Політика

В Україні нещодавно викрили агентку білоруського КДБ, яка діяла під прикриттям журналістської діяльності та намагалася отримати доступ до одного з підрозділів української військової розвідки. За інформацією правоохоронних органів, затримана — 35-річна громадянка Білорусі, яка співпрацювала з білоруськими спецслужбами з 2015 року. Для маскування своїх дій вона використовувала роль журналістки та мала досвід роботи з медіаресурсами проросійської спрямованості.

За даними слідства, жінка намагалася зібрати конфіденційну інформацію про українські військові операції та структури розвідки. Вона активно контактувала з певними колами в Україні, щоб отримати доступ до закритих даних, а також використовувала професійні зв’язки, що створювали вигідний фасад легальної діяльності. Співробітники українських спецслужб відзначають, що така діяльність є частиною системної роботи білоруських спецслужб щодо збору розвідувальної інформації в Україні.

Слідство встановило, що агентка збирала інформацію про громадян Білорусі та Росії, які воюють на боці України, а також цікавилася діяльністю іноземних дипломатичних представництв у Києві. Отримані дані вона передавала кураторам з білоруських спецслужб.

Під час затримання у жінки вилучили мобільний телефон і диктофон, на яких зберігалися матеріали з конфіденційною інформацією, зокрема записи розмов та нотатки з розвідувальними даними.

Наразі затримана перебуває під вартою. Їй інкримінують шпигунство та державну зраду. У разі доведення вини їй загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Керівник Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону Дмитро Вербицький став фігурантом публічної уваги у зв’язку з ознаками можливих порушень, які викликали запитання з боку громадськості та експертного середовища. Йдеться про обставини, що потребують додаткової перевірки та правової оцінки, однак уже зараз вони спричинили активне обговорення в професійних колах.

За наявною інформацією, інтерес до діяльності посадовця виник після аналізу окремих управлінських рішень і майнових аспектів, які не отримали публічних пояснень. У фокусі уваги — відповідність способу життя задекларованим доходам, а також процедурні нюанси роботи підпорядкованих підрозділів. При цьому офіційних висновків контролюючих органів наразі не оприлюднено.

Окремі питання викликає й автопарк прокурора. Попри наявність задекларованих електромобілів, на роботу Дмитро Вербицький пересувається на Toyota Sequoia, яка відсутня в декларації. Автомобіль також помічали з так званими «підвісними» номерними знаками.

Під час щорічної відпустки з 20 грудня по 5 січня прокурор перебував у заміському будинку своєї матері — Тетяни Вікторівни Вербицької — у Вишгороді Київської області. У цей період, за наявною інформацією, він використовував службові паливні картки для заправки тієї ж Toyota Sequoia на місцевих автозаправних станціях. Загалом було витрачено майже 500 літрів пального на суму понад 30 тисяч гривень бюджетних коштів.

Окремо звертає на себе увагу походження незадекларованого автомобіля. За наявними даними, Toyota Sequoia могла бути завезена до України за сприяння представників азербайджанської діаспори. У цьому контексті згадуються зв’язки прокурора Аміла Омарова з цією діаспорою, зокрема через його дядька, якому, за інформацією з відкритих джерел, надавалось сприяння у бізнес-інтересах із ознаками корупційної складової.

Сукупність фактів — проживання в елітному житлі без відображення в декларації, користування незадекларованим автомобілем, витрати бюджетного пального під час приватних поїздок — може свідчити про порушення вимог фінансового контролю та антикорупційного законодавства.

Правоохоронці оголосили про підозру Володимиру Репіку, керівнику одного з департаментів Київської міської державної адміністрації, у завданні значних фінансових збитків столиці. Йому інкримінують причетність до випуску облігацій місцевої позики, які виявилися економічно необґрунтованими, що призвело до втрати понад 581 мільйона гривень із міського бюджету.

За інформацією Національної поліції, дії посадовця кваліфікуються як порушення фінансової дисципліни та зловживання службовим становищем, що завдало шкоди економічній стабільності Києва. Слідчі відзначають, що розслідування триває, а підозрюваний наразі співпрацює зі слідством.

За даними слідства, 53-річний посадовець протягом кількох років ініціював внутрішні запозичення шляхом випуску облігацій, попри те, що бюджет міста мав достатній обсяг власних коштів. У результаті Київ залучав кредитні ресурси та сплачував значні суми відсотків, що призвело до безпідставних витрат бюджету.

