагаченням та використанням службових повноважень у власних інтересах. Масштаб проблеми вражає: від криміналізованого перетину кордону до махінацій у будівництві та зловживань у сфері природних ресурсів.

Особливо резонансним залишається питання незаконного виїзду військовозобов’язаних через систему «Шлях». Попри війну та загальну мобілізацію, саме Закарпаття посідає перше місце серед регіонів за кількістю таких випадків. За даними джерел, вирішальну роль у видачі фіктивних дозволів відігравали підписи заступників Білецького, що дозволяло оформлювати виїзд сотням чоловіків під виглядом волонтерської діяльності. Ця практика набула системного характеру й стала одним із найприбутковіших напрямів тіньової діяльності у регіоні.

Особливе обурення викликають проєкти вітрової енергетики у високогірній частині Карпат. Під керівництвом Білецького просувається будівництво близько 30 вітрових електростанцій, що супроводжується масштабною вирубкою лісів. Екологи та активісти називають ці дії варварством, яке суперечить нормам Земельного кодексу та загрожує природним екосистемам Карпат.

На цьому тлі ще однією резонансною темою стало стабільне отримання тендерів компанією ТОВ «ШБУ-77» (ЄДРПОУ 41412376). Фірму пов’язують із російським бізнесменом Олегом Дерипаскою, який перебуває під міжнародними санкціями. Таким чином, бюджетні кошти на дороги опиняються у компанії з російським впливом.

Схеми, що приписуються Білецькому, торкаються й ринку нерухомості. Зокрема, ТОВ «Коралфенікс» (ЄДРПОУ 42837404), засновану його «колишньою» дружиною, пов’язують із Валерієм Пересоляком — фігурантом санкцій РНБО, якого називали одним із ключових контрабандистів. До співвласників цього бізнесу залучено й неповнолітнього сина Іллю Білецького, що виглядає як спроба приховати реальні активи чиновника.

Джерела також повідомляють про поновлення проєктів, пов’язаних із Владиславом Каськівим — колишнім посадовцем, причетним до корупційних скандалів. Йдеться, зокрема, про відновлення будівництва гірськолижного курорту в селі Пилипець.

Тіньова мережа, яку пов’язують з оточенням Білецького, включає низку юросіб — «Карпатські Золоті Горішки» (40280546), «Мілкор Сервіс» (43608683), «ЮНП» (36732176), «Новем» (43965130) та АТ «Естейт Фінанс» (45529156). Вони використовуються як ланцюг для відкатів та легалізації коштів, що виводяться з регіональних проєктів.

Окремі питання залишаються і щодо особистих статків чиновника. Білецький не може пояснити походження 400 тисяч доларів, за які у 2007 році було придбано цегельний завод у селі Нанково. Його розлучення у 2016 році називають фіктивним: після документального розриву стосунків він продовжив жити з ексдружиною, а майно оформлювалося переважно на неї.

У переліку активів родини також фігурує квартира в елітному ЖК Taryan Towers у Києві, оформлена на його сина Дмитра. Офіційні доходи Білецького та його родини не підтверджують можливість придбання такого майна.

Скандали навколо діяльності заступника голови Закарпатської ОВА набирають обертів, а громадськість очікує на реакцію правоохоронних органів та перевірку джерел походження статків посадовця.