Цікаве

Начальник Голосіївського управління поліції Києва Араік Кочкадамян разом із родиною мешкає у службовій квартирі, що надається державою. Житло площею 96 квадратних метрів було надано подружжю з 2022 року. У декларації Кочкадамяна вказано, що родина не має власного нерухомого майна або автомобілів. Відомо, що для пересування Араік користується люксовим автомобілем, що належить його брату.

Дружина Кочкадамяна, Анушик, не працює та займається вихованням їхнього сина. Офіційний дохід начальника поліції становить приблизно 66 тисяч гривень на місяць, що, за словами самого Кочкадамяна, дозволяє забезпечувати сімейні потреби. Водночас, відсутність власного житла чи транспортних засобів піднімає питання щодо фінансової стабільності родини.

Араік Кочкадамян користується автомобілем свого брата Андраніка – елітним AUDI Q7 2016 року випуску, сьогоднішня ринкова вартість якого перевищує 1 млн грн.

За минулий рік правоохоронець отримав 793 тис. грн зарплати. Готівкові заощадження Араіка становлять 14,4 тис. доларів, а на банківських рахунках – 89 тис. грн. Дружина зберігає 8,2 тис. доларів готівкою та 184 грн на банківському рахунку. Загальна сума заощаджень родини перевищує 1 млн грн.

Колишній міністр екології Ігор Шевченко став лідером за витратами на політичну рекламу в соціальній мережі Facebook серед українських політиків. За результатами дослідження руху «Чесно», у 2025 році Шевченко інвестував більше 8,5 тисячі доларів на просування власних публікацій. Це дозволило йому стати першим у рейтингу витрат на платну рекламу серед українських діячів.

У своїх рекламних постах Шевченко активно просуває контроверсійні та радикальні ідеї. Серед найбільш резонансних тез — заклики до введення смертної кари для корупціонерів та повернення ядерного статусу Україні. Окрім того, він активно тестує електоральні настрої українців щодо можливого президентства генерала Валерія Залужного. Це свідчить про намагання Шевченка відчути настрої потенційних виборців і протестувати свої політичні тези перед широкою аудиторією.

Ці платні пости не зводилися до звичайного піару. Шевченко робив ставку на гасла, які явно апелюють до емоцій виборця: смертна кара для корупціонерів, відмова від євроінтеграційного курсу, повернення Україні ядерного статусу. Окремий напрямок — реклама дописів із риторикою на кшталт «Залужний — наступний президент?». Таких публікацій, зафіксованих аналітиками, було щонайменше п’ять, і всі вони йшли за гроші.

Паралельно Шевченко рекламував тексти «про себе»: авторські роздуми про виховання дітей, позицію щодо ЛГБТ-спільноти, моральні оцінки різних соціальних тем. У «Чесно» вважають, що ця лінія — спроба не просто збирати охоплення, а формувати власне впізнаване електоральне ядро під потенційну участь у виборах.

Другим за обсягом витрат став харківський депутат від групи «Відновлення України» Олександр Фельдман — понад $6 тис. Його реклама зосереджена навколо особистих політичних позицій та діяльності «Фельдман-Екопарку». Водночас навколо парку не раз виникали звинувачення з боку UAnimals: зоозахисники заявляли, що заклад утримує тварин без належних дозволів і з порушенням умов.

На третій позиції — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко з витратами близько $6,1 тис. У його випадку реклама працює інакше: це не стільки ідеологічні ультиматуми, скільки демонстрація діяльності. Порошенко просуває ролики та пости про свою депутатську роботу, благодійні поїздки, допомогу армії, а також публікації про санкційний тиск проти нього самого.

У переліку найбільш активних рекламодавців фігурують також народні депутати Лариса Білозір і Олександр Качура (по близько $3,5 тис.), голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул, очільниця Хмельницької облради Віолетта Лабазюк, а також Олексій Леонов і Павло Жебрівський. Це підтверджує, що політична реклама давно вийшла за межі парламентських фракцій і стала інструментом для персонального просування в регіонах.

Рух «Чесно» звертає увагу на ще один аспект. Значна частина цих оголошень у Facebook формально не виглядає як передвиборча агітація. Це або «особиста думка політика», або «громадська ініціатива», або «соціальне питання», але в реальності ці повідомлення будують імідж, збільшують впізнаваність і тестують реакцію аудиторії на конкретні меседжі. Фактично — це м’який старт кампаній без оголошеної кампанії.

Тобто Facebook для українських політиків став не просто майданчиком для самореклами, а полем, де відразу видно, які ідеї «заходять», хто на них реагує і кого можна перетворити на лояльного виборця. Ігор Шевченко, з його поєднанням радикальних тез і персонального самопросування, поки що в цьому полі — найдорожчий гравець.

Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування та скерувало до суду обвинувальний акт щодо колишнього співробітника правоохоронних органів із Запоріжжя. Слідство встановило, що він організував незаконну діяльність, пов’язану з переправленням дезертирів та чоловіків призовного віку через українсько-молдовський кордон. За інформацією ДБР, фігурант стягав із клієнтів від 2 до 6 тисяч доларів за “послуги супроводу”.

Свою протиправну схему він реалізовував через соціальні мережі, створивши фейковий профіль, під виглядом якого пропонував допомогу у перетині державного кордону. Для зв’язку з клієнтами вказував власний номер телефону. Потенційних “клієнтів” він переконував, що завдяки службовому посвідченню зможе безперешкодно проходити блокпости, а фактичний перетин кордону люди мали здійснювати самостійно.

