Через що президент Зеленський звільнив генпрокурора Костіна?

Детектив Львівського Бюро економічної безпеки Сергій Шиндерук опинився в центрі скандалу через покупку квартири у Львові, фінансування якої викликає численні питання. За інформацією, що з’явилася в медіа, Шиндерук придбав житло на суму майже 3,9 мільйона гривень, з яких понад 1,9 мільйона гривень було оплачено за рахунок подарунків від родичок.

Шиндерук працює в Бюро економічної безпеки з 2023 року, однак його кар'єра в правоохоронних органах почалась значно раніше — до цього він багато років був слідчим поліції в Рівненській області. У жовтні 2024 року детектив став власником квартири площею 62 квадратних метри у Львові. Частину коштів для покупки він отримав через іпотечний кредит за програмою «єОселя» на суму 2 мільйони гривень, однак залишок, а саме 1,9 мільйона гривень, був отриманий від родичок як подарунки.

До придбання власного житла Шиндерук орендував квартиру у Львові, однак витрати на оренду не зазначив у декларації. Дружина та двоє дітей із 2016 року проживають у будинку площею 216,7 кв. м у селі Грем’яче Рівненської області, який належить Ларисі Іванівні Шиндерук. На неї також оформлена земельна ділянка під будинком. Вартість цієї нерухомості Сергій Шиндерук у декларації не вказав.

У 2024 році посадовець також придбав старий автомобіль FORD MONDEO 2012 року за 157 тис. грн, хоча ринкова ціна машини становить близько 350 тис. грн. За минулий рік він отримав зарплату в БЕБ у розмірі 769 тис. грн та 7 тис. грн компенсації частини процентної ставки за кредитом “єОселя”. Крім цього, додаткові доходи у вигляді грошових подарунків від родичок склали 2,1 млн грн.

На рахунках у банках детектив має майже 15 тис. грн, а в готівці – понад 9 тис. доларів, загальна сума заощаджень – близько 400 тис. грн. Доходи дружини Маргарити Шиндерук обмежуються соціальними виплатами у розмірі 10 320 грн за догляд за дитиною до трьох років.

Львів, одне з найстаріших і найкрасивіших міст України, не перестає дивувати своїми культурними та архітектурними багатствами. Це місто є справжнім центром історії, де кожна вуличка та будівля розповідають свою унікальну історію, але водночас Львів активно розвивається, зберігаючи баланс між традиціями та сучасними тенденціями. Сьогодні Львів — це не лише туристична мекка, але й важливий центр інновацій, креативних індустрій та стартапів.

Місто славиться своїми архітектурними пам'ятками, серед яких собори, площі та стародавні замки, які стали частиною світової спадщини. Вулиця Середньовіччя, площа Ринок, львівська опера — це лише мала частина того, що приваблює мільйони туристів з усього світу. Однак Львів — це не лише старовинні будівлі, а й інноваційне середовище, яке активно розвивається.

Лабораторна експертиза підтвердила наявність західного квіткового трипса (Frankliniella occidentalis Perg.) — одного з найбільш небезпечних карантинних шкідників рослин. Цей вид має обмежене поширення на території України та перебуває під постійним контролем фітосанітарних органів.

Фахівці зазначають, що західний квітковий трипс уражає понад 200 видів культурних і декоративних рослин, пошкоджує листя, квіти та плоди, а також є переносником небезпечних вірусних захворювань. Його поширення могло б спричинити суттєві втрати врожаю, зростання витрат аграріїв на захист рослин та негативно вплинути на експортні можливості України.

Заражену продукцію було повністю знищено шляхом спалювання відповідно до вимог чинного законодавства. У Держпродспоживслужбі наголошують, що жодної загрози для споживачів не виникло, оскільки вантаж не потрапив у вільний обіг на території України.

В Одесі набирає обертів публічне обговорення способу життя Дар’ї Кочуріної — дружини посадовця податкової служби Дмитра Хандусенка. Особливу увагу містян і медіа привернув автомобіль Bentley Continental GT, яким користується жінка. Орієнтовна вартість такого авто сягає близько 400 тисяч доларів, що виглядає непропорційно до задекларованих доходів державного службовця.

