Війна

Співачка Настя Каменських знову опинилася в центрі обговорень через мовне питання. Приводом стало відео з ранкової пробіжки, яке вона виклала у своїх соцмережах, додавши до нього текст іспанською мовою. Здавалося б, звичайна публікація перетворилася на привід для хвилі критики, адже чимало українських підписників сприйняли цей жест як ігнорування рідної мови та власної аудиторії.

У коментарях під дописом прихильники почали активно запитувати, чому артистка звертається до своєї аудиторії іспанською та чому не додає хоча б короткого дубляжу українською. Деякі користувачі наголосили, що не розуміють змісту послання, а отже — відчувають себе виключеними з комунікації. Частина коментаторів заявила про бажання відписатися від співачки, підкресливши, що її кар’єра й популярність сформувалися саме завдяки українському слухачу та в українському медіапросторі.

Серед реакцій під дописом — як здивування, так і різка критика:

«Чому пишете іспанською? Іспанія про вас нічого не знає».«Нічого не зрозуміло, українською би написала».«Все? Цей профіль уже на іншу аудиторію?»«Забула, де заробляла гроші?»

Утім, частина аудиторії стала на захист співачки. Дехто вважає, що мовні претензії — перебільшені й що творчі експерименти — це право артиста.

«В Україні хочуть позбутися найкращих співачок. Настя — красуня і талановита артистка, а нашому народу все не так».«Настрій — ваша зброя, не давайте йому зламатися».

Суперечки частково торкнулися й старої критики щодо того, що Каменських раніше активно використовувала російську мову, а нині переходить на іспанську. Водночас чимало шанувальників нагадують, що співачка активно працює на латиноамериканську аудиторію, тож може звертатися різними мовами.

Попри це, допис став черговим приводом для дискусій про мову публічних персон, відповідальність артистів перед українською аудиторією та нові вектори їхньої кар’єри.

Жіноче здоров’я тривалий час залишалося темою, яка рідко виходила за межі приватних розмов, однак сьогодні ситуація суттєво змінюється. Лікарі звертають увагу на нову тенденцію: усе більше молодих жінок стикаються з проблемами, які ще нещодавно вважали характерними переважно для старшої вікової категорії. Медики пов’язують ці зміни з постійним стресом, нестабільним режимом дня, недостатнім харчуванням, перевантаженням організму та гормональними коливаннями, що все частіше виникають у молодому віці.

Фахівці виділяють кілька важливих сигналів, на які варто звернути особливу увагу. Один із найпоширеніших — хронічна втома, що не минає навіть після тривалого відпочинку. Такий стан може свідчити про анемію, дефіцит заліза, порушення роботи щитоподібної залози або інші метаболічні зрушення, що потребують діагностики.

Ще один поширений симптом — зміни менструального циклу: нерегулярність, надмірна кровотеча чи її відсутність. Такі прояви часто пов’язані з гормональним дисбалансом або гінекологічними захворюваннями, які потребують своєчасної діагностики.

Також медики звертають увагу на різкі зміни настрою, дратівливість і тривожність. За словами фахівців, це може бути пов’язано з дефіцитом вітаміну D, магнію або перевтомою нервової системи.

Окремо виділяють повторюваний біль унизу живота або в попереку. Лікарі зазначають, що такі симптоми нерідко є ознакою запальних процесів, ендометріозу чи утворення кіст.

Ще одним важливим сигналом може бути різка зміна ваги — як у більший, так і в менший бік. Часто це пов’язано з гормональними порушеннями або неправильним харчуванням, особливо під час жорстких дієт.

Медики наполягають: жінкам варто не менше разу на рік проходити комплексну перевірку, яка допомагає виявляти проблеми на ранніх стадіях. Фахівці підкреслюють, що своєчасна діагностика значно зменшує ризики розвитку хронічних захворювань.

Україна з високою ймовірністю не прийме так званий план Віткоффа, а ключові рішення у сфері національної безпеки та дипломатії відтермінуються щонайменше до весни 2026 року. Таку оцінку висловив політолог Вадим Денисенко, аналізуючи результати останніх міжнародних переговорів і внутрішню політичну динаміку. На його переконання, поточний стан дипломатичних контактів між Києвом та зовнішніми партнерами, а також незмінність позицій України та Росії щодо можливих шляхів завершення війни, не дозволяють очікувати швидких рішень чи проривів у переговорах.

