Війна

2025 рік відкриває для жінок нові горизонти у професійному світі, де головними стають фінансова стабільність, гнучкий графік та швидке навчання новим компетенціям. Сучасний ринок праці стимулює розвиток у напрямках, де поєднуються технології, креативність та аналітичне мислення. Серед них виділяють п’ять ключових сфер, які формують тенденції та перспективи.

На першому місці – ІТ та технології. Тут можливості безмежні: розробка програмного забезпечення, тестування, аналітика даних, кібербезпека та UI/UX-дизайн. Важливо, що для старту в цій індустрії не обов’язково мати профільну освіту — достатньо проходження спеціалізованих курсів, онлайн-академій та інтенсивних буткемпів. Зростання цієї галузі продовжує стимулювати попит на молодих спеціалістів, а дистанційна робота дозволяє поєднувати кар’єру з особистим життям.

Медичний сектор і біотехнології демонструють стійкість попиту: телемедицина, генетичні та нейробіологічні дослідження, управління медичними системами поєднують технології з турботою про пацієнта і дають зрозумілу траєкторію кар’єрного зростання. Паралельно зростає «зелена» економіка — від відновлюваної енергетики до еко-консалтингу та управління ресурсами: ці напрями відповідають і на бізнес-запити, і на суспільний запит сталості. П’яту позицію посідає освіта та розвиток особистості — онлайн-викладання, коучинг, авторські тренінги дають гнучкий графік і можливість монетизувати експертизу.

Три тренди формують вибір професії у 2025-му: поширення дистанційної роботи, прискорена інтеграція автоматизації та ШІ, а також чіткіший запит на баланс між роботою й особистим життям. Фахівчиням радять відштовхуватися від власних інтересів, звірятися з попитом на ринку й інвестувати у короткі програми навчання та сертифікації — це дозволяє швидко підтвердити компетенції і залишатися конкурентними без довгих академічних траєкторій. Підсумок очевидний: професії майбутнього потребують не лише технічних навичок, а й емпатії, креативності та гнучкого мислення — якостей, які дедалі частіше визначають успіх у командах і продуктах.

У сучасному світі обізнаність — це не лише ознака інтелекту, але й важливий ресурс для досягнення успіху. Прогрес, технології, нові знання та інформаційні потоки постійно змінюють наше життя, і лише той, хто активно слідкує за цими змінами, може зберігати конкурентоспроможність і ефективно розв'язувати нові виклики. Це стосується як особистого розвитку, так і професійної діяльності, де здатність швидко орієнтуватися в нових умовах стає ключем до успіху.

Наша обізнаність дозволяє нам не тільки адаптуватися до змін, а й активно формувати наше майбутнє. Технологічні інновації, наукові відкриття та нові підходи до управління та комунікацій визначають, як ми працюємо, навчаємося, взаємодіємо з іншими людьми та навіть проводимо своє дозвілля. І якщо ми будемо ігнорувати ці зміни, ми ризикуємо відстати від основних тенденцій і не використати всі можливості, які вони дають.

Ключовий вузол цієї історії — фінансова компанія «Єдиний простір». Формально це звичайна небанківська фінансова установа з невеликими показниками та без публічної історії великого бізнесу. Проте саме через неї проходять платежі в застосунку «Дія», і саме вона бере комісію з кожної транзакції — у середньому від 1,5% до 2,2%, за даними журналістських розслідувань.

Власником «Єдиного простору» є Ігор Зотько. До війни ця компанія фактично не була помітною на ринку, але отримала монопольну роль у платіжній інфраструктурі державного застосунку. Сам Зотько паралельно зайшов у гральний бізнес і став співвласником структур онлайн-казино Pin-Up, а також операційним директором цього бренду.

І тут виникає ключове питання: державний застосунок, яким зобов’язані користуватися мільйони громадян, інтегрований із приватною платіжною компанією, пов’язаною з онлайн-гемблінгом. Саме Pin-Up, за твердженнями розслідувачів, має ланцюжки власності, де фігурують російські бенефіціари, які після 2022 року формально вийшли з українських юросіб, але зберегли вплив через офшори та підставних власників. Тобто гроші, які рухаються навколо державного сервісу, перетинаються з гральними потоками, що мають російський слід.

Ще один гравець — FavBet. Компанію неодноразово пов’язували з використанням альтернативних платіжних маршрутів, зокрема сервісів на кшталт «Даймонд Пей», через які кошти виводять за кордон, у тому числі через підставні юрособи і «благодійні» фонди. У схемі фігурують також українські банки, які проводять транзакції під виглядом звичайних легальних виплат. За логікою критиків Міністерства цифрової трансформації, це не просто «фінтех-екосистема», а відпрацьований механізм перекачування грошей за межі України. Ці ж потоки, за даними джерел, можуть заходити в режим податкових пільг як «інноваційні» або «цифрові послуги».

