Наука

У Києві до суду передано справу 31-річної зловмисниці, яка за 18 тисяч доларів США обіцяла жінці забезпечити звільнення її чоловіка з військової служби. Це стало можливим завдяки успішній операції правоохоронних органів, які затримали фігурантку під час отримання грошей за надання незаконних послуг.

Як повідомляє столична поліція, зловмисниця знайшла свою жертву, жінку, чоловік якої був мобілізований і проходив службу в одній з військових частин Києва. Вона запевнила свою клієнтку, що має необхідні зв’язки серед військових і в органах влади, і зможе організувати для чоловіка документи, які підтвердять його непридатність до військової служби.

Схема передбачала відправлення «клієнта» спершу до медичного підрозділу військової частини, а потім до медичного закладу, де мали визначати наявність захворювань, що давали підстави для звільнення з армії та виключення з військового обліку.

Правоохоронці затримали фігурантку під час отримання обумовленої суми коштів. Їй оголосили підозру за ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України — одержання неправомірної вигоди за вплив на рішення посадовця, поєднане з вимаганням.

Досудове розслідування завершено, обвинувальний акт скеровано до суду. Обвинуваченій загрожує до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Поки українці змушені стикатися з подорожчанням електроенергії та обмеженнями у її постачанні, а економіка переживає важкі часи, ситуація з фінансовими статками деяких посадовців викликає обурення та запитання. Одним з таких випадків став новий фінансовий звіт Костянтина Ущаповського, члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). У своїй електронній декларації за 2024 рік Ущаповський вказав на наявність майже 837 000 доларів США грошових активів, елітного годинника та дорогого електромобіля, що стало приводом для суспільних дискусій щодо етичності таких доходів під час кризи.

Згідно з декларацією, значну частину своїх фінансових активів чиновник тримає у вигляді готівки та коштів на банківських рахунках. Сума грошових заощаджень, що перевищує 837 тисяч доларів, включає 535 000 доларів готівкою. Окрім того, в декларації зазначено, що Ущаповський володіє дорогим електромобілем та елітним годинником, що додає до його статків чималу цінність.

Ці дані підтверджують не лише місцеві медіа, а й англомовні публікації, що узагальнюють декларацію члена регулятора.

Згідно з декларацією, серед нерухомого майна Ущаповського:

простора квартира у Києві площею 303,8 кв. м, яку він має у спільній власності з сестрою (придбана у 2008 році);

ще одна квартира площею 68,5 кв. м у спільній власності з матір’ю;

паркомісце площею 17,3 кв. м.

Серед цінного рухомого майна чиновник задекларував елітний швейцарський годинник IWC Portugieser Perpetual Calendar. За ринковими оцінками, нові моделі цієї моделі коштують приблизно 40–50 тис. доларів залежно від матеріалу та комплектації.

Також у декларації зазначено електромобіль Tesla Model X 2020 року випуску, придбаний у рік виробництва за приблизно 2,87 млн гривень, та квадроцикл BRP Outlander Max XT 650 (2011).

Основний офіційний дохід Ущаповського у 2024 році — 3,17 млн гривень заробітної плати від НКРЕКП. Додатково він задекларував близько 158 тис. гривень відсотків за депозитами в ОТП Банку.

Ці суми виглядають значно меншими порівняно з обсягом грошових активів, що викликає питання щодо джерел формування таких накопичень та механізмів їх акумуляції. Особливо на тлі того, що декларація відноситься до періоду активних викликів для енергосистеми України, коли суспільство стикається з обмеженнями і подорожчаннями тарифів на комунальні послуги.

Ущаповський — колишній директор «Укренерго» (2014–2015) та чинний член НКРЕКП з 2021 року, який у 2022–2024 роках коментував як регулятор ключові рішення щодо тарифної політики та відновлення енергетичної інфраструктури під час війни.

Вищий антикорупційний суд України ухвалив рішення про конфіскацію активів родини колишнього виконуючого обов’язки начальника Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Артема Требесова. Суд визнав необґрунтованими два елітні автомобілі, що належали родині чиновника, і постановив передати їх в дохід держави. Загальна вартість цих транспортних засобів складає понад 4,85 мільйона гривень.

Йдеться про автомобілі BMW X6 2023 року випуску та Toyota Camry Hybrid 2022 року. Один із цих автомобілів буде безпосередньо конфіскований, а за інший суд зобов’язав стягнути грошовий еквівалент вартості. Це рішення є частиною боротьби з корупцією та спрямоване на забезпечення законності у використанні державних ресурсів.

Відповідне рішення ухвалила колегія суддів ВАКС у складі Тимура Хамзіна, Сергія Мойсака та Віри Михайленко.