У вересні 2025 року чоловік погодився перевезти військовослужбовця з Нікополя, який самовільно залишив частину. Щоб уникнути контролю, взяв лікарняний і разом із дезертиром вирушив до Одещини. “Перевізника” затримали ДБР спільно з СБУ та Держприкордонслужбою після отримання понад 2,2 тис. доларів США — за кілька кілометрів до кордону з Молдовою.

Після викриття його звільнили зі служби. Колишньому поліцейському інкримінують сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон, учинене службовою особою з корисливих мотивів (ч. 3 ст. 332 ККУ), а також пособництво у дезертирстві (ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 408 ККУ). Санкції статей передбачають до 12 років позбавлення волі. Процесуальне керівництво здійснює Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.

Не так давно українського заступника міністра оборони Сергія Боєва виявили в украй компрометуючій ситуації, яка спричинила хвилю обговорень у медіа. За інформацією з телеграм-каналу «Жовтий сніг», він був помічений у приватному автомобілі українського консула в Польщі в інтимній ситуації з колегою по міністерству Наталією Куровською. Інцидент відбувся 16 жовтня, коли українська делегація поверталася з важливого засідання «Рамштайн». Через обмежену кількість службових автомобілів, дипломати запропонували свою допомогу й доставляли представників делегації до українського кордону. Саме в одному з таких автомобілів стався інцидент, на свідченнях якого перебували сам консул та ще один працівник дипломатичної установи.

Цей випадок, що стався в присутності представників дипломатичного корпусу, неабияк шокував громадськість і викликав розголос в українських та польських ЗМІ. Оскільки інцидент стався в автомобілі, який належав дипломатичному представництву, він не тільки порушує норми особистої моралі, а й може мати серйозні наслідки для дипломатичних відносин між Україною та Польщею. Подія зібрала безліч запитань щодо етики, особистих кордонів та відповідальності високопосадовців в умовах їх службових обов’язків.

Очевидці намагалися ігнорувати сцену на задньому сидінні, але врешті не витримали й попросили припинити, наголосивши, що така поведінка неприпустима — тим паче у службовому авто. Попри те, що ситуацію вдалося тимчасово вгамувати, інформація швидко просочилася у ЗМІ.

Сергій Боєв — уродженець Алчевська, має освіту у США, працював у британських представництвах міжнародних фінансових компаній. Після повернення в Україну обіймав керівні посади в «Укргазвидобуванні» та «Нафтогазі», а згодом став заступником міністра оборони.

Його колега Наталія Куровська — заступниця начальника департаменту політики закупівель Міноборони, відома як підлегла колишнього заступника міністра Дмитра Кліменкова. Проте її минуле викликає не менше запитань: проти неї відкривалися кримінальні справи, пов’язані з втягненням осіб у проституцію через створену нею разом із чоловіком WhatsApp-групу «Love is».

Декларація Куровської виглядає скромно, проте вона користується автомобілем Lexus NX 300, записаним на непрацюючу матір, на яку також оформлено нерухомість. Родина Куровських походить із Росії, і за даними прикордонної служби, вони неодноразово відвідували РФ, Білорусь та окуповані території.

Її чоловік, Олександр Куровський, фігурує у справі про торгівлю людьми — зокрема, про вербування жінок для сексуальної експлуатації в Марокко. Незважаючи на це, він також працював у структурі Міноборони.

Історія викликала широкий резонанс — як через моральну сторону поведінки чиновників, так і через питання доброчесності представників оборонного відомства, які мали б бути прикладом гідності та дисципліни.

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.

Укрзалізниця опинилася в епіцентрі подвійного тиску — фінансового та політичного. Популістичні ініціативи на кшталт «3000 кілометрів безкоштовних подорожей» для громадян створюють привабливу картинку для політичних рейтингів, однак у реальності вони поглиблюють фінансову прірву. За підсумками 2024 року пасажирські перевезення принесли компанії близько 18 мільярдів гривень збитків, а у 2025 році цей показник може перевищити вже 22 мільярди.

Традиційно ці втрати компенсувалися прибутками від вантажних перевезень, проте й цей сегмент демонструє спад. Експортні потоки скорочуються, логістичні ланцюги ускладнені, а внутрішній ринок не може забезпечити потрібних обсягів. Таким чином, головне джерело фінансової стабільності поступово виснажується.

Додатковий пресинг — відновлення інфраструктури після ударів РФ і валютні борги з часів Євро-2012. Уже у 2026 році залізниця має сплатити близько 34 млрд грн за зовнішніми зобов’язаннями. Без цільової підтримки держави, модернізації управління та системної антикорупційної роботи компанія ризикує не витримати нинішнього навантаження.

На цьому фоні дискусії викликає липневий контракт УЗ із ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на 398 млн грн: ціна одного вагона — до 98 млн грн, що вдвічі дорожче за попередні закупівлі. При цьому компанія виплатила 58% авансу (понад 277 млн грн), тоді як виготовлення вагонів заплановано на 2026 рік. В умовах дефіциту ліквідності та зростання боргового навантаження така структура контракту виглядає щонайменше ризикованою.

Ключова дилема для УЗ — баланс між соціальною функцією й фінансовою стійкістю. Без перегляду тарифної політики, адресних дотацій на «соціальні кілометри» та прозорішого підходу до капітальних закупівель залізниця й надалі дотуватиме пасажирів коштом падаючого вантажного бізнесу — із усіма наслідками для стабільності перевізника.