Економіка

Новопризначений очільник Поліського лісового офісу державного підприємства «Ліси України» Віталій Кошмак опинився у центрі суспільного інтересу після оприлюднення декларацій, що свідчать про помітне збільшення майнових активів його родини. Документи показують, що всього за одну добу подружжя стало власником понад двох гектарів земельних ділянок та нової квартири на Рівненщині, що викликало додаткові запитання щодо джерел таких придбань.

У загальному підсумку майно Кошмака та його дружини демонструє значне зростання, яке майже співпало з просуванням посадовця по службовій вертикалі у сфері державного лісового господарства. Згідно з декларацією, протягом останнього року він отримав майже 697 тисяч гривень заробітної плати в Дубенському лісгоспі та додатково понад 138 тисяч доходу з інших джерел. Попри це, масштаби нових активів виглядають суттєвими в порівнянні з офіційними доходами.

31 жовтня 2024 року подружжя здійснило серію значних придбань: три земельні ділянки у селі Велике Вербче загальною площею понад 20 тисяч квадратних метрів та квартиру площею 57,1 кв. м, оформлену наполовину на самого Віталія Кошмака і на його брата Сергія.

Родина також володіє низкою об’єктів нерухомості, що належать дружині посадовця: двома будинками зі вбудованими магазинами у Степані та Малому Вербчі, будинком площею 269 кв. м у Малому Вербчі (оціненим у 500 тисяч грн), а також незавершеним будівництвом садового будинку площею 233 кв. м у Великому Житині біля Рівного. Окрема квартира у Рівному оформлена на Наталію Тивончук, яка, за даними публічних зв’язків, є близькою родичкою Кошмаків.

У червні 2024 року дружина придбала автомобіль Skoda Superb 2011 року випуску. У декларації вартість авто не зазначена. З готівкових коштів Кошмак задекларував 250 тис. грн, а його дружина — 5 тис. доларів і 3 тис. євро.

Аналітики ринку та експерти, які досліджують роботу «Лісів України», звертають увагу на те, що різке накопичення активів родини припадає саме на період кар’єрного зростання Кошмака в державному підприємстві. За їхніми словами, практика концентрованого скуповування нерухомості та землі є типовою для частини керівного складу лісової галузі, де традиційно фіксуються ризики тіньових доходів, незаконної вирубки та зловживань із майном держави.

Виконавчий комітет Маріупольської міськради, який діє під контролем окупаційної влади, оголосив низку закупівель на значні суми, що радше нагадують масштабну фінансову схему, ніж потреби міського управління. За інформацією з платформи Zakupivli.pro, лише на канцелярські дрібниці — папір, кулькові ручки, скріпки та інші витратні матеріали — передбачено витратити понад сто тисяч гривень. Така вартість виглядає вкрай завищеною, особливо з огляду на відсутність прозорого контролю та реальних потреб установ, які функціонують в умовах окупації.

Експерти відзначають, що подібні тендери часто використовуються для легалізації коштів, виділених окупаційними адміністраціями, адже фактичний стан інфраструктури Маріуполя не відповідає заявленим у документах обсягам робіт чи закупівель. У місті, де більшість комунальних будівель зруйнована, а доступ до базових послуг обмежений, витрачання таких сум на канцелярію виглядає нелогічним і викликає сумніви щодо мети цих угод.

ФОТО: Дані сайту Zakupivli.pro

Загалом, проаналізувавши останні закупівлі виконавчого комітету Маріупольської міськради, які загалом обходяться бюджету в мільйони гривень, можна побачити “нехитрі схеми по відмиванню коштів”.

Також, журналісти звернули увагу на постійне розширення штату адміністрації, незважаючи на окупацію міста. Зокрема, на сайтах пошуку роботи розміщено 13 вакансій. Серед вакансія головного спеціаліста відділу міжнародного співробітництва та протокольної роботи, вчителя-логопеда, вихователя, керівника підрозділу планування та розвитку персоналу, бухгалтера, юристів.

ФОТО: Скріншоти сайту з пошуку роботи

На фоні багатомільйонних трат на адміністрацію окупованого Маріуполя, досить резонансно звучить заява нардепа від Слуги Народу Віталія Войцеховського, про те що “1,3 млн сімей вимушених переселенців залишилися без житла, так як в бюджеті не вистачає коштів”.

Історія про те, що народний депутат Федір Христенко нібито став викривачем корупції у НАБУ та САП, поступово перетворюється на приклад відвертої маніпуляції. За новими даними, роль «викривача» була використана не для боротьби з корупцією, а як інструмент пом’якшення власної кримінальної ситуації. Христенко, який фігурував у справі про державну зраду та ймовірну взаємодію з представниками ФСБ, отримав статус, що забезпечує додаткові гарантії та створює сприятливий фон під час розгляду його справи.

