Через що президент Зеленський звільнив генпрокурора Костіна?

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.

Ідея тижневого енергетичного перемир’я, озвучена Володимиром Путіним, не виглядає проявом сили чи стратегічної впевненості. Таку інтерпретацію запропонував оглядач британського видання The Telegraph Хеміш де Бретон-Гордон — колишній офіцер регулярної армії Великої Британії. На його думку, ця ініціатива радше свідчить про гостру потребу Москви виграти час, аби стабілізувати ситуацію для війська, яке дедалі відчутніше втрачає боєздатність.

Аналітик звертає увагу на сукупність факторів, що вказують на системну кризу російських збройних сил. Виснаження особового складу, проблеми з логістикою та нестача підготовлених резервів змушують Кремль вдаватися до нестандартних і ризикованих кроків. Серед них — залучення іноземних контингентів, пошук «живої сили» за межами країни та активізація вербування найманців у різних регіонах світу.

Окреме занепокоєння, зазначає оглядач, викликають повідомлення про повернення на фронт поранених ув’язнених, зокрема тих, хто втратив кінцівки. Частині з них навіть не надали протезів — їх, за наявною інформацією, змушують повертатися до бойових дій на милицях, щоб компенсувати гостру нестачу особового складу.

На думку Бретон-Гордона, дії російської влади демонструють дві ключові тенденції.

По-перше, російська армія стрімко втрачає боєздатність. Незалежні оцінки свідчать, що темпи просування російських військ є повільнішими, ніж у окопних армій Першої світової війни, при цьому людські втрати мають співмірний масштаб. За останні два роки Росія захопила трохи більше одного відсотка території України, втративши понад 500 тисяч осіб убитими та пораненими. Щоденні втрати, за оцінками, сягають близько тисячі військових.

Оглядач називає це класичною війною на виснаження, де поранених солдатів використовують як витратний матеріал, розраховуючи на те, що в України рано чи пізно закінчаться боєприпаси. Він наголошує, що такий сценарій можливий лише в разі, якщо Захід дозволить цьому статися.

По-друге, ситуація свідчить про повне зневаження Кремля до власного населення. Поки пересічні росіяни потерпають від високої інфляції та стрімкого зростання відсоткових ставок, держава спрямовує залишки ресурсів на виробництво ракет і безпілотників для атак на українські міста.

За словами Бретон-Гордона, для російського керівництва армія є лише витратним ресурсом. Ув’язнені та іноземні найманці, підкреслює він, коштують для Кремля ще менше, ніж мобілізовані громадяни.

Водночас оглядач вважає, що саме нинішній момент може стати реальним важелем впливу на Москву. Якщо оцінка стану російської армії є точною, навіть відносно невелике збільшення західної військової підтримки здатне суттєво змінити хід війни на користь України.

Бретон-Гордон наголошує, що Україна має вести переговори виключно з позиції сили, а не йти на поступки заради політичних фантазій Москви. На його думку, у момент, коли у Путіна швидко вичерпується людський ресурс, саме жорсткий міжнародний тиск може змусити Кремль піти на реальні кроки до завершення війни.

В Одесі виявлено діяльність великого злочинного угруповання, яке систематично займається обкраданням громадян України, країн Європейського Союзу та Азії. Організація функціонує через розгалужену мережу колл-центрів, використовуючи при цьому легальні бізнес-локації як прикриття. За наявною інформацією, структура працює роками і діє відкрито, не намагаючись приховати свої операції від сторонніх очей.

Основною базою злочинців став бізнес-центр «Ольвія», розташований на провулку Івана Луценка, 21/23, де вони займають чотири поверхи одночасно. Звідси координуються численні кол-центри, які контактують з потенційними жертвами, використовуючи психологічний тиск, обманні схеми та маніпуляції. Часто шахраї маскують дзвінки під офіційні установи або відомі компанії, щоб викликати довіру у людей та виманювати від них гроші чи персональні дані.