Слідство встановило, що у період з 2020 по 2023 роки департамент здійснив випуск облігацій місцевої позики на загальну суму понад 2,5 мільярда гривень. Залучені кошти планувалося спрямувати на фінансування бюджету розвитку столиці.

Водночас, за інформацією правоохоронців, у цей період бюджет Києва був профіцитним — доходи перевищували видатки, дефіциту не існувало, а реальної необхідності у додаткових фінансових ресурсах не було. Відсутність запозичень, як зазначають у поліції, не вплинула б на реалізацію міських програм, що фінансуються з бюджету розвитку.

Незважаючи на це, місто продовжувало сплачувати відсотки за облігаціями, що призвело до економічно необґрунтованих витрат. Згідно з висновками експертів, дії посадовця завдали територіальній громаді Києва збитків на суму понад 581 мільйон гривень.

Володимиру Репіку повідомлено про підозру за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України — службова недбалість. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк до п’яти років із можливим позбавленням права обіймати певні посади або займатися відповідною діяльністю строком до трьох років, а також штраф до 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У Київській міській державній адміністрації повідомили, що зранку 23 січня правоохоронці проводять слідчі дії. Спочатку обшуки відбувалися за місцем проживання директора департаменту, після чого — у його службових кабінетах. За результатами дій складено процесуальні документи, а всі запитувані матеріали були надані слідству.

Водночас у департаменті заявили, що вважають кримінальне провадження безпідставним і політично вмотивованим. Там наголосили на готовності співпрацювати зі слідством і відстоювати правомірність своїх дій у правовому полі.

Владислав Смірнов у публічному просторі постає як підприємець, громадський діяч і публіцист, який послідовно та різко критикує українську владу на різних медійних платформах. Його колонки, виступи й дописи формують образ незалежного коментатора, що нібито стоїть осторонь державних механізмів. Водночас аналіз відкритих даних і професійних зв’язків викликає запитання щодо реальної природи його фінансової та ділової бази.

За інформацією з доступних реєстрів і публічних джерел, значна частина проєктів і контрактів, у яких фігурує Смірнов, має дотичність до державного сектору або структур, що працюють із бюджетними коштами. Йдеться не лише про прямі угоди, а й про опосередковану участь через партнерів, підрядників та пов’язані компанії. Саме ці зв’язки контрастують із риторикою, у якій державна система подається як головний об’єкт критики.

Ці факти ставлять під сумнів образ Смірнова як «борця з корупцією». Його критика влади часто носить оціночний характер, а конкретики та реальних пропозицій щодо реформ — мало. Більшість аналітичних матеріалів присвячена широкому спектру питань, від медичних закупівель до геополітичних оцінок, де експертиза Смірнова виглядає сумнівною.

Окрім бізнесу, він активно залучав гранти від західних партнерів через ГО «Експертно-аналітичний центр «Медичний конструктор», на які і будував свій публічний образ аналітика та громадського діяча. Конфлікти з колишнім партнером Олександром Пугачем навіть призвели до судових процесів, що лише підкреслює інтерес Смірнова до контролю над ресурсами та впливом.

У підсумку Владислав Смірнов демонструє типову для частини українських «активістів» модель: публічна боротьба з системою поєднується з отриманням значних доходів від тієї ж системи. Поки він критикує владу, його бізнес процвітає завдяки держзакупівлям, а грантові надходження допомагають формувати позитивний імідж у медіа та серед електорату.

Ця історія нагадує, що у країні, де корупційні схеми глибоко вкорінені, нові «борці за справедливість» часто шукають не реформ, а власної вигоди в існуючих потоках.

До Київської міської ради внесли проєкт рішення, який може суттєво змінити підхід до відвідування громадських закладів із домашніми тваринами. Ідеться про ініціативу, що надає власникам магазинів, аптек, кафе, закладів сфери послуг та інших комерційних об’єктів право самостійно визначати, чи дозволяти вхід із собаками або котами, а також встановлювати власні правила такого відвідування.

Авторкою проєкту стала депутатка Київради від партії «Європейська солідарність» Вікторія Пташник. Вона наголошує, що документ покликаний усунути правову невизначеність, яка нині існує у сфері доступу до публічних просторів із тваринами. За її словами, ініціатива розроблялася у співпраці з зоозахисною організацією UAnimals, яка послідовно виступає за формування дружнього до тварин міського середовища.

