Охорона здоров’я

46-річна телеведуча Маша Єфросиніна привернула увагу шанувальників не лише стильними чорно-білими фотографіями, а й глибоким особистим дописом, який вона опублікувала в своєму Instagram. На знімках зірка позує в елегантному образі: шкіряний топ, коротка шубка та куртка, що підкреслюють її струнку фігуру, а також смілива поза, що випромінює впевненість і рішучість. Однак, як зазначила сама телеведуча, ці кадри — лише фон до важливої теми, яку вона порушила у своєму тексті.

Основна думка посту стосується того, що сучасне суспільство все більше втрачає здатність до критичного мислення. Маша Єфросиніна висловила своє занепокоєння з приводу поверхневого сприйняття інформації, яке стало нормою в епоху соціальних мереж та швидких новин. Вона зазначає, що таке спрощене розуміння реальності веде до маніпуляцій, підриву важливості глибокого аналізу і, в кінцевому підсумку, до формування спільнот, які живуть у своєрідній "інформаційній бульбашці". Це призводить до того, що люди починають сприймати світ через стереотипи та емоційні реакції, не звертаючи увагу на важливі факти.

«Небажання людей критично мислити… Поверхневе сприйняття інформації веде до примітивного розуміння світу, а далі — до агресії як способу захистити психіку», — написала ведуча.

Другою рисою, яка викликає у неї відторгнення, Маша назвала фамільярність. Йдеться про ситуації, коли незнайомі люди одразу переходять на «ти» або дозволяють собі торкатися співрозмовника:

«Багато хто вважає миттєвий перехід на “ти” чи хлопання по плечу ознакою дружності. А я бачу в цьому порушення психічних кордонів», — додала вона.

Третім пунктом у своєму «антисписку» Єфросиніна виділила безкарність зла, яка, за її словами, особливо болісно проявляється під час війни:

«Ми живемо у найжахливішому “реаліті”, де світ спостерігає за злочинами у прямому ефірі».

Публікація одразу викликала хвилю відгуків. Шанувальники ведучої дякують їй за щирість і силу, називаючи Машу «прикладом сучасної жінки, яка поєднує красу і глибину». У коментарях користувачі пишуть: «Мрію і мотивуюсь бути схожою на тебе!», «Сильна, розумна, справжня».

Єфросиніна вже не вперше піднімає важливі соціальні теми через особисті дописи. У час, коли публічні люди дедалі частіше обмежуються розважальним контентом, її слова стали нагадуванням: думати критично, поважати кордони інших і не миритися зі злом — це основи людяності, які потребують голосу навіть у соцмережах.

Трьом колишнім посадовцям повідомлено про підозру у справі незаконного відчуження понад 100 гектарів земель Національного природного парку «Пирятинський». За даними слідства, у період з 2017 по 2020 роки чиновники реалізували складну схему, у результаті якої ділянки природоохоронного фонду були передані у приватну власність.

Розслідування встановило, що колишні посадовці зловживали своїм службовим становищем, використовуючи документи та погодження, які створювали видимість законності операцій із землею. Така діяльність призвела до серйозного збитку державі та порушення охоронного режиму території парку, що має важливе значення для збереження біорізноманіття та природних ресурсів регіону.

Як встановили правоохоронці, службові особи незаконно вилучили з постійного користування Нацпарку 95 земельних ділянок загальною площею 100 гектарів. Надалі ці землі передали в оренду фермерському господарству, керівником якого став колишній сільський голова — один із фігурантів справи.

Такі дії завдали державі збитків на суму близько 6,8 мільйона гривень. Наразі слідство триває, перевіряється причетність інших осіб до незаконного відчуження природоохоронних земель.

Землі «Пирятинського» парку мають важливе екологічне значення, адже входять до переліку територій природно-заповідного фонду України, де діє суворий режим охорони природи. Вилучення таких земель без спеціального дозволу є грубим порушенням законодавства.