За попередніми оцінками, штат угруповання налічує близько трьохсот операторів. Вони працюють за заздалегідь підготовленими сценаріями соціальної інженерії, виманюючи у жертв реквізити банківських карток або залучаючи їх до фіктивних інвестиційних проєктів. Потерпілим обіцяють швидкий прибуток, доступ до «ексклюзивних платформ» або «повернення втрачених коштів», після чого гроші безповоротно зникають.

Окрім класичного шахрайства, частина структури виконує функції з генерації та перепродажу трафіку для інших злочинних мереж. За принципом так званого MediaCraft створюються потоки потенційних жертв, які надалі передаються іншим колл-центрам, у тому числі пов’язаним зі структурами на території Російської Федерації. Це означає, що діяльність одеських шахраїв має не лише кримінальний, а й безпековий вимір, оскільки частина коштів опосередковано може фінансувати економіку країни-агресора через використання російських платіжних систем.

Викрадені гроші легалізуються через багаторівневі фінансові схеми. Задіяні дроп-сервіси, підставні фізичні особи, фіктивні рахунки, після чого кошти конвертуються у криптовалюту. За оцінками джерел, сукупний дохід лише цієї мережі становить від 400 до 800 тисяч доларів США щомісяця.

При цьому діяльність угруповання відбувається практично відкрито, що породжує серйозні підозри щодо можливої протекції з боку окремих посадових осіб правоохоронних органів в Одеській області. Йдеться про потенційну бездіяльність або сприяння з боку підрозділів Національної поліції, Управління стратегічних розслідувань та Служби безпеки України на регіональному рівні.

Попри задокументовані в попередні роки факти, численні обшуки та вилучення сотень одиниць комп’ютерної техніки, кримінальні провадження за статтями про шахрайство фактично заморожені. Станом на червень 2025 року жодній особі не було повідомлено про підозру. Така ситуація виглядає як свідоме затягування розслідувань і демонструє системну неспроможність або небажання доводити справи до суду.

Показовим винятком стала міжнародна операція у квітні 2024 року, ініційована правоохоронними органами Чехії. Саме іноземні партнери змогли викрити групу уродженця Дніпра 1983 року народження, яка ошукувала громадян інших держав, працюючи безпосередньо з офісів у центрі Одеси. Цей випадок лише підкреслив контраст між активністю міжнародних структур та фактичною бездіяльністю місцевих силовиків.

Багато людей звикли відокремлювати соковиті зерна граната від кісточок і вважати останні зайвими, проте насправді це хибне уявлення. Кісточки становлять значну частину плода — до п’ятої частини його маси — і є цілком придатними для споживання. Гранат складається з яскраво-червоних арилів, наповнених соком, та твердих або напівтвердих кісточок, які приховують у собі чимало корисних компонентів.

Структура гранатових кісточок щільна й волокниста. Саме в цих волокнах містяться речовини, що позитивно впливають на роботу травної системи. Харчові волокна сприяють кращому перетравленню їжі, підтримують баланс мікрофлори кишечника та допомагають організму природним шляхом очищатися від зайвих продуктів обміну.

Сучасні дослідження підтверджують, що кісточки багаті на ненасичені жирні кислоти, антиоксиданти, фенольні сполуки та рідкісну пунікову кислоту. Ці речовини вивчають у контексті профілактики діабету, ожиріння та серцево-судинних захворювань.

Страх про можливу кишкову непрохідність не підтверджений науковими даними. Кісточки граната дрібні та м’які, а клітковина в них сприяє нормальному травленню. Вживати гранат із кісточками можна — вони не повністю перетравлюються, але не шкодять організму. Головне — помірність та ретельне пережовування.

За даними WebMD, оптимальна порція граната на день — близько половини плода або півсклянки зерен. Це дозволяє отримати всі корисні речовини без перевантаження шлунка та надлишку цукру. Людям із діабетом перед вживанням граната рекомендується проконсультуватися з лікарем.

Надішліть, будь ласка, повний текст або фрагмент, на який потрібно спиратися, і я одразу напишу матеріал у потрібному форматі — з заголовком у першому параграфі та без заборонених фраз.

