Чи послаблює ChatGPT наше мислення: результати експерименту

8 січня 2026 року Агентство з розшуку та менеджменту активів України продало 460 гектарів земельних ділянок на полонині Боржава в Закарпатській області за 89,5 мільйона гривень. Земля була поділена на три окремі лоти, і для кожного з них були проведені окремі торги. Торги відбувалися за процедурою так званого голландського аукціону, що передбачає поступове зниження стартової ціни до того моменту, поки перший учасник не погодиться на покупку.

Цей формат аукціону зазвичай використовується для того, щоб заохотити учасників до швидкої реакції та вирішення питання про купівлю на вигідних умовах. Однак у даному випадку кожен із трьох аукціонів зібрав лише одного учасника, що фактично дозволило кожному з них придбати ділянки за мінімально можливими цінами. Таким чином, усі три лоти були викуплені за значно нижчими ставками, ніж можна було очікувати на ринку землі в Закарпатті.

Так, Андрій Вінграновський придбав ділянку площею 26,7 гектара за 5,4 мільйона гривень при стартовій ціні 10,4 мільйона, а також лот у 199,1 гектара за 39,1 мільйона гривень замість початкових 75,2 мільйона. Ще 234,77 гектара за 45 мільйонів гривень при стартовій ціні 88,2 мільйона викупив Ігор Власюк.

У підсумку середня ціна однієї сотки землі в Карпатах склала близько двох тисяч гривень. Для порівняння, ще в листопаді 2024 року АРМА публічно заявляло, що очікує отримати від продажу цих земель понад один мільярд гривень.

Згідно з даними сервісу Opendatabot, Андрій Вінграновський є власником компанії «Омбрі Інвестмент», яка входить до корпоративної групи родини Льовочкіних. Він також є чоловіком Юлії Льовочкіної. Ігор Власюк, який придбав найбільший лот, є засновником ТОВ «Боржава Есет», кінцевим бенефіціаром якого також є Вінграновський.

Раніше, у серпні 2025 року, журналісти Bihus.Info повідомляли, що Сергій Льовочкін планує будівництво великого гірськолижного курорту «Боржава» саме на цій території. Продаж землі через АРМА фактично відкрив шлях для реалізації цього проєкту.

Таким чином, сотні гектарів карпатської полонини, яку екологи роками намагалися захистити від забудови, перейшли до структур, пов’язаних із впливовою політично-бізнесовою групою, за цінами, які у десятки разів нижчі від раніше озвучених державою очікувань.

Багатьом знайома ситуація, коли протягом дня їжа майже не цікавить, зате ближче до вечора з’являється сильне й наполегливе бажання поїсти. Дієтолог Келсі Кунік у коментарі для видання EatingWell пояснює, що в більшості випадків причина такого явища полягає не в емоційній нестабільності чи відсутності самодисципліни, а у порушеному режимі харчування впродовж дня.

Фахівчиня зазначає, що типовий сценарій виглядає доволі просто: людина пропускає сніданок або обмежується мінімальною кількістю їжі, вдень харчується нерегулярно чи недостатньо, а ввечері організм намагається компенсувати дефіцит енергії. У цей момент тіло подає сильні сигнали голоду, які важко ігнорувати, що часто призводить до переїдання саме у вечірній час.

Ключові фактори, які провокують вечірнє переїдання, — це недостатня кількість їжі протягом дня та незбалансований раціон. Якщо сніданок і обід складаються переважно з вуглеводів, вони швидко перетравлюються, викликаючи різкі коливання рівня цукру в крові. У відсутності білків і жирів організм швидше відчуває голод.

Дослідження показують, що білок у сніданку стабілізує рівень глюкози протягом усього дня і зменшує ймовірність різких нападів апетиту ввечері. Крім того, тривале голодування активує ділянки мозку, пов’язані з тягою до висококалорійної їжі.

Дієтолог радить звернути увагу на тривалі проміжки між прийомами їжі, постійне недоїдання до вечора та бажання їсти «все підряд» без реального голоду — це типові ознаки енергетичного дефіциту.

Щоб уникнути вечірніх зривів, експертка рекомендує починати день із повноцінного білкового сніданку, збалансовано обідати та додавати перекуси між прийомами їжі. Коли організм отримує достатньо енергії вдень, потреба в неконтрольованому переїданні ввечері зникає сама собою.

Павло Сич, перший заступник начальника Київської митниці та кандидат на посаду голови Держмитниці, опинився під пильною увагою громадськості через своє елітне майно та автомобілі, що фактично належать його родичам. Це викликає серйозні питання щодо прозорості фінансових зв’язків та джерел походження такого майна. За даними журналістських розслідувань, на тещу Сича зареєстровано будинок у Вишгороді площею 323,7 кв. м, вартість якого складає 8,1 млн грн. Однак згідно з офіційними доходами родини, така покупка видається малоймовірною, що піднімає серйозні питання до прозорості фінансових операцій Сича.

Незважаючи на те, що будинок насправді належить родичці, сам Сич заявляє про свою не причетність до угод з нерухомістю. Однак факт того, що майно зареєстровано на родичів, не може не викликати сумнівів щодо реальних джерел коштів на покупку такого елітного майна. Відомо, що офіційно доходи сім'ї Сича не дозволяли б придбати цей будинок, тому виникає питання про можливі непрозорі фінансові зв'язки.

Ще один будинок, площею 108,6 кв. м у Нових Петрівцях, належить тестю посадовця. Його вартість – 2,3 млн грн. За інформацією джерел, доходів для такої покупки у тестя також не вистачало.

Автопарк кандидата до митниці оформлений на родичів. Мати Сича придбала у 2023 році Suzuki Vitara 2023 року, а Toyota RAV-4 Hybrid 2020 року належить сестрі посадовця, якою безоплатно користується дружина Сича. Ще одна Toyota Hybrid 2022 року оформлена на батька дружини.

Фактичне користування цим майном Сичем ставить питання щодо прозорості походження активів кандидата на