Нещодавнє засідання, на якому суд затвердив угоду про визнання вини депутата, відбулося за зачиненими дверима. Таємничість навколо процесу лише підсилює суспільний інтерес: не розголошуються ані термін ув’язнення, ані деталі обмежень, ані сама мотивація суду, який визнав угоду прийнятною. Формулювання про «міркування безпеки» не дають чіткої відповіді, чому саме настільки значуща справа — у тому числі пов’язана з можливим посяганням на державні інтереси — була розглянута у режимі, що виключає громадський контроль.

Христенко — уродженець Донеччини та колишній представник ОПЗЖ. Після 2014 року він збудував бізнес на постачанні російського антрациту до України, у тому числі з тимчасово окупованих територій. Його компанії, серед яких естонська Heating Systems OU, імпортували продукцію російського “Сибантрациту”. Сировина опинялася на українських заводах, зокрема “Метінвесту” та “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Попри війну, схеми приносили багатомільйонні прибутки, а депутатський статус дозволив Христенку уникати кримінального переслідування роками.

Одним із ключових елементів бізнес-імперії нардепа залишається діяльність його тестя Сергія Брюховецького. Він продовжує вести бізнес у тимчасово окупованій Горлівці, сплачуючи податки у так званий “бюджет ДНР”. Водночас українські банки, зокрема державний “Укрексімбанк”, надавали структурам Брюховецького кредити для придбання стратегічних активів, серед яких київський торговельний центр Sky Mall. Це підсилює підозри у можливому політичному прикритті та впливі Христенка на ухвалення рішень у фінансовій сфері.

Аналітики відзначають, що скандал із його нібито “викривальними свідченнями” щодо НАБУ та САП міг бути частиною стратегії з відбілювання репутації та пом’якшення відповідальності. Замість реального покарання за співпрацю з російськими структурами, постачання вугілля з окупованих територій і зв’язки з представниками ФСБ, Христенко, ймовірно, отримав умови, які дозволяють йому уникнути наслідків, непропорційних масштабу інкримінованих дій.

Закритість рішення суду та мовчання правоохоронних органів лише підживлюють сумніви, що ця історія завершилася без жорсткого правового вироку. У суспільства залишається питання: чи стане справжня відповідальність за державну зраду невідворотною, чи інститут угод із правосуддям знову перетворили на спосіб порятунку політичних та бізнесових інтересів окремих фігурантів.

Яворівський районний суд Львівської області ухвалив рішення щодо командира навчальної роти Володимира Д., визнавши його винним у недбалому ставленні до службових обов’язків. Підставою стало те, що п’ятеро військовослужбовців самовільно покинули місце дислокації підрозділу в період із 20 по 26 жовтня, чим порушили встановлений порядок перебування у військовій частині. За результатами розгляду справи офіцеру призначено адміністративний штраф у розмірі 17 тисяч гривень.

Як зазначено у постанові, занесеній до судового реєстру у грудні 2025 року, командир відповідав за контроль присутності особового складу та належну організацію служби в підрозділі. Невиконання цих обов’язків призвело до того, що порушення залишилися непоміченими вчасно, що й стало підставою для складання адміністративного протоколу. Суд кваліфікував дії офіцера як недбалі, оскільки він не забезпечив належний рівень дисципліни та контролю за військовими.

У документі зазначено, що молодший лейтенант не здійснював належного обліку особового складу, не проводив індивідуальну виховну роботу з військовими, не планував та не контролював бойову підготовку, а також не забезпечив внутрішній порядок у підрозділі, який гарантував би виконання законів та положень Статутів Збройних Сил України.

Під час судового засідання командир визнав свою провину. Розгляд справи проводив суддя Ігор Матвіїв, який дослідив усі матеріали та призначив штраф. Постанову ще можна оскаржити в установленому законом порядку.

Військовослужбовці в Україні мають закріплене законом право захищати свої права у випадках, коли накази, рішення або дії командування суперечать законодавству чи виходять за межі наданих повноважень. У Міністерстві юстиції підкреслюють: проходження військової служби не позбавляє людину права на правовий захист, а держава зобов’язується забезпечити ефективні механізми оскарження та доступ до безоплатної правничої допомоги.

Законодавство передбачає можливість оскарження широкого кола управлінських рішень. Зокрема, військові можуть звертатися зі скаргами щодо наказів про звільнення з військової служби, переведення до іншої частини або призначення на посаду. Також предметом оскарження можуть бути рішення, пов’язані з укладенням, продовженням чи достроковим розірванням контракту, а також питання присвоєння, пониження або позбавлення військового звання.

Серед найпоширеніших проблем, з якими звертаються військовослужбовці, — невиплата грошового забезпечення та інших належних коштів, незаконне звільнення мобілізованих, відмова у розірванні контракту, порушення процедури звільнення за станом здоров’я, ненадання соціальних виплат і допомоги.

Захист своїх прав військові можуть здійснювати кількома шляхами. Зокрема, через органи військового управління, Військову службу правопорядку, Уповноважену Президента з питань захисту прав військовослужбовців, а також через систему безоплатної правничої допомоги.

