Охорона здоров’я

Згідно з розслідуванням міжнародного детективного бюро Absolution, на високому рівні в Національній поліції України виникли серйозні корупційні схеми, що включають примусове виведення грошей з осіб, які ухиляються від мобілізації, та зі СЗЧ (суб’єктів, що підлягають адміністративним стягненням). Зокрема, начальник департаменту превентивної діяльності, Максим Ахрамєєв, ймовірно, організовує систематичне збирання коштів від своїх підлеглих за «відпуск» осіб, яких поліція разом із ТЦК (територіальними центрами комплектування) виявляє на вулицях під час рейдів.

Як зазначають джерела, сума «відкупу» залежить від регіону і може коливатися від 5 до 10 тисяч гривень за одну особу. Це свідчить про те, що корупційна схема охоплює значну кількість людей і набуває масштабів, що виходять за межі окремих областей. Гроші, отримані від "відпущених" ухилянтів, частково передаються до департаменту превентивної діяльності, що розташований у Києві. Цей процес координується керівниками місцевих підрозділів, які збирають кошти та централізовано передають їх на вищі рівні.

Також зазначається, що області, які «приносять більше грошей», отримують бензин і нові автомобілі, а ті, хто не виконує план, змушені заправляти авто за власний рахунок. У маленьких районах, наприклад, групам видають лише 20 літрів пального на місяць через невиконання показників.

За даними джерел, останнім часом відзначаються випадки, коли бандити разом із поліцією ходять по місту, що створює обґрунтовані підозри в існуванні подібної схеми.

Максим Ахрамєєв працює в поліції з 2015 року. Починав як інспектор патрульної служби в Києві, потім очолював управління патрульної поліції в Миколаєві, з 2017 року був помічником начальника ГУНП в Миколаївській області та заступником керівника. Пізніше обіймав посаду т.в.о. заступника начальника поліції Полтавщини.

Державна екологічна інспекція Столичного округу оперативно відреагувала на численні звернення мешканців Києва, які звернули увагу на незвичне забарвлення води в Русанівському каналі. Жителі столиці повідомляли про появу води з синьо-зеленим відтінком, що викликало побоювання щодо забруднення водного ресурсу. З огляду на зростаючі занепокоєння серед киян, екологи негайно здійснили обстеження та відібрали проби поверхневих вод для детального аналізу.

Для визначення складу та властивостей води були проведені дослідження у спеціалізованому відділі інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції Столичного округу. Попередні результати показали, що синьо-зелений колір води може бути наслідком активного розвитку водоростей, зокрема синьо-зелених водоростей, які часто з'являються в умовах високої температури та підвищеного рівня поживних речовин у воді.

З’ясувалося, що у каналі розташована металева труба, частково занурена у воду. Вона належить підприємству, яке раніше використовувало її для забору води, але зараз труба не експлуатується.

Щодо зміни кольору води, експерти зазначили, що синьо-зелене забарвлення має природне походження. Це результат процесів розкладання органічних залишків — водоростей та очерету, які залишилися після розчищення каналу.

Результати аналізів показали незначне перевищення гранично допустимої концентрації за показником хімічного споживання кисню — у 1,1 раза. Це свідчить про підвищений вміст органічних речовин, однак небезпечного забруднення не зафіксовано.

Екологи запевнили, що ситуація під контролем, а подібні природні зміни води не становлять загрози для мешканців.

Українські прізвища — це набагато більше, ніж просто офіційні записи у документах. Вони зберігають у собі пам’ять поколінь, розкривають культурні взаємозв’язки та мовні впливи різних народів, які століттями проживали на українських землях. Кожне прізвище несе у собі історію роду, його соціальний статус, ремесло чи навіть характерні риси предків. Дослідження українських прізвищ дозволяє зрозуміти не лише походження конкретної родини, а й ширші процеси культурного та історичного розвитку країни.

Відомий дослідник Павло Чучка, який присвятив понад сорок років вивченню закарпатських прізвищ, зібрав численні унікальні факти про походження та значення українських імен. Його праці показують, що навіть відомі прізвища політичних діячів мають глибоке історичне коріння. Наприклад, прізвище Балога походить з угорської мови і означає «ліва рука» або «лівак». Перші письмові згадки про цей рід датуються 1717 роком, а сьогодні в Україні налічується майже три сотні носіїв цього прізвища.