Експерт наголошує, що пропонований «план Віткоффа» містить положення, які фактично суперечать українським інтересам та офіційно заявленим умовам миру. Київ неодноразово підкреслював, що поступки територіями чи відмова від курсу на повну деокупацію є неприйнятними. Саме тому документ, який передбачає компроміси такого характеру, не може бути схвалений на державному рівні. За словами Денисенка, нинішні пропозиції не тільки не наближають до завершення війни, а й створюють ризики довготривалої замороженої конфліктності, вигідної виключно російській стороні.

Денисенко зауважив, що перемир’я до Нового року можливе лише у випадку, якщо Україна погодиться на здачу Донбасу, що є ключовою вимогою Росії для початку переговорів. Такий сценарій він назвав неможливим.

Політолог переконаний, що повернення президента Володимира Зеленського після серії зустрічей зі світовими лідерами не змінить розкладу сил у середині країни. Він прогнозує, що НАБУ та САП і далі розширюватимуть коло підозрюваних у справи корупційного характеру.

При цьому частина фігурантів, попри те, що для них швидко визначають великі застави, найімовірніше піде на угоди зі слідством.

Денисенко наголосив:

«Створення і розвал коаліцій в Україні ніколи не було ідеологічним процесом. Воно завжди залежало від фінансових преференцій та гарантій недоторканності для бенефіціарів фракцій».

Саме питання недоторканності, на його думку, визначатиме майбутнє парламентських союзів.

Експерт підкреслив, що нинішня ситуація навколо плану Віткоффа нагадує переговори в Анкориджі, коли США не змогли істотно вплинути на позицію Росії.

«Тільки тиск Китаю може змінити ситуацію кардинально», — наголосив Денисенко.

Водночас він зауважив, що Україна частково втратила свою ключову моральну перевагу:

«Ми втратили ореол мученика, який захищає демократію».

За його словами, це зменшує дипломатичний ресурс країни у переговорах зі світовими лідерами.

На Запорізькому напрямку фіксується помітне загострення ситуації: російські війська скоротили дистанцію до Гуляйполя — важливого оборонного вузла, який ще у 2022 році відіграв ключову роль у стримуванні масштабної російської навали та не допустив прориву в бік Запоріжжя. Місто, що стало символом стійкості, знову опинилося в зоні підвищеної загрози через активізацію наступальних дій противника.

За оперативними даними, окупаційні підрозділи просунулися вперед на 10–12 кілометрів протягом останніх тижнів, скоротивши відстань до міста до приблизно 4–5 кілометрів. Таке зміщення лінії фронту створює додатковий тиск на українську оборону та вимагає перегляду логістичних рішень. Водночас противник, за оцінками українських військових, намагається уникати прямого штурму Гуляйполя, концентруючись на загрозі перерізання основних шляхів постачання.

На початку жовтня російські війська зав’язали важкі бої за Успенівський плацдарм на річці Янчур, і, попри опір українців, їм вдалося захопити кілька населених пунктів. Через це ЗСУ тимчасово відійшли з деяких сіл, щоб не опинитися в оточенні, і розташувалися на більш вигідних рубежах.

Аналітики зазначають, що прямий штурм Гуляйполя наразі малоймовірний. Найімовірніше, росіяни продовжать обстрілювати місто та логістичні шляхи, застосовуючи артилерію та безпілотники. Однак Гуляйполе має водну перешкоду – річку Гайчур, що ускладнює форсування для ворога.

Українське командування запевняє, що просування росіян на цьому напрямку загалом зупинено. Ситуація на Гуляйпільському, Олександрівському та Новопавлівському напрямках стабілізована, а подальше просування ворога обмежене.

До війни у місті проживало близько 16 тисяч людей, зараз залишилося лише близько 500. Наприкінці вересня 2025 року президент Володимир Зеленський надав Гуляйполю почесне звання «місто-герой».

У 2021 році бізнесмен Ярослав Костенко став власником державного підприємства, оціночна вартість якого становила приблизно 35 мільйонів гривень. Швидкість укладання договору та фактична відсутність конкурентів на аукціоні одразу викликали сумніви щодо прозорості процедури. Журналістські розслідування припустили, що приватизація могла відбуватися під неформальним контролем харківського прокурора Олександра Фільчакова, що лише підсилило резонанс довкола цієї угоди.

Комплекс держпідприємства виявився значно більшим, ніж проста адміністративна структура. До нього входили масштабні виробничі та господарські потужності: будівлі та споруди різного призначення, земельна ділянка площею понад 9 тисяч квадратних метрів, парк автомобілів і значний обсяг обладнання. Ці активи у сукупності становили цінний ресурс для можливого інвестора, а тому відсутність реальної боротьби під час приватизації стала центральною темою для критики на адресу організаторів продажу.