Як встановив суд, у 2023–2024 роках, коли Артем Требесов очолював районний ТЦК та паралельно виконував обов’язки начальника Харківського обласного ТЦК, його близькі особи оформили на себе два дорогі автомобілі. Водночас офіційні доходи родини не дозволяли здійснити такі придбання законним шляхом.

Національне агентство з питань запобігання корупції провело моніторинг способу життя посадовця та дійшло висновку, що джерела походження коштів на купівлю BMW та Toyota не підтверджені. Зібрані матеріали стали підставою для звернення до суду та подальшого визнання активів необґрунтованими.

У ВАКС наголосили, що рішення ухвалено в межах цивільної процедури конфіскації необґрунтованих активів, яка не потребує обвинувального вироку у кримінальній справі. Таким чином, елітні автомобілі родини ексочільника Харківського обласного ТЦК перейдуть у власність держави.

Українська співачка Катерина Бужинська поділилася важливою новиною про припинення творчої співпраці з відомим співаком Михайлом Грицканом. Відповідну заяву артистка зробила на своїй сторінці в Instagram, де вона опублікувала серію архівних фото з їхніх спільних концертів. На знімках можна побачити моменти з виступів, які стали важливими етапами їхньої творчої діяльності.

Вона зізналася, що це рішення було прийняте після низки непорядних вчинків з боку колеги. Бужинська зазначила, що хоч і довго працювала з Грицканом, його поведінка врешті стала неприпустимою для неї як партнера по сцені та в особистих стосунках. Співачка заявила, що цінує свою репутацію і не може терпіти неприязні чи неетичні дії, навіть коли йдеться про колег по творчій діяльності.

«На жаль, я зіштовхнулася з непорядністю. У той момент, коли один із членів команди хворіє та потребує підтримки, інша людина обирає шлях особистої вигоди, йде по головах, будує власну славу та навіть переманює колектив. Мене використали заради своєї популярності», — написала артистка.

Бужинська також зазначила, що для неї особливо болісно усвідомлювати, коли тебе використовують у власних цілях і залишають сам на сам із проблемами у складний період. Водночас наприкінці допису вона побажала Михайлу Грицкану натхнення та успіхів у подальшій творчості.

Публікація викликала хвилю підтримки з боку прихильників співачки. У коментарях фанати зазначали, що саме завдяки Бужинській дізналися про Грицкана, і висловлювали впевненість, що артистка заслуговує на кращу команду та новий творчий етап.

Сам Михайло Грицкан наразі публічно не відреагував на заяву Бужинської.

Колишня заступниця голови правління ПриватБанку Тетяна Гур’єва, яка фігурує у рішеннях Високого суду Лондона щодо одного з найбільших фінансових скандалів в історії України, продовжила активну підприємницьку діяльність на території країни навіть після націоналізації банку. Її бізнес до початку повномасштабної війни також мав контакти з російським ринком, що викликало додаткову увагу аналітиків та громадськості до її діяльності.

Судові документи у Великій Британії підтверджують, що у 2013–2016 роках з ПриватБанку було виведено понад 1,9 мільярда доларів США. Це сталося через механізм видачі кредитів компаніям, пов’язаним із колишніми власниками банку — Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. За версією слідства та судових рішень, зазначені кредити мали ознаки неринкових операцій і фактично слугували інструментом для переміщення коштів з банку в приватні структури.

У цей період Тетяна Гур’єва обіймала посаду заступниці голови правління ПриватБанку та керувала департаментом обслуговування бізнес-клієнтів. Вона входила до складу правління та кредитного комітету, який затверджував кредити пов’язаним структурам. Суд у Лондоні дійшов висновку, що саме цей департамент був ключовим елементом схеми, через який обслуговувалися фіктивні компанії-позичальники.

Після націоналізації ПриватБанку у грудні 2016 року Гур’єва звільнилася з банку, не передавши документацію новому менеджменту. У рішенні суду зазначається, що новій адміністрації фактично довелося відновлювати інформацію про діяльність департаменту з нуля.

У 2018 році Гур’єва заснувала в Києві компанію «Марбл Арч», основним видом діяльності якої стало виробництво косметичної та парфумної продукції. За фінансовою звітністю, компанія протягом кількох років демонструвала мільйонні обороти, хоча частина періодів була збитковою. Станом на кінець 2024 року фірма мала значні активи, але й суттєві боргові зобов’язання.

Митна статистика свідчить, що у 2021–на початку 2022 року одним з основних закордонних ринків збуту продукції компанії була Російська Федерація. Поставки здійснювалися через російську логістичну структуру, яка згодом була ліквідована. Загальні обсяги експорту у цей період оцінювалися у кілька мільйонів гривень.

