Політика

Міністерство охорони здоров’я України за останні роки дедалі частіше опиняється в центрі критики через зміну власної ролі в системі охорони здоров’я. Відомство, яке традиційно мало б виконувати функції жорсткого державного регулятора та гаранта безпеки пацієнтів, усе більше асоціюється з платформою, що створює комфортні умови для великих фармацевтичних компаній. На тлі заяв про реформи та модернізацію з’являється відчуття, що ключові рішення ухвалюються не публічно й не завжди в інтересах суспільства.

Замість комплексних змін у системі контролю якості ліків, ціноутворення та доступності медичних послуг суспільство спостерігає низку рішень, які виглядають фрагментарними та вигідними передусім великим гравцям ринку. Скандали, що супроводжують діяльність МОЗ, поступово складаються в логічний ланцюг, формуючи уявлення про певну управлінську модель. У цій моделі держава ніби відходить на другий план, поступаючись місцем корпоративним інтересам.

Паралельно МОЗ демонструє повну пасивність щодо цінової політики фармвиробників. Зокрема, компанія Фармак ігнорує президентські укази про стабілізацію вартості ліків і продовжує підвищувати ціни. Реальна структура собівартості та маржі залишається закритою, тоді як дистрибуція фактично зосереджена у двох афілійованих операторів — БаДМ та Оптима-Фарм, які контролюють понад 85% оптового ринку.

Фінансові показники цих структур лише підтверджують картельну модель. За останні чотири роки дохід «БаДМ» сягнув 67,8 млрд грн, а прибуток зріс у 3,5 раза. «Оптима-Фарм» за цей самий період збільшила прибуток у 11 разів — до 3,57 млрд грн. Навіть штрафи Антимонопольний комітет України у розмірі 4,8 млрд грн виглядають непропорційними до отриманих надприбутків і не змінюють правил гри.

Окреме, найбільш токсичне питання — присутність продукції «Фармак» на ринку Росії та на тимчасово окупованих територіях. Попри публічні заяви про припинення будь-яких зв’язків, українські ліки продовжують з’являтися у державі-агресорі через мережі посередників у Білорусі, Туреччині, країнах ЄС та офшорні ланцюги. МОЗ не демонструє жодної публічної реакції на ці факти.

Віктор Ляшко прийшов у міністерство з риторикою змін і реформ, але фактично став обличчям втрати МОЗ своєї регуляторної ролі. За його каденції міністерство системно толерує фармацевтичні картелі, закриває очі на ціни та допускає схеми, що прямо суперечать національним інтересам у воєнний час. Це вже не серія помилок, а ознаки системного захоплення державного органу приватними інтересами — з прямими наслідками для здоров’я і безпеки пацієнтів.

Заступник начальника Державної податкової служби Київської області Андрій Міщанчук згадується у справі, що стосується виведення лісових земель державного підприємства «Лісопаркове господарство “Конча-Заспа”» з державної власності. Ці події відбувалися у період президентства Віктора Януковича та пов’язані з масштабною схемою перерозподілу цінних природних територій на користь приватних осіб, наближених до тодішніх політичних і адміністративних еліт.

За наявною інформацією, мова йде про зміну цільового призначення частини лісового фонду, який мав охоронний статус і перебував під особливим захистом держави. Попри чинні законодавчі обмеження, ці землі були виведені з категорії лісових та оформлені як приватна власність. Такий крок відкрив шлях до подальшого поділу ділянок і їх передачі фізичним або юридичним особам, що мали вплив і доступ до ухвалення відповідних рішень.

Серед отримувачів ділянок опинилися близькі родичі Андрія Міщанчука. Зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:398:0032 отримала його дружина — Міщанчук (Пчелінцева-Андрієвська) Оксана Андріївна. Іншу ділянку, з кадастровим номером 8000000000:90:398:0054, було оформлено на тещу посадовця — Бичкову-Андрієвську Наталію Павлівну.

За наявною інформацією, прокуратура формально відреагувала на відчуження лісових земель, висловивши протест. Втім, реальних наслідків це не мало, а питання фактично було «врегульоване» без повернення ділянок у державну власність.

У подальшому земельні наділи було переоформлено на компанію «Зелена Дубрава», яку пов’язують із колишнім народним депутатом Віталієм Хомутинніком. У політичних і бізнесових колах його також називали покровителем Ігоря Абрамовича. Окремі джерела вказують на їхні партнерські зв’язки через бізнес-структури, пов’язані з Павлом Фуксом.

За словами співрозмовників, кар’єрному зростанню Андрія Міщанчука сприяв його тесть — Андрій Бичков-Андрієвський. Саме він, за наявною інформацією, займався управлінням справами осіб, задіяних у схемах із землею та супроводжував процеси, пов’язані з передачею активів.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Роль інновацій в сучасному розвитку України В умовах сучасних викликів, що постають перед Україною, інновації стають однією з ключових складових її розвитку. Підтримка новітніх технологій та інтелектуального потенціалу є необхідною для ефективної адаптації до глобальних змін і економічних трансформацій. Українська молодь, яка прагне змін, не лише залишається в авангарді цих процесів, а й вносить значний внесок у розвиток країни через стартапи, наукові розробки та впровадження сучасних рішень у різних сферах.

Особливу увагу варто приділяти освітнім ініціативам, які сприяють формуванню навичок у сферах технологій, програмування та інженерії. Розвиток цих галузей забезпечить не лише вирішення нагальних соціально-економічних питань, а й дозволить Україні зайняти достойне місце серед країн, що лідирують у світі з інноваційних технологій. Інвестиції в освіту та наукові дослідження повинні бути стратегічним напрямком для влади та бізнесу.

Реальні статки Полуботка пояснюються його економічною діяльністю. Він успадкував чималий маєток і активно розширював його, скуповуючи землі, отримуючи рангові наділи від держави, будуючи млини, корчми та кузні, а також володіючи десятками промислових об’єктів на Лівобережжі. Важливим джерелом доходів був поташ — «біле золото» XVIII століття, критично важливе для виготовлення скла, мила та металургії. Полуботок також активно торгував зерном, воском, тютюном та іншими товарами, встановлюючи контакти з європейськими купцями через порти Гданська та Голландії.

Історики згадують, що Полуботок зберігав частину золота у діжках із-під селітри, а документи підтверджують його депозити в гданських банкірських домах. За мірками XVIII століття його майно оцінювалося у мільйони дукатів, що ставило його серед найбагатших європейських магнатів.

Полуботок також був політичним діячем: після смерті гетьмана Скоропадського він став наказним гетьманом і вимагав повернення автономних прав Гетьманщині. Його активна позиція стосовно самоврядування викликала невдоволення Петра І, і у 1723 році Полуботка заарештували, де він і помер. Народна пам’ять додала до його історії міфи про прокляття царя та «скарб у Лондоні».

Сучасні дослідники підкреслюють: хоча частину коштів Полуботок міг зберігати за кордоном, депозит у Банку Англії документально не підтверджений. Легенда про «трилиони фунтів Полуботка» стала частиною українського культурного коду — символом боротьби за свободу та справедливість. Водночас реальна економічна діяльність гетьмана демонструє його вплив на українську та європейську економіку XVIII століття.

Питання оподаткування посилок з-за кордону, зокрема можливого перегляду неоподатковуваного ліміту у 150 євро, залишається дискусійним і потребує виважених рішень. Про це заявила керівниця Державної податкової служби Леся Карнаух, коментуючи обговорення, яке активно триває навколо імпортних відправлень для фізичних осіб. За її словами, держава усвідомлює чутливість цієї теми для громадян, однак водночас змушена враховувати фінансові потреби країни.

Очільниця ДПС наголосила, що питання оподаткування посилок перебуває у фокусі уваги не лише української влади, а й міжнародних партнерів. У межах євроінтеграційних процесів Україна поступово адаптує своє податкове та митне законодавство до європейських підходів, де подібні пільги або суттєво обмежені, або взагалі відсутні. Саме тому можливі зміни розглядаються як частина ширшої реформи, а не окреме рішення.

Очільниця податкової служби зазначила, що запроваджена пільга була виправданою в умовах воєнного часу і досі активно використовується. Разом із тим вона визнала, що частина бізнесу застосовувала схеми з дробленням або заниженням вартості посилок, що створювало неконкурентні умови на ринку. Саме на цю проблему, за її словами, регулярно звертають увагу українські виробники.

Представники бізнесу наголошують, що вітчизняним компаніям складно конкурувати з імпортними товарами, зокрема з продукцією з Китаю, яка фактично отримує додаткову податкову перевагу завдяки чинним правилам ввезення.

У Державній податковій службі підкреслюють, що будь-які рішення щодо скасування або обмеження пільг мають ухвалюватися після детального аналізу кожного окремого випадку. За словами Карнаух, для оборонних потреб мають діяти винятки, подібні до тих, що вже застосовуються в спеціальних режимах для окремих галузей. Натомість використання пільг для мінімізації податків або створення неконкурентних переваг потребує законодавчого врегулювання.

Коментуючи можливість оподаткування дрібних посилок вартістю 5–10 доларів, керівниця ДПС зазначила, що наразі обговорюється варіант збереження неоподатковуваного порогу для персональних відправлень на рівні до 45 євро. При цьому всі імпортні посилки перебуватимуть у зоні митного контролю та, ймовірно, підлягатимуть процедурі декларування.

Вона уточнила, що остаточний механізм ще не сформований. Завдання податкової служби на цьому етапі — забезпечити контроль за тим, щоб розмитнений товар, який перебуває на митній території України, коректно обліковувався суб’єктами господарювання, відображався в бухгалтерії та був пов’язаний із фінансовим результатом компаній.

У передноворічному випуску популярного шоу «Танці з зірками», який вийде 28 грудня на телеканалі «1+1 Україна», глядачі не побачать багаторічну ведучу та співачку Тіну Кароль. Її відсутність на ефірі вже викликала чимало припущень серед фанатів та ЗМІ щодо можливого конфлікту між артисткою та командою проєкту. Різні джерела навіть почали спекулювати на тему, що Тіна могла залишити шоу через непорозуміння з продюсерами або через внутрішні суперечки.

Проте продюсер «Танців з зірками» Володимир Завадюк поспішив спростувати ці чутки. Він запевнив, що між ним і Тіною Кароль немає жодних конфліктів чи напружених відносин. Завадюк пояснив, що відсутність Кароль в цьому випуску зумовлена особистими обставинами, а не будь-яким професійним чи особистим конфліктом. За його словами, Тіна Кароль є невід'ємною частиною шоу, і її внесок у популярність програми неможливо переоцінити.

За словами Завадюка, Тіна Кароль залишається однією з ключових постатей в історії шоу, а її внесок у проєкт важко переоцінити. Продюсер також зазначив, що, як і в будь-яких близьких стосунках, можуть траплятися періоди, коли взаємодія стає складнішою, але це не впливає на взаємну повагу.

«Тіни Кароль не буде. Але я б хотів, щоб вона була. Передаю їй привіт і вважаю її однією з найважливіших зірок шоу „Танці з зірками“. Для тих, хто вважає, що між нами щось не так, — ні: між нами усе так. Я обожнюю Тіну й вважаю її для себе абсолютно рідною людиною», — підкреслив Завадюк.

Причину відсутності співачки у передноворічному випуску продюсер порадив уточнювати безпосередньо у самої Тіни. Водночас він висловив сподівання, що у майбутніх повноцінних сезонах шоу Кароль повернеться до звичної для глядачів ролі на паркеті.

У Львові в університетській лікарні ЛНМУ імені Івана Огієнка 46-річна львів’янка Тетяна стала мамою здорової дівчинки на 39-му тижні вагітності. Немовля важило 3700 грамів, проявляє активність і почувається добре. Напередодні Різдва, 24 грудня, маму та донечку планують виписати додому, щоб родина змогла зустріти свято разом.

Протягом вагітності Тетяна ретельно дотримувалася рекомендацій лікарів: проходила всі необхідні скринінги, слідкувала за харчуванням і підтримувала активний спосіб життя. Про стать дитини жінка дізналася у свій день народження, що стало для неї особливим подарунком. Під час третього скринінгу лікарі виявили покази до госпіталізації, і вже незабаром Тетяна народила здорову донечку, яку назвали традиційним українським іменем, що символізує світло та нове життя.

Акушер-гінеколог Богдан Грицишин зазначив, що вагітність у зрілому віці часто супроводжується ускладненнями, і важливим є постійний контроль та своєчасні обстеження. У випадку Тетяни медики прийняли рішення про оперативне втручання, яке пройшло успішно.

Жінка наголошує, що вік не є перешкодою для материнства, головне — віра, терпіння та професійна команда спеціалістів. Нагадаємо, що у жовтні 2025 року у Львові 52-річна військова з Кривого Рогу народила донечку Соломію на 36-му тижні вагітності.