Прокурори наголошують, що всі причетні до злочину будуть притягнуті до відповідальності, а незаконно відчужені ділянки мають повернути у власність держави.

Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України вкотре наголосив водіям на особливостях роботи системи обов’язкового технічного контролю (ОТК) транспортних засобів, а також уточнив, хто саме має проходити цю процедуру. Останнім часом багато водіїв продовжують помилково вважати, що технічний огляд можна здійснити безпосередньо у сервісному центрі МВС. Однак це не так: сервісні центри не займаються перевіркою стану автомобілів. Їхня основна роль полягає в веденні реєстру організацій, що мають право здійснювати ОТК, а також у нагляді за їх діяльністю.

Обов’язковий технічний контроль — це процес перевірки технічного стану транспортних засобів, що використовуються на дорогах загального користування. Його головна мета — забезпечити безпеку учасників дорожнього руху, знизити кількість аварій та зберегти екологічний стан навколишнього середовища, оскільки технічно несправні автомобілі можуть не лише створювати загрозу для людей, але й завдавати шкоди природі.

МВС нагадує, що обов’язковому техконтролю підлягає не кожен автомобіль в Україні. Йдеться про транспорт, який використовується у перевезеннях: вантажівки, автобуси, таксі, легкові авто, що возять пасажирів або вантажі за гроші, машини для перевезення небезпечних вантажів, а також причепи і напівпричепи. Власники звичайних легкових авто, які не використовуються для комерційних перевезень, як і мотоциклісти, зараз ОТК не проходять.

Періодичність перевірок залежить від призначення машини та її типу. Для легкових автомобілів, які заробляють на перевезеннях, а також для невеликих вантажівок масою до 3,5 тонни, огляд проводиться раз на два роки. Вантажний транспорт більшої маси і таксі мають проходити техконтроль щороку. Найжорсткіші вимоги встановлені до перевізників небезпечних вантажів — такі авто перевіряють двічі на рік, адже ризики від їхньої несправності вищі. Після проходження перевірки власник отримує офіційний протокол технічного стану транспортного засобу із вказаним результатом та датою наступного контролю. Якщо виявлено несправності, це фіксують окремим актом, і машину допускають до повторної перевірки лише після усунення проблем.

У сервісному центрі звертають увагу, що зараз є можливість перевірити дійсність протоколу онлайн. На офіційному сайті Головного сервісного центру МВС працює сервіс «Перевірка дійсності протоколу ОТК», де можна ввести дані документа і переконатися, що він не фейковий чи анульований. Це важливо і для самих перевізників, і для замовників послуг.

Процедуру проходження технічного контролю проводять не поліцейські і не працівники сервісних центрів, а уповноважені пункти ОТК — суб’єкти господарювання, внесені до державного реєстру. Саме вони проводять огляд, роблять виміри, формують протокол. При цьому зараз процес перевірки обов’язково супроводжується фото- та відеофіксацією. Це зроблено для прозорості — щоб унеможливити «паперові огляди» без реального виїзду авто на стенд.

У 2025 році в правила ОТК внесли кілька змін. По-перше, скоротили перелік документів, які потрібні для акредитації пунктів перевірки, щоб чесним операторам було простіше працювати офіційно. По-друге, оновили порядок фото- та відеофіксації, зробивши вимоги більш чіткими, аби потім можна було довести, що конкретний автомобіль справді проходив перевірку в конкретний час. По-третє, запровадили механізм анулювання протоколів технічного контролю. Це означає, що якщо згодом з’ясується, що перевірка була формальною або проведеною з порушеннями, документ можуть визнати недійсним.

Сервісний центр МВС підкреслює: роль держави — не просто видати талон, а гарантувати, що на дорозі їдуть технічно справні й безпечні машини, особливо ті, що щодня перевозять людей, вантаж і небезпечні матеріали. Актуальний перелік пунктів, які мають право проводити ОТК, доступний на сайті МВС для кожного регіону.

