Політика

Після яскравого поцілунку з Віталієм Козловським, який став темою обговорень серед фанатів та ЗМІ, співачка Наталія Могилевська знову опинилася в центрі уваги. Цього разу причиною стала її несподівана реакція під час участі у радіоефірі на "Радіо Максимум". Артистка разом зі своєю колегою, співачкою Олею Цибульською, взяла участь у розважальному челенджі, під час якого, виявляється, вони не лише продемонстрували свою безпосередність, а й поділилися моментом, що став справжньою сенсацією.

Все почалося з того, що Могилевська запропонувала своїм колегам та ведучим виконати певний розважальний завдання – зробити «колесо» (що є традиційним елементом багатьох радіопрограм). Втім, те, що сталося далі, спантеличило не тільки присутніх, але й всіх слухачів. Наталія раптово поцілувала Олю Цибульську на знак дружби та веселощів, чим неабияк здивувала публіку.

У ролику, який швидко розлетівся соцмережами, Наталія жартома звертається до Віталія Козловського:“Що за тренд ти запустив? Який кошмар! Мене ж чоловік просто приб’є!” — сказала вона, сміючись.

У коментарях під відео користувачі засипали зірок компліментами — більшість відзначила, що між ними справжня енергія та драйв:

– «Ну ви просто вогонь!»– «Які ви гарні!»– «У вас би вийшов класний дует!»– «Енергія зашкалює!»

Нагадаємо, нещодавно Наталія Могилевська дала великий концерт у Києві, на якому був присутній її чоловік Валентин. Пара познайомилася на початку повномасштабного вторгнення й нині виховує двох названих донечок.

12 листопада — день, коли світ відзначає кілька важливих ініціатив, кожна з яких несе в собі особливе значення для людства. Серед них — День боротьби з пневмонією, ініційований Організацією Об’єднаних Націй, який має на меті підвищити обізнаність про небезпеку цієї хвороби та шляхи її профілактики. Пневмонія, як одна з головних причин смертності в світі, потребує серйозної уваги, і цей день є нагадуванням про необхідність піклуватися про своє здоров’я і не забувати про регулярні медичні огляди.

В Україні 12 листопада також є неофіційним святом — Днем україномовної преси. Це чудова нагода віддати шану всім журналістам, видавцям і редакціям, які працюють для розвитку української мови в медіапросторі, забезпечуючи громадян якісною та доступною інформацією рідною мовою. Завдяки їхній праці українська преса не лише інформує, але й зміцнює національну ідентичність та культурну самобутність.

У неформальному календарі України 12 листопада часто пов’язують із Днем україномовної преси — святкування бере початок від ідеї згадати перші українські видання, зокрема перший номер газети «Хлібороб», що вийшов у 1905 році. Привітати з професійним днем варто колег із газет, журналів та інших україномовних медіа.

Крім того, у світі цього дня є кілька «легковажніших» приводів для привітань: День курячого супу, День географічних систем та День знань про антибіотики — усі вони мають свої тематичні ініціативи й локальні акції.

У церковному календарі за новим стилем 12 листопада вшановують ікону Божої Матері «Милостива» — за традицією до цього образу звертаються ті, хто відчуває тягар на душі й потребує полегшення через щире каяття й молитву. Також віряни згадують священномученика Йосафата; за старим стилем у православ’ї цього дня вшановують святих Зиновія і Зиновію та ікону «Озерянська».

Цього дня народні прикмети особливо увагу приділяють поведінці птахів і ранковим явищам. Якщо вранці стелиться густий туман, то, за прикметами, незабаром очікується потепління; поява снігурів передрікає швидкий прихід зими, а тривале перебування лебедів — на тепліший грудень. Інші прикмети кажуть: якщо синиці голосно пищать вранці — чекай морозної ночі, а побоювання за подорожі виправдані — 12 листопада традиційно вважали не найщасливішим днем для далекої дороги.

Звичаї на щастя у цей день різняться: хтось радить присвятити день молитві чи добрій справі, інші — дотримуватися спокою й уникати метушні. Народні вірування також попереджають, що занадто нервова поведінка може призвести до помилок, тож краще не планувати ризикованих поїздок чи важливих починань.

Сьогодні також народилися кілька відомих співвітчизників, серед яких філолог Йосип Бодянський, хірург-ортопед Михайло Сітенко, драматург Іван Крушельницький та поети Зеновій Красівський і Микола Сингаївський — добрий привід згадати їхній внесок у культуру і науку.

