Наука

Transparency International Ukraine представила результати масштабного дослідження, присвяченого відкритості та підзвітності міських рад у 11 обласних центрах країни. Аналітики проєкту «Прозорі міста» зосередили увагу на тому, наскільки органи місцевого самоврядування забезпечують доступ громадян до своєї роботи, публікують важливі рішення та інформують про отримання й розподіл гуманітарної допомоги. Оцінювання проводилося за 40 критеріями, що охоплюють діяльність міських рад у сфері прозорості, комунікації та взаємодії з громадськістю.

За результатами аналізу виявилося, що різниця між рівнем відкритості в різних містах залишається значною. Полтава посіла останнє місце, отримавши лише 38 балів зі 100 можливих. Експерти наголошують, що низькі показники формуються через недостатній доступ до протоколів засідань, обмежену публікацію рішень виконавчих органів та нестачу інформації про гуманітарні надходження.

Найбільші недоліки Полтави виявилися у сфері доступу до засідань міськради та виконкому, публікації протоколів голосувань, інформації про місцеві податки, регуляторні акти та гуманітарну допомогу. Незважаючи на наявність розділів з документами та трансляцій засідань, ключові показники прозорості залишаються невиконаними.

Аналітики наголошують, що навіть міста з найвищими оцінками не досягають двох третин максимальної кількості балів, а Полтава щонайменше втретє опинилася «на дні» рейтингів через обмежений доступ до публічної інформації та слабку комунікацію з громадянами.

У Донецькій області правоохоронці викрили масштабну корупційну схему, пов’язану з ремонтом та модернізацією критичної інфраструктури. За даними НАБУ, чиновники регіону привласнили понад 140 млн грн, виділених на відновлення об’єктів опалення й водопостачання в умовах активних бойових дій та постійної загрози з боку російської армії. Слідство вважає, що саме голова департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОВА став ключовою фігурою схеми, забезпечивши у 2023 році перемогу в тендері компанії свого колишнього однокласника, попри відсутність у фірми належної проєктної документації та досвіду реалізації подібних проєктів.

За результатами тендеру було підписано контракт вартістю понад 200 млн грн на постачання та підключення семи модульних котелень у містах Селидове та Українськ. Обидва населені пункти вже наступного року були окуповані військами РФ, що додатково ускладнило подальшу перевірку виконаних робіт. Попри це, слідчим вдалося встановити, що котельні дійсно були фізично доставлені на територію регіону, однак із семи об’єктів підключили лише два. Навіть ці дві котельні не могли нормально функціонувати через відсутність необхідних підключень, технічних рішень і належного введення в експлуатацію.

Окрім того, у Святогорську, який досі підконтрольний Україні, ремонт водопостачання та водовідведення здійснювався лише на папері або дуже кустарним способом.

Слідчі підозрюють у справі п’ятьох осіб. Наразі тривають слідчі дії, а правоохоронці перевіряють усі обставини для притягнення винних до відповідальності та відшкодування завданих збитків.

В Україні відключення електроенергії можуть зберігатися навіть після завершення війни. Голова ради Української асоціації відновлюваної енергетики Олександр Ігнатьєв наголосив, що повноцінне та стабільне забезпечення країни електроенергією потребуватиме тривалого часу, масштабних відновлювальних робіт та значних інвестицій. Стан енергосистеми зараз такий, що навіть після припинення атак на інфраструктуру залишаються серйозні системні проблеми, які ускладнюють швидке повернення до нормального енергопостачання.

Серед ключових викликів експерт виокремлює фактичну відсутність працездатних резервів на багатьох об’єктах, зношеність обладнання та руйнівні наслідки постійних пошкоджень енергетичних мереж. Додатково впливає недофінансування модернізаційних проєктів, недостатній розвиток відновлюваної енергетики та обмеженість технологічних рішень для балансування навантажень. У результаті навіть після перемоги країна змушена буде протягом років витрачати ресурси на стабілізацію електропостачання та поступове відновлення системи.

Не менш серйозною є проблема нестачі вугілля. Україна не має достатніх запасів, а логістика імпорту залишається дорогою й обмеженою. Без стабільного постачання палива відновити роботу навіть тих ТЕЦ, які можна відремонтувати, буде складно.

