Цікаве

У 2024 році столична влада спрямувала понад 1,12 мільярда гривень на придбання 15 когенераційних установок, метою яких було забезпечення Києва резервним теплом та електроенергією під час російських атак на енергетичну інфраструктуру. Ці установки здатні одночасно виробляти електрику та тепло, що робить їх критично важливими для безперебійного функціонування міських систем життєзабезпечення у складних умовах.

Процес закупівлі включав тендери та оцінку технічних характеристик обладнання, яке мало відповідати сучасним стандартам ефективності та надійності. За планом, нові когенераційні блоки дозволяли не лише покривати частину енергетичних потреб столиці під час аварійних відключень, а й зменшувати навантаження на основні електромережі та теплові мережі.

Ці установки розглядалися як ключовий елемент децентралізованої енергосистеми Києва — мережі малих електростанцій, які могли б працювати навіть у разі виведення з ладу великих ТЕЦ і ліній електропередач внаслідок російських обстрілів. У травні 2024 року Київрада навіть ухвалила спеціальну концепцію «Енергетичне відновлення: шлях до розподіленої когенерації».

Фактично ж у місті з’явилася лише одна газопоршнева установка потужністю 1,5 МВт, встановлена за допомогою USAID у межах Проєкту енергетичної безпеки. Восени 2024 року влада повідомляла, що всі інші установки мають бути введені в експлуатацію до кінця 2025 року, однак жодних публічних підтверджень постачання або монтажу обладнання з того часу не з’являлося.

Нинішні масові відключення електроенергії в Києві свідчать про відсутність у столиці заявленої резервної генерації.

За даними виконання бюджету Києва за 2024 рік, наприкінці року на рахунках міста залишалися майже 13 млрд грн. Експерти вказують, що за ці кошти столиця могла б побудувати значно потужнішу мережу розподіленої генерації, здатну покрити до половини потреб міста в електроенергії, однак пріоритети витрат були спрямовані на інші проєкти, зокрема благоустрій і рекреаційні зони.

На тлі російських атак по ТЕС, ТЕЦ, ГЕС та трансформаторах, що передають електроенергію від АЕС, відсутність реальної децентралізованої генерації робить Київ особливо вразливим до блекаутів. Журналісти зазначають, що відповідальність за це лежить як на міській владі столиці, так і на центральному уряді, який формує державну політику в енергетичній сфері.

Зима в умовах війни знову стала серйозним викликом для мешканців столиці. Екстрені відключення електроенергії перетворюють повсякденні речі на випробування витривалості, змушуючи людей шукати способи не лише зігріти оселі, а й зберегти емоційну рівновагу. У таких обставинах кожна тривала перерва в електропостачанні відчувається особливо гостро, адже зупиняється звичний ритм життя.

У подібній ситуації опинилася й акторка Наталка Денисенко, яка публічно поділилася переживаннями своєї родини. За її словами, у будинку не було світла майже добу, і цей час став справжнім випробуванням для всіх домочадців. Відсутність електроенергії означала не лише холод у квартирі, а й неможливість приготувати їжу, скористатися побутовою технікою чи підтримувати зв’язок у звичному режимі.

За словами Денисенко, відсутність світла принесла не лише побутовий дискомфорт. Через перебої з електропостачанням у квартирі вийшли з ладу деякі прилади, а холод негативно позначився на здоров’ї родини. Найболючішим для акторки стало те, що захворів її син.

Попри це, Наталка зізнається: намагається не втрачати внутрішню рівновагу. Щоб не піддатися відчаю, вона навіть влаштувала невелику прогулянку й фотосесію на тлі засніженого міста, намагаючись побачити красу навіть у темряві та холоді.

Історія акторки — ще одне нагадування про те, наскільки крихким залишається побут у столиці під час атак на енергетичну інфраструктуру. І водночас — про здатність українців триматися, навіть коли здається, що сил уже немає.

Буковель упродовж останніх років дедалі частіше фігурує не лише як провідний гірськолижний курорт країни, а й як осередок концентрації значних державних інвестицій. Під гаслами розвитку туризму, оновлення доріг та модернізації транспортної інфраструктури навколо курорту сформувалася стійка система освоєння бюджетних ресурсів, обсяги яких вимірюються мільярдами гривень.

