Події

На покровському напрямку тривають запеклі бої, оскільки російські війська намагаються взяти місто у «клешні», концентруючи значне угруповання та застосовуючи тактику дрібних штурмових груп. Старший сержант взводу безпілотної авіаційної комплектації бригадної розвідки 42-ї окремої механізованої бригади, відомий за позивним Рон, розповів у ефірі каналу «Ми — Україна», що противник намагається виснажувати українську оборону невеликими хвилями атак, що дозволяє йому зберігати бойовий потенціал і поступово просуватися вперед.

За його словами, у районі Покровська сконцентровано близько 170 тисяч російських військових. Такі ж оцінки чисельності сил РФ нещодавно озвучував і президент України Володимир Зеленський, підкреслюючи критичну напруженість на цьому напрямку. Міжнародні інформаційні агентства також відзначають активні бойові дії та намагання російських військ прорвати оборону міста через повторювані атаки дрібними підрозділами, що створює безперервний тиск на українських захисників.

Українська розвідка ГУР заявила про проведення спецоперації в місті: після висадки підрозділи зайняли визначені рубежі та ведуть важкі бої. У відкритих джерелах публікувалися фото/відео з керівником ГУР Кирилом Будановим у Покровську. Водночас на напрямку тривають дії малих груп ворога, які намагаються просочуватися в міську забудову.

Росіяни заявляють про «оточення» українських підрозділів і закликають їх здаватися; українська сторона підтверджує надважку обстановку, але повідомляє про контрдїї і відсутність повного кільця. Ситуація змінна; карти і зведення вказують на спроби РФ замкнути клини довкола ключових кварталів та шляхів постачання.

Контекст. Протягом осені РФ нарощує тиск на Покровськ, комбінуючи удари артилерією/авіацією з «пакетами» малих штурмових груп. Така тактика має на меті розмивання оборони, розвідку боєм і поступове зайняття позицій у промислових/спальних районах. За оцінками західних і українських джерел, саме масштаб концентрації сил і логістичне значення міста визначають жорсткість боїв.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.

Тривале перебування в сидячому положенні — звична реальність для офісних працівників, студентів і всіх, хто проводить багато годин перед комп’ютером. Такий спосіб життя поступово погіршує еластичність судин, уповільнює кровообіг і підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Науковці з Бірмінгемського університету (Велика Британія) запропонували несподіване, але природне рішення цієї проблеми — гаряче какао.

Дослідження, результати якого були висвітлені у виданні Daily Mail, охопило сорок молодих чоловіків із різними рівнями фізичної активності. Учасники експерименту проводили кілька годин у сидячому положенні, тоді як дослідники вимірювали показники кровообігу й стан судинних стінок. Частина добровольців перед тестом випила чашку какао, багатого на флаваноли — природні сполуки, що містяться в какао-бобах і відомі своїми антиоксидантними властивостями.

З’ясувалося, що напій, приготовлений із натурального какао, багатий на флаваноли — природні сполуки, які покращують стан судин, сприяють розширенню артерій, знижують тиск і підтримують роботу серця.

Докторка Катаріна Рендейро, провідна авторка дослідження, зазначила, що більшість людей проводить сидячи понад шість годин на день — за комп’ютером, у транспорті або вдома перед телевізором. Це спричиняє застій крові, підвищує ризик ожиріння, депресії та серцевих недуг.

«Наше завдання — знайти прості способи зменшити шкоду від малорухливого способу життя. Какао, багате на флаваноли, може стати одним із таких природних рішень», — сказала Рендейро.

Хоча вчені наголошують, що какао не є заміною фізичній активності, одна чашка напою на день може підтримати здоров’я судин і частково нейтралізувати вплив тривалого сидіння.

Начальник третьої зміни митного поста «Рава-Руська» Віктор Пархоменко, за інформацією з відкритих джерел та журналістських розслідувань, має або контролює значний обсяг комерційного майна у Львові, загальна вартість якого перевищує один мільйон доларів США. Зокрема, йдеться про низку бізнес-об’єктів, оформлених на пов’язаних із ним осіб або керованих через довірених партнерів.

За наявними даними, Пархоменко контролює роботу барбершопу «KODEKC твій барбер» та кафе «Плетиво», розташованих у сучасному торговельно-офісному комплексі на вулиці Щирецькій, 30 у Львові. Обидва заклади почали функціонувати не пізніше жовтня 2024 року та демонструють стабільну ділову активність. Орієнтовний обсяг початкових інвестицій у цей бізнес, за оцінками джерел у сфері комерційної нерухомості, становить близько 200 тисяч доларів США.