Ще один чинник — вимушені обмеження атомної генерації. Укренерго та оператори АЕС неодноразово повідомляли, що через пошкодження мереж, недостатність пропускної здатності та ризики для безпеки станцій атомна енергетика не може працювати на повну проектну потужність. Це знімає зі структури генерації додаткові гігавати, які в мирний час були б основою енергосистеми.

За словами Ігнатьєва, без масштабної реконструкції мереж, відбудови теплової генерації, модернізації АЕС та розвитку відновлюваних джерел енергії країна не зможе гарантувати стабільного електропостачання. Тому обмеження та вимкнення можуть час від часу повторюватися навіть після перемоги.

Попри це, експерти наголошують: ситуація не є безвихідною. Україна має потенціал для швидкого розвитку ВДЕ, інтеграції нових технологій зберігання енергії, модернізації мереж та залучення інвестицій через європейські програми. Але цей процес вимагатиме часу, політичної волі та стратегічного підходу.

Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрій Броневицький публічно висловив переконання, що звільнення заступника керівника САП Андрія Синюка має ознаки «класичного інституційного прикриття». На його думку, таке рішення виглядає як спроба відвести увагу від системних проблем і знизити градус суспільного тиску, який посилився після оприлюднення матеріалів резонансної «справи Міндича».

У центрі цієї справи опинився високопосадовець, який тривалий час вважався одним із найвпливовіших представників САП, що мав особливі комунікації з Офісом Президента. За даними слідства, Синюк згадується у матеріалах як особа, що виконувала роль учасника злочинної організації, долучаючись до реалізації схем, які приписують оточенню бізнесмена Міндича. У цих документах йому приписують участь у виконанні завдань, пов’язаних із впливом на окремі процеси, що могли мати корупційний характер.

Головне порушення, на яке звертає увагу експрокурор, — спосіб, у який відбулася відставка. Синюк звільнений «за власним бажанням», хоча частина 9 статті 46 Закону «Про прокуратуру» прямо забороняє звільняти прокурора під час незавершеного дисциплінарного провадження.

За законом порядок мав бути іншим:– внутрішній контроль САП проводить повну перевірку;– матеріали передаються до КДКП;– КДКП ухвалює остаточне й незалежне рішення.

Жоден із цих етапів не був завершений.

Попри невиконання процедури, звільнення погодили фактично одразу. Ба більше — Синюк отримав 382 723 грн вихідних виплат, що вже відображено в його декларації. Фактично особа, яку в підозрі описують як учасника злочинної організації, не лише уникнула дисциплінарної відповідальності, а й отримала значну компенсацію при звільненні.

Броневицький наголошує: ситуація нічим не відрізняється від тих випадків, за які антикорупційні органи самі ж критикують інших. У місці, де мають демонструвати зразкову прозорість, відбувається повне порушення процедур і подарунок фігуранту кримінальної справи.

За його словами, це радше схоже на «тиху евакуацію», ніж на верховенство закону:САП не завершила розгляд, не передала матеріали до дисциплінарного органу і дозволила топпосадовцю піти з посади без жодних наслідків.

У підсумку, зазначає експрокурор, САП «мала б частіше дивитися в дзеркало» — адже за механізмами боротьби з корупцією нерідко ховається практика її ж прикриття.

Розслідування, оприлюднене 25 листопада «Слідством.Інфо», привернуло увагу до маловідомих обставин діяльності російської кінокомпанії, пов’язаної з колишніми бізнес-партнерами президента Володимира Зеленського по Студії «Квартал 95». Журналісти встановили, що формальним власником структури став громадянин Латвії Ігорс Залівскіс — людина без жодного досвіду в індустрії медіа, яка до цього працювала різноробочим у європейських країнах. Такий вибір номінального керівника викликав запитання щодо реального контролю над компанією та її фактичних вигодонабувачів.

За даними розслідувачів, у 2018 році Володимир Зеленський публічно заявляв про повне закриття свого бізнесу в Росії та вихід із проєктів, що функціонували на території держави-агресора. Однак три кінокомпанії — «Вайсберг Пикчерс», «Платинумфильм» і «Грин Филмс» — залишалися під контролем його давніх партнерів: братів Шефірів, а також бізнесмена Андрія Яковлева. Попри заявлений намір розірвати зв’язки з російським ринком, юридичні зв’язки цих структур зберігалися значно довше, ніж повідомлялося публічно.

