Точка зору

Виконавчий комітет Маріупольської міськради, який діє під контролем окупаційної влади, оголосив низку закупівель на значні суми, що радше нагадують масштабну фінансову схему, ніж потреби міського управління. За інформацією з платформи Zakupivli.pro, лише на канцелярські дрібниці — папір, кулькові ручки, скріпки та інші витратні матеріали — передбачено витратити понад сто тисяч гривень. Така вартість виглядає вкрай завищеною, особливо з огляду на відсутність прозорого контролю та реальних потреб установ, які функціонують в умовах окупації.

Експерти відзначають, що подібні тендери часто використовуються для легалізації коштів, виділених окупаційними адміністраціями, адже фактичний стан інфраструктури Маріуполя не відповідає заявленим у документах обсягам робіт чи закупівель. У місті, де більшість комунальних будівель зруйнована, а доступ до базових послуг обмежений, витрачання таких сум на канцелярію виглядає нелогічним і викликає сумніви щодо мети цих угод.

ФОТО: Дані сайту Zakupivli.pro

Загалом, проаналізувавши останні закупівлі виконавчого комітету Маріупольської міськради, які загалом обходяться бюджету в мільйони гривень, можна побачити “нехитрі схеми по відмиванню коштів”.

Також, журналісти звернули увагу на постійне розширення штату адміністрації, незважаючи на окупацію міста. Зокрема, на сайтах пошуку роботи розміщено 13 вакансій. Серед вакансія головного спеціаліста відділу міжнародного співробітництва та протокольної роботи, вчителя-логопеда, вихователя, керівника підрозділу планування та розвитку персоналу, бухгалтера, юристів.

ФОТО: Скріншоти сайту з пошуку роботи

На фоні багатомільйонних трат на адміністрацію окупованого Маріуполя, досить резонансно звучить заява нардепа від Слуги Народу Віталія Войцеховського, про те що “1,3 млн сімей вимушених переселенців залишилися без житла, так як в бюджеті не вистачає коштів”.

За інформацією, що з’являлася у численних журналістських розслідуваннях та аналітичних матеріалах, навколо роботи окремих митних підрозділів сформувалася складна структура, яка фактично перетворила контроль за переміщенням товарів через кордон на окремий неформальний бізнес-напрям. Система, яку пов’язують із Сергієм Звягінцевим, описується як багаторівнева мережа впливу, що охоплювала насамперед Львівську та Закарпатську митниці, але мала сліди й на інших ділянках. Ключовою особливістю цієї мережі було налагодження сталих каналів, через які контрабандні операції оформлювалися майже так само організовано, як звичайні адміністративні послуги.

Основою схеми, за оцінками експертів, були маніпуляції з інвойсами та деклараціями. Реальна вартість товарів занижувалася у кілька разів, що дозволяло мінімізувати платежі та уникати належного контролю. Для цього використовували так звані компанії-прокладки — юридичні особи без активів і діяльності, які існували лише на папері та виконували роль буферу між постачальником і державою. Через такі структури проходили значні партії імпорту, що формально виглядали як дрібні та маловартісні.

Ключовим елементом були фірми-прокладки — юридичні особи без активів, персоналу та оборотів, створені виключно для оформлення таких вантажів. Через ці «транзитні» компанії за короткий час проходили мільйонні обсяги імпорту. Після завершення циклу фірму закривали або переводили в статус «сплячої», щоб уникнути будь-якого податкового та бухгалтерського аналізу.

Не менш важливою частиною схеми був фактичний контроль над оглядовими зонами. Машини пропускалися без реальних оглядів, інколи декларувалися як «порожні», попри очевидний вантаж. Митники різних регіонів працювали синхронно: від інспекторів, які погоджували занижені інвойси, до керівництва, яке забезпечувало прикриття для безперебійності процесу.