Прізвище Шуфрич походить від зрумунізованої форми грецького імені Софрон — «Шуфря». Ця форма прижилася переважно на Закарпатті. Народний депутат Нестор Шуфрич родом саме з цього регіону. Нині в Україні мешкає близько 140 Шуфричів.

Прізвище Петьовка може походити як від народної форми імені «Петьо», так і від угорського слова «пітьовко» — картоплина. І сьогодні в Україні мешкає 166 людей із цим прізвищем, переважно на Закарпатті.

Прізвище Пинзеник, яке носить ексміністр фінансів Віктор Пинзеник, має кілька можливих тлумачень. За однією версією, воно походить від польського слова «пензіць» — лякати, за іншою — від угорського «пиндзі» — гроші. Символічно, що його носій став саме фінансистом.

Прізвище Турчинов має давнє походження і означає «нащадок турка». Колись слово «турчин» використовували для позначення вихідців із турецьких земель. Це прізвище зустрічається в різних регіонах України, зокрема у Центральній. Його носить і колишній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов.

Прізвище Литвин вказує на походження з території Великого князівства Литовського. Спершу так називали людей, які прибули з північних земель, і згодом воно стало поширеним етнонімом. Один із відомих носіїв — політик Володимир Литвин.

Як зазначає професор Чучка, унікальність закарпатських прізвищ зумовлена багатовіковим сусідством різних культур: угорської, польської, румунської, словацької, німецької, навіть італійської. Тут кожне ім’я — як відбиток історії.

Ономастика — це не лише наука про імена, а й спосіб пізнати власну ідентичність. Походження прізвищ таких відомих українців, як Балога, Шуфрич, Пинзеник, Турчинов чи Литвин, є частиною великої культурної мозаїки, з якої складається сучасна Україна.

31 жовтня на автодорозі “Мукачево – Львів” у селі Фрага Івано-Франківського району сталася жахлива дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої одна людина загинула, а інша отримала серйозні тілесні ушкодження. Інцидент стався, коли суддя Підгаєцького районного суду Тернопільської області, керуючи автомобілем Lexus UX 250h, не зменшила швидкість перед нерегульованим пішохідним переходом. Це призвело до наїзду на двох пішоходів, один із яких загинув на місці.

Згідно з повідомленням Офісу генерального прокурора України, наразі судді повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення. На момент трагедії, водій рухався у напрямку Львова, де не врахував дорожні умови, що призвели до фатальних наслідків. Слідчі органи продовжують розслідування, а потерпілий, який вижив у цій ДТП, знаходиться в лікарні з тілесними ушкодженнями.

Підозрювана суддя обвинувачується за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України — порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого. Досудове розслідування здійснюють слідчі територіального управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокуратури.

На цей час до Вищої ради правосуддя скеровано подання про надання згоди на тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та клопотання про її утримання під вартою. Розгляд документів заплановано на сьогодні.

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.

Національний банк України виступив із пропозицією щодо введення додаткових податків на непріоритетний імпорт, зокрема на іноземні онлайн-покупки та предмети розкоші. Цей крок має на меті зменшення дефіциту державного бюджету, який за дев’ять місяців 2025 року перевищив рекордну суму в 24,9 мільярда доларів. За словами представників регулятора, нові заходи дозволять не лише оптимізувати зовнішньоекономічну діяльність, а й сприятимуть стабільності фінансової системи країни.

У жовтневому інфляційному звіті НБУ зазначається, що нове оподаткування може охопити посилки з-за кордону вартістю до 150 євро, а також товари, які не мають критичного значення для економіки під час війни. Зокрема, йдеться про електромобілі, розкішні предмети, а також різноманітні споживчі товари, що використовуються в побуті. Така ініціатива повинна допомогти стримати зростання попиту на імпортовані товари та знизити тиск на валютний ринок.

У Нацбанку пояснюють, що подібні заходи покликані збалансувати державні фінанси, скоротити валютний тиск і підтримати макрофінансову стабільність країни. Попри це, в документі визнають: введення таких податків матиме певні негативні наслідки для економіки та споживачів, але вони будуть обмеженими й не вплинуть на обороноздатність держави.

«Доцільно запровадити оподаткування непріоритетного імпорту, в тому числі посилок, електромобілів та предметів розкоші. Це сприятиме зменшенню дефіциту поточного рахунку державного бюджету та підтриманню макрофінансової стабільності», — йдеться у звіті НБУ.