Світова спільнота цього дня відзначає Міжнародний день сліпих, нагадуючи про потребу соціальної підтримки, доступності та рівних можливостей для людей з вадами зору. Ініціативи, приурочені до цього дня, охоплюють просвітницькі кампанії, благодійні акції та освітні проєкти, які спрямовані на покращення якості життя та інтеграцію людей з обмеженими можливостями у суспільство.

Народні прикмети та звичаї 13 листопада також несуть цікаві спостереження. Златоустів день вважався показником майбутньої погоди: якщо ранок ясний, то зима буде м’якою, а сильний вітер віщував холодні й сніжні дні. Люди звертали увагу на слова, вимовлені цього дня — вважалося, що будь-яке сказане слово може справдитися або мати довготривалий вплив. У господарських справах радили завершувати важливі роботи, бо енергія дня сприяла успішному завершенню справ та врожаю майбутнього року.

На міжнародному рівні 13 листопада відзначають Міжнародний день сліпих: громадські організації проводять події, що привертають увагу до доступності міського простору та сучасних засобів реабілітації. Цього ж дня у світі згадують про важливість якості, юзабіліті та добрих справ — низка ініціатив проходить під позначками Дня якості, Дня юзабіліті та Дня добра.

Дата має і свій історичний контекст в Україні: 1918 року було створено Директорію УНР, а 1997-го відбулася перша зустріч Центральної виборчої комісії незалежної України. Серед уродженців і ювілярів дня — лікар-гістолог Олександр Черняхівський, письменник Остап Вишня, композитор Герман Жуковський, математик Ігор Скрипник і правозахисник, кримськотатарський лідер Мустафа Джемілєв.

Народні прикмети традиційно зосереджені на погоді: радісне цвірінькання синиць і горобців віщує потепління; кішка, що шукає теплі місця, — до морозів; риба, яка вистрибує з води, — до дощу; густий ранковий туман — до затяжних опадів. У повсякденних порадах цього дня радять безкорисливо допомагати іншим, уникати різких слів і брехні. Вважається також, що подорожі та справи, розпочаті 13 листопада, матимуть добрий перебіг — за умови, що їх буде доведено до кінця.

Голова Шевченківського районного суду міста Києва Євген Мартинов опинився у центрі гучного скандалу після низки звинувачень, висунутих громадськими активістами, заявниками та учасниками судових процесів. Йому закидають перешкоджання розслідуванню дорожньо-транспортної пригоди за участю службового автомобіля, можливу фальсифікацію відомостей про власне майно під час конкурсного відбору, а також системне покривання правопорушень колег у межах так званої «суддівської кругової поруки».

За словами активістів, саме під керівництвом Мартинова у суді фіксуються випадки упередженого розгляду справ та вибіркового правосуддя, що, на їхню думку, підриває довіру до судової системи столиці. Особливе обурення викликала історія з ДТП, у якій фігурує службовий транспорт суду. Заявники стверджують, що розслідування навмисно затягується, а окремі матеріали могли бути приховані або змінені для уникнення відповідальності.

Раніше, у 2018 році, Мартинов нібито провалив конкурс до Вищого антикорупційного суду через невідповідності в декларації — версія, яка протиставляється офіційним поясненням. За останні роки на адресу судді надійшло, як стверджують ініціатори звернень, щонайменше 16 скарг; жодна з них, за їхніми словами, не отримала вичерпного розгляду.

Окремі заяви стосуються співробітників апарату суду. Зокрема, ідеться про Аліни Зборщік (колишня керівниця апарату), яку пов’язують із бізнес-зв’язками на тимчасово окупованих територіях та реєстрацією компаній у РФ. При офіційних доходах на рівні середніх показників Зборщік володіє таунхаусом під Києвом та іншими активами, що викликає додаткові питання щодо походження коштів.

Ініціатори скарг неодноразово зверталися до правоохоронних органів. Частина процесуальних звернень стосувалася бездіяльності НАБУ і СБУ щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань щодо окремих епізодів за участю Мартинова. Однак кілька судових рішень, серед яких ухвали слідчих суддів ВАКС і Солом’янського райсуду Києва, відмовили у задоволенні скарг на бездіяльність уповноважених осіб.

Критики говорять про «систему захисту своїх» у суддівському середовищі, коли автоматизований розподіл справ нібито змінюється під впливом керівництва, а питання про неправомірні рішення натикаються на організаційний опір. Сам Мартинов і представники суду публічних коментарів із цього приводу, як правило, не дають або обмежуються тезами про дотримання законності та внутрішніх процедур.

