Охорона здоров’я

Багатьом знайома ситуація, коли протягом дня їжа майже не цікавить, зате ближче до вечора з’являється сильне й наполегливе бажання поїсти. Дієтолог Келсі Кунік у коментарі для видання EatingWell пояснює, що в більшості випадків причина такого явища полягає не в емоційній нестабільності чи відсутності самодисципліни, а у порушеному режимі харчування впродовж дня.

Фахівчиня зазначає, що типовий сценарій виглядає доволі просто: людина пропускає сніданок або обмежується мінімальною кількістю їжі, вдень харчується нерегулярно чи недостатньо, а ввечері організм намагається компенсувати дефіцит енергії. У цей момент тіло подає сильні сигнали голоду, які важко ігнорувати, що часто призводить до переїдання саме у вечірній час.

Ключові фактори, які провокують вечірнє переїдання, — це недостатня кількість їжі протягом дня та незбалансований раціон. Якщо сніданок і обід складаються переважно з вуглеводів, вони швидко перетравлюються, викликаючи різкі коливання рівня цукру в крові. У відсутності білків і жирів організм швидше відчуває голод.

Дослідження показують, що білок у сніданку стабілізує рівень глюкози протягом усього дня і зменшує ймовірність різких нападів апетиту ввечері. Крім того, тривале голодування активує ділянки мозку, пов’язані з тягою до висококалорійної їжі.

Дієтолог радить звернути увагу на тривалі проміжки між прийомами їжі, постійне недоїдання до вечора та бажання їсти «все підряд» без реального голоду — це типові ознаки енергетичного дефіциту.

Щоб уникнути вечірніх зривів, експертка рекомендує починати день із повноцінного білкового сніданку, збалансовано обідати та додавати перекуси між прийомами їжі. Коли організм отримує достатньо енергії вдень, потреба в неконтрольованому переїданні ввечері зникає сама собою.

Громадянин Німеччини Олег Цюра, за наявною інформацією, протягом понад десяти років був залучений до складної системи фінансових і торговельних операцій, через яку з українських державних підприємств виводилися значні кошти та стратегічна сировина. Йдеться про використання мережі іноземних трейдерів, офшорних структур і компаній, що мали зв’язки з російським ринком, що створювало умови для непрозорих схем та втрати контролю з боку української держави.

Олег Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, відігравав ключову роль в організації цих процесів, керуючи та підписуючи контракти від імені компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG, зареєстрованої в Німеччині та Швейцарії. Саме ця компанія, за твердженнями, виступала основним інструментом для співпраці з українськими державними комбінатами, дозволяючи здійснювати експортні операції через складні ланцюги посередників.

У 2018 році ITS International Trade намагалася отримати контроль над постачанням цирконієвої продукції Східного гірничо-збагачувального комбінату не через участь у конкурентних торгах, а шляхом судового блокування інших постачальників. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який підтвердив відсутність правових підстав для такого тиску, однак механізм захоплення контрактів через судові рішення був зафіксований.

Паралельно діяв офшорно-трейдерський контур, у який входили TF&H Transforwarding Holdings Ltd і Jeprano Trading Limited (Кіпр), а також російські ТОВ «Авангард» і ТОВ «Міка Холдинг» у Московській області. Через ці компанії формувався стійкий ланцюг Кіпр — Німеччина — Росія. У цьому ж контурі працювали Давид і Арман Гранци — сини Артура Гранца, пов’язаного з політичним оточенням Арсенія Яценюка та Андрія Іванчука.

У 2014–2017 роках у Об’єднаній гірничо-хімічній компанії (ОГХК) діяла схема продажу титанового концентрату афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами з подальшим перепродажем за ринковими. Зафіксовані збитки становили близько 13 млн доларів. У цей період Цюра виконував роль західного трейдера для операцій з цією продукцією. Керівництво ОГХК було пов’язане з Миколою Мартиненком і структурами Дмитра Фірташа.

