Події

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) запросила Україну стати частиною Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях. Це важливий крок, який дає можливість нашій країні увійти до складу Робочої групи, що займається наглядом за виконанням цієї угоди. Таке запрошення стало результатом ухвалення законопроєкту №11443, який був підготовлений Комітетом Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності і підтриманий парламентом.

Запровадження нового законодавства в рамках закону 4111-IX дозволяє внести зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, що створює належну правову базу для ефективної боротьби з корупцією на міжнародному рівні. Це є важливим кроком до інтеграції України в міжнародні стандарти правової системи та зміцнення її позицій на глобальній арені.

За словами Іонушаса, це результат злагодженої роботи, до якої були залучені Прем’єр-міністр, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Міністерство юстиції, Міністерство економіки та Офіс Президента.

Партнери ОЕСР відзначили значний прогрес України у створенні ефективної антикорупційної інфраструктури та впровадженні прозорих механізмів у державному управлінні. Україна, у свою чергу, готова й надалі вдосконалювати законодавство відповідно до міжнародних стандартів доброчесності та вимог Конвенції ОЕСР.

Запрошення до Конвенції відкриває для України нові можливості для співпраці у сфері боротьби з корупцією та підвищує міжнародну довіру до українського бізнесу й державних інституцій.

У своєму дослідженні «God, the Science, the Evidence» французькі вчені Олів’є Боннассьє та Мішель-Ів Боллоре розглядають тему, яка давно є предметом дискусій і суперечок: чи можуть наука та релігія співіснувати, чи є між ними непереборна опозиція. Автори, спираючись на думки 62 лауреатів Нобелівської премії та більше сотні провідних учених, пропонують новий підхід до цієї теми. Вони не тільки досліджують погляди видатних особистостей на роль релігії у наукових досягненнях, але й намагаються знайти спільні точки перетину, які підтверджують, що наука і релігія не є обов’язково взаємовиключними.

Ця робота вказує на важливість розуміння науки як інструменту для пізнання фізичного світу, а релігії – як способу осмислення духовних і моральних аспектів людського буття. Водночас, автори зазначають, що багато великих учених, серед яких Альберт Ейнштейн і Макс Планк, не були атеїстами і вважали, що наука і релігія можуть доповнювати одна одну.

Теорія Великого вибуху натякає на позафізичний початок Всесвіту.

Тонке налаштування фізичних констант (fine-tuning) робить випадкове виникнення життя надзвичайно малоймовірним.

Складність життя і механізми ДНК здаються майже «чудом», що вказує на можливе божественне втручання.

Відкриття квантової механіки та теорії відносності стимулюють філософські роздуми про реальність поза матеріальним світом.

Книга охоплює не лише науку, а й філософію, етику та історію розвитку наукових концепцій. Вона покликана відкрити дискусію про Бога і творіння, а не надати остаточний доказ. Передмову до видання написав видатний фізик та лауреат Нобелівської премії Роберт В. Вілсон.

«God, the Science, the Evidence» буде цікава широкому колу читачів: від віруючих, які шукають наукове підкріплення своєї віри, до скептиків, зацікавлених у сучасних наукових аргументах щодо походження Всесвіту і життя.

Лідер українського гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк вкотре підкреслив свою впевненість у тому, що не має наміру відмовлятися від своїх російськомовних пісень, незважаючи на складну політичну ситуацію в країні. У новому інтерв'ю під час участі в музичному шоу на YouTube він чітко висловив свою позицію щодо цього питання, заявивши, що для нього мова, якою виконуються пісні, не є визначальним фактором, якщо це стосується музичної культури та самовираження.

Окрім цього, Хливнюк висловив свою думку про творчість іншого популярного українського артиста — Макса Барських, зокрема, щодо його пісні «Все ОК». Лідер «Бумбокса» зазначив, що ця композиція не є для нього. «Я таку музику не люблю», — зауважив Андрій, уточнивши, що це не стосується особистих уподобань Барських, а більше того, як звучить музика цього жанру в цілому. На думку Хливнюка, поп-музика повинна мати або особливу інструментальну красу та віртуозність виконання, або ж глибокий зміст. Для порівняння він згадав одного з найбільших майстрів світової музики — Стіві Вандера, творчість якого вважає взірцем віртуозності та глибокої емоційності.

Водночас Барських не лишив коментар Хливнюка без реакції. У коментарях до відео з’явився його запис: «Сидять дві естетки. ». Така відповідь артисту додала гумору до ситуації, перетворивши її з критики на медійний діалог.

Ця подія викликала інтерес серед фанатів української музики: з одного боку — позиція Хливнюка як одного з популярних рок-артистів, з іншого — Барських, який репрезентує комерційну поп-сцену. Обидва виконавці мають свою фанбазу, але їхні погляди на музику й аудиторію помітно різняться.