Окрема історія — Cosmolot / Cosmobet. Це одна з найпотужніших гральних імперій в Україні, яку пов’язують із громадянином РФ Сергієм Токарєвим. Саме структурам, пов’язаним із Cosmolot/Cosmobet, правоохоронці інкримінують ухилення від сплати податків на суму понад 1 млрд грн (оцінки коливаються в районі 1,15–1,2 млрд грн). Частину коштів компаній, пов’язаних із цим брендом, слідство вважало предметом арешту на сотні мільйонів гривень.

Сам Токарєв, за даними відкритих джерел, збудував свій легальний статус в Україні через структури у сфері IT та інвестицій. Він вийшов у режим «Дія.City» — це спеціальний правовий і податковий режим для IT-компаній, який курує саме Мінцифри. Паралельно він асоціюється з фондами та проєктами в українській технологічній екосистемі (зокрема з інвестфондом Roosh), що дають йому репутацію «ІТ-інвестора», а не власника онлайн-казино з російським бекграундом. Саме завдяки цьому, як стверджують критики, гральний капітал з російським корінням отримав доступ до податкових пільг у статусі «інноваційного бізнесу», замість того щоб сплачувати повні ставки та поповнювати бюджет. Оцінка втрат держави від таких схем — щонайменше 1,2 млрд грн.

Фактично ми бачимо таку конструкцію.Перше: «Дія» переходить від статусу суто держсервісу до статусу платформи з монетизацією, маркетплейсу, де приватні структури отримують доступ до мільйонної аудиторії та критичної інфраструктури платежів. Це прямо підтверджував сам Федоров, коли говорив, що «Дія» стає комерційним сервісом, який з часом можуть навіть вивести в окрему компанію, а далі — до IPO.

Друге: ключовими бенефіціарами на цьому стику «держава — платформа — платежі» опиняються компанії, пов’язані з гральним бізнесом, включно з Pin-Up та Cosmolot/Cosmobet. Частина цих структур має російське походження або менеджмент, який до 2022 року працював на ринок РФ, і далі залишається у схемах через офшори.

Третє: режим «Дія.City», створений і просунутий командою Федорова, на практиці стає не лише «податковим раєм для українського IT», а й легальним коридором для дуже великих грошей, які традиційно асоціюються не з державними сервісами, а з казино й азартними іграми. Саме тут з’являються питання — хто реально виграє від цифрової реформи: бюджет чи приватні групи з офшорними «дахами» і російськими слідами?

На цьому фоні особистий імідж Федорова — яскраві презентації, анонси «економії 184 мільярдів», а поруч публічна демонстрація розкішного стилю життя його дружини — виглядає не просто як приватна історія сім’ї високопосадовця.

Це виглядає як вітрина, за якою працює система доступу до грошей, що йдуть через «цифрову державу», але контролюються не державою.

Ключовий ризик цієї історії — не тільки моральний, а й безпековий.Якщо компанії, пов’язані з російським капіталом або людьми з російським бекграундом, заходять у критичну цифрову інфраструктуру та платіжні шлюзи державних сервісів, це означає не лише виведення грошей, а й доступ до масивів даних і транзакцій. Тобто в руках приватних посередників опиняється фінансова кровоносна система «держави у смартфоні».

Війна між Україною та Російською Федерацією, що триває вже понад півтора року, далеко не наближається до свого завершення. Наразі не існує ані чітких умов для замороження конфлікту, ані видимих шансів на мирний процес, який би мав зрозумілу структуру і кінцеву мету. Георгій Тука, колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації та ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій, у своїй колонці для «Главред» підкреслює, що, на жаль, війна може тривати ще довго — не один рік. Більше того, існує серйозний ризик розширення бойових дій за межі України, що ще більше ускладнить ситуацію в регіоні та світі в цілому.

За словами експерта, наразі відсутні основні передумови для швидкого завершення війни, зокрема політична воля Росії до переговорів та реалістичні перспективи для припинення вогню. З огляду на це, Георгій Тука називає два можливі сценарії, які можуть призвести до закінчення конфлікту. Перший з них — це військова перемога однієї зі сторін, що наразі виглядає малоймовірно через складність та масштабність військових операцій. Другий сценарій — мирні переговори, однак цей процес потребує значних змін на міжнародній арені та суттєвих компромісів з обох сторін, чого також поки що не видно.

або Володимир Путін досягне поставлених цілей і зупинить війну,

або одна зі сторін — Україна чи Росія — зазнає виснаження і змушена буде капітулювати.