У системі безоплатної правничої допомоги фахівці надають консультації, допомагають підготувати заяви та скарги. Для ветеранів і учасників бойових дій передбачена також підготовка процесуальних документів і представництво інтересів у суді. У Мін’юсті підкреслюють, що звернення за правовим захистом є законним інструментом відновлення порушених прав і не може бути підставою для тиску чи переслідування з боку командування.

Директор Бюро економічної безпеки України Олександр Цивінський публічно окреслив основні напрямки тіньової економіки, через які держава щороку втрачає колосальні фінансові ресурси. Йдеться про системні схеми, що роками підривають наповнення бюджету, створюють нерівні умови для легального бізнесу та послаблюють фінансову стійкість країни в умовах війни й економічних викликів.

За словами очільника БЕБ, одним із найбільших джерел недонадходжень залишаються контрафакт і нелегальна торгівля підакцизними товарами. Тіньовий ринок алкоголю, тютюнових виробів і пального не лише позбавляє бюджет десятків мільярдів гривень щороку, а й становить серйозну загрозу для здоров’я громадян. Попередні оцінки свідчать, що лише в цьому сегменті держава щорічно втрачає понад 50 мільярдів гривень через несплату акцизів і податків.

Окрему нішу займає діяльність конвертаційних і транзитних центрів, які, за оцінками БЕБ, «коштують» бюджету 40–50 мільярдів гривень щороку. Найбільші ж втрати пов’язані з ухиленням від сплати податків у сфері оплати праці. Використання зарплат «у конвертах» та залучення ФОПів як інструменту мінімізації податків, за різними підрахунками, призводить до втрат у 250–300 мільярдів гривень.

Цивінський наголосив, що ці суми є орієнтовними, адже точно порахувати те, що перебуває в тіні, надзвичайно складно. Водночас масштаби проблеми свідчать про те, що значна частина коштів, які могли б працювати на економіку та оборону, просто не доходить до бюджету.

Керівник БЕБ підкреслив, що завдання бюро — у тісній взаємодії з іншими правоохоронними та контролюючими органами — поступово виводити ці сотні мільярдів гривень із тіні та забезпечувати їх надходження до державної скарбниці.

Окремо він звернув увагу на різницю між видимими корупційними схемами та так званою латентною тіньовою економікою. За його словами, журналісти-розслідувачі та правоохоронці навчилися досить ефективно контролювати використання бюджетних коштів, зокрема у сфері публічних закупівель, коли завищені ціни стають очевидними для суспільства.

Водночас найбільші втрати часто залишаються непомітними, адже йдеться не про розкрадання вже виділених коштів, а про гроші, які взагалі не потрапили до бюджету. Саме з такими «невидимими» схемами, за словами Цивінського, працювати найскладніше, але водночас і найважливіше.

Обговорення особистого життя акторки Наталки Денисенко продовжує привертати увагу шанувальників і користувачів соцмереж. Після її емоційного допису, в якому вона відреагувала на ситуацію, пов’язану з нинішніми стосунками та минулим шлюбом з Олександром Федінчиком, хвиля коментарів стала ще інтенсивнішою. Частина аудиторії висловлювала підтримку, інші — критику, що лише посилило резонанс навколо публікації.

Неочікуваним і водночас показовим моментом стала поява під дописом Юрія Савранського — актора і моделі, з яким Денисенко нині пов’язують романтичні стосунки. Він публічно звернувся до акторки, залишивши лаконічне, але емоційно насичене повідомлення зі словами підтримки та зізнанням у почуттях. Цей коментар одразу привернув увагу читачів і став однією з найобговорюваніших реплік під постом.

Сам пост Денисенко став реакцією на слова акторки Ксенії Мішиної, яка заявила, що її колега нібито оббріхує Федінчика та поводиться непорядно. Після цього в соцмережах розгорнулася хвиля хейту, на яку Денисенко вирішила відповісти жорстко й емоційно. Вона заявила, що нікому нічого не винна, має право жити так, як вважає за потрібне, і відмовляється приймати образи на свою адресу.

«Витримуйте мою долю! Я нікому нічого не винна. Моє життя — мої правила. Ваші слова — це те, що виривається з вас. До мене це не має відношення», — написала акторка. У своєму зверненні вона підкреслила, що не дозволить себе принижувати й відтепер обиратиме, як реагувати на будь-які звинувачення.

У соцмережах реакції на її допис виявилися полярними: від підтримки до критики, яку підсилює публічна заява Мішиної. На цьому тлі коментар Савранського став чи не першим прямим жестом підтримки акторці з боку її нового партнера.

Скандал, який розпочався з обговорення шлюбу Денисенко та Федінчика, переріс у ширшу публічну дискусію про особисті кордони, поведінку артистів і межі моралі у соцмережах. Водночас сама Денисенко наголошує, що має свою правду, а її життя не є об’єктом для чужих суджень.