Крім комерційної діяльності, Пархоменко та його родина володіють значною кількістю нерухомості. До активів належать:– будинок із земельною ділянкою у селі Верхня Рожанка;– особняк у селі Наварія;– дві квартири у Львові;– два нежитлові приміщення;– кілька паркомісць у підземних паркінгах.

Родина користується позашляховиком Audi Q7 2018 року випуску, який у декларації зазначено придбаним за 16 тисяч доларів, тоді як реальна ринкова вартість аналогічного авто становить щонайменше 45–50 тисяч доларів. Таке заниження вартості може вказувати на маніпуляції з декларуванням доходів або непрозоре походження коштів.

Сукупна вартість майна, пов’язаного з родиною митника, оцінюється у понад мільйон доларів США, що суттєво перевищує офіційні доходи державного службовця.

За інформацією джерел, Віктор Пархоменко є кумом колишнього високопосадовця Львівської митниці Назарія Ворожбита, який входив до кола впливу покійного Василя Пісного — екскерівника у ДБР і батька дружини Ворожбита. Саме ці зв’язки, за оцінками експертів, могли забезпечити Пархоменку стабільне перебування на посаді та створення умов для ведення бізнесу під прикриттям державної служби.

Ужгородський міськрайонний суд ухвалив вирок у справі Андрія Самарченка, уродженця Сєвєродонецька, якого обвинувачували у співпраці з російськими підприємствами під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Суд визнав чоловіка винним у колабораційній діяльності, передбаченій Кримінальним кодексом України, та призначив йому покарання у вигляді штрафу на суму 102 тисячі гривень із конфіскацією належного майна.

Згідно з матеріалами справи, до початку війни Самарченко працював у ПрАТ «Сєвєродонецький Оргхім» — підприємстві, що спеціалізувалося на розробленні проєктно-технічної документації для хімічної, нафтової та газовидобувної галузей. До 2022 року серед замовників компанії були низка російських корпорацій, які отримували технічні рішення та консультаційні послуги. Після початку збройної агресії, попри запроваджені обмеження на будь-яку співпрацю з державою-агресором, Самарченко, за даними слідства, продовжив підтримувати ділові контакти з окремими представниками російського бізнесу, що й стало підставою для кримінального переслідування.

Після початку війни Самарченко разом із партнерами створив у Москві компанію «ТехИнновации» й продовжив розробку програмних продуктів для промислових клієнтів, зокрема для «Норнікеля». При цьому він залишався співробітником «Оргхіму» на посаді керівника офісу управління проєктами.

Слідство встановило, що до березня 2025 року Самарченко та його спільники через литовську компанію TP AIM UAB переказали з Росії в Україну близько 400 тисяч євро.

Обвинувачений визнав провину й уклав із прокурором угоду. Суд врахував співпрацю з правоохоронцями під час розслідування.

Суддя Олексій Фазикош визнав Самарченка винним за статтею про колабораційну діяльність. Крім штрафу та конфіскації майна, чоловіка позбавили права протягом 10 років займатися розробкою проєктів програмних продуктів для російських нафтопереробних, металургійних та інших підприємств.

Олексій Потапенко, відомий український артист та продюсер, нарешті поділився з шанувальниками новими, особистими фото з сином Андрієм. Ці знімки стали важливим і емоційним моментом для багатьох фанатів музиканта, адже він рідко публікує сімейні кадри. Нещодавно на своїй Instagram-сторінці Потап опублікував серію світлин, на яких він разом із 17-річним Андрієм позує на подвір'ї, вражаючи схожістю та гармонією у взаєминах.

На фото батько та син виглядають не тільки схожими зовнішньо, але й стилістично: обидва одягнені у комфортні вільні джинси, футболки та сорочки, що додають знімкам невимушеного, легкого вигляду. Схоже, що це не просто сімейні фото, а й прояв єдності та особливого зв'язку між ними. Музикант не приховує гордості за сина, який вже досяг певних успіхів у житті та демонструє неабияку зрілість для свого віку.

Артист зазначив, що дуже пишається сином і вважає його своєю головною гордістю. Потап розповів, що Андрій дорослішає, стає самостійним і впевненим у собі. Попри те, що вони зараз перебувають у різних країнах — сам виконавець летить до Маямі, а його син до Лондона — між ними зберігається міцний зв’язок.

«Я бачу в ньому себе. Він бачить себе в мені. І хоча ми летимо в різних напрямках — наш зв’язок назавжди. Він — єдина людина, якій я бажаю більше успіху, ніж собі. Життя — цікава штука. Удачі тобі, синку», — написав Потап.

