Війна

Олександр Усик, неперевершений український боксер, офіційно увійшов до п’ятірки найбагатших спортсменів світу в професійному боксі, повідомляє портал GiveMeSport. За підрахунками експертів, його статки наразі оцінюються у 214 мільйонів доларів. Вражає не лише сама сума, але й те, що Усик здобув її, провівши всього вісім поєдинків у надважкій ваговій категорії за всю професійну кар’єру.

Найбільший внесок у фінансовий успіх принесли бої з британським чемпіоном Тайсоном Ф’юрі. Другий поєдинок із ним став рекордним у сенсі гонорару: Усик отримав приблизно 100 мільйонів доларів, що становить майже половину його загального капіталу. Не менш вагомими були зустрічі з Ентоні Джошуа, а також дебютний бій проти того самого суперника, який закріпив за Усиком статус чемпіона світу.

Незважаючи на 38 років, Усик продовжує виходити на ринг і перетворювати кожен бій на міжнародну фінансову подію. Портал підкреслює, що поєднання спортивної майстерності, стабільних перемог та надприбуткових контрактів дозволило українцю опинитися серед найбагатших боксерів в історії.

Лідером рейтингу є американець Флойд Мейвезер зі статками 400 мільйонів доларів. До топ-5 також увійшли Сауль Альварес (Мексика) — 300 млн, Джордж Форман (США) — 300 млн, Менні Пак’яо (Філіппіни) — 220 млн і Усик (Україна) — 214 млн доларів.

Український економіст Борис Кушнірук висловив свою різку реакцію на нещодавнє розслідування журналістів hromadske.ua, яке виявило, як онлайн-казино Favbet змогло уникнути мобілізації своїх співробітників, забронювавши їх за допомогою низки юридичних маніпуляцій. В своєму дописі під назвою «Усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших», Кушнірук звернув увагу на одну з найбільш тривожних тенденцій в умовах війни – формування в Україні «привілейованої меншості», яка фактично може жити за іншими законами і нормами, відмінними від тих, що застосовуються до більшості громадян.

Ця ситуація стала очевидною після розслідування, в якому було з’ясовано, як компанія групи Favbet змогла отримати статус резидента спеціального економічного простору «Дія.City». Завдяки цьому статусу підприємство стало поза зоною дії мобілізаційних вимог, що дозволило йому зберегти своїх працівників від військової служби. Усе, що було потрібно для цього, – оформити одну з компаній групи як резидента «Дія.City», що дало можливість обійти державні обмеження, навіть у часи, коли країна перебуває в стані війни. Кушнірук назвав цю ситуацію «цинічною», підкреслюючи, що такий підхід свідчить про існування подвійних стандартів у державному управлінні.

Кушнірук нагадав, що ще у 2024 році тодішня міністерка економіки Юлія Свириденко обіцяла скасувати подібні накази, визнавши, що такі рішення «розколюють суспільство». Проте, за словами експерта, після спаду медійної уваги все повернулося до звичного стану — і вже з липня 2024 по серпень 2025 року 20 працівників Favbet Tek отримали бронювання.

Економіст наголосив, що ще у 2022 році пропонував створити прозору систему бронювання, де критерії стратегічної важливості визначалися б урядом, а не окремими міністерствами. За його словами, це дозволило б уникнути корупційних ризиків:“Якщо компанія хоче бронювати людей — нехай платить внески: одноразово сотні тисяч гривень і щомісячно десятки тисяч за кожного заброньованого. Це чесніше, ніж домовлятися в кабінетах.”

Кушнірук саркастично додав, що Favbet, очевидно, отримала статус критично важливої структури «виключно чесним і прозорим шляхом», а пані Свириденко, яка нині очолює уряд, «напевно, просто забула» про свою гучну заяву.

“Favbet — не виняток. Таких компаній десятки. Просто вона більш публічна через бізнес, а решта користуються тими ж схемами тихо,” — підсумував економіст.

На завершення Кушнірук провів паралель із романом Джорджа Орвелла «Колгосп тварин», наголосивши, що навіть у країні, яка воює за свободу, формується новий клас привілейованих:“Ми бачимо, як панує меншість, що маніпулює іншими задля власної вигоди. Орвелл був би вражений, наскільки його алегорія актуальна й нині.”