Шлюб Дмитра Хандусенка з Дар’єю Кочуріною було укладено 18 грудня 2024 року. Дружина податківця позиціонує себе як бізнес-леді та є власницею бренду одягу Lior. Саме підприємницька діяльність жінки, згідно з деклараційними даними, стала ключовим джерелом доходів сім’ї. Зокрема, значну суму принесла операція з продажу майнових прав бренду «Ліор Україна» підприємниці Ірині Гречці. В результаті цієї угоди Дар’я Кочуріна отримала понад 4,1 мільйона гривень.

Згідно з поясненнями, Bentley належить колишньому чоловіку Дар’ї, який повернув автомобіль після розлучення. Також жінка пояснила питання боргів та переписку нерухомості через угоди з Іриною Гречкою.

Історія доходів Дмитра Хандусенка демонструє стрімкий ріст фінансового стану. Ще 10 років тому податківець мав лише Toyota Avalon та скромну зарплату, а з 2021 року доходи різко зросли завдяки подарункам від родини, продажу майна та підприємницькій діяльності. Хандусенко заснував кілька ТОВ, отримав значні кошти від продажу криптоактивів і нерухомості.

Нині родина має широкий автопарк, включно з Lexus RX350 та новим Range Rover, оформленим у лізинг через фірму батька, а нерухомість податківця охоплює квартири та земельні ділянки в Одесі та передмістях. Фінансові операції та активи родини демонструють різке збільшення статків за останні роки та значне зростання матеріальної забезпеченості Дар’ї Кочуріної порівняно з чоловіком.

Різдво Христове посідає особливе місце у християнському календарі та щороку об’єднує мільйони людей по всьому світу. 25 грудня 2025 року це велике свято відзначають віряни як західного, так і східного обрядів, вшановуючи народження Ісуса Христа — подію, що стала символом любові, миру та спасіння. Для багатьох Різдво асоціюється не лише з релігійним змістом, а й із глибоким відчуттям родинної єдності, тепла й віри в краще майбутнє.

Шлях до Різдва розпочинається задовго до святкового дня і проходить через Різдвяний піст, який триває сорок днів. У цей період віряни прагнуть зосередитися на внутрішньому очищенні, відмові від надмірностей, щирій молитві та добрих справах. Піст сприймається не лише як обмеження в їжі, а передусім як час духовної праці над собою, переосмислення цінностей і вчинків.

Святвечір вважається одним із найважливіших днів у різдвяному циклі. За традицією, за стіл сідають лише після появи на небі першої зірки, яка символізує Віфлеємську зірку. На столі має бути 12 пісних страв — за кількістю апостолів. Головними серед них є кутя та узвар. Вечерю розпочинають із молитви, а господар дому благословляє родину.

Особливе місце в оселі займає дідух — сніп із колосся, який символізує добробут, урожай і пам’ять про предків. Його встановлюють у кутку кімнати як оберіг для дому.

У день Різдва, 25 грудня, віряни відвідують святкові богослужіння, вітають одне одного словами «Христос народився!» — «Славімо його!». Після цього починаються різдвяні обходи з колядками. Діти та молодь ходять від хати до хати з різдвяною зіркою, співаючи колядки та бажаючи господарям миру, здоров’я й достатку.

Окремою частиною різдвяних традицій є народні ворожіння, які здавна були особливо популярними серед молоді. Найчастіше ворожили на долю, кохання та майбутній шлюб. Для цього використовували предмети побуту, сни, обряди з чобітком чи водою. Хоча церква не схвалює такі звичаї, вони залишаються частиною народної культури.

Різдво Христове — це не лише свято обрядів і традицій, а й час зупинитися, провести його з близькими, подарувати тепло, підтримку та віру в краще майбутнє.

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання, під час якого розглядалося питання обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. Слідчі органи підозрюють його в участі у складних тіньових механізмах, пов’язаних з управлінням неофіційними фінансовими та організаційними процесами. За матеріалами справи, Миронюк діяв не самостійно, а у взаємодії з Дмитром Басовим, який, за версією правоохоронців, був його ключовим партнером.

Сторона обвинувачення наполягала на тому, що підозрювані фактично контролювали низку прихованих схем у складі певних структур, використовуючи службові зв’язки та вплив на ухвалення рішень. За даними слідства, ці дії могли завдати значних збитків державним інтересам і створити умови для системних корупційних зловживань. Саме цим аргументувалася необхідність суворого запобіжного заходу, який би унеможливив тиск на свідків або знищення доказів.