Мова йде насамперед про стабільні та стратегічні підприємства, які генерують прибуток і виплачують дивіденди, але при цьому залишаються під контролем держави. Серед потенційних учасників програми називали НАК “Нафтогаз України”, “Енергоатом” і ПриватБанк. Саме банк може стати першим пілотним кейсом.

У випадку з ПриватБанком держава розраховує частково компенсувати витрати на докапіталізацію фінустанови після націоналізації у 2016 році. Водночас продаж невеликого пакета дозволить перевірити інтерес приватних інвесторів і фактично запустити новий формат “народної приватизації”.

Станом на кінець 2025 року статутний капітал банку поділений на 736 мільйонів простих акцій. На продаж планують виставити 51,5 мільйона акцій, що становить 7% від загального обсягу. Стартова ціна — 300 гривень за одну акцію. Загальний обсяг залучених коштів може сягнути близько 18 мільярдів гривень.

Продаж відбуватиметься у форматі аукціону через застосунок “Дія”. Участь зможуть взяти лише громадяни України. Аукціон триватиме один місяць, і кожен учасник матиме право подати лише одну заявку.

Для участі потрібно буде задепонувати кошти на спеціальному рахунку в одному з державних банків — Укргазбанку, Сенс Банку або Укрексімбанку. Максимальна сума внеску становитиме 400 тисяч гривень. За стартовою ціною це дозволяє придбати до 1333 акцій в одні руки.

Заявки за ціною, що дорівнює або перевищує середню аукціонну, задовольнятимуться. Якщо ціна нижча — кошти повернуть. Після завершення торгів акції автоматично зарахують на рахунки в цінних паперах, відкриті в державних банках, а надалі їх можна буде продавати чи купувати на українських біржах.

В уряді наголошують і на потенційній інвестиційній привабливості. За оцінками, одна акція може приносити близько 40 гривень дивідендів на рік, що відповідає приблизно 10% дохідності. У 2025 році дивідендна дохідність банку оцінювалась навіть вище — на рівні 12,4%.

Додатковим фактором стабільності називають завершення багаторічних судових спорів щодо націоналізації. Високий суд Лондона підтримав позицію ПриватБанку та зобов’язав колишніх акціонерів Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова компенсувати близько 3 мільярдів доларів збитків. Це, за оцінками уряду, зменшує юридичні ризики та робить банк “чистішим” активом для інвесторів.

Якщо пілотний продаж буде успішним, подібну модель можуть застосувати й до інших великих державних компаній, що стане новим етапом приватизації в Україні.

Державна авіаційна служба України, яка мала б виступати гарантом безпеки польотів та незалежним контролером авіаційної галузі, протягом останніх років втратила ключові функції регулятора. За оцінками фахівців та учасників ринку, відомство перестало ефективно виконувати роль незалежного органу, покликаного захищати інтереси держави та оборонного сектору. Натомість його діяльність дедалі більше нагадує адміністративний апарат, який ухвалює рішення на користь окремих комерційних або політичних груп, іноді навіть пов’язаних із країною-агресором.

Особливу роль у цьому процесі відіграло попереднє керівництво служби на чолі з Олександром Більчуком, яке, за свідченнями експертів, активно сприяло концентрації повноважень та послабленню незалежного контролю. Такі дії призвели до того, що стратегічні питання авіаційної безпеки та розвитку сектору часто вирішувалися поза рамками державних інтересів. Економічні та безпекові ризики, пов’язані з такою ситуацією, створюють тривожні перспективи для української авіації, знижуючи довіру партнерів і міжнародних авіаційних організацій.

Одним із найбільш резонансних прикладів стало рішення про передачу супроводу ремонтної документації вертольотів Мі-8 компанії AAL Group Ltd. Попри те, що в Україні є власні підприємства, здатні виконувати ці роботи, обрали офшорну структуру, кінцевим бенефіціаром якої називають компанію «Вертольоти Росії», що входить до держкорпорації «Ростех». За інформацією ринку, саме після цього рішення Більчука звільнили. Додатково зазначається, що американські військові структури раніше визнали цю компанію непридатною для співпраці через зв’язки з РФ.