У результаті митні органи перетворилися на інструмент організованої злочинної діяльності, яка роками завдавала державі мільйонних збитків. Система Звягінцева існувала не як випадкові епізоди контрабанди, а як стабільно працююча вертикаль, що забезпечувала проходження будь-яких вантажів — від дрібних «сірим» імпортерам до великих комерційних партій, які не проходили належного контролю.

Попри масштабність схем, силові структури тривалий час їх ігнорували або зводили реакцію до формальних перевірок. Це дозволило мережі існувати роками, набуваючи обертів і фактично створюючи паралельну систему митного «оформлення» поза законом.

Чи впевнені слухачі, що мелодія у їхніх навушниках — плід роботи композитора, а не результат алгоритмічної генерації? У 2025 році це питання перестало бути риторичним. Музичні твори, створені штучним інтелектом, вже стали звичним елементом ринку: вони з’являються в популярних плейлистах, набирають мільйони прослуховувань і нерідко обходять у чартах роботи відомих виконавців. При цьому більшість аудиторії навіть не замислюється над походженням композицій.

Останні дослідження демонструють, що 97% слухачів не здатні відрізнити музичний трек, створений алгоритмом, від композиції, написаної людиною. Це стало серйозним викликом для музичної індустрії, адже втрачається ключовий маркер творчості — унікальність людського внеску. Музиканти дедалі частіше говорять про ризики знецінення авторської праці, оскільки нейромережі здатні створювати музику необмеженими обсягами й у будь-якому стилі.

В Україні прикладом популярного ШІ-хіта стала пісня “Туман танцює по землі повільно”, яка набрала понад 17 мільйонів переглядів на YouTube. Слухачі активно коментують і підтримують її, хоча її вокал повністю синтезований. Інший відомий ШІ-трек – “Ніч” від Amaya Roma – набрав 34 мільйони переглядів, і його походження викликає питання: пісня українською, але потенційно створена за участю росіян у Грузії.

Деякі українські музиканти поєднують власну творчість і ШІ. Репер Marshroot (Михайло Творцов) для треку “Переболить” написав текст і аранжування, а вокал створив за допомогою ШІ через брак часу. За його словами, ШІ допомагає, але емоції і творчість залишаються його внеском.

Популярність ШІ-треків пояснюють просто: вони підлаштовуються під середньостатистичні хіти, повторюють тренди і ритми, які вже подобаються слухачам. Як зазначає музичний оглядач Альберт Цукренко, це не створення нового жанру, а швидкий спосіб отримати популярний трек.

Ознаки ШІ у музиці: надто ідеальна обробка голосу, плоский звук, дивні шлейфи та простріли, одноманітність тембру. Водночас живі виконавці додають “людський фактор” — імпровізацію, недосконалість і емоції, які не передасть алгоритм.

Популярність ШІ не означає кінець справжньої музики. Артисти, як Jerry Heil, вбачають у цьому шанс на новий творчий початок. Гурти та продюсери вже експериментують із технологіями, додаючи інноваційні елементи до власних пісень, але концерти та живий контакт із публікою залишаються незамінними.

ШІ у музиці пришвидшує процес виробництва, створює нові формати, але не замінює людську душу. Ті слухачі, які цінують емоції, історії і справжній голос артиста, завжди помітять різницю.

У Чехії завершилися понаддвотижневі пошуки 22-річної Андріяни Офрім із Закарпаття, які перетворилися на резонансну справу для української громади за кордоном. Правоохоронці міста Фрідек-Містек, де дівчину бачили востаннє, повідомили про виявлення її тіла. Інформацію підтвердили у селищі Кобилецька Поляна, звідки родом Андріана, посилаючись на слова її батька.

Зникнення молодої жінки оголосили 21 листопада, після того як вона перестала виходити на зв’язок із рідними та знайомими. Пошукові заходи тривали безперервно: чеська поліція опитувала свідків, перевіряла камери відеоспостереження та маршрути, якими могла пересуватися дівчина. Виявлення тіла у Фрідеку-Містеку стало поворотним моментом, що дозволив слідчим швидко просунутися в розкритті обставин трагедії.