За останній рік перший заступник голови Херсонської обласної ради, депутат від партії “Слуга народу” Юрій Соболевський продемонстрував суттєве зростання свого майнового стану — понад 3,5 мільйона гривень. Інформація про це з’явилася завдяки розслідуванню міжнародного детективного бюро Absolution Leaks, яке звернуло увагу на різку динаміку збагачення посадовця та членів його родини.

Ще у 2018 році спільні заощадження родини Соболевських складали лише 230 тисяч гривень. Тоді цю суму в офіційній декларації вказала дружина Юрія, Олена Соболевська, яка працювала головною спеціалісткою Національної комісії, що регулює фінансові ринки. Уже наступного року декларації продемонстрували значне збільшення готівкових коштів: чиновник задекларував 50 тисяч доларів, що викликало увагу експертів та журналістів, які відзначають розбіжність між офіційними доходами та заявленими активами.

Звідки взялися гроші — питання відкрите. У попередніх деклараціях не було заощаджень, які б дозволяли такі інвестиції. Сам Соболевський пояснив, що заробив кошти “адвокатською практикою”, а в декларації дружини вони не були вказані, бо “це питання не проговорювали”.

Після перемоги Володимира Зеленського у 2019 році Соболевський отримав посаду радника голови Кіровоградської ОДА Андрія Балоня, а згодом очолив відділ у Держгеокадастрі області. У 2020 році він став депутатом Херсонської облради від “Слуги народу” і першим заступником її голови.

Його дружина Олена стала помічницею нардепа-“слуги” Богдана Торохтія, а донька Анастасія — помічницею іншого депутата від тієї ж партії, Павла Павліша.

У деклараціях Соболевського не вказано жодного автомобіля, проте сім’я користується Volkswagen Touareg 2020 року випуску, оформленим на тестя. Саме на цій машині у березні 2022 року дружина, донька та син чиновника виїхали за кордон, а повернулися лише в серпні 2023 року.

У соцмережах доньки Соболевського можна побачити фото з подорожей по Німеччині, Франції, Австрії та Туреччині. При цьому в жодній з декларацій не вказано, що родина винаймала чи безкоштовно користувалася житлом за кордоном.

Цей випадок ще раз піднімає питання прозорості доходів українських посадовців і ефективності контролю за їхніми статками, особливо на тлі воєнного часу, коли довіра громадян до влади має вирішальне значення.

У Великій Британії й досі пам’ятають історію доктора Базила Брауна, який став символом того, як крайня віра в «корисне» може мати фатальні наслідки. Браун, відомий дієтолог і пропагандист природного харчування, присвятив життя вивченню впливу вітамінів на організм. Він активно пропагував ідею, що систематичне вживання високих доз вітамінів здатне подовжити життя і захистити від хвороб.

Проте його власний експеримент із так званою «супердієтою» у 1974 році завершився трагедією. Браун вирішив перевірити на собі межі безпечного споживання вітамінів, і надмірне вживання одного з них призвело до гострого отруєння. Цей випадок шокував медичну спільноту і суспільство загалом, адже люди, які прагнули наслідувати його приклад, усвідомили, що навіть здорові речовини можуть стати небезпечними у надлишку.

За даними розслідування, протягом десяти днів Браун випив близько десяти галонів морквяного соку, запиваючи його великими дозами вітаміну А у таблетках. Це призвело до руйнування його печінки. Коронер, який проводив огляд, зазначив, що печінка мала пошкодження, подібні до тих, що бувають у людей із багаторічною алкогольною залежністю.

Офіційна причина смерті звучала майже гротескно: «смерть від залежності до морквяного соку». Під час огляду тіло Брауна мало жовтогарячий відтінок — наслідок надлишку каротину в організмі.

Фахівці пояснюють, що вітамін А — жиророзчинний, і його надлишки накопичуються у печінці, перетворюючись на токсин. Це явище, відоме як гіпервітаміноз А, може спричинити ураження внутрішніх органів, головні болі та кому.

Браун щиро вірив, що експеримент допоможе покращити здоров’я, і роками читав лекції про природне харчування, застерігаючи інших від шкідливих звичок. Проте власне прагнення до ідеального здоров’я стало причиною його загибелі.

Через пів століття історія Базила Брауна залишається класичним прикладом того, що навіть найкорисніші продукти можуть бути небезпечними, якщо втратити міру.