Не менш проблемною стала ситуація з літаками Іл-76, які традиційно використовувалися для військових, гуманітарних і евакуаційних місій. У 2023 році Державіаслужба спершу підтвердила відсутність обмежень для їх експлуатації, але згодом різко змінила позицію, заявивши про відсутність цивільних сертифікатів типу. Це фактично заблокувало використання бортів, призвело до простою техніки та фінансових втрат для держави.

Паралельно регулятор видавав сертифікати льотної придатності, спираючись на документи російського розробника ПАТ «Іл», який перебуває під українськими санкціями. Експерти наголошують: така практика могла означати легалізацію рішень підприємства країни-агресора і створювати фінансові вигоди для російської сторони. При цьому в Україні є власні сертифіковані організації, здатні забезпечити технічний супровід без будь-яких контактів із підсанкційними структурами.

Історія проблем у відомстві має довший характер. Ще у 2016 році НАБУ завершило розслідування щодо тодішнього керівника служби Дениса Антонюка через підозри у зловживанні службовим становищем і наданні переваг окремим перевізникам. Збитки тоді оцінювалися у сотні тисяч гривень.

До повномасштабної війни медіа неодноразово повідомляли про корупційні практики під час видачі дозволів на польоти, затягування розгляду документів і створення штучних бар’єрів для авіакомпаній. У публікаціях фігурували посадовці керівної ланки служби, зокрема перший заступник голови Сергій Коршук. Однак системних кадрових і управлінських висновків зроблено не було.

Фахівці галузі переконані: з огляду на воєнний стан та стратегічне значення авіації, діяльність регулятора потребує комплексної перевірки, а можливі зв’язки з підсанкційними або афілійованими з РФ структурами — ретельної правової оцінки.

У Рівненській області правоохоронні органи викрили ще одну схему незаконного переправлення громадян через державний кордон України. Комплексну спецоперацію провели спільні підрозділи Державної прикордонної служби, Національної поліції та прокуратури за участі спеціального підрозділу силової підтримки. Дії відбувалися в межах досудового розслідування, яке тривало кілька місяців.

За даними слідства, організатори налагодили механізм вивезення чоловіків призовного віку поза офіційними пунктами пропуску. Клієнтам пропонували «безпечні маршрути» через лісисту місцевість і малолюдні ділянки кордону, а також інструктаж щодо уникнення контролю. Вартість таких послуг коливалася залежно від складності маршруту та рівня конспірації, а оплата здійснювалася готівкою або через посередників.

Правоохоронці задокументували протиправну діяльність учасників схеми та затримали всіх фігурантів у процесуальному порядку. Наразі вони перебувають під слідством.

Розслідування триває. Слідчі встановлюють можливих співучасників, перевіряють маршрути незаконного переправлення та з’ясовують, чи причетні затримані до інших епізодів подібної діяльності.

За вчинене правопорушення фігурантам загрожує кримінальна відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Ярослав Василенко за певний період здійснив 25 поїздок на територію тимчасово окупованого Криму. Ця інформація привернула значну увагу громадськості та стала предметом активного обговорення в медіапросторі, з огляду на особливий статус півострова та обмеження, встановлені українським законодавством.

Сам суддя пояснив, що його поїздки мали виключно особистий характер і були пов’язані з необхідністю лікування дружини. За його словами, саме в Криму вона проходила медичні процедури, які, на його переконання, були важливими для підтримання її здоров’я. Василенко наголошував, що не мав на меті порушувати норми закону чи ігнорувати політичний контекст ситуації.

Фактично, Василенко не поніс жодної кримінальної відповідальності за незадеклароване майно. Кримінальну справу закрили через неможливість перевірити власність дружини у РФ у зв’язку з російською агресією. Натомість суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У середу Вища рада правосуддя (ВРП) повернеться до розгляду справи, відкритої за скаргою юристів, що стосується дисциплінарної відповідальності Василенка. Очікується, що Палата ВРП ухвалить рішення: або залишить суддю без покарання, або відправить його на звільнення.