Епізоди з питанням притягнення до відповідальності — як у випадку ДТП, так і щодо сумнівів у деклараційних відомостях — залишаються предметом суспільного резонансу. Активісти наполягають на незалежній перевірці, прозорому розгляді скарг і публічних висновках контролюючих органів, аби усунути відчуття безкарності та відновити довіру до судової системи.

Високий суд Англії ухвалив рішення, яке стало однією з найгучніших фінансових подій року: колишні власники ПриватБанку Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов мають відшкодувати близько трьох мільярдів доларів збитків і судових витрат. Ця сума охоплює як самі втрати, так і витрати на багаторічний судовий процес, що став символом боротьби українського банку за справедливість на міжнародному рівні.

Суд визнав бізнесменів відповідальними за масштабне шахрайство, яке відбулося ще до націоналізації ПриватБанку у 2016 році. За матеріалами справи, через складну мережу фіктивних компаній із банку було виведено мільярди доларів. Рішення англійського суду є принциповим прецедентом не лише для України, а й для всього міжнародного фінансового середовища, адже воно демонструє, що навіть найбільш впливові бізнес-групи не захищені від відповідальності.

Показовий кейс — зерновий термінал «Боріваж» у порту «Південний». Попри арешт і передачу у власність держави пів року тому, фактичний контроль над операційними процесами, за твердженнями критиків, залишився у пов’язаних з Геннадієм Боголюбовим орбітах. Йдеться про суттєві грошові потоки, які мали б працювати на бюджет, але, як стверджують опоненти, осідають у приватному секторі. Формально держава — власник, фактично — управління й комерційна вигода лишаються предметом гострих питань.

Інша лінія — газ. Україна виділяє мільярди гривень на імпорт палива з ЄС перед зимою, але сутність парадоксу в тому, що частина цього «європейського» газу має українське походження. За оцінками галузевих аналітиків, видобуток на Полтавщині та Харківщині пов’язують із приватними компаніями, що продають ресурс на європейському ринку, після чого країна змушена купувати його назад за вищою ціною. У фокусі — активи, які приписують орбіті Ігоря Коломойського та його партнеру Віталію Хомутинніку, зокрема Сахалінське родовище на Харківщині та «Укрнафтобуріння». Гравці ринку називають це класичною моделлю «видобуток тут — маржа там».

Наслідок для держави — дорожче паливо і втрачена рента, для споживачів — тарифний тиск, для системи — перманентний дефіцит довіри. Після лондонського рішення очікування очевидні: аудити, перевірка договорів, реальна зміна контролю на державних активах, а також синхронізація кримінальних і цивільних процесів, щоби юридичні перемоги конвертувалися у фінансові й управлінські результати в Україні.

У лютому 2025 року стало відомо про втечу з України Михайла Банка, колишнього керівника Державної екологічної інспекції в Закарпатській області. Журналіст Віталій Глагола повідомив, що Банку вдалося перетнути український кордон поза офіційними пунктами пропуску. Згідно з оприлюдненими даними, ексчиновник був затриманий на угорській території в селі Тисасентмартон, неподалік від українського прикордонного пункту Соловки. Після короткого затримання угорські правоохоронці відпустили його, і вже невдовзі Банка перебував на Кіпрі.

До моменту втечі, 10 лютого 2025 року, Михайло Банка пройшов медичну комісію в Ужгородському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, яка визнала його придатним до служби. Сам факт проходження цієї процедури підкреслює, що ексчиновник перебував у стані, що дозволяв виконання обов’язків військового або цивільного характеру за законом.

Водночас, окрім ухилення від мобілізації, у Михайла Банка були й інші причини для втечі. Ще у січні 2025 року правоохоронці провели у нього обшуки — як вдома, так і в офісах. Ці дії відбувалися в межах кримінального провадження щодо можливих зловживань службовим становищем, хабарництва та незаконного збагачення. За інформацією видання “Ужгород 24”, силовики вилучили документи, електронні носії та інші докази, які могли бути пов’язані з незаконним заволодінням майном.

Кримінальні епізоди, до яких може бути причетним Банк, охоплюють період його роботи в поліції та Держекоінспекції. Слідство ДБР встановлює, що колишній посадовець міг чинити тиск на підприємців і посадовців у Яремчі, що дозволило йому оформити на родичів і підставних осіб 26 земельних ділянок загальною площею понад 4,5 гектара.