У виробничій лінійці компанії фігурувала продукція під брендом Apriori — зокрема зубні щітки преміального сегмента. Торгова марка належить британській компанії, власником якої є син Тетяни Гур’євої, громадянин Великої Британії. Частина цієї продукції до 2022 року реалізовувалася і на російському ринку, зокрема у Москві. Після початку повномасштабної війни постачання було припинено.

Окрему увагу в судових матеріалах приділено ролі Гур’євої у приховуванні руху коштів після націоналізації ПриватБанку. Суд встановив, що вона вела так звану «таблицю Гур’євої» — внутрішній облік не повернутих кредитів, а згодом брала участь у створенні фальсифікованих фінансових даних для введення в оману суду. Ці дії координувалися з-за кордону та були спрямовані на захист інтересів колишніх власників банку.

Попри це, Високий суд Лондона не поклав фінансової відповідальності на Гур’єву та ще одного топменеджера ПриватБанку Тимура Новікова, визнавши, що вони діяли за вказівками власників банку. Суд зобов’язав Коломойського та Боголюбова компенсувати державному ПриватБанку 3 млрд доларів США.

В Україні Гур’єва та Новіков не притягувалися до кримінальної відповідальності. Натомість підозри раніше отримували інші колишні топменеджери банку, які залишили країну.

У Надвірнянському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області виникла резонансна ситуація, що викликала обурення серед місцевих жителів і громадських активістів. Керівник центру Ігор Калужак призначив свого 26-річного сина Станіслава Калужака на посаду головного спеціаліста відділення рекрутингу та комплектування. Цей підрозділ безпосередньо займається формуванням мобілізаційних рішень, складанням списків громадян та видачею направлень на службу, що робить будь-які призначення родичів на ключові позиції надзвичайно чутливими.

Громадськість висловлює занепокоєння через ймовірний конфлікт інтересів та порушення принципів прозорості та неупередженості, які мають бути основою роботи територіальних центрів комплектування. Такий крок керівництва підвищує ризики дискредитації мобілізаційної системи та створює передумови для підозр у використанні службових повноважень у приватних цілях.

Формально призначення виглядає як стандартна кадрова ротація. Фактично ж це класичний «сімейний підряд» у структурі, яка має працювати за принципом рівності для всіх громадян. Парадокс стає ще більш очевидним на тлі того, що Станіслав Калужак до початку повномасштабної війни активно розвивав російськомовний контент у регіоні та був співтворцем YouTube-каналу Comedy Boys з аудиторією близько 300 тисяч підписників.

Ситуація викликає питання етичного та інституційного характеру. Тоді як тисячі сімей стикаються з мобілізаційними викликами, син керівника ТЦК отримує доступ до формування списків і пріоритетів, залишаючись поза зоною ризику. Для одних — повістка і фронт, для інших — комфортна посада у кабінеті.

Експерти наголошують, що це не питання мови чи контенту, а серйозний конфлікт інтересів і подвійні стандарти у системі. Відсутність публічних пояснень підриває довіру до ТЦК та загалом до механізму мобілізації. Суспільство має право знати, на яких підставах відбуваються такі кадрові рішення та хто перевіряє відсутність конфлікту інтересів.

Поки відповіді немає, ситуація виглядає як демонстрація кастовості системи і формує ризик втрати довіри громадян до державних інститутів, які відповідають за обороноздатність країни.

Тема можливого розміщення британських військових підрозділів на території України знову активно обговорюється у західних політичних колах на тлі розмов про майбутню мирну угоду та механізми гарантування безпеки. Лондон у координації з Парижем і Вашингтоном аналізує різні формати міжнародної присутності, які могли б сприяти дотриманню потенційного перемир’я, водночас не перетворюючи ситуацію на пряме військове протистояння з Російською Федерацією.

Ключовим елементом цих дискусій є пошук балансу між стримуванням і обережністю. Західні союзники прагнуть створити систему безпеки, яка б унеможливила відновлення активних бойових дій, але не спровокувала неконтрольовану ескалацію. Саме тому розглядаються варіанти обмеженої військової присутності, консультативних місій або багатонаціональних контингентів із чітко визначеним мандатом.

Втім, нинішній контекст значно складніший. Україна не є нейтральною територією, а Росія вже веде проти неї повномасштабну війну, що радикально змінює логіку будь-якої міжнародної військової присутності.

За оцінками західних експертів, мова не йде про класичну модель миротворчих місій під егідою ООН. Розглядається концепція так званих «сил стримування» — європейських підрозділів, чия присутність автоматично означатиме, що будь-яка атака Росії створює ризик прямого конфлікту із Заходом. Ключовий сигнал у такій моделі — готовність до реального бою, а не символічна присутність.