Історія Олександра Фільчакова також сповнена суперечностей. Ще у 2011 році його звинувачували у системному збиранні хабарів, частину з яких начебто передавали до «прокурорського фонду». Відомий випадок із підприємцем Юрієм Скрипкою, який відмовився брати участь у схемах, однак справу тихо зам’яли, а сам Фільчаков пішов на підвищення.

Під час повномасштабного вторгнення прокурор також опинився у центрі критики: разом зі скандальним колегою Ігорем Чубом він виїхав із Харкова на Закарпаття, де переховувався два тижні, а після цього довго працював дистанційно з Дніпра. Для посадовця такого рівня ця поведінка викликала великий суспільний резонанс.

Важливою деталлю є і зв’язок Фільчакова з Вадимом Слюсарєвим — впливовим харківським екс-чиновником і контрабандистом, який періодично працював на проросійські сили. Саме завдяки цим контактам, за даними журналістів, Фільчаков міг отримувати підтримку на ключових етапах своєї кар’єри.

Попри скандали, він досі працює в органах прокуратури. Його родина володіє значною нерухомістю, автопарком і бізнесами, а сам Фільчаков користувався броньованим Toyota Land Cruiser 300, відсутнім у деклараціях. Після розголосу авто зникло.

Як зазначають джерела, приватизація державних активів за участю Костенка та мовчазного сприяння Фільчакова — лише частина більшої корупційної екосистеми. Вона поєднує місцевих чиновників, силові структури й бізнесменів, які роками розподіляли бюджетні потоки та майно в регіоні.

Ця історія демонструє, наскільки тісно пов’язані правоохоронці та бізнес у Харкові, і наскільки легко державні активи можуть переходити у приватні руки без конкуренції та контролю.

Скандал із придбанням держпідприємства — не поодинокий випадок, а ознака системної проблеми, яка потребує реальних реформ — від очищення прокуратури до прозорих правил управління державними активами.

Антикорупційні розслідування останніх років висвітлили цілу низку резонансних справ, у яких фігурантами стали уродженці Харкова — від колишніх міністрів і чинних народних депутатів до керівників державних підприємств та впливових діячів енергетичного сектору. Найгучнішим ім’ям у цьому ряді стала масштабна операція НАБУ під кодовою назвою «Мідас», яка продемонструвала, наскільки глибоко корупція може проникати в систему розподілу державних фінансів.

У рамках цієї операції детективи викрили схему, що діяла роками й завдавала державному бюджету багатомільйонних збитків. До неї були залучені посадовці, відповідальні за управління стратегічними ресурсами, а також особи, які мали суттєвий вплив на ухвалення ключових фінансових рішень. Саме вихідці з Харкова опинилися серед тих, кого підозрюють у координації частини незаконних операцій, зокрема у просуванні вигідних контрактів, маніпуляціях з цінами та використанні службового становища для отримання неправомірних вигод.

Розслідувач Юрій Ніколов наголошує: Чернишов був не організатором схеми, а посередником і “касиром”, який перевозив готівку та купував елітну нерухомість у Козині для учасників оборудок. На плівках НАБУ фігурує під псевдо “Че Гевара”.

Після того, як розслідування набрало обертів, Чернишов разом із родиною виїхав за кордон, але, за даними журналістів, Зеленський особисто змусив його повернутися, щоб не погіршувати власний політичний імідж. Станом на листопад 2025 року Чернишов не має запобіжного заходу, але судові рішення очікуються найближчим часом. Слідство задокументувало передачу йому хабарів у розмірі понад 1,2 млн доларів.

Його дружина, кума першої леді Олена Зеленської, офіційно не є фігуранткою справи, однак у ЗМІ повідомлялося про обшуки на її робочому місці.

Ще один харків’янин, який опинився в центрі корупційного скандалу, — колишній ректор Харківського державного біотехнологічного університету та народний депутат Андрій Одарченко. Він був членом Комітету з питань антикорупційної політики, але сам став фігурантом гучної справи.

НАБУ затримало його у листопаді 2023 року під час передачі хабаря в еквіваленті 50 тис. доларів у криптовалюті тодішньому очільнику Держагентства відновлення Мустафі Найєму. Мета — отримати гроші на ремонт об’єктів університету з фонду ліквідації наслідків агресії.

Незважаючи на заставу в 15 млн грн, Одарченко втік із країни, вирушивши через Румунію до Угорщини. Вищий антикорупційний суд засудив його до 8 років ув’язнення, але заочно — фактично покарання він уникнув.

Ексзаступник голови Харківської облради, колишній регіонал та помічник Віталія Хомутинника Володимир Скоробагач — ще один яскравий представник “харківського списку”. Слідство вважає, що він організував злочинну групу для розкрадання електроенергії державної компанії “Укренерго” на суму понад 58 млн грн.