Журналістська перевірка підтвердила, що Ігор Миронюк справді має бізнес-інтереси у Словаччині. Перший бізнес він започаткував ще у 2008 році разом із тодішньою дружиною Оленою та сином Артуром. Родина володіла частками у компанії SU-CONSULTING s.r.o., яка працювала у сфері реклами. У 2014 році цей бізнес було продано.

Після цього Миронюк залишився співвласником та виконавчим директором іншої словацької компанії — UKRCI s.r.o., заснованої у 2014 році. Формально фірма займається неспеціалізованою оптовою торгівлею, однак її фінансові показники виглядають скромними: за 2024 рік дохід компанії склав трохи більше ніж дві тисячі євро. Раніше часткою у цьому бізнесі володіла Олена Миронюк, однак у липні 2025 року вона, ймовірно, передала її сину Артуру.

У червні 2025 року колишня дружина Миронюка придбала ще одну компанію у Словаччині — Management alternative technologies s.r.o., яка спеціалізується, зокрема, на роздрібній торгівлі. Номінальний розмір її внеску становив 5 тисяч євро. Фінансові результати діяльності цієї фірми на момент публікації у відкритих реєстрах відсутні.

Втім, родину Миронюка зі Словаччиною пов’язує не лише бізнес, а й нерухомість. У 2014 році його син Артур придбав квартиру на 22-му поверсі багатоповерхового житлового комплексу неподалік від центру Братислави, на вулиці Байкальській.

Крім того, влітку 2023 року колишня дружина Миронюка стала власницею приватного будинку у передмісті Братислави — місті Шаморін. Нерухомість розташована за десять хвилин пішки від Дунаю та приблизно за двадцять хвилин їзди автомобілем до центру столиці Словаччини. У кадастрових документах зазначено, що будинок придбано без залучення кредитних коштів. Сума угоди не розкривається, однак, за відкритими оголошеннями, вартість подібних будинків у цьому районі сягає близько пів мільйона євро.

Таким чином, дані про бізнес та нерухомість у Словаччині корелюють із заявами сторони обвинувачення у справі Миронюка. Наявність закордонних активів і тісних сімейних зв’язків за межами України може мати значення при оцінці ризиків у кримінальному провадженні, зокрема щодо можливого переховування від слідства.

Внутрішньо переміщені особи в Україні дедалі частіше опиняються перед болісним вибором — залишатися в умовно безпечних тилових регіонах без стабільних доходів або повертатися до прифронтових територій, де ризики для життя залишаються високими. У звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини за період з 1 червня по 30 листопада 2025 року наголошується, що саме фінансова неспроможність стає ключовим чинником таких рішень. Обмежені заощадження, високі ціни на оренду житла та нестача робочих місць у приймаючих громадах поступово вичерпують можливості для проживання в тилу.

У документі також зазначається, що за вказаний період понад 130 тисяч людей залишили прифронтові території, однак значна частина з них згодом була змушена повернутися назад. Причинами називають припинення або зменшення соціальних виплат, труднощі з доступом до медичних і освітніх послуг, а також дискримінацію на ринку праці. Для багатьох сімей витрати на житло в безпечніших регіонах перевищують будь-які можливі доходи, що робить довготривале переміщення практично неможливим.

У звіті наголошується, що чинна система розселення переселенців не пропонує довгострокових рішень. Тимчасові механізми підтримки не здатні забезпечити стабільні умови проживання, а доступ до житла для тривалого перебування залишається обмеженим. Також підкреслюється, що не всі транзитні центри були доступними для людей, які потребували негайного прихистку.

Окрему проблему становить гостра нестача доступного житла, придатного для тривалого проживання. Особливо складною ситуація є для літніх людей та осіб з інвалідністю. Неурядові організації, залучені до евакуації та розміщення переселенців, повідомляють про хронічну нестачу фінансування та труднощі з пошуком відповідних житлових приміщень для цих категорій населення.

У підсумку, як зазначається у доповіді ООН, частина внутрішньо переміщених осіб розглядає можливість повернення або вже повернулася до небезпечних прифронтових районів через відсутність засобів до існування в тилу. Це відбувається попри триваючі бойові дії та загрозу життю, що свідчить про глибину соціально-економічної кризи, з якою стикаються українські переселенці.