Наприкінці 2021 року власником Green Family Ltd став латвієць Ігорс Залівскіс. Розслідувачі встановили, що його професійна діяльність не пов’язана з медіабізнесом: він працював сантехніком та будівельником у Норвегії й Англії. При цьому кума Залівскіса — Марина Разумова — тривалий час співпрацювала з «кварталівцями» та до 2019 року керувала Green Family Ltd.

Аналітики зазначають, що фінансові операції компанії у Росії були швидкими та непрозорими. Так, у грудні 2021 року «Грин Филмс» отримала від Всеросійської державної телерадіокомпанії 99,5 млн рублів (понад 1,3 млн доларів), які були витрачені протягом трьох днів.

Журналісти припускають, що попри формальну зміну власника, компанія продовжує контролюватися колишніми бенефіціарами — бізнес-партнерами Зеленського. Спроби зв’язатися з ними не дали результатів: Сергій і Тимур Міндіч, Андрій Яковлєв та Сергій Шефір не відповіли, а Борис Шефір відмовився коментувати, пославшись на дружбу із президентом.

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.

У 2025 році компанія ТОВ «Харківенергоремонт-холдинг», яку пов’язують із родиною харківського кримінального авторитета Вадима Казарцева, відомого як «Князь», несподівано вийшла у лідери серед підрядників, що отримують державні контракти у сфері енергетичної інфраструктури. Фірма почала систематично вигравати тендери на ремонт об’єктів, пошкоджених російськими ударами, попри конкуренцію з боку давніх учасників ринку та масштабність робіт, що потребують високої технічної кваліфікації.

Основними замовниками для компанії стали Трипільська та Зміївська теплоелектростанції, які входять до структури ПАТ «Центренерго». На Трипільській ТЕС підприємство отримало контракт вартістю 55,5 млн грн — на відновлення обладнання, пошкодженого після чергової хвилі атак на енергосистему. На Зміївській станції сума угоди була скромнішою, але також значною — близько 7 млн грн. Обидва тендери привернули увагу експертів, оскільки компанія раніше не демонструвала подібної активності чи подібного рівня державного фінансування.

Слідство вважає, що численні подарунки Кіяшка родині та дітям дружини — ймовірна легалізація коштів, отриманих від бізнесу та тендерів. Незважаючи на кримінальне минуле та тяжкі звинувачення, Кіяшко продовжує керувати бізнесом під час війни, отримуючи державні замовлення на мільйони гривень.

Ця ситуація демонструє, як особи з кримінальним бекграундом та родинними зв’язками у судовій системі можуть отримувати доступ до державних коштів навіть у критичний для країни час.

На Одещині співробітники Державного бюро розслідувань зупинили добре продуману та тривалу шахрайську схему, у центрі якої опинилися квартири померлих громадян, що не мали спадкоємців. Розслідувачі встановили: група осіб роками привласнювала нерухомість, використовуючи підроблені документи, тіньові зв’язки та судові рішення, що «легалізовували» їхні дії.

Ключовою фігурою у цій схемі був суддя одного з районних судів Одеської області. Саме його рішення перетворювали фіктивні документи на «законні» підстави для переходу права власності. Підписуючи судові ухвали на користь аферистів, він фактично відкривав їм шлях до безперешкодного заволодіння чужим майном, яке мало б переходити громаді або державі.

Для легалізації злочинної схеми ресторатори залучили суддю, який, попри явні порушення, задовольняв позови. Його не турбували ні сфальшовані документи, ні відсутність сторін у засіданнях, ні відсутність обставин, які мали б бути встановлені у цивільному процесі. На підставі цих рішень у Державному реєстрі нерухомості проводили реєстрацію квартир.

У такий спосіб шахрайська група встигла переоформити три квартири загальною вартістю майже 3 млн грн. Нині на об’єкти накладено арешт, щоб унеможливити їхнє подальше відчуження.

Суддю вже звільнено з посади рішенням Вищої ради правосуддя. Йому повідомлено про підозри одразу за кількома статтями: видача завідомо неправдивого офіційного документа та пособництво у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчинене організованою групою в особливо великих розмірах.

Організатори — подружжя рестораторів — підозрюються у шахрайстві, підробленні документів та легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом. Ба більше, вони вже є обвинуваченими у ще одному кримінальному провадженні щодо привласнення шести квартир.

Наразі вирішується питання про обрання запобіжних заходів усім фігурантам. Санкції інкримінованих статей передбачають до 8 років позбавлення волі.