За версією НАБУ, електроенергія незаконно отримувалась без оплати, а далі кошти від її продажу легалізували через фіктивні підприємства. Шкода державі оцінюється у десятки мільйонів гривень, а злочин стався під час масованих російських обстрілів, коли енергосистема переживала критичний дефіцит.

Скоробагач вчасно залишив Україну та нині живе у Франції, звідки заявляє про “готовність співпрацювати зі слідством”. Справа перебуває в суді.

Окрім ключових персон, у розслідуваннях НАБУ та САП фігурують і інші уродженці Харкова:

• Сергій Волик, перший заступник гендиректора “Харківських тепломереж”, підозрюється у розкраданні коштів, виділених на відновлення після обстрілів. • Колишній керівник “Харківобленерго” Костянтин Логвиненко підозрюється у привласненні понад 12,5 млн грн та спробі заволодіння ще 120 млн грн. Разом з ним у справі проходить родич Тимура Міндіча — Леонід Міндіч. • Андрій Руденко, ексзаступник мера Терехова, заарештований у справі щодо розкрадання 5,4 млн грн на будівництві фортифікацій.

Антикорупційні розслідування, пов’язані з уродженцями Харкова, демонструють масштаб системних зловживань, що роками підточували державні ресурси. Поки тривають судові процеси, значна частина фігурантів встигає втекти з країни, що оголює ще одну проблему — недосконалу систему контролю та відповідальності.

Гучні справи можуть тягнутися роками, але саме вони визначатимуть, чи здатна країна очистити владу від корупційного впливу, який десятиліттями формувався у найвищих кабінетах.

Поки одесити занурені у скандали, пов'язані з діяльністю міського голови Геннадія Труханова, на тлі цих подій формується набагато сильніший і значно більш впливовий тандем. Голова Одеської обласної військової адміністрації (ОВА) Олег Кіпер та колишній керівник Дніпропетровської області, генерал Сергій Лисак, поступово замикають на собі ключові фінансові потоки південного регіону України. Йдеться не лише про бюджети на укриття та інфраструктурні підряди, але й про інші значущі фінансові схеми, зокрема пов’язані з активами, що потрапили під санкції.

Цей союз, хоч і неформальний, вже отримав репутацію одного з найвпливовіших центрів ухвалення рішень на південь від Києва, де обидва фігуранти мають не лише політичний, а й значний економічний вплив. Кіпер, як голова Одеської ОВА, перебуває в епіцентрі критики за свій стиль управління, що включає жорсткий ручний контроль над силовими структурами та використання адміністративних важелів для вирішення локальних проблем. Його діяльність часто розглядають через призму особистих зв'язків з бізнесом, що виводить на поверхню питання щодо прозорості витрат бюджетних коштів.

За словами місцевих депутатів та експертів, Кіпер фактично побудував власну «вертикаль» впливу. Вона охоплює тендерні комітети, керівників комунальних структур, частину суддівського корпусу та низку бізнес-груп, які працюють переважно на державних підрядах. У воєнний час така концентрація повноважень дала можливість розширити схеми, які раніше були локальними, до масштабу області.

Прихід Сергія Лисака в одеську політичну архітектуру експерти пояснюють просто: регіон потребував силового «наглядача», здатного забезпечити стабільність схем усередині вертикалі. У Дніпропетровській області Лисак уже здобув репутацію посадовця, який контролював обраних підрядників і фактично формував ринок оборонних та будівельних робіт.

На Одещині він з’явився як союзник Кіпера — і дуже швидко влився в місцеву систему. Джерела в обласних структурах стверджують: саме Лисак став ключовим комунікатором між Кіпером і підрядниками, які заходять на проєкти відбудови та будівництва укриттів. Його поява забезпечила «силове прикриття» схем і додала тандему впевненості у безкарності.

Одним із найбільших скандалів, який привів до появи дуету в медійному полі, стала історія з активами російського бізнесмена Ігоря Наумця. Після запровадження санкцій його майно мало перейти у власність держави. Натомість — відповідно до документів та матеріалів журналістських розслідувань — воно опинилося у структурах, пов’язаних із колишнім депутатом Сергієм Шапраном.

Схема виглядала класично: перереєстрація компаній, фіктивні договори, заниження вартості та судові рішення, що «очищали» активи. За інформацією джерел, частина цих операцій відбувалася за мовчазного сприяння структури Кіпера, а нові компанії, які отримували активи, надалі вели діяльність, пов’язану з російськими контрагентами. Це ставить під сумнів не лише законність, а й безпековий аспект таких оборудок.