Громадська рада доброчесності оприлюднила рекомендацію щодо кандидатури судді Хаджибейського районного суду Одеси Дмитра Роїка, порадивши Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (ВККСУ) не розглядати його на посаду в апеляційному суді. Основна причина – невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, встановленим для претендентів на вищі судові посади.

Згідно з висновком ГРД, суддя подавав недостовірну інформацію у власних деклараціях. Вказана ним вартість майна значно відрізнялася від реальної ціни придбання та не відповідала доходам кандидата й членів його родини. Особливо увагу привернула квартира площею 125,3 кв.м, де Роїк проживає з 2015 року. Формально житло належало його бабусі, яка померла у 2017 році, проте суддя продовжував зазначати його у власних деклараціях як своє, не відображаючи реального стану володіння майном.

Також викликали сумніви придбання автомобілів INFINITI QX50 та QX60 дружиною та матір’ю судді, оскільки джерела коштів на їх покупку не були підтверджені.

Крім того, кандидат ухвалював судові рішення поза робочим часом та систематично порушував строки розгляду справ у період 2012–2022 років. У деклараціях за 2017–2019 роки він вказував право користування дружиною нежитловим приміщенням площею 185,3 кв.м без доходів для сплати оренди.

ГРД також зазначає, що раніше рішення Вищої ради правосуддя залишило без розгляду попереднє рішення ВККСУ про звільнення Роїка за порушення присяги.

Козацькі гетьмани XVII–XVIII століть залишили по собі спадщину, що виходить далеко за межі військових перемог і героїчних походів. Політичне життя тогочасної України було складною й небезпечною грою, де боротьба за владу часто набувала форм, які більше нагадують драматичний трилер, ніж спокійний перебіг історичних подій. Як зазначає історик Кирило Галушко, зрада в середовищі козацької старшини нерідко сприймалася не як моральне падіння, а як інструмент політичного виживання.

Гетьманська влада від самого початку існувала в умовах постійної нестабільності. Обрання нового очільника Війська Запорозького рідко означало завершення боротьби — швидше, воно ставало стартом нової фази протистояння. Старшина могла змінювати політичні орієнтири залежно від балансу сил, підтримуючи то одного, то іншого претендента. У результаті палацові перевороти, усунення гетьманів і спроби силового перерозподілу влади були майже нормою політичного життя.

Так, після Гадяцької угоди 1658 року Іван Виговський зіткнувся зі змовою старшини, яка звинувачувала його у служінні полякам. У 1664 році він був позбавлений булави, заарештований і страчений пострілом у Махнові за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, пішов на прямі васальні відносини з Москвою, але загинув під час зустрічі з Петром Дорошенком, гетьманом Правобережжя, у 1668 році. Його вбивство мало елемент внутрішньої змови та ймовірної участі московських агентів.

У 1687 році відбувся перший український «двірцевий переворот» — гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської змови на користь Івана Мазепи. Після цього Самойловича заслали до Сибіру, а Мазепа укріпив свій політичний авторитет, демонструючи слухняність Москві.

XVIII століття принесло нові політичні інтриги: таємні отруєння, вбивства в старшинських родах, операції московських агентів, суперництво між полковниками та загадкові смерті церковних діячів, які виступали проти централізації. Російська влада застосовувала масштабні інформаційно-психологічні кампанії проти гетьмана Мазепи, використовуючи фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини.

Історія Гетьманщини демонструє, що сила була не завжди ключовим фактором, а інтриги, змови та зовнішній тиск відігравали вирішальну роль. Ці уроки залишаються актуальними і сьогодні, коли Україна знову стикається з тиском зовнішніх сил.

Короткі довідки про гетьманів:

Іван Виговський (1657–1659) – автор Гадяцької угоди, страчений у 1664 році.

Іван Брюховецький (1663–1668) – гетьман Лівобережної України, убитий за політичними мотивами.

Петро Дорошенко (1665–1676) – гетьман Правобережної України, прагнув об’єднати Україну.

Іван Самойлович (1672–1687) – гетьман Лівобережної України, усунутий у змові старшини.

Іван Мазепа (1687–1708) – відомий гетьман, став жертвою дискредитаційної кампанії з боку Москви.