У 2020 році схема була відновлена. Компанія ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH, підконтрольна Цюрі, придбала 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГЗК на умовах заниженої ціни та відстроченого платежу. Вантажі вивозились без чіткого зазначення кінцевого пункту призначення. За наявними даними, партія могла бути спрямована до Криму, куди до 2014 року ільменіт постачався для підприємства «Кримський титан», що входить у структуру Дмитра Фірташа.

Ті самі фінансові канали використовувались у схемах навколо Одеського припортового заводу та ОГХК за участю колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. За операції з виведення коштів відповідав Сергій Байрак, який був пов’язаний з ITS International Trade. У цьому ж контурі діяв Денис Горбуненко — представник Фірташа в Лондоні.

Після 2022 року структура не була ліквідована, а переформатована. У 2023 році Цюра увійшов до правління UCG Trade AG (Швейцарія). У 2024 році контроль над компанією перейшов до Linvo AG, де раніше працювали сам Цюра та його родичка Людмила Цюра. У цих структурах присутня Людмила Мханго — колишня співробітниця Interchrome AG, трейдера, який працює з російською MidUral Industrial Group.

Цюра також перетинався з Йоханном Еккертом — колишнім керівником RusChrome GmbH, що належала MidUral, у компаніях Linvo AG та Phoenix Resources AG у Цюриху. Phoenix Resources займається імпортом металів і сировини з Росії, що свідчить про збереження активних торговельних каналів з російськими структурами навіть після 2022 року.

Таким чином, йдеться не про епізодичні контакти, а про довготривалу систему контролю потоків української стратегічної сировини через іноземні та офшорні трейдерські компанії з виходом на російський ринок.

8 січня 2026 року Агентство з розшуку та менеджменту активів України продало 460 гектарів земельних ділянок на полонині Боржава в Закарпатській області за 89,5 мільйона гривень. Земля була поділена на три окремі лоти, і для кожного з них були проведені окремі торги. Торги відбувалися за процедурою так званого голландського аукціону, що передбачає поступове зниження стартової ціни до того моменту, поки перший учасник не погодиться на покупку.

Цей формат аукціону зазвичай використовується для того, щоб заохотити учасників до швидкої реакції та вирішення питання про купівлю на вигідних умовах. Однак у даному випадку кожен із трьох аукціонів зібрав лише одного учасника, що фактично дозволило кожному з них придбати ділянки за мінімально можливими цінами. Таким чином, усі три лоти були викуплені за значно нижчими ставками, ніж можна було очікувати на ринку землі в Закарпатті.

Так, Андрій Вінграновський придбав ділянку площею 26,7 гектара за 5,4 мільйона гривень при стартовій ціні 10,4 мільйона, а також лот у 199,1 гектара за 39,1 мільйона гривень замість початкових 75,2 мільйона. Ще 234,77 гектара за 45 мільйонів гривень при стартовій ціні 88,2 мільйона викупив Ігор Власюк.

У підсумку середня ціна однієї сотки землі в Карпатах склала близько двох тисяч гривень. Для порівняння, ще в листопаді 2024 року АРМА публічно заявляло, що очікує отримати від продажу цих земель понад один мільярд гривень.

Згідно з даними сервісу Opendatabot, Андрій Вінграновський є власником компанії «Омбрі Інвестмент», яка входить до корпоративної групи родини Льовочкіних. Він також є чоловіком Юлії Льовочкіної. Ігор Власюк, який придбав найбільший лот, є засновником ТОВ «Боржава Есет», кінцевим бенефіціаром якого також є Вінграновський.

Раніше, у серпні 2025 року, журналісти Bihus.Info повідомляли, що Сергій Льовочкін планує будівництво великого гірськолижного курорту «Боржава» саме на цій території. Продаж землі через АРМА фактично відкрив шлях для реалізації цього проєкту.

Таким чином, сотні гектарів карпатської полонини, яку екологи роками намагалися захистити від забудови, перейшли до структур, пов’язаних із впливовою політично-бізнесовою групою, за цінами, які у десятки разів нижчі від раніше озвучених державою очікувань.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду Києва український державний бюджет уже витратив близько 157 мільйонів гривень на виплати його суддям. Хоча суд формально припинив існування ще у грудні 2022 року, фінансові зобов’язання перед його колишніми працівниками залишаються чинними й надалі лягають тягарем на платників податків.