Одним із найвідоміших кейсів, пов’язаних із Банком, є будівництво готелю Mirror Hotel у селі Поляниця біля Буковеля. Три ділянки площею 0,35 га, на яких зводиться комплекс, оформлені на його батька, депутата Василя Банка. Земля, де ведеться будівництво, належить до лісового фонду та фігурує у кримінальних справах про незаконну приватизацію. Mirror Hotel розрахований на 30 номерів, має SPA, басейн, спортзал і навіть вертолітний майданчик. Один квадратний метр продають по 3 500 доларів США.

За даними журналістських розслідувань, земельні ділянки в урочищі Вишня переводилися у приватну власність у 2013–2021 роках через підроблені документи, тиск на чиновників і підставних власників. У червні 2023 року суд дозволив ДБР провести огляд трьох ділянок, записаних на Василя Банка. Саме там триває будівництво Mirror Hotel.

Розслідування справи Банка триває вже четвертий рік, але офіційно підозру йому ще не оголосили. Тим часом родина намагається через суд зняти арешт із землі, де йде будівництво.

Активи родини Банків також викликають запитання. У власності або користуванні ексчиновника та його близьких — кілька будинків, квартир і земельних ділянок у Закарпатській області. Дружина, Власта Банк, володіє квартирою площею 147,7 м² в Ужгороді, кількома земельними ділянками та будинком у селі Оноківці. У родини також є Toyota Land Cruiser Prado 150 та Mercedes-Benz E220D, готівка в доларах і гривнях, а також банківські рахунки.

За 2024 рік Михайло Банк задекларував 193 тисячі гривень зарплати та 243 тисячі гривень пенсії. На тлі такого доходу задеклароване майно виглядає непропорційним, що лише посилює підозри у зловживаннях.

Поки ДБР і НАБУ продовжують розслідування, а Кіпр стає новим місцем перебування Банка, історія колишнього чиновника є ще одним свідченням того, як посадовці з доступом до державних ресурсів роками зловживали своїм становищем, а після викриття — безкарно залишали країну.

Українські прізвища — це набагато більше, ніж просто офіційні записи у документах. Вони зберігають у собі пам’ять поколінь, розкривають культурні взаємозв’язки та мовні впливи різних народів, які століттями проживали на українських землях. Кожне прізвище несе у собі історію роду, його соціальний статус, ремесло чи навіть характерні риси предків. Дослідження українських прізвищ дозволяє зрозуміти не лише походження конкретної родини, а й ширші процеси культурного та історичного розвитку країни.

Відомий дослідник Павло Чучка, який присвятив понад сорок років вивченню закарпатських прізвищ, зібрав численні унікальні факти про походження та значення українських імен. Його праці показують, що навіть відомі прізвища політичних діячів мають глибоке історичне коріння. Наприклад, прізвище Балога походить з угорської мови і означає «ліва рука» або «лівак». Перші письмові згадки про цей рід датуються 1717 роком, а сьогодні в Україні налічується майже три сотні носіїв цього прізвища.

Прізвище Шуфрич походить від зрумунізованої форми грецького імені Софрон — «Шуфря». Ця форма прижилася переважно на Закарпатті. Народний депутат Нестор Шуфрич родом саме з цього регіону. Нині в Україні мешкає близько 140 Шуфричів.

Прізвище Петьовка може походити як від народної форми імені «Петьо», так і від угорського слова «пітьовко» — картоплина. І сьогодні в Україні мешкає 166 людей із цим прізвищем, переважно на Закарпатті.

Прізвище Пинзеник, яке носить ексміністр фінансів Віктор Пинзеник, має кілька можливих тлумачень. За однією версією, воно походить від польського слова «пензіць» — лякати, за іншою — від угорського «пиндзі» — гроші. Символічно, що його носій став саме фінансистом.

Прізвище Турчинов має давнє походження і означає «нащадок турка». Колись слово «турчин» використовували для позначення вихідців із турецьких земель. Це прізвище зустрічається в різних регіонах України, зокрема у Центральній. Його носить і колишній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов.

Прізвище Литвин вказує на походження з території Великого князівства Литовського. Спершу так називали людей, які прибули з північних земель, і згодом воно стало поширеним етнонімом. Один із відомих носіїв — політик Володимир Литвин.

Як зазначає професор Чучка, унікальність закарпатських прізвищ зумовлена багатовіковим сусідством різних культур: угорської, польської, румунської, словацької, німецької, навіть італійської. Тут кожне ім’я — як відбиток історії.

Ономастика — це не лише наука про імена, а й спосіб пізнати власну ідентичність. Походження прізвищ таких відомих українців, як Балога, Шуфрич, Пинзеник, Турчинов чи Литвин, є частиною великої культурної мозаїки, з якої складається сучасна Україна.