Дискусія також підкреслила кілька тенденцій у музичній індустрії:

Артисти рок- чи альтернативного спрямування часто критикують поп-музику за її формулою, комерційністю чи відсутністю «глибокого сенсу».

Поп-артисти іноді відповідають з гумором чи іронією, що підкреслює соціокультурну дистанцію між жанрами.

В українському музичному просторі також присутня тема мови: здебільшого артисти працюють українською, але Хливнюк не приховує, що використовує й інші мови у творчості, хоч це й викликає критику окремих фанатів.

Хливнюк зазначав раніше, що для нього важливими є індивідуальність, художня глибина й музична імпровізація. Барських же — майстер поп-формули, чітко орієнтований на масову аудиторію. Тож їхня «сутичка» стала своєрідним відображенням різних підходів у музичному мистецтві.

На завершення можна сказати: навіть критика не перешкодила виконати задум — трек Макса Барських «Все ОК» продовжує набирати перегляди, а Хливнюк – залишатись у полі публічного діалогу. І хоч кожен лишається на своїй сцені, обидва артисти виграють — музикою, рекордними цифрами чи увагою до теми.

Сім викладачів Державного університету «Київський авіаційний інститут» увійшли до престижного рейтингу двох відсотків найцитованіших науковців світу, згідно з даними, наданими Elsevier та Стенфордським університетом. Цей рейтинг є одним з найвищих визнань наукової спільноти, що оцінює вплив досліджень вчених на світовий науковий простір. Заснований на даних бази Scopus, рейтинг враховує цитованість наукових робіт, що є індикатором їхньої значущості та впливовості на міжнародній арені.

Важливим аспектом цього досягнення є те, що роботи науковців з Київського авіаційного інституту активно цитуються колегами з різних країн, що підтверджує високу якість досліджень, що проводяться в університеті. Таке визнання не лише підвищує статус навчального закладу, а й сприяє розвитку науки та інновацій в Україні. Відомо, що до цього рейтингу потрапили представники факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій, серед яких особливо виділяється професор Віктор Синєглаз.

Університет зазначає, що це визнання не лише особистих досягнень учених, а й потужності наукової школи КАІ. Науковці працюють над безпекою польотів, розвитком штучного інтелекту в авіації, телекомунікаційними та навігаційними системами, радіолокацією, формуючи майбутнє української науки.

Попри міжнародне визнання, викладачі КАІ продовжують активно розвивати освіту, підвищуючи кваліфікацію студентів і залучаючи їх до передових наукових досліджень.

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

Російські війська здійснили новий крок у загостренні конфлікту, перекривши головну трасу, що з’єднує Покровськ з Павлоградом. Цей стратегічний шлях був важливим для забезпечення сполучення між двома прифронтовими містами, що тепер опинилися в умовах серйозного транспортного та логістичного обмеження. Актуальна ситуація, за даними карти DeepState, яка відстежує фронтову лінію, свідчить про значні зміни в зоні бойових дій.

Останні оновлення карти підтверджують, що «сіра зона», де тривають активні бойові дії, розширилася й охопила більшу частину Покровська, включаючи центральну та північну його частини. Це посилює загрозу для оборонних позицій українських сил у цьому регіоні та свідчить про подальше погіршення ситуації на передовій.

Російські підрозділи просунулися одразу на двох напрямках — південному та північно-східному від Покровська, фактично обходячи сусідній Мирноград. Відстань між «сірою зоною» навколо агломерації тепер становить менше трьох кілометрів, що створює ризик формування оточення для українських сил, які утримують позиції в районі.

Крім того, фіксується просування російських військ на території Дніпропетровської області — у напрямку села Єгорівка. Це може свідчити про спробу противника розширити зону бойових дій і посилити тиск на українські підрозділи на межі Донеччини та Дніпропетровщини.

Покровськ залишається одним із ключових логістичних і оборонних вузлів на сході України. Втрата дороги на Павлоград може суттєво ускладнити постачання та евакуацію, а також посилити гуманітарну кризу серед цивільного населення, яке досі перебуває в місті.

АТ «Хмельницькобленерго» офіційно уклало договір на поставку силового трансформатора вартістю 27 мільйонів гривень. Первісна вартість контракту перевищувала 37 мільйонів гривень, тож формально підприємство змогло знизити витрати майже на 10 мільйонів. Однак детальний аналіз показує, що навіть після знижки ця закупівля залишається значно дорожчою у порівнянні з аналогічними контрактами інших державних енергокомпаній.

Інформація про угоду та її фінансові показники доступна у системі «Прозорро», а журналісти видання «Наші гроші» акцентують на високій ціні трансформатора порівняно з ринковими аналогами. Постачальником виступає київська приватна компанія, що спеціалізується на енергетичному обладнанні.

