Події

Активи, компанії та зв'язки депутата Полтавської обласної ради Сергія Мазура формують складну та багаторівневу бізнесову конструкцію, яка багато років залишається об'єктом пильної уваги правоохоронних органів та журналістів. Залучені до різних схем підприємства та особи, пов'язані з Мазуром, вже неодноразово ставали фігурами у розслідуваннях кримінальних проваджень. Йдеться не лише про значні статки самого депутата та його родини, а й про системну участь компаній, що мають з ним зв'язки, в сумнівних бюджетних розрахунках та ризикованих зовнішньоекономічних операціях.

Особливу увагу привертають підприємства, котрі працюють у сфері виробництва алкоголю, де часто спостерігаються ознаки маніпуляцій з податковими та митними процедурами. Паралельно з цим, у відкритих джерелах неодноразово з’являлися згадки про підприємства, які, ймовірно, знаходяться під контролем осіб, пов'язаних з Мазуром, що бере участь у проектуванні і реалізації ризикованих фінансових схем. Це не лише бізнесові інтереси, а й складні відносини з державними структурами, які вимагають додаткових розслідувань з боку відповідних органів.

Частина компаній, афілійованих із Мазуром, фігурує у кримінальних провадженнях щодо незаконного виготовлення та обігу підакцизної продукції. У межах розслідувань правоохоронці перевіряли версії про використання підроблених марок акцизного податку, зберігання спирту без належного обліку та реалізацію алкоголю поза податковим контролем. У різні роки суди надавали дозволи на обшуки приміщень, які належать або пов’язані з підприємствами Мазура, де вилучалося обладнання, сировина та фінансова документація. В окремих справах суди відмовляли в слідчих діях, однак сам факт системної присутності компаній у кримінальних матеріалах залишався.

Окремий пласт історії — бюджетні кошти. Через комунальний заклад «Спортивний центр Полтавщини» пов’язані з Мазуром структури отримували десятки мільйонів гривень за оренду льодової арени та проживання спортсменів. Арена «Айсберг» і готель «Кремінь», які фігурують у фінансових операціях, у різні періоди перебували у власності самого депутата або були оформлені на членів його родини. Така конфігурація породжує конфлікт інтересів, адже бюджетні кошти фактично поверталися у бізнесове коло депутата.

Не менш показовими є зовнішньоекономічні зв’язки. У 2022 році одна з компаній, пов’язаних із Сергієм Мазуром, здійснювала експортні операції до Білорусі — країни, яка після початку повномасштабної війни стала логістичним і політичним союзником Росії. Крім того, в історії власності окремих структур фігурували громадяни Російської Федерації, а також компанії з офшорною реєстрацією на Кіпрі, Сейшельських і Британських Віргінських островах. Хоча частина цих зв’язків формально залишилася у минулому, їхня наявність створює додаткові питання щодо прозорості бізнесу.

Майновий портфель депутата та його родини також вражає масштабами. Йдеться про численні об’єкти нерухомості у Кременчуці, виробничі бази, комерційні приміщення, земельні ділянки та великий автопарк. Серед транспортних засобів — десятки вантажівок і напівпричепів, а також елітні легкові автомобілі, зокрема Mercedes-Benz G 63 AMG та Mercedes-Benz V-класу останніх років випуску. Значна частина цього майна оформлена на доньку та колишню дружину, що є типовою практикою для мінімізації публічної уваги до статків посадовця.

Додаткову увагу журналістів привертає і біографічний момент — зміна прізвища з Перебийноса на Мазура. У професійному середовищі це пов’язують зі спробою дистанціюватися від періоду діяльності, який асоціювався з нелегальним алкогольним бізнесом і першим колом кримінальних справ.

У 2024 році Сергій Мазур очолив Федерацію хокею України. Вибори супроводжувалися конфліктом усередині організації, судовими позовами та заявами про порушення статуту. Попередній керівник федерації оскаржує легітимність конгресу, а правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження за фактом можливих порушень під час його проведення.