«Після необхідних процесуальних та адміністративних заходів тіло дівчини буде передано родині та доставлено в Україну для поховання», – зазначили у повідомленні.

За даними журналіста Віталія Глаголи, Андріянa Офрім родом із села Кобилецька Поляна Рахівського району. У Чехії вона перебувала на заробітках. Причини вбивства наразі не відомі.

Нагадаємо, що раніше, 22 серпня 2025 року, в американському місті Шарлотт, штат Північна Кароліна, в електричці вбили 23-річну українку Ірину Заруцьку. Того ж дня правоохоронці затримали підозрюваного у злочині – 34-річного безпритульного Декарлоса Брауна-молодшого, який раніше відбував покарання за інші злочини.

Солом’янський районний суд Києва ухвалив цілодобовий домашній арешт із носінням електронного браслета для колишнього першого заступника міністра енергетики та високопосадовця «Енергоатому» Юрія Шейка. Політик був затриманий 2 грудня у Києві у межах розслідування кримінальної справи щодо заволодіння майном у великих розмірах. Підозру йому висунуто за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за привласнення або розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах.

За даними слідства, Шейк підозрюється у схемах, що призвели до значних фінансових збитків державі. Розслідування триває, і правоохоронці працюють над встановленням усіх обставин та учасників злочинної діяльності. Використання електронного браслета дозволяє контролювати місцезнаходження підозрюваного та гарантувати його участь у процесуальних діях без тривалого перебування у слідчому ізоляторі.

За даними слідства, у 2022 році, під час роботи Шейка в «Енергоатомі», він підписав додаткову угоду до договору страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Ця угода без економічного обґрунтування збільшила суму контракту на 18 млн грн, які були переведені страховій компанії ПАТ «Просто-Страхування», що має прямі зв’язки з російським холдингом «РЕСО».

Прокуратура зазначає, що колишній заступник міністра діяв умисно та вступив у змову з іншими особами. Водночас Шейко заперечував свою провину, стверджуючи, що лише ставив підпис, а всі департаменти юридичний, фінансовий та договірний вже погодили угоду.

Тепер Шейко перебуватиме під домашнім арештом два місяці з електронним браслетом. Водночас у суспільстві виникають питання до САП і НАБУ: чи обмежиться справа лише домашнім арештом, чи покарання за співпрацю з російськими структурами під час війни буде реальним. Адже 18 мільйонів гривень могли б бути використані на десятки дронів чи генератори для лікарень у прифронтових зонах.

Український дует у танцях на льоду — Ірина Підгайна та Артем Коваль — виборов бронзову нагороду у фіналі юніорського Гран-прі з фігурного катання, який цього сезону відбувся в Японії. Цей успіх має особливе значення для вітчизняного спорту, адже став першим подібним досягненням для України за останні 26 років на змаганнях такого рівня.

Виступ української пари відзначався впевненістю, технічною точністю та артистизмом. У фінальному прокаті спортсмени змогли зібрати конкурентну суму балів, що дозволило їм обійти сильних суперників і піднятися на третю сходинку п’єдесталу. Судді високо оцінили як складність елементів, так і загальну гармонійність програми.

Шлях до вирішального етапу українські фігуристи проклали завдяки блискучим виступам на етапах у Туреччині та Польщі, де вони здобули два перших місця.

У Японії Підгайна і Коваль упевнено стартували у ритмічному танці та показали другий результат. За підсумками двох програм український дует набрав 156,22 бала: 63,43 — у ритмічному танці та 92,79 — у довільному, де вони посіли четверте місце.

Як зазначило Міністерство молоді та спорту України, цей результат став важливою подією для українського юніорського фігурного катання та черговим підтвердженням високого рівня національної школи.