За наявною інформацією, ключовою особливістю цієї системи є обмежене коло компаній, які з року в рік отримують найбільші та найдорожчі підряди. Формальні тендерні процедури часто не створюють реальної конкуренції, а результати торгів виглядають передбачуваними. Це породжує запитання щодо прозорості використання коштів і ефективності державних витрат у регіоні.

Ключовим фаворитом у цій системі є ТОВ «ПБС» (ЄДРПОУ 32872788), яке протягом останніх років системно отримує найбільші дорожні контракти в регіоні. Один із тендерів на капітальний ремонт дороги державного значення до Буковеля має очікувану вартість понад 2,3 мільярда гривень. Формально закупівля оголошена як відкрита, однак тендерна документація виписана таким чином, що будь-яка реальна конкуренція нівелюється ще до початку торгів.

Замовник встановив вимоги щодо обов’язкового досвіду виконання робіт виключно на дорогах державного значення, наявності власної сертифікованої лабораторії та власного асфальтобетонного заводу. При цьому повністю ігнорується передбачене законом право учасників залучати орендоване обладнання або працювати із субпідрядниками. Окремо встановлені фінансові бар’єри — річний дохід не менше 700 мільйонів гривень і підтверджений аналогічний договір на суму щонайменше 50 відсотків вартості закупівлі.

Такі критерії не мають об’єктивного економічного обґрунтування і фактично працюють як штучний фільтр під заздалегідь визначеного учасника. Навіть великі іноземні компанії, які намагалися взяти участь у тендерах, були усунуті з процесу. Після часткового визнання їхніх скарг щодо дискримінаційних умов подальша участь блокувалася через формальні технічні зауваження або мовні нюанси в документації.

Кадрові зміни в регіональній службі відновлення також не призвели до реальних зрушень. Попри публічні заяви про звільнення керівника обласної служби, він фактично продовжує виконувати свої функції, а фінансування ТОВ «ПБС» залишається безперервним. Жодного перегляду тендерної політики чи підходів до формування вимог не відбулося.

У підсумку дорожні проєкти навколо Буковеля дедалі більше нагадують не інструмент розвитку регіону, а відпрацьований механізм перерозподілу бюджетних мільярдів. Відсутність конкуренції, дискримінаційні вимоги та стабільний набір переможців створюють замкнену систему, у якій держава виступає джерелом фінансування, а контроль за ефективністю витрат зводиться до формальності.

Регулярний сон тривалістю менше ніж сім годин на добу може мати критичні наслідки для здоров’я і скорочувати тривалість життя навіть відчутніше, ніж незбалансоване харчування чи відсутність фізичної активності. Таких висновків дійшла група дослідників з Університету здоров’я та науки Орегона, проаналізувавши багаторічні статистичні дані щодо стану здоров’я населення.

Науковці зіставили середню тривалість життя в округах США з поширеністю різних факторів ризику, серед яких були недосипання, харчові звички, рівень рухової активності та соціально-економічні умови. Аналіз показав, що регіони з високою часткою людей, які систематично сплять менше семи годин, демонструють гірші показники довголіття незалежно від інших чинників.

За результатами дослідження, люди, які регулярно сплять менше ніж сім годин на ніч, мають нижчу очікувану тривалість життя. Автор роботи Ендрю МакГілл зазначив, що навіть для нього сила цього зв’язку стала несподіванкою.

За його словами, сон критично важливий для здоров’я серця, імунної системи та нормальної роботи мозку, тому дорослим варто прагнути спати від семи до дев’яти годин щоночі.

Дослідники також наголошують, що мільйони людей у світі систематично недосипають, навіть не маючи діагностованих порушень сну. Така хронічна нестача відпочинку підвищує ризик серцево-судинних захворювань і передчасної смерті.

Попередні наукові роботи показували, що люди з хорошими звичками сну живуть значно довше. У середньому чоловіки можуть виграти до 4,7 року життя, а жінки — до 2,4 року. До корисних звичок належать регулярний сон тривалістю 7–8 годин, відсутність частих проблем із засинанням, рідкісні нічні пробудження та відмова від снодійних.

Печінку нерідко називають «тихим трудівником» людського організму, адже щодня вона виконує сотні критично важливих функцій без явних сигналів про перевтому чи збій. Саме цей орган відповідає за очищення крові від продуктів обміну, нейтралізацію токсичних речовин, участь у перетравленні жирів і вуглеводів, а також за регуляцію гормонального та енергетичного балансу.