Учасниця популярного гурту KAZKA Саша Заріцька відверто прокоментувала чутки, які останнім часом активно ширилися в мережі щодо її нібито таємного весілля з коханим Павлом Тараненком. У новому інтерв’ю для радіо Люкс ФМ артистка підтвердила, що їхні стосунки тривають і приносять обом радість, однак офіційного одруження поки не відбулося.

За словами співачки, обидва зараз зосереджені на роботі та творчих проєктах, тому не поспішають із весільними планами. Вона зазначила, що ставиться до публічності дуже обережно й не хоче, аби їхні особисті моменти ставали предметом обговорення в соцмережах. Саме тому Заріцька рідко ділиться фото або відео зі своїм нареченим, попри те, що фанати часто цікавляться подробицями їхнього життя.

Заріцька пояснила, що вони свідомо не «тригерять» аудиторію частими показами романтичних моментів, тож відсутність публікацій іноді породжує хибні припущення про розрив. Нещодавнє відео з Павлом, яке з’явилося в Instagram, було першим за рік — і цього виявилося достатньо, щоб шанувальники заговорили.

Попри стриманість у соцмережах, Саша наголосила, що в парі панує взаємна підтримка й відчуття безпеки. Коли артистка в роз’їздах, вони підтримують постійний зв’язок: кілька дзвінків на день, вечірні відеодзвінки і навіть читання вголос перед сном. У розмові з ведучою Заріцька не оминула й жартівливих подробиць: зізналася, що інколи «приймає душ разом» із коханим у форматі відеозв’язку, а спроби секс-по-телефону не прижилися через відчуття ніяковості.

Підсумовуючи, співачка заявила, що перебуває у гармонійних стосунках і не має наміру робити з цього публічне шоу: «Ми звикли бути на відстані, бо я багато їжджу. Це працює для нас». Відтак чутки про таємну церемонію Заріцька назвала безпідставними — весільні плани у пари є, але дата поки що не визначена.

У лютому 2025 року стало відомо про втечу з України Михайла Банка, колишнього керівника Державної екологічної інспекції в Закарпатській області. Журналіст Віталій Глагола повідомив, що Банку вдалося перетнути український кордон поза офіційними пунктами пропуску. Згідно з оприлюдненими даними, ексчиновник був затриманий на угорській території в селі Тисасентмартон, неподалік від українського прикордонного пункту Соловки. Після короткого затримання угорські правоохоронці відпустили його, і вже невдовзі Банка перебував на Кіпрі.

До моменту втечі, 10 лютого 2025 року, Михайло Банка пройшов медичну комісію в Ужгородському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, яка визнала його придатним до служби. Сам факт проходження цієї процедури підкреслює, що ексчиновник перебував у стані, що дозволяв виконання обов’язків військового або цивільного характеру за законом.

Водночас, окрім ухилення від мобілізації, у Михайла Банка були й інші причини для втечі. Ще у січні 2025 року правоохоронці провели у нього обшуки — як вдома, так і в офісах. Ці дії відбувалися в межах кримінального провадження щодо можливих зловживань службовим становищем, хабарництва та незаконного збагачення. За інформацією видання “Ужгород 24”, силовики вилучили документи, електронні носії та інші докази, які могли бути пов’язані з незаконним заволодінням майном.

Кримінальні епізоди, до яких може бути причетним Банк, охоплюють період його роботи в поліції та Держекоінспекції. Слідство ДБР встановлює, що колишній посадовець міг чинити тиск на підприємців і посадовців у Яремчі, що дозволило йому оформити на родичів і підставних осіб 26 земельних ділянок загальною площею понад 4,5 гектара.

Одним із найвідоміших кейсів, пов’язаних із Банком, є будівництво готелю Mirror Hotel у селі Поляниця біля Буковеля. Три ділянки площею 0,35 га, на яких зводиться комплекс, оформлені на його батька, депутата Василя Банка. Земля, де ведеться будівництво, належить до лісового фонду та фігурує у кримінальних справах про незаконну приватизацію. Mirror Hotel розрахований на 30 номерів, має SPA, басейн, спортзал і навіть вертолітний майданчик. Один квадратний метр продають по 3 500 доларів США.