За словами економістів, пропозиція може стати чутливою для середнього класу, адже саме він найчастіше користується міжнародними онлайн-магазинами та замовляє товари до 150 євро. Водночас обкладання податком електромобілів може сповільнити темпи електрифікації транспорту в Україні, що суперечить раніше ухваленим державним стратегіям.

Наразі ініціатива Нацбанку перебуває на етапі обговорення, а для її реалізації необхідно внести зміни до чинного законодавства. Остаточне рішення щодо нових податків має ухвалити уряд спільно з Верховною Радою.

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» анонсувало виробництво нового документального фільму під назвою «Як козаки на Курщину ходили». Фільм, бюджет якого становить 2,3 мільйона гривень, розповідатиме про важливу військову операцію, проведену Збройними силами України на території Курської області Російської Федерації. Стрічка має на меті не лише відтворити факти бойових дій, а й показати стратегію та тактику українських військ під час цієї операції.

Особливістю цього документального проекту є те, що він також порушить питання причин, через які українські підрозділи змушені були залишити тимчасово окуповану територію, розкриваючи внутрішні аспекти та складнощі військових операцій. Окрім того, фільм підкреслить величезний внесок українських воїнів у захист суверенітету країни, а також висвітлить важливу роль історичної спадщини та національної гордості, що стоїть за кожним кроком ЗСУ на фронті.

За словами авторів, основна мета фільму — надихнути військових, продемонструвати сміливість українських захисників і довести, що Україна здатна діяти ефективно навіть за межами власної території.

Проєкт має бути завершений до 20 грудня поточного року.

У соцмережах новина викликала жваві обговорення. Частина користувачів підтримує ідею, вважаючи її важливою для підняття морального духу, інші — критикують, зазначаючи, що в умовах війни такі витрати недоцільні. Народний депутат Олексій Гончаренко висловив іронічний коментар: «Схоже, грошей у нас вдосталь», нагадавши, що нещодавно Генеральний штаб уже презентував двосерійний фільм на подібну тематику.

Попри суперечки, створення документальної стрічки демонструє намір держави розвивати інформаційний фронт і зберігати пам’ять про події, які стали символом рішучості українських військових.

Війна між Україною та Російською Федерацією, що триває вже понад півтора року, далеко не наближається до свого завершення. Наразі не існує ані чітких умов для замороження конфлікту, ані видимих шансів на мирний процес, який би мав зрозумілу структуру і кінцеву мету. Георгій Тука, колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації та ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій, у своїй колонці для «Главред» підкреслює, що, на жаль, війна може тривати ще довго — не один рік. Більше того, існує серйозний ризик розширення бойових дій за межі України, що ще більше ускладнить ситуацію в регіоні та світі в цілому.

За словами експерта, наразі відсутні основні передумови для швидкого завершення війни, зокрема політична воля Росії до переговорів та реалістичні перспективи для припинення вогню. З огляду на це, Георгій Тука називає два можливі сценарії, які можуть призвести до закінчення конфлікту. Перший з них — це військова перемога однієї зі сторін, що наразі виглядає малоймовірно через складність та масштабність військових операцій. Другий сценарій — мирні переговори, однак цей процес потребує значних змін на міжнародній арені та суттєвих компромісів з обох сторін, чого також поки що не видно.

або Володимир Путін досягне поставлених цілей і зупинить війну,

або одна зі сторін — Україна чи Росія — зазнає виснаження і змушена буде капітулювати.

Однак на даний момент, за словами Туки, жоден із цих сценаріїв не має задовільної підтвердженої перспективи.

«Тому війна триватиме ще довго — не рік і не два. Ба більше, вона може розширюватися, і цілком імовірні два варіанти: у неї можуть бути втягнуті інші країни, а бойові дії можуть вийти за межі України та перекинутися на територію інших держав», — підсумував він.

Тука попереджає, що конфлікт може не лише залишатися виснажливим для обох сторін, але й еволюціонувати в ширший регіональний або міжнародний. Це означає, що Україна повинна готуватися не просто до оборони, а до довготривалої війни з непередбачуваною географією.

Водночас він зауважує: без зміни балансу сил, без значного тиску на російську сторону чи виснаження сторін — завершення на вигідних для України умовах поки не видно. Отже, стратегічна мета має виходити за рамки очікування одного чи двох років.

Експерт закликає до реалістичної оцінки ситуації: не чекати раптового миру, не розраховувати на замороження, і готуватися до нових викликів. Це стосується і військової, і дипломатичної, і гуманітарної складової.