Сукупність бізнесових активів, кримінальних проваджень, бюджетних потоків і закордонних контактів формує навколо депутата Полтавської обласної ради стійкий репутаційний шлейф. Ця історія виходить далеко за межі декларацій і офіційних посад та ставить питання про реальну межу між бізнесом, політикою і публічними грошима в регіоні.

Ситуація, яка складається навколо Національного банку України, вказує на невідповідність між публічною риторикою та реальними фінансовими процесами. Офіційна влада постійно підкреслює свою відкритість та прозорість в управлінні державними ресурсами, однак за лаштунками цієї політики існують практики, які викликають серйозні питання. Важливим елементом цього явища є використання благодійних організацій як інструментів для проведення непублічних фінансових операцій.

Одним з найбільш яскравих прикладів такої ситуації є діяльність Василя Горбаля, члена Ради та голови Аудиторського комітету НБУ, який також контролює благодійну організацію, тісно пов'язану з державним університетом. Йдеться про Фонд розвитку, що активно взаємодіє з численними державними та комерційними структурами, здійснюючи фінансові операції, які залишаються поза офіційним контролем.

Класичний механізм університетського ендавменту у цьому випадку виглядає спотвореним. Замість зрозумілої моделі довгострокового інвестування з прозорим походженням капіталу та чіткою звітністю — закрита система з мінімальним рівнем контролю і відсутністю публічних пояснень щодо джерел формування активів. Фінансові звіти за 2024 рік лише підсилюють ці запитання: публічна активність фонду зводиться до дрібних заходів — збору коштів на обладнання чи проведення окремих освітніх подій, які радше створюють імітацію діяльності, ніж пояснюють реальні фінансові потоки.

Особливу увагу привертає поєднання ролей. Статус благодійної організації дозволяє уникати стандартів прозорості, які є обов’язковими для банківського сектору. Водночас Василь Горбаль як посадовець НБУ безпосередньо відповідає за аудит і фінансовий контроль у ключовій інституції держави. Така конфігурація створює очевидний конфлікт інтересів і ставить під сумнів принципи, які Нацбанк декларує на публічному рівні.

Контекст доповнюється і політичним бекграундом фігуранта. У минулому він підтримував проросійські наративи та голосував за мовний закон Колесніченка-Ківалова у 2012 році — факт, який сьогодні виглядає особливо токсично з огляду на війну та вимоги до бездоганної репутації осіб, що формують фінансову політику держави.

Коли журналісти розпочали викриття цієї діяльності, реакція системи була швидкою. Дружина посадовця, адвокат Наталія Горбаль, направила адвокатський запит, який за формою і тоном більше нагадував спробу юридичного тиску, ніж професійне прагнення до роз’яснення. Паралельно директор Інституту міжнародних відносин Валерій Копійка зайняв позицію повного мовчання, фактично забезпечуючи управлінське прикриття ситуації.

Втім, спроби зупинити публічний розголос не дали результату. У судовому порядку було отримано чотири ухвали слідчих суддів, які зобов’язують правоохоронні органи розпочати досудові розслідування. Таким чином, історія вийшла за межі публічної дискусії й перейшла у правову площину.

Наразі подальший розвиток подій залежить від дій територіальних управлінь Бюро економічної безпеки, Державного бюро розслідувань, Національної поліції та Служби безпеки України у Львівській області. Саме вони мають дати відповідь на питання, чи стала благодійність ширмою для непрозорих фінансових схем у безпосередній близькості до Національного банку.

Як сучасні технології змінюють наше життя

Сучасний світ стрімко змінюється під впливом новітніх технологій. Від смартфонів і розумних годинників до штучного інтелекту та автономних транспортних систем — наш побут і робота вже неможливі без технологічних новинок. Ці зміни не лише полегшують повсякденні завдання, а й відкривають нові горизонти для освіти, медицини, бізнесу та науки.

За наявною інформацією, для обходу санкцій могла використовуватися багаторівнева логістика через треті країни — зокрема держави Європейського Союзу, Білорусь, Молдову та Туреччину. На таких маршрутах продукція формально змінювала країну походження або кінцевого покупця через мережу посередників. Окремо описується схема з вивезенням нефасованої продукції без маркування, яку вже на території Росії легалізували шляхом пакування у російськомовну тару та введення в місцевий обіг.