Однією з головних проблем печінкових захворювань є їхня майже безсимптомна течія на ранніх стадіях. У самій печінці практично відсутні нервові закінчення, які відповідають за відчуття болю. Через це навіть значні структурні зміни можуть тривалий час не супроводжуватися гострими або чітко локалізованими неприємними відчуттями.

Серед перших тривожних сигналів лікарі називають жовтуватий відтінок шкіри та білків очей, появу вираженої судинної сітки під шкірою, почервоніння долонь, безпідставне здуття живота, а також збільшення селезінки. Такі ознаки можуть свідчити про серйозні внутрішні зміни й є підставою для негайної консультації з фахівцем.

Медики наголошують, що профілактика відіграє ключову роль у збереженні здоров’я печінки. Важливо скоротити споживання цукру та ультраоброблених продуктів, максимально обмежити алкоголь, підтримувати регулярну фізичну активність, дотримуватися стабільного режиму сну та уникати самолікування, особливо безконтрольного прийому медикаментів.

Анатомічно печінка розташована у правій верхній частині живота під діафрагмою, тому відчуття тиску чи дискомфорту найчастіше виникають саме під правими ребрами. Хоча ліва частка органу частково заходить до центральної частини черевної порожнини, біль у цій зоні зазвичай не пов’язаний із печінкою. Неприємні відчуття праворуч під грудною кліткою можуть свідчити як про порушення роботи печінки, так і про проблеми з жовчними шляхами, тому ігнорувати їх не варто.

У соціальних мережах та медіапросторі стрімко набрав обертів резонанс навколо радників нового очільника Офісу Президента Кирила Буданова. Після його призначення з’явилися публічні твердження про те, що частина помічників, які працювали ще за керівництва Андрія Єрмака, нібито зберегли свої позиції й за нового глави ОП. Це одразу стало ґрунтом для гучних заяв про «зраду», приховані домовленості та безперервність старих впливів.

Утім, більш уважний аналіз ситуації свідчить, що емоційна реакція значно випередила реальний стан речей. Політолог Олексій Голобуцький зазначає, що джерелом скандалу стали не кадрові рішення як такі, а особливості роботи державної бюрократії. За його словами, інформаційна хвиля виникла через формальні списки та документи, які не були оперативно оновлені після зміни керівництва.

Станом на перші дні після призначення новий очільник ОП справді не призначив повністю оновлену команду радників і помічників. Частина людей, які працювали з попереднім керівником, тимчасово залишалася поза штатом. Саме це й стало формальним приводом для гучних заголовків і хвилі обурення в соцмережах.

Однак логіка «Буданов залишив собі радників Єрмака» виглядає радше зручною для клікбейту, ніж коректною з точки зору реальної управлінської практики. За словами Голобуцького, новий очільник ОП у перші тижні роботи зосереджений не на косметичних кадрових рішеннях, а на значно важливіших питаннях — перемовинах із міжнародними партнерами щодо деталей мирного плану, реагуванні на масовані удари по енергетичній інфраструктурі, роботі в умовах постійно змінної внутрішньої та зовнішньої ситуації.

У таких обставинах очікувати миттєвого «перезавантаження» апарату — щонайменше наївно. Будь-яка бюрократична система працює інерційно, а швидкі кадрові рішення є радше винятком, ніж правилом. Тим більше — у момент, коли країна перебуває у фазі активних переговорів і кризових викликів.

Голобуцький наголошує: відсутність негайних звільнень або призначень не є свідченням політичної змови чи прихованої залежності. Це типовий перехідний період, коли новий керівник вивчає документацію, посадові інструкції та концентрується на критично важливих завданнях, а не на публічних жестах.

Інформаційний шум навколо цієї теми, за його словами, лише демонструє хронічну проблему українського медіаполя — прагнення знайти «зраду» там, де є звичайна управлінська рутина. У результаті суспільству підсовують спрощену і емоційну картинку замість тверезого аналізу.

У підсумку історія з радниками виглядає не як сенсація, а як приклад того, як перехідний момент і бюрократичні процеси стають ґрунтом для гучних, але порожніх скандалів. І, схоже, у цій ситуації варто більше говорити не про персоналії, а про реальні виклики, з якими нині стикається держава.