Найбільш відчутним для мешканців області став напрям будівництва укриттів. Після повномасштабного вторгнення Одещина отримала сотні мільйонів гривень на ці потреби. Проте темпи роботи та якість об’єктів викликали все більше запитань.

Громади скаржаться на укриття, які коштують дорожче за приватні будинки, на проєкти з невиправдано великими бюджетами й на ситуації, коли завершення об’єктів затягується без видимих причин. У регіоні вже працюють кілька підрядників, які регулярно отримують великі контракти. Неформально їх пов’язують із оточенням Кіпера, хоча офіційних підтверджень немає.

Поява Лисака на цьому напрямі лише посилила підозри. За словами місцевих чиновників, саме він неформально курує частину оборонних і будівельних проєктів, забезпечуючи «потрібні рішення» на рівні силових структур.

Новий виток критики стався після оприлюднення інформації про спробу легалізувати імпорт мінеральних добрив через специфічну схему з мінімізацією податків. За даними медіа, саме Кіпер лобіював інтереси груп, які прагнули завести на ринок велику партію продукції з порушенням правил. Якщо схема буде реалізована, бюджет ризикує втратити мільярди гривень, а стратегічний сектор залишиться без контролю держави.

Цей епізод суттєво збільшив увагу до дуету Кіпер–Лисак. Антикорупційні організації вже заявляють, що мають намір передати матеріали до правоохоронних органів, хоча перспективи реального розслідування поки туманні.

Аналітики відзначають, що феномен дуету Кіпер–Лисак став можливим через слабку координацію між силовими та цивільними структурами, а також через відсутність системного контролю за регіональними витратами у воєнний час. Одещина отримує значні державні кошти, особливо на оборонні й інфраструктурні проєкти, а реальний механізм контролю за їх використанням практично відсутній.

У результаті сформувалася тіньова система ухвалення рішень, яка впливає на розподіл бюджетів, доступ до підрядів та управління стратегічними активами. І хоча публічно Кіпер і Лисак позиціонують себе як керівники, які працюють заради оборони регіону, фактична діяльність їхнього оточення викликає дедалі більше питань.

У світському середовищі з новою силою спалахнули розмови про можливе відродження культового телепроєкту «Танці з зірками». Причиною хвилі обговорень став натяк Юрія Горбунова, продюсера й телеведучого, який у мережі не лише поділився сімейними фото, а й дав зрозуміти, що на телебаченні може готуватися щось особливе. Його слова стали приводом для палкої дискусії у свіжому випуску програми #ністиданісовісті, де цю тему докладно розглянули ведучі Євген Фешак, Артур Адамов та Наталія Тур.

У розмові, що переросла у живу суперечку про актуальність танцювального формату, Євген Фешак висловив переконання, що шоу має всі шанси повернутися на екрани. Він зазначив, що за роки відсутності «Танці з зірками» не втратили своєї ценності й залишаються впізнаваним брендом, який здатен знову об’єднати глядачів навколо яскравих постановок і щирих емоцій.

Колега Фешака, ведучий Артур Адамов, також поставився до ідеї скептично. Він нагадав, що навіть шоу «Голос» свого часу довелося переносити до Польщі через неможливість організувати безпечні прямі ефіри в Україні. За його словами, формат «Танців з зірками» теж прив’язаний до живих виступів і голосування в реальному часі, що суттєво ускладнює його реалізацію в нинішніх умовах.

Натомість Наталія Тур не погодилася з найжорсткішими закидами, які лунають щодо можливого відновлення проєкту. Вона нагадала, що попри війну в Україні вже виходять гумористичні й розважальні програми, а глядачам потрібні емоційні «вікна» для відпочинку та перезавантаження. На її думку, новий сезон «Танців з зірками» міг би бути побудований на більш ліричних, чуттєвих постановках, що відображають переживання людей у воєнний час, а не просто на класичній розвазі.

У підсумку ведучі зійшлися на тому, що, якби шоу й поверталося, воно мало б отримати чітку соціальну місію. Євген Фешак зазначив, що було б правильно, якби подібні великі проєкти поєднували розвагу з суспільно важливою метою — наприклад, збором коштів на підтримку ЗСУ, допомогу пораненим, переселенцям чи дітям, які постраждали від війни.

Поки що повернення «Танців з зірками» офіційно не анонсоване, але сама поява цієї теми в публічній дискусії та натяк Горбунова свідчать: українське телебачення поступово шукає баланс між воєнною реальністю й потребою глядачів у якісному емоційному відпочинку.