Кутя належить до найдавніших обрядових страв української культури й до сьогодні зберігає глибоке символічне наповнення. Це не звичайна каша, а ритуальна їжа, що уособлює зв’язок поколінь, пам’ять про предків, родинну згуртованість і надію на добробут. Упродовж зимового календарного циклу кутю готують кілька разів, і кожного разу вона набуває нового змісту, відображаючи духовний стан громади та характер свята.
Першою у цьому циклі є багата кутя, яку традиційно варять на Святвечір напередодні Різдва. За новим церковним календарем у 2025 році цей день припадає на 24 грудня. Саме з вечері зі Святвечора починається різдвяний період, наповнений особливою тишею, очікуванням і молитвою. Багата кутя готується з пшениці або ячменю з додаванням маку, меду, горіхів та сухофруктів. Кожен інгредієнт має власну символіку: зерно означає життя і безперервність роду, мак — захист і пам’ять, мед — солодкість життя та Божу благодать.
Друга кутя — щедра — готується у Щедрий вечір, який передує Новому року. У 2025 році це 31 грудня, день святкування Маланки. На відміну від різдвяної, щедра кутя може бути скоромною: до неї дозволяється додавати вершкове масло, молоко або вершки. Вона символізує щедрість, відкритість і надію на багатий та успішний рік, що настає.
Третя — голодна кутя — вариться напередодні Водохреща. За новим календарем Хрещення Господнє відзначають 6 січня, а Водохресний Святвечір припадає на 5 січня 2026 року. Ця кутя є пісною й максимально простою за складом. Вона уособлює стриманість, духовну зосередженість і підготовку до великого церковного свята.
Кожен із трьох різновидів куті має власне символічне навантаження. Багата кутя пов’язана з народженням, достатком і родинною єдністю. Щедра — з очікуванням нового циклу життя, матеріального добробуту та радості. Голодна — з очищенням, постом і внутрішньою дисципліною. Разом вони формують цілісний зимовий обрядовий цикл.
У народній традиції кутя супроводжувалася численними прикметами та звичаями. Вважалося, що правильне приготування страви впливає на врожай, здоров’я родини та мир у домі. Господарі могли підкидати ложку куті до стелі, спостерігаючи за зернами як за знаком майбутнього достатку, залишати страву на столі на ніч для померлих родичів або починати трапезу спільною молитвою.
Окремі заборони стосувалися поспіху, сварок чи легковажного ставлення до обряду. Особливо суворо дотримувалися правил під час приготування голодної куті, де не допускалося жодних скоромних інгредієнтів. Усе це відображало уявлення про кутю як сакральну страву, що поєднує земне й духовне.
Таким чином, кутя залишається не лише елементом святкового столу, а й важливою частиною культурної пам’яті українців. Через неї зберігається зв’язок поколінь, традиція спільної молитви й уявлення про гармонію в родині та суспільстві, актуальні й у сучасному календарному контексті.