Однією з головних дилем залишається питання правил застосування сили. Колишні командири миротворчих місій наголошують: нечіткий мандат може бути смертельно небезпечним для військових. Досвід Руанді та Сребрениці показав, що розмиті повноваження й відсутність політичної рішучості призводять до катастроф. У випадку України принципове питання звучить так: чи матимуть західні солдати право вступати в бій у разі порушення угоди Росією, навіть якщо атака не буде спрямована безпосередньо проти них.

Окрема проблема — нестача ресурсів. Для постійної присутності приблизно 15 тисяч військових на місці з урахуванням ротацій потрібно щонайменше утричі більше особового складу. Європейські армії, зокрема британська й французька, не мають достатніх резервів, щоб самостійно забезпечити таку місію. Саме тому попередні спроби створити повноцінну франко-британську коаліцію цього року фактично зайшли в глухий кут.

Без участі США система стримування виглядає неповною. Одним із компромісних варіантів, які обговорюються, є розміщення американських авіаційних і ракетних сил у країнах, що межують з Україною. Така модель передбачає обмежену присутність європейських сухопутних військ безпосередньо в Україні, але потужну повітряну й морську підтримку з боку США поблизу зони конфлікту.

Колишні міжнародні спостерігачі застерігають: головний урок Мінських угод полягає в тому, що сам факт моніторингу без механізму покарання за порушення не працює. Документування інцидентів без подальших дій лише створює ілюзію миру, яка зрештою руйнується.

Фактично Захід розглядає модель, яку військові описують як «розтяжку»: невеликий контингент робить будь-яку атаку надто ризикованою для противника, адже вона неминуче тягне за собою ескалацію. Водночас така стратегія робить самих військових заручниками політичних рішень і вимагає максимальної ясності щодо цілей, повноважень і меж застосування сили.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду Києва український державний бюджет уже витратив близько 157 мільйонів гривень на виплати його суддям. Хоча суд формально припинив існування ще у грудні 2022 року, фінансові зобов’язання перед його колишніми працівниками залишаються чинними й надалі лягають тягарем на платників податків.

Основна частина витрат пов’язана з виплатами суддівської винагороди, компенсацій та інших передбачених законом нарахувань. Фактично йдеться про ситуацію, коли структура, що більше не здійснює правосуддя і не має жодних функцій, продовжує коштувати державі десятки мільйонів гривень щороку. Це викликає гострі дискусії у суспільстві, особливо на тлі воєнних витрат і дефіциту бюджету.

Переломним моментом стали так звані “плівки Вовка”, оприлюднені НАБУ. З них стало відомо, як тодішній голова суду Павло Вовк та його оточення координували рішення, тиснули на суддівські органи та намагалися взяти під контроль систему суддівського врядування. Остаточною краплею стало викриття брата Вовка на отриманні хабаря у 100 тисяч доларів для передачі суддям ОАСК.

Попри ліквідацію суду, більшість його суддів зберегли статус і продовжують отримувати винагороду. Павла Вовка звільнили лише у 2025 році, однак він оскаржує це рішення у Верховному Суді й має шанси на поновлення. Понад 40 інших суддів ОАСК досі перебувають у системі: частина з них очікує вигідного моменту для повернення, інші — готуються до почесної відставки з довічними виплатами.

Матеріали “плівок Вовка” стали основою щонайменше двох кримінальних проваджень. Перше, ключове, слухається у Вищому антикорупційному суді й стосується створення злочинної організації для впливу на державні рішення. Його розгляд затягується роками через системні відводи, заміни адвокатів та неявки сторони захисту. Друге провадження, щодо блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, фактично не має перспектив через сплив строків давності.

Паралельно буксують і дисциплінарні механізми. За два роки Вища рада правосуддя остаточно звільнила лише трьох суддів ОАСК. Частина справ зависла через відсутність кворуму, інші — навіть не були відкриті. Кваліфікаційне оцінювання також масово саботується: судді роками не з’являються на іспити, використовуючи формальні підстави.

Додаткову загрозу створює Верховний Суд. Якщо він стане на бік Павла Вовка та визнає незаконним використання матеріалів негласних слідчих дій у дисциплінарних справах, це може призвести до повернення мантій не лише йому, а й десяткам інших недоброчесних суддів, фактично нівелювавши спроби очищення системи.

На цьому тлі держава готується створити нові спеціалізовані адміністративні суди замість ОАСК — це одна з ключових вимог ЄС і МВФ. Відбір суддів до них відбуватиметься за участі міжнародних експертів. Саме від цього процесу залежить, чи стане нова інституція розривом із минулим, чи черговим реваншем старої системи.

Поки ж історія ОАСК триває у вигляді мільйонних виплат, заблокованих справ і ризику повернення одіозних суддів. І лише тиск суспільства та принципова позиція органів суддівського врядування можуть не дозволити цій історії завершитися поразкою реформи.