Якщо дивитися на питому вартість, один МВА для «Хмельницькобленерго» зараз обходиться приблизно у 40,4 тисячі доларів. Для порівняння, «Оператор ГТС України» у вересні замовив трансформатор такої ж потужності приблизно по 21,6 тисячі доларів за МВА, тобто майже удвічі дешевше.

Спершу за результатами торгів сума договору з «Вектор-А» становила 37,03 мільйона гривень, що відповідало вже зовсім високому рівню — понад 55 тисяч доларів за МВА. 23 жовтня сторони підписали додаткову угоду і зменшили вартість до 27 мільйонів. Одночасно скоротили й терміни: замість трьох місяців на поставку тепер дається два. Попри це, ціна все одно виглядає завищеною.

У відкритих матеріалах судових спорів «Олімп Енерго» раніше фігурувало в конфліктах із податковою. Також там є згадка, що у травні 2024 року ця сама «Вектор-А» вже купувала в «Олімп Енерго» подібний трансформатор за 20,3 мільйона гривень. Якщо перерахувати, це приблизно 31,5 тисячі доларів за МВА. Тобто постачальник уже купував схоже обладнання дешевше, ніж зараз продає «Хмельницькобленерго», навіть після «знижки».

До того ж умови тендеру викликали питання в конкурентів. Одна з компаній заявляла, що встановлений замовником термін поставки є нереалістичним: трансформатор такого класу зазвичай виготовляється не швидше ніж за пів року, а обленерго вимагало завершити все до кінця 2025 року. Потенційний постачальник просив офіційно подовжити крайній термін до березня 2026-го, але отримав відмову. Учасники також скаржилися на технічні вимоги. Частину умов «Хмельницькобленерго» змінило, але не всі.

Під час відбору відхилили двох інших учасників, у тому числі «Запоріжтрансформатор» і «Глобал Енерго». Формально — через невідповідність документів, зокрема протоколів випробувань на обладнання тієї ж схеми з’єднання обмоток і тієї ж потужності, яку вимагав замовник. Окрім цього, конкуренти не надали повний пакет супровідних довідок і листів погодження договору.

Структура стосунків між учасниками ринку виглядає замкненою. «Вектор-А», яке зараз отримало контракт, належить Андрію Кунинцю і за останні роки виграло держпідрядів майже на мільярд гривень, причому в основному — саме в «Хмельницькобленерго». Виробник трансформатора, франківське «Олімп Енерго», оформлене на Петра Савуляка. Раніше він керував компанією «Глобал Енерго» — тією самою, що брала участь у цих торгах як конкурент, але програла. Тобто постачальник, виробник і конкурент опиняються в одному колі знайомств.

«Хмельницькобленерго» на 70% належить державі. Управління пакетом акцій нині здійснюють «Українські розподільчі мережі» — держструктура, створена для консолідації обленерго у Хмельницькому, Харкові, Запоріжжі, Черкасах, Миколаєві та Тернополі. Із березня 2025 року обов’язки генерального директора «Хмельницькобленерго» виконує Святослав Козленко.

Якщо коротко, маємо ситуацію, в якій державна енергетична компанія купує трансформатор у давнього підрядника за ціною, що суттєво вища за ринок, і відсікає інших учасників через формальні невідповідності. Навіть після гучної «економії» у 10 мільйонів гривень запитання до цієї закупівлі не зникли.

Влада Німеччини працює над новим законопроектом, який може позбавити громадян України права на отримання соціальних виплат по безробіттю, зокрема Bürgergeld. Це рішення обґрунтоване значним потоком української молоді, яка після відкриття кордонів для осіб віком від 18 до 22 років почала активно переїжджати до Німеччини. За офіційними даними, на сьогодні в країні перебувають майже 490 тисяч громадян України, що перебувають у працездатному віці.

Причиною розгляду цього законопроекту стали побоювання щодо можливого перенавантаження соціальної системи Німеччини, зокрема, в частині безробіття. Влада вважає, що в умовах зростаючої кількості нових мігрантів країна повинна захищати свої соціальні виплати і при цьому запобігти зловживанням. Очікується, що це рішення викличе широкий резонанс як серед українських мігрантів, так і в самій Німеччині, де питання імміграції залишається вкрай актуальним.

«Ми не зацікавлені в тому, щоб молоді українці проводили час у Німеччині замість того, щоб захищати свою країну», — заявив Юрген Хардт, високопоставлений депутат ХДС з питань зовнішньої політики. Він наголосив, що Україна приймає власні рішення, однак останні зміни у законодавстві ФРГ призвели до зростання тенденції еміграції, яку необхідно контролювати.

Коаліція канцлера Мерца, яка стикається з бюджетним тиском та прагне скоротити витрати на соціальне забезпечення, активно працює над законопроектом. Водночас представники СДПГ висловили незгоду з колегами по коаліції. Інші політики пропонують дочекатися подальшого розвитку ситуації та оцінити, чи залишатиметься високим потік прибулих, перед ухваленням рішень.