Однак на даний момент, за словами Туки, жоден із цих сценаріїв не має задовільної підтвердженої перспективи.

«Тому війна триватиме ще довго — не рік і не два. Ба більше, вона може розширюватися, і цілком імовірні два варіанти: у неї можуть бути втягнуті інші країни, а бойові дії можуть вийти за межі України та перекинутися на територію інших держав», — підсумував він.

Тука попереджає, що конфлікт може не лише залишатися виснажливим для обох сторін, але й еволюціонувати в ширший регіональний або міжнародний. Це означає, що Україна повинна готуватися не просто до оборони, а до довготривалої війни з непередбачуваною географією.

Водночас він зауважує: без зміни балансу сил, без значного тиску на російську сторону чи виснаження сторін — завершення на вигідних для України умовах поки не видно. Отже, стратегічна мета має виходити за рамки очікування одного чи двох років.

Експерт закликає до реалістичної оцінки ситуації: не чекати раптового миру, не розраховувати на замороження, і готуватися до нових викликів. Це стосується і військової, і дипломатичної, і гуманітарної складової.

Людство століттями прагне знайти формулу довгого життя: від генетичних досліджень до суперфудів і новітніх нанотехнологій. Проте останні дослідження вказують на несподіваного, але надзвичайно впливового ворога — стрес. Аналізуючи життя людей, які дожили до 100 років і більше, вчені та сучасні системи штучного інтелекту дійшли висновку, що саме хронічний стрес найчастіше скорочує тривалість життя, незалежно від харчування чи фізичної активності.

Стрес у сучасному світі часто непомітний: щоденні турботи, робочі навантаження, інформаційне перевантаження — все це накопичується у нашому організмі й поступово руйнує фізичне та психічне здоров’я. У людей, які дожили до глибокої старості, помітно менше психологічного тиску в повсякденному житті, а способи управління емоціями та відновлення нервової системи стають ключовими факторами довголіття.

Згідно з даними Національної служби охорони здоров’я Великої Британії, постійне напруження викликає головний біль, біль у грудях, проблеми з травленням, прискорене серцебиття та запаморочення. Якщо організм перебуває у стані «тривоги» тривалий час, це виснажує нервову систему й порушує роботу внутрішніх органів.

Нідерландські вчені ще у 2010 році довели, що підвищений рівень гормону стресу — кортизолу — напряму пов’язаний із ризиком серцево-судинних захворювань. А саме вони залишаються головною причиною смертності у світі.

Доказом може слугувати історія Жанни Кальман — француженки, яка прожила 122 роки та 164 дні. Вона не дотримувалася сучасних «здорових» трендів: курила, пила вино, обожнювала шоколад. Проте її життя було спокійним, розміреним і без надмірного стресу. Матеріальний добробут і позитивне ставлення до світу дали їй те, чого не здатні замінити жодні добавки — внутрішній спокій.

Шведські дослідники дійшли висновку, що люди, які доживають до 100 років і більше, не просто ефективно лікують хвороби — вони вміють уникати їх появи. Довгожителі рідше страждають від інфарктів та інсультів, а також мають стабільні показники тиску й холестерину. Це свідчить про «специфічну модель старіння» — повільну, гармонійну, без стресових вибухів і нервових коливань.

У «блакитних зонах» — регіонах із найбільшою концентрацією довгожителів — люди мають спільні риси: помірна фізична активність, просте харчування, соціальні зв’язки й низький рівень стресу. Саме комбінація цих чинників дозволяє доживати до 90, 100 і більше років без серйозних хвороб.

Отже, якщо ви хочете жити довше, почніть не з дієт чи добавок, а з усунення стресу. Спокійний розум — найкращий інвестиційний фонд для довгого життя.

У Одеській області правоохоронці розпочали кримінальне провадження стосовно 46-річного одесита, який, працюючи в юридичній фірмі, обдурив кількох військовослужбовців. Чоловік створив шахрайську схему, маскуючи свої незаконні дії під надання юридичних послуг. За інформацією обласної прокуратури, підозрюваний переконував бійців підписувати договори на оформлення документів для отримання відпускних та лікарняних виплат. Однак, згідно з даними слідства, жодних послуг насправді не надавалось.

Підозрюваний спочатку завоював довіру військовослужбовців, пропонуючи допомогу у вирішенні важливих фінансових питань. Після цього він надсилав потерпілим реквізити банківських карток через месенджери, змушуючи їх переказувати кошти нібито за супровід документів. За словами слідчих, ці гроші чоловік привласнював, не виконуючи жодних обіцянок.

Встановлено щонайменше вісьмох потерпілих військових; орієнтовна сума збитків — близько 138 тисяч гривень. Правоохоронці ідентифікують інших можливих жертв схеми.