Погрози президента США Дональда Трампа запровадити жорсткі торговельні обмеження проти будь-якої держави, яка спробує перешкодити його планам стосовно Гренландії, стали тривожним сигналом для європейських союзників. У дипломатичних і політичних колах Європи ці заяви сприйняли не лише як елемент внутрішньоамериканської риторики, а як демонстрацію готовності Вашингтона діяти різко й без урахування інтересів партнерів по НАТО та ЄС.

Європейські лідери дедалі частіше говорять про кризу довіри у трансатлантичних відносинах. Намір застосовувати каральні мита як інструмент політичного тиску проти союзників розглядається як підрив усталених принципів співпраці, що десятиліттями були основою західної системи безпеки. Особливе занепокоєння викликає той факт, що подібні погрози пролунали у контексті територіальних і стратегічних інтересів у Північній Атлантиці — регіоні, який має ключове значення для оборони Європи.

Протягом останнього року європейські держави, зокрема й ті, що не входять до Європейського Союзу, активно працюють у форматі неформальної координаційної групи, яка фактично діє без участі Сполучених Штатів. До неї залучені Велика Британія, Норвегія та інші партнери. Цей формат отримав неофіційну назву «коаліція бажаючих».

Радники з національної безпеки приблизно трьох десятків урядів перебувають у постійному контакті. Вони регулярно проводять онлайн-зустрічі, особисті консультації та обмінюються повідомленнями в неформальних каналах зв’язку. У цих колах сформувався високий рівень довіри, що дозволяє швидко координувати позиції та шукати спільні рішення в умовах, коли США дедалі частіше сприймаються як фактор нестабільності, а не як гарант безпеки.

За цей час європейські лідери напрацювали відпрацьований механізм взаємодії на випадок різких або потенційно небезпечних дій з боку американського президента. Це дозволяє оперативно узгоджувати спільну реакцію без залучення Вашингтона.

Окреме місце в цьому неформальному об’єднанні посідає Україна. Саме навколо підтримки Києва почалося формування тісних контактів між ключовими європейськими столицями. Участь України не лише зміцнила взаємну довіру між партнерами, а й створила новий рівень координації, коли лідери та радники безпосередньо знають один одного й можуть швидко виходити на прямий зв’язок.

Україна розглядається як унікальний елемент потенційного безпекового альянсу. Це найбільш мілітаризована держава серед учасників цього формату, яка має одну з найбільших армій у Європі, розвинену індустрію безпілотних технологій і безпрецедентний сучасний бойовий досвід. Жодна інша європейська країна не має подібного практичного досвіду ведення повномасштабної війни.

У разі поєднання військового потенціалу України з можливостями провідних європейських держав, таких як Франція, Німеччина, Польща та Велика Британія, новий альянс міг би отримати колосальну силу. Йдеться як про ядерні, так і про неядерні компоненти стримування, що здатні забезпечити безпеку континенту навіть без прямої участі США.

Таким чином, дедалі очевидніше, що Європа поступово готується до сценарію стратегічної автономії, у якому роль Вашингтона буде суттєво обмежена, а Україна може стати одним із ключових стовпів нової системи європейської безпеки.

Журналіст-розслідувач Юрій Ніколов оприлюднив інформацію, що викликала суспільний резонанс і поставила низку запитань до системи фінансового контролю державних посадовців. Йдеться про керівника одного з департаментів Фонду державного майна України Андрія Мельника, майновий стан якого, за даними публічних джерел, містить нетипові та суперечливі деталі.

Посадовець походить із Луганської області та, як зазначається, залишив окуповану територію після подій 2014 року, переїхавши на підконтрольну Україні частину країни. Саме цей біографічний факт додає особливої чутливості до подальших обставин, викладених у його електронній декларації.

Крім значних запасів золота, Мельник задекларував спецдозволи на розробку родовищ, розташованих на тимчасово окупованій території Луганської області.

Юрій Ніколов висловлює сумніви щодо логіки перебування такої заможної людини на державній службі з відносно низькою заробітною платою та підкреслює потенційні ризики для національної безпеки. Зокрема, виникає питання щодо можливої залежності українського чиновника, який керує державними активами, від російської сторони, що контролює доступ до його багатомільйонних статків у Москві.

Ця ситуація ставить під сумнів прозорість управління державними ресурсами та безпеку стратегічно важливих об’єктів, адже чиновник із значним фінансовим інтересом за кордоном може опинитися під тиском зовнішніх факторів.