Кожна продана в РФ упаковка препарату означала сплату податків до бюджету країни-агресора. Таким чином, за версією слідства та на підставі зібраних матеріалів, фармацевтична продукція українського походження могла опосередковано фінансувати економіку та воєнну машину Росії.

Фінансовий ефект від таких операцій, за інформацією джерел, міг акумулюватися в іноземних структурах групи «Фармак», зокрема в юрисдикціях Австрії та Кіпру. Податкові органи в попередні роки вже фіксували донарахування фармацевтичним компаніям на сотні мільйонів гривень у зв’язку з подібними схемами оптимізації та виведення прибутків.

Паралельно всередині України «Фармак», за оцінками учасників ринку, утримує домінуючий вплив на збут через ключових дистриб’юторів — компанії БАДМ та «Оптіма-Фарм». Така концентрація дозволяє фактично диктувати ціни на значну частину препаратів масового попиту. У результаті українські пацієнти змушені купувати ліки за завищеними цінами, тоді як значна частина прибутків осідає за кордоном.

Окрему увагу в цій історії привертає роль державних органів. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко та його заступник Ігор Кузін очолюють систему регулювання фармацевтичного ринку, яка, за оцінками критиків, роками ігнорувала сигнали про зловживання. Лише після тривалого тиску та публічних звернень було відкрито низку кримінальних проваджень.

Зокрема, Головне слідче управління Національної поліції розслідує кримінальне провадження №12024000000000953 щодо можливого зловживання владою. Бюро економічної безпеки веде провадження №72024102300000011 за фактами ймовірного ухилення від сплати податків. Окреме провадження №42025000050000027 зареєстроване Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою.

Водночас, за наявною інформацією, щонайменше вісім судових ухвал про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань тривалий час залишаються невиконаними. Така ситуація може свідчити про глибоко вкорінений лобізм і небажання частини посадовців доводити справи до логічного завершення, коли йдеться про інтереси великого бізнесу.

Коли лікування перетворюється на інструмент тіньових домовленостей, держава втрачає не лише податкові надходження. Вона втрачає довіру суспільства — особливо в умовах війни, коли доступні ліки є питанням не комфорту, а виживання. Суспільство очікує не декларацій і гучних заяв, а реальної відповідальності для всіх, хто, за версією слідства, заробляє на війні, прикриваючись медичними потребами.

У більшості випадків усі витрати на усунення пошкоджень опалювальної системи та ремонту внутрішніх елементів житла лягають на власників квартир або домовласників. Розрив труб, протікання батарей чи аварії, що спричиняють затоплення, часто потребують негайного втручання, а кошти на відновлення доводиться виділяти із власного бюджету. Водночас існують ситуації, коли частину витрат може покривати управитель будинку або страхова компанія, якщо пошкодження стали наслідком недбалості сторонніх організацій чи виробничого браку обладнання.

Важливо враховувати, що законодавство та правила експлуатації житлових приміщень визначають межі відповідальності кожної сторони. Наприклад, якщо аварія сталася через зношеність загальнобудинкових мереж, ремонтні роботи можуть фінансуватися з фонду утримання будинку. У випадку ж порушень правил експлуатації або самостійного втручання мешканців у систему опалення, відшкодування збитків повністю покладається на них.

Ліфлянчик пояснює, що організація такого обслуговування можлива кількома шляхами. Зокрема, через комунальне підприємство, яке обслуговує будинок за замовчуванням, через приватну обслуговуючу компанію, найняту за рішенням зборів мешканців, або через об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Водночас юрист наголошує, що не всі випадки масових аварій із трубами можна автоматично списувати на війну. За його словами, частина проблем пов’язана з недостатньою підготовкою місцевої та державної влади, а також теплопостачальних компаній до енергетичних ризиків.

У таких ситуаціях ОСББ або співвласники будинку мають право звертатися до теплопостачальної компанії з позовною заявою. Ключовим питанням у суді стане визначення причини аварії — форс-мажор чи недбалість.

Ліфлянчик пояснює, що якщо обладнання було пошкоджене безпосередньо внаслідок ракетного удару або атаки дрона, теплопостачальна компанія відповідальності не несе. Це кваліфікується як форс-мажорна обставина.

Натомість, якщо опалення зникло через відсутність електропостачання, а теплопостачальник протягом кількох років не забезпечив резервне живлення, ситуація може розцінюватися інакше. У такому разі мова йде вже не про форс-мажор, а про можливу недбалість, і виникають питання, чому компанія не підготувалася до очевидних ризиків в умовах війни.

Юрист підкреслює, що кожен випадок розглядатиметься індивідуально, а остаточне рішення щодо відповідальності ухвалюватиме суд з урахуванням усіх обставин аварії.

Закупівлі безпілотних літальних апаратів для Збройних сил України у 2024–2025 роках відбувалися в межах системи, яка від самого початку була ізольована від публічного нагляду, відкритих тендерів і реальної конкуренції між виробниками. Такий підхід формувався під гаслом оперативності та безпеки, однак на практиці призвів до низки системних проблем, що безпосередньо вплинули на боєздатність підрозділів на передовій.

Основою цієї моделі стали прямі контракти, укладені через відповідні державні агентства, які отримали широкі повноваження без достатніх механізмів стримування і противаг. Відсутність конкурентних процедур означала, що ринок був фактично закритий для багатьох українських виробників, які могли запропонувати ефективніші або дешевші рішення. У результаті постачання часто концентрувалися навколо обмеженого кола компаній, що знижувало гнучкість і адаптивність системи в умовах швидких змін на полі бою.

Тривожним сигналом для ринку стала нещодавня термінова комунікація з боку АОЗ, яке почало з’ясовувати у виробників можливість постачання великих партій дронів у лютому–березні. З урахуванням того, що постачання ключових компонентів з Китаю займає до півтора місяця, такі строки є реалістичними лише для компаній, які заздалегідь знали про майбутні замовлення і підготували виробничі запаси. У 2024 році за схожою схемою один із виробників отримав замовлення на мільярди гривень на FPV-дрони, які виявилися дорогими та не отримали підтримки з боку військових через низьку якість.

Ситуація ускладнюється відсутністю системного стратегічного планування. У 2025 році Генеральний штаб і Міністерство оборони так і не змогли чітко сформувати замовлення на 2026 рік — з визначенням конкретних типів дронів, їхньої кількості та технічних характеристик. З одного боку, спостерігається лобіювання дорогих і високоприбуткових виробів із сумнівною бойовою ефективністю. З іншого — існує рейтинг дронів, сформований командою Мінцифри, який базується на реальному досвіді військових і показує, які системи справді працюють на фронті. Ці позиції часто не збігаються з дронами, що просуваються в межах закритих контрактів.

У результаті було ухвалене негласне рішення не укладати довгострокові системні контракти, що призвело до зриву планових постачань. Тепер новій команді Мінцифри доводиться в авральному режимі намагатися компенсувати цей провал, щоб уникнути фактичного дефіциту безпілотників у бойових підрозділах.

За інформацією журналістів, окрім термінових двомісячних контрактів, Агентство оборонних закупівель готується провести опитування виробників щодо їхніх можливостей постачання дронів на шестимісячний період. Такий горизонт дозволив би компаніям завчасно закуповувати комплектуючі та пропонувати більш конкурентні ціни. Водночас відмова від укладання шестимісячних контрактів може свідчити про те, що короткі термінові замовлення розподіляються між заздалегідь визначеним колом виробників.

Підстави для таких підозр пов’язані із закритістю процесу формування потреб армії. Запити надходять із підрозділів до Генштабу, де обмежене коло посадовців разом із Міністерством оборони визначає типи дронів, обсяги та цінові параметри. Фактичну вартість продукції пропонує сам виробник, отримуючи формальний висновок про «ринковість», після чого до неї додається офіційна маржа. Хто саме затверджує остаточну номенклатуру і ціни при контрактах на мільярди гривень, публічно не розкривається.

Оцінка якості дронів і відповідності заявленим характеристикам здійснюється різними комісіями. За даними джерел, одні й ті самі вироби можуть бути відхилені через невідповідність технічним параметрам, але паралельно схвалені іншими структурами без додаткових зауважень. Компанії, які не мають можливості вести неформальні переговори, ризикують бути витісненими з ринку незалежно від фактичної ефективності їхніх розробок на фронті.

На цьому тлі деякі іноземні донори, за інформацією джерел, надають допомогу ЗСУ, обходячи державну систему закупівель. Фінансування спрямовується напряму українським виробникам тих дронів, які реально використовуються бойовими підрозділами. Попит у таких випадках формується не формальними звітами, а безпосереднім спілкуванням з військовими та поїздками на передову.

В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна може залишитися без реальних механізмів захисту від повторної агресії. Сам факт припинення бойових дій не означає настання стабільного миру, якщо не буде створено надійної системи стримування та відповідальності. Українське суспільство, держава і експертне середовище дедалі більше сходяться на думці, що мир без безпеки є лише паузою, а не вирішенням конфлікту.

Однією з ключових загроз вважається можливість реваншу з боку агресора, який може використати період формального миру для відновлення ресурсів, переозброєння та підготовки до нового етапу тиску. За відсутності чітко прописаних і гарантованих міжнародних зобов’язань будь-яка угода ризикує перетворитися на декларацію без практичної сили. Історичний досвід показує, що домовленості, які не мають механізмів примусу до виконання, швидко втрачають свою цінність.

Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.

Звичка перекушувати ввечері або навіть уночі є доволі поширеною і часто формується непомітно. Після напруженого дня організм прагне швидкого задоволення, а їжа стає найпростішим способом розслабитися, зняти стрес або заповнити емоційну порожнечу. Особливо це стосується продуктів із високим вмістом цукру, солі чи жиру, які стимулюють вироблення гормонів задоволення та створюють ілюзію відпочинку.

Причини нічних перекусів не завжди пов’язані з реальним голодом. Часто вони є наслідком нерегулярного харчування протягом дня, пропуску повноцінного обіду або занадто легкої вечері. У такому випадку організм намагається компенсувати нестачу енергії пізно ввечері, коли самоконтроль знижується. Окрему роль відіграють психологічні фактори: тривожність, хронічна втома, звичка «заїдати» емоції або асоціювати їжу з нагородою.

Окрему загрозу нічні перекуси становлять для маси тіла. Увечері та вночі обмін речовин уповільнюється, а калорійна їжа, яка часто не враховується у денному раціоні, швидше відкладається у вигляді жиру. Регулярне порушення режиму харчування підвищує ризик набору зайвої ваги та розвитку ожиріння.

Лікарі також звертають увагу на гормональні порушення. Вживання їжі вночі впливає на баланс греліну та лептину — гормонів, які відповідають за відчуття голоду і насичення. Це може призводити до підвищеного апетиту наступного дня та формування замкненого кола переїдання.

Негативні наслідки торкаються й травної системи. Жирна, гостра або важка їжа перед сном часто викликає печію, відрижку та дискомфорт у шлунку. За тривалого повторення така звичка підвищує ризик розвитку гастриту та інших захворювань шлунково-кишкового тракту.

Окрему небезпеку нічні перекуси становлять для обміну глюкози. Регулярні коливання рівня цукру в крові створюють додаткове навантаження на підшлункову залозу, що з часом може призвести до інсулінорезистентності, цукрового діабету другого типу та серцево-судинних захворювань.

Щоб зменшити ризики, дієтологи радять вечеряти раніше й обирати легкі білкові страви, а перед сном пити воду або трав’яний чай. Часто організм плутає спрагу з відчуттям голоду. Також рекомендують уважніше ставитися до причин нічного апетиту, адже стрес і емоційне виснаження часто стають його основним тригером.

Фахівці наголошують: нічні перекуси — це не просто нешкідлива звичка, а фактор ризику для сну, ваги та здоров’я серця. Усвідомлення наслідків і корекція харчової поведінки допомагають зберегти енергію, нормалізувати вагу та покращити загальне самопочуття.