Слідчі дії тривають; остаточну правову кваліфікацію та міру запобіжного заходу визначатиме суд.

Голова Вищої ради правосуддя (ВРП) Григорій Усик опинився у центрі резонансного скандалу, який обговорюють у юридичних колах та медіа. За даними Офісу очищення судової системи, посадовець нібито сприяє своєму сину Максиму Усику у спробі отримати суддівську посаду. Ця інформація викликала серйозне занепокоєння серед експертів з етики та антикорупційних організацій, оскільки конфлікт інтересів у такому випадку є очевидним.

Максим Усик, народжений 1986 року, розпочав професійну кар’єру у прокуратурі Дарницького району Києва. Там він три роки працював помічником прокурора, після чого протягом короткого періоду обіймав посаду прокурора. Згодом він перейшов у приватний сектор, де працював у кількох адвокатських об’єднаннях, серед яких “Александров і партнери”, “МГМ Лоу Груп” та “Дерев’янчук, Макаренко та партнери”. У цих компаніях він здобував досвід у представництві клієнтів, консультуванні та веденні юридичних справ, що, на думку деяких спостерігачів, могло б підготувати його до суддівської діяльності.

З початком мобілізації Усик-молодший влаштувався юрисконсультом до військової частини 3078 Національної гвардії України. Його посадовий оклад становить близько 20 тисяч гривень. Саме це рішення викликало підозри у громадськості: родину з двома дітьми на таку суму утримати складно, тож працевлаштування могло бути лише прикриттям для уникнення мобілізації.

За інформацією з неофіційних джерел, саме Григорій Усик міг посприяти тому, щоб його син отримав посаду у Нацгвардії, не потрапивши на передову. Таким чином, молодий юрист нібито отримав статус військовослужбовця без ризику опинитися на фронті.

Військова частина 3078, де працює Максим Усик, займається переважно господарською діяльністю — закупівлею консервів, овочів та інших продуктів для підрозділів Нацгвардії. Усик-молодший, за наявними даними, виконує юридичну роботу, готуючи претензії та позови про стягнення неустойок із постачальників.

Попри скромну офіційну зарплату, кар’єрні амбіції сина голови ВРП не обмежуються Нацгвардією. За інформацією антикорупційних активістів, він активно готується подати документи на конкурс до суддівського корпусу, користуючись підтримкою батька, який має ключовий вплив у системі правосуддя.

Якщо ці підозри підтвердяться, історія з “ухилянням” може перетворитися на ще один тест для прозорості судової реформи та незалежності Вищої ради правосуддя.

У місті Еспоо, що у Фінляндії, стався випадок, який викликав обурення серед української громади та привернув увагу ЗМІ. На уроці музики 11-річну ученицю українського походження змусили виконувати російську пісню «Калінка», відому своєю асоціацією з хором Червоної армії та символікою російської військової історії. Про інцидент повідомила національна телерадіокомпанія Yle.

Мати дівчинки, Ірина Горкун-Сілен, розповіла, що інцидент стався у школі Storängen. За її словами, того дня у рамках уроку музики діти знайомилися з елементами російської культури, і вчителька запропонувала всім учням заспівати «Калінку». Для української дитини така вимога виявилася емоційно важкою та неприємною, враховуючи сучасний контекст війни в Україні та її особисте ставлення до символіки, пов’язаної з агресором.

Ніколь відмовилася, пояснивши, що вона українка і не хоче співати російською. У відповідь педагог сказала, що «у школі про війну не говорять». За словами матері, дівчинка зрозуміла, що отримає погану оцінку, якщо відмовиться, тому була змушена співати, хоча це її глибоко образило.

Директорка школи Елінор Гелльман заявила, що навчальний заклад «вітає всіх дітей незалежно від походження» і дотримується державної навчальної програми. Вона наголосила, що на уроках мистецтва діти знайомляться з різними культурами, а завдання обираються педагогічно обґрунтовано.

Однак у Національному управлінні освіти Фінляндії визнали, що в умовах війни певний навчальний контент може викликати сильні емоції. Юристка управління Хейді Руонала наголосила, що вчитель у таких випадках повинен проявити гнучкість і надати дитині альтернативне завдання.

Голова Товариства українців у Фінляндії Василь Гуцул заявив, що цей випадок порушує важливе питання: чи доречно нині популяризувати російську культуру в школах. Він додав, що проблема значно глибша — адже багато державних послуг для українських біженців у Фінляндії досі надаються російською мовою.

Міністерство освіти Фінляндії поки не прокоментувало інцидент, але українська громада закликає переглянути навчальні підходи, щоб уникати ситуацій, які можуть травмувати дітей, що втекли від війни.