За даними журналістських розслідувань, земельні ділянки в урочищі Вишня переводилися у приватну власність у 2013–2021 роках через підроблені документи, тиск на чиновників і підставних власників. У червні 2023 року суд дозволив ДБР провести огляд трьох ділянок, записаних на Василя Банка. Саме там триває будівництво Mirror Hotel.

Розслідування справи Банка триває вже четвертий рік, але офіційно підозру йому ще не оголосили. Тим часом родина намагається через суд зняти арешт із землі, де йде будівництво.

Активи родини Банків також викликають запитання. У власності або користуванні ексчиновника та його близьких — кілька будинків, квартир і земельних ділянок у Закарпатській області. Дружина, Власта Банк, володіє квартирою площею 147,7 м² в Ужгороді, кількома земельними ділянками та будинком у селі Оноківці. У родини також є Toyota Land Cruiser Prado 150 та Mercedes-Benz E220D, готівка в доларах і гривнях, а також банківські рахунки.

За 2024 рік Михайло Банк задекларував 193 тисячі гривень зарплати та 243 тисячі гривень пенсії. На тлі такого доходу задеклароване майно виглядає непропорційним, що лише посилює підозри у зловживаннях.

Поки ДБР і НАБУ продовжують розслідування, а Кіпр стає новим місцем перебування Банка, історія колишнього чиновника є ще одним свідченням того, як посадовці з доступом до державних ресурсів роками зловживали своїм становищем, а після викриття — безкарно залишали країну.

Захоплення Покровська може здаватися важливим кроком для Росії, однак, як зазначає експерт Марк Чемпіон у своїй колонці для Bloomberg, контроль над руїнами цього міста не забезпечить Москві значної військової переваги. Бойові дії навколо таких міст, як Покровськ, показують, що ці «міські трофеї» не є вирішальними у визначенні кінцевого результату війни. Чемпіон підкреслює, що хоча вигляд захоплених міст може виглядати як тимчасова перемога, реальний виклик для Росії полягає в здатності продовжувати бойові дії та утримувати контроль над великими територіями.

З початку великомасштабного вторгнення в 2022 році Росія виявилася неспроможною здійснити блискавичний наступ і захопити стратегічно важливі міста на всіх фронтах. Невдачі в першому етапі війни змусили Кремль змінити тактику, перейшовши до більш повільного і поетапного захоплення окремих населених пунктів, що є складним та високовартісним процесом. Справжня ціна таких наступів, як на Покровськ, стає надзвичайно високою для Росії, що змушує ставити під сумнів ефективність цього підходу.

Автор наголошує, що захоплення Покровська не означатиме відкритого шляху для наступу на інші райони Донбасу: за містом проходить нова лінія оборони Збройних сил України, і географічно контроль над руїнами не гарантує подальшого маневру чи швидкого просування. Чемпіон проводить паралель із Авдіївкою: навіть після її захоплення російським силам знадобилося ще майже два роки, щоб просунутися лише на десятки кілометрів — при цьому людські втрати ворога зросли багаторазово.

Головним фактором, на думку оглядача, залишаються не конкретні міські опорні пункти, а загальна витривалість та воля сторін продовжувати боротьбу. Якщо Київ і його партнери зможуть підтримувати постачання, мобілізацію та мораль, а Україна — утримувати ефективний опір, то втрата окремих населених пунктів не матиме вирішального стратегічного значення. Для Кремля ж кожен «успіх» обходиться неймовірно дорого з точки зору людських ресурсів і техніки.

Також автор звертає увагу на політичний вимір події: хоча військовий ефект може бути обмеженим, сам факт падіння міста може стати пропагандистським та політичним козирем для Москви. Чемпіон попереджає, що Путін може використати подібні «досягнення», щоб переконати західних політиків — зокрема Дональда Трампа — нібито про крах української стійкості й необхідність інших підходів у відносинах з Росією. Це вже має свої ризики у дипломатичній та інформаційній площині.

Покровськ, навіть якщо опиниться під контролем російських сил, навряд чи стане переломним моментом у війні: його воєнна ціна занадто висока, а стратегічні перспективи — обмежені. Натомість реальне значення цього епізоду лежатиме в площині моралі, пропаганди та дипломатичних впливів — факторів, які можуть відсунутися у часі, але вимагатимуть пильної реакції з боку Києва та його партнерів.