Якщо коротко: пройти техогляд можна не де завгодно, а лише в офіційно уповноваженому пункті; сервісний центр МВС сам огляд не робить, але контролює систему; а перевірити свій протокол тепер можна онлайн.

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

У Києві стався потужний вибух, який серйозно потряс столицю. Інцидент стався в одному з житлових районів, де вибухова хвиля пошкодила не лише будівлі, але й завдала шкоди багатьом інфраструктурним об'єктам. За попередніми даними, вибух спричинив численні пошкодження на вулицях, руйнуючи вікна в будинках та автомобілях, а також спричинив великі затори через блокування доріг. Влада вже оголосила надзвичайний стан і активно працює над ліквідацією наслідків.

За словами представників правоохоронних органів, наразі ведеться розслідування, але перші оцінки свідчать, що вибух був результатом терористичного акту або диверсії. Місто переживає важкі часи, але служби екстреної допомоги працюють без зупину, рятуючи людей і ліквідуючи наслідки. Місцеві жителі активно реагують на ситуацію, організовуючи допомогу постраждалим, надаючи першу медичну допомогу та забезпечуючи потреби тих, хто залишився без даху над головою.

Місцеві мешканці заявляють, що спорудження нового будинку у цій частині Березняків створює реальну небезпеку для навколишніх будинків. За інженерно-геологічними даними, ґрунти в районі заплавні, слабкі, потребують пальових фундаментів, а сусідні будівлі вже мають тріщини і просідання. “Це потенційна братська могила для мешканців”, — кажуть активісти, посилаючись на висновки фахівців про ризик руйнування конструкцій у разі продовження робіт.

Крім того, забудовник фактично позбавив громаду доступу до прибудинкових територій і скверу Тичини: ділянка оточена парканом, будівельна техніка пересувається тротуарами, створюючи небезпеку для людей. Громадські активісти заявили про погрози з боку охорони об’єкта та цинічні “поради” адвокатів забудовника — “продати квартири” або “домовитися”.

21 жовтня 2025 року мешканці Березняків зустрілися з представниками Державної інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ), вимагаючи позапланової перевірки об’єкта. Водночас ГО “За збереження скверу ім. Павла Тичини” подала два позови до суду: до Департаменту містобудування КМДА — щодо скасування містобудівних умов і обмежень, та до ДІАМ — щодо анулювання дозволу на будівництво.

У громаді стверджують, що суд розглядає справу формально, і готують звернення до НАБУ через ознаки корупції. Паралельно Нацполіція відкрила кримінальне провадження №12025100040002871 за статтями про незаконне будівництво, порушення правил екологічної безпеки та самовільне зайняття земельної ділянки.

Сквер імені Павла Тичини офіційно з’явився у грудні 2022 року, коли Київрада перейменувала колишній сквер імені Леніна. Проте ділянку так і не оформили як зелену зону — вона не перебуває на балансі “Київзеленбуду” і юридично залишається у приватній власності.

Активісти кажуть, що землю під сквером у 2004 році передали в оренду британській компанії “Савона” для “офісного блоку громадського призначення”, а вже у 2006-му — продали їй за 3,5 млн грн. Після низки судових спорів ділянку придбала компанія “Будєвросервіс”, бенефіціаром якої є Іван Молчанов — син Владислави Молчанової, власниці девелоперської групи Stolitsa Group.

Саме “Будєвросервіс” отримав у 2020 році містобудівні умови від КМДА, у 2021-му — дозвіл ДІАМ на будівельні роботи, а нині намагається звести 26-поверхову висотку з 252 квартирами й апартаментами.

Компанії, пов’язані з Владиславою Молчановою, неодноразово фігурували у резонансних історіях — від “Патріотики на озерах” до проєктів на Виноградарі. У вересні 2025 року НАБУ повідомило Молчановій про підозру у справі щодо незаконного відчуження земель ринку “Столичний”.