Ірина Горова, колишня дружина артиста, нещодавно також поділилась фото з Андрієм і розповіла, як проводить із ним час. Подружжя розлучилось у 2014 році, але підтримує дружні стосунки заради спільного сина.

Війна завжди стимулювала розвиток нових технологій, і сьогодні цей процес особливо відчутний у сфері військового будівництва. Через швидкі зміни лінії фронту, активне використання безпілотних літальних апаратів та потужної артилерії виникає нагальна потреба у захисних спорудах, які можна зводити швидко та безпечно, навіть у зоні активних бойових дій. Традиційні методи будівництва в таких умовах часто виявляються надто повільними або небезпечними, тож на перший план виходять інноваційні технології, серед яких особливо помітний будівельний 3D-друк.

Будівельний 3D-друк дозволяє створювати об’єкти шляхом пошарового нанесення спеціальної бетонної суміші відповідно до заздалегідь розробленої цифрової моделі. Цей метод значно скорочує час зведення споруди та знижує потребу у численному персоналі, що особливо важливо в умовах ризику обстрілів. Крім того, технологія дозволяє створювати складні геометричні конструкції, які підвищують стійкість укриттів та забезпечують кращий захист для людей та техніки.

Французька компанія Constructions-3D стала одним із лідерів у цій сфері. Її будівельний принтер MaxiPrinter вагою 2,7 тонни використовує бетонну суміш Termix 3D, створену для роботи в екстремальних умовах. Під час спільних випробувань із французькою армією (підрозділ STAT) принтер у повністю автономному режимі за один день надрукував довготривалу вогневу точку.

У межах експерименту було доведено, що система здатна створювати не лише оборонні споруди, а й укриття для техніки, командні пункти та інші елементи фортифікацій. При цьому, якщо необхідно, конструкції можна додатково зміцнити — арматурою, металевими плитами чи залізобетоном.

Переваги 3D-друку на полі бою очевидні:

будівництво триває від кількох годин до одного дня;

система працює автономно, без значної участі людей;

споруди можна адаптувати під конкретні умови;

знижується потреба у транспортуванні готових блоків чи бетонних конструкцій.

У перспективі будівельний 3D-друк може стати основою нової інженерної доктрини — швидкого, мобільного та цифрового укріплення позицій. З розвитком матеріалів, здатних поглинати радіохвилі або забезпечувати теплоізоляцію, подібні системи дозволять створювати укриття нового покоління — стійкі до артобстрілів, вибухів і навіть ударів FPV-дронів.

Попри масштабні потрясіння останніх років — пандемію COVID-19 та повномасштабну війну — українці зберігають високу мобільність і активність у подорожах за межі країни. За інформацією Державної прикордонної служби, у період із 2020 по дев’ять місяців 2025 року зафіксовано 104,97 мільйона перетинів державного кордону на виїзд із України. Цей показник свідчить про те, що, навіть в умовах обмежень, небезпеки та економічної нестабільності, українці продовжують активно переміщатися — як із трудових, так і з гуманітарних чи особистих причин.

Водночас за цей самий період в’їзд іноземців до України становив 16,91 мільйона випадків. Хоча ці цифри помітно нижчі за довоєнні рівні, вони демонструють поступове відновлення інтересу до України з боку іноземних громадян — як бізнесу, так і гуманітарних організацій чи дипломатичних місій.

Потік іноземців до України різко просів у 2022 році, але згодом почав відновлюватися. У 2020-му в’їздів іноземців було 3,39 млн, у 2021-му — 4,27 млн; у 2022-му показник впав до 2,31 млн, у 2023-му зріс до 2,45 млн, у 2024-му — до 2,55 млн, а за дев’ять місяців 2025-го — 1,94 млн. Це свідчить про поступове повернення ділової, гуманітарної та туристичної активності.

На запит щодо більш деталізованої статистики — зокрема про кількість виїздів чоловіків 15–25 років у 2022–2025 роках, а також про число іноземців, які перебували в Україні три місяці і більше, — у ДПСУ пояснили, що служба веде офіційний облік саме фактів перетину кордону. Показники, не передбачені формами державної звітності, у її базах не зберігаються. У відомстві підкреслюють: обсяг перетинів безпосередньо залежить від соціально-економічної та безпекової ситуації в країні.

Статистика демонструє: навіть у надскладні роки українці залишалися мобільними, а в’їзд іноземців після воєнного провалу поступово відновлюється. Детальніші портрети міграційних потоків вимагатимуть інтеграції даних інших держреєстрів — поза можливостями звичайної прикордонної статистики.