Основна частина витрат пов’язана з виплатами суддівської винагороди, компенсацій та інших передбачених законом нарахувань. Фактично йдеться про ситуацію, коли структура, що більше не здійснює правосуддя і не має жодних функцій, продовжує коштувати державі десятки мільйонів гривень щороку. Це викликає гострі дискусії у суспільстві, особливо на тлі воєнних витрат і дефіциту бюджету.

Переломним моментом стали так звані “плівки Вовка”, оприлюднені НАБУ. З них стало відомо, як тодішній голова суду Павло Вовк та його оточення координували рішення, тиснули на суддівські органи та намагалися взяти під контроль систему суддівського врядування. Остаточною краплею стало викриття брата Вовка на отриманні хабаря у 100 тисяч доларів для передачі суддям ОАСК.

Попри ліквідацію суду, більшість його суддів зберегли статус і продовжують отримувати винагороду. Павла Вовка звільнили лише у 2025 році, однак він оскаржує це рішення у Верховному Суді й має шанси на поновлення. Понад 40 інших суддів ОАСК досі перебувають у системі: частина з них очікує вигідного моменту для повернення, інші — готуються до почесної відставки з довічними виплатами.

Матеріали “плівок Вовка” стали основою щонайменше двох кримінальних проваджень. Перше, ключове, слухається у Вищому антикорупційному суді й стосується створення злочинної організації для впливу на державні рішення. Його розгляд затягується роками через системні відводи, заміни адвокатів та неявки сторони захисту. Друге провадження, щодо блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, фактично не має перспектив через сплив строків давності.

Паралельно буксують і дисциплінарні механізми. За два роки Вища рада правосуддя остаточно звільнила лише трьох суддів ОАСК. Частина справ зависла через відсутність кворуму, інші — навіть не були відкриті. Кваліфікаційне оцінювання також масово саботується: судді роками не з’являються на іспити, використовуючи формальні підстави.

Додаткову загрозу створює Верховний Суд. Якщо він стане на бік Павла Вовка та визнає незаконним використання матеріалів негласних слідчих дій у дисциплінарних справах, це може призвести до повернення мантій не лише йому, а й десяткам інших недоброчесних суддів, фактично нівелювавши спроби очищення системи.

На цьому тлі держава готується створити нові спеціалізовані адміністративні суди замість ОАСК — це одна з ключових вимог ЄС і МВФ. Відбір суддів до них відбуватиметься за участі міжнародних експертів. Саме від цього процесу залежить, чи стане нова інституція розривом із минулим, чи черговим реваншем старої системи.

Поки ж історія ОАСК триває у вигляді мільйонних виплат, заблокованих справ і ризику повернення одіозних суддів. І лише тиск суспільства та принципова позиція органів суддівського врядування можуть не дозволити цій історії завершитися поразкою реформи.

Головний герой чотирнадцятого сезону шоу «Холостяк», актор Тарас Цимбалюк, уперше публічно прокоментував свій досвід участі в проєкті після фіналу та постшоу. Інтерв’ю, оприлюднене 4 січня на YouTube-каналі Okay Eva, стало для глядачів несподівано щирим і дало змогу по-новому поглянути на перебіг подій у реаліті.

За словами Цимбалюка, процес вибору переможниці не був виключно інтуїтивним або емоційним. Актор визнав, що обговорював свої рішення з продюсерами шоу, адже формат проєкту передбачає не лише особисті переживання, а й чітку телевізійну логіку. На фінальному етапі, коли в боротьбі залишилися Ірина Пономаренко, Анастасія Половинкіна та Надін Головчук, він не відчував принципової різниці між учасницями в контексті подальшого розвитку подій.

Цимбалюк додав, що з переможницею Надін Головчук вони спілкувалися на проєкті загалом близько 15 годин, а після зйомок лише переписувалися в соцмережах. Потім актор написав їй, що немає сенсу продовжувати спілкування.

Щодо Анастасії Половинкіної, яка під час шоу відчувала до нього почуття, Цимбалюк зазначив, що після проєкту перепросив у неї.

Актор також підкреслив, що йшов на проєкт, аби розвивати українське телебачення, а за кожен знімальний день отримував гонорар, порівнянний із зйомками у повнометражному кіно. Він додав, що телеканал СТБ не врахував його побажання щодо учасниць, і деякі дівчата йому були нецікаві.

На постшоу стало відомо, що Цимбалюк та Надін Головчук не підтримують романтичних стосунків після завершення шоу. Переможниця заявила, що емоційно виснажена після проєкту.

Екологічна прокуратура Одеської області висунула підозру колишньому керівнику Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства за вимагання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. За даними слідства, посадовець організував корупційну схему, спрямовану на отримання значної суми грошей за сприяння у наданні мисливських угідь для приватних організацій.

Суть інкримінованих дій полягає у тому, що підозрюваний, використовуючи свою службову позицію, підбурював керівника однієї з місцевих мисливських організацій передати йому 25 тисяч доларів США. В обмін на ці кошти колишній чиновник обіцяв вирішити питання щодо надання в користування 13 тисяч гектарів мисливських угідь, розташованих у одному з районів Одеської області. Така діяльність мала на меті забезпечити незаконне розширення сфери впливу і економічної вигоди для групи осіб, а також порушення законодавства, яке регулює користування природними ресурсами та територіями.

Після передачі землі члени організації могли б безперешкодно полювати на цих угіддях. Чиновник пояснював розмір хабаря складністю погодження процесу та заявляв, що частину коштів необхідно передати «знайомим» із керівництва Держлісагентства та ДП «Ліси України».

Правоохоронці перевіряють можливу причетність до схеми й інших посадових осіб. Журналісти зазначають, що ймовірно йдеться про Олега Ткача, який раніше вже потрапляв у поле зору правоохоронців за отримання хабаря.

Розслідування триває під контролем екологічної прокуратури Одещини.

Народний депутат України від фракції «Слуга Народу» Олег Тарасов опинився в центрі суспільної уваги через фактичне зникнення з парламентського життя, попри формальне збереження статусу чинного обранця. Як свідчать дані, оприлюднені низкою українських медіа, протягом усього 2025 року він не відвідав жодного пленарного засідання Верховної Ради та жодного разу не з’явився на своєму робочому місці.

Журналісти наголошують, що йдеться не про окремі пропуски чи короткотривалу відсутність з поважних причин. Фактично депутат повністю усунувся від виконання своїх обов’язків у законодавчому органі країни, не беручи участі ані в голосуваннях, ані в роботі комітетів, ані в обговоренні законодавчих ініціатив. При цьому офіційних заяв про складання мандата або тривалу відпустку з чітким обґрунтуванням не публікувалося.

Ситуація набуває особливої уваги також через сімейний контекст: батько Олега Тарасова є власником агрохолдингу I&U Group і наразі перебуває за межами України на тлі підозр у корупційних злочинах. За неофіційною інформацією, сам Тарасов також уже тривалий час не перебуває в Україні, але формально зберігає мандат, статус народного депутата та всі супутні виплати.

Фактично це створює ситуацію, яку експерти й журналісти охрестили «депутатом-привидом»: депутат, який відсутній у сесійній залі, на робочому місці й у публічній політиці, але присутній у відомостях про виплати з бюджету.

Ні керівництво фракції «Слуга Народу», ні перший заступник голови фракції Олександр Корнієнко, ні її очільник Давид Арахамія не коментували публічно ситуацію з відсутністю Тарасова. Мовчання політичних лідерів виглядає системним, що викликає додаткові питання щодо реакції партійного керівництва на такі випадки серед своїх депутатів.

На тлі війни, дефіциту бюджету та численних звернень влади до відповідальності й дисципліни така поведінка окремого народного депутата привертає увагу громадськості та суспільних активістів. Дискусії про механізми реальної політичної відповідальності для таких випадків вже тривають у медіапросторі й серед експертів.