Експерти вважають, що й нинішня ситуація на Березняках — продовження тієї самої моделі, коли земельні ділянки під зеленою зоною чи промисловими об’єктами перетворюються на житлові майданчики шляхом підміни класифікації і зміни функціонального призначення.

Поки громада готує нові позови, а ДІАМ планує перевірку, забудовник продовжує роботи. На місці колишнього скверу ростуть палі майбутнього 26-поверхового “багатофункціонального комплексу” — символа безсилля громади перед черговим київським хмарочосом.

Олег Кивлюк, який до серпня 2023 року очолював Волинський обласний територіальний центр комплектування, після звільнення не залишився без роботи, а приєднався до комунального підприємства «Луцькспецкомунтранс». Однак, на тлі кар'єрних змін, виникла ситуація, яка привернула увагу громадськості. За інформацією, отриманою в рамках журналістського розслідування, Кивлюк користується автомобілем Porsche Cayenne 2017 року випуску. Офіційно цей автомобіль йому не належить, однак він обслуговується за рахунок коштів громади, що викликає певні питання щодо доцільності та етики використання ресурсів.

Згідно з офіційними даними, Кивлюк має в своєму розпорядженні лише два транспортні засоби — електричний автомобіль Opel Ampera-e (2019) і вантажівку MAN (2011), які він придбав цього року. Проте родина колишнього високопосадовця активно користується автівкою Porsche, що знаходиться у власності, ймовірно, інших осіб або є частиною корпоративного парку підприємства. З огляду на публічний статус таких осіб, ця ситуація викликає серйозні запитання про управлінські практики на місцях і належне використання громадських коштів.

Декларації самого Олега Кивлюка приховані, тоді як документи його дружини, чинної військовослужбовиці Богдани Кивлюк, доступні у відкритих джерелах. У них про Porsche також не йдеться.

Згідно з державним реєстром транспортних засобів, автомобіль зареєстрований на киянку Аліну Маленьку, власницю бренду одягу «Міс Даймонд». У 2020 році вона публічно демонструвала свій Porsche у соцмережах, однак із 2023-го автівка зникла з її профілів — і згодом з’явилася у дворі будинку, де мешкає сім’я Кивлюків у Луцьку.

Після того, як журналісти зацікавилися походженням Porsche, машину заховали у чохол і переставили на іншу парковку. За даними ринку, Cayenne такого року випуску коштує від 38 тисяч доларів. Сам Кивлюк у коментарях нібито заявив, що це для нього «не гроші».

Дружина Богдана Кивлюк у своїх деклараціях раніше вказувала дві автівки — Mazda CX-7 (2011) та Hyundai Santa FE (2016). Обидві машини згодом зникли з її власності, але нині зареєстровані на брата чоловіка — Ігоря Кивлюка. Hyundai вона продала в серпні 2025 року за понад мільйон гривень, хоча задекларована вартість була удвічі меншою.

Попри численні активи, у деклараціях родини з 2019 року відсутні будь-які заощадження. Офіційно подружжя не має власного житла. Утім, у 2022 році Міністерство оборони надало Олегові Кивлюку трикімнатну квартиру в новобудові Луцька.

Крім того, у Володимирі на земельній ділянці, яку Кивлюк отримав від міської ради безкоштовно, виріс великий будинок. Формально об’єкт досі вважається «незавершеним будівництвом», хоча виглядає як повністю готовий. Сусіди підтверджують, що сім’я Кивлюків регулярно відвідує маєток. Також Кивлюк отримував від держави ще дві ділянки — біля озер Світязь і Олеандра, одну з яких продав.

Разом із Кивлюком у «Луцькспецкомунтранс» працевлаштувався і його колишній колега з ТЦК — Віктор Зелінський, який став радником директора підприємства.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.