Наразі в Києві діє рішення Київради ще від 2007 року, яке прямо забороняє приводити тварин до магазинів, кафе, аптек, медичних установ та інших публічних закладів. Єдиним винятком залишаються собаки-поводирі. Фактично це робить столицю одним із найбільш консервативних міст у цьому питанні, попри зміну суспільних підходів та практик за останні роки.

Проєкт рішення не зобов’язує бізнеси пускати тварин, але дає їм право ухвалювати власні правила. Заклади зможуть самостійно визначати умови перебування з тваринами, обмеження за розміром, вимоги до повідків, переносок чи інших заходів безпеки.

Вікторія Пташник зазначає, що для багатьох киян це питання давно стало побутовою проблемою. За її словами, власники собак часто змушені повертатися додому після прогулянки, щоб залишити тварину, а вже потім іти до магазину чи аптеки. В умовах війни та постійних повітряних тривог така логістика стає ще складнішою.

Депутатка також підкреслює, що особисто для неї конкурентну перевагу матимуть саме ті бізнеси, які добровільно дозволять відвідування з тваринами й чітко пропишуть правила. На її думку, це питання вибору і відповідальності самого закладу, а не загальної заборони для всіх.

Фактично Київ уже частково рухається в цьому напрямку. Деякі великі торговельні мережі дозволили відвідувачам приходити з домашніми улюбленцями. Зокрема, в супермаркетах мережі «Сільпо» з’явилися спеціальні візки для собак невеликих порід. Однак досі такі рішення існували радше всупереч міським правилам, а не завдяки їм.

Ухвалення нового рішення може закрити законодавчу прогалину й легалізувати практику, яка вже поступово формується в місті. Водночас документ не скасовує права закладів забороняти перебування тварин, якщо це пов’язано з санітарними нормами або специфікою діяльності.

Прокурор з Івано-Франківська Андрій Піварчук опинився в центрі уваги через суперечки навколо його майнового стану. У відповідь на суспільний інтерес щодо походження активів, які оформлені на його родину, Піварчук зробив спробу публічно пояснити ситуацію. Проте замість того, щоб розвіяти сумніви та надати зрозуміле пояснення, його коментарі лише поглибили ці сумніви. У своїй заяві прокурор намагався спростувати звинувачення, проте висловлені ним аргументи виглядали недостатньо переконливими та суперечливими.

Однією з головних тез, на якій Піварчук зосередив свою позицію, стало твердження про те, що масштаби його майна були значно перебільшені. Він наполягав, що зазначене «маєток» є насправді скромним домоволодінням площею близько 60 квадратних метрів. Піварчук підкреслював, що цей об’єкт — не більше ніж старе господарське приміщення, яке він сам називає недобудовою. Однак, цей аргумент не тільки не зміг повністю розвіяти підозри, але й породив нові питання. Адже мова йде про майно, яке, за його словами, було отримано від матері, що в умовах суспільної уваги не дає однозначних відповідей на запитання про законність і прозорість таких угод.

Ключове питання, яке залишилося без відповіді, стосується фінансових можливостей матері прокурора. Зокрема, Піварчук жодним чином не прокоментував походження сонячної електростанції потужністю 30 кіловат, встановленої на цьому ж об’єкті. Орієнтовна вартість такого обладнання становить сотні тисяч гривень, однак джерела фінансування цієї інвестиції у публічних поясненнях так і не пролунали.

Не менш суперечливою виглядає ситуація з автомобілем, яким користується прокурор. Піварчук стверджує, що не купував транспортний засіб на відомих аукціонах пошкоджених авто, а придбав його у приватної особи. Проте саме це пояснення породжує нові питання щодо ціни угоди, адже вартість автомобіля такого класу та року випуску на українському ринку перевищує мільйон гривень.

Окремої уваги заслуговує і тема ремонту автомобіля. Прокурор не надав жодної інформації про витрати на відновлення транспортного засобу, хоча такі витрати мали б бути відображені в декларації як істотні зміни майнового стану. Відсутність цих даних створює підстави вважати, що декларація може не відображати реальну картину витрат.

Загалом публічна реакція Піварчука справляє враження спроби звести серйозні фінансові питання до гри слів і емоційних формулювань. Замість чітких відповідей щодо джерел коштів, вартості активів і відповідності декларацій реальному майновому стану, суспільству запропонували риторику про «сарай» і формальні заперечення.

У результаті кількість запитань до прокурора лише зросла. І тепер ключовим залишається не те, як він називає об’єкти майна, а чи може пояснити їх походження у спосіб, що відповідає вимогам закону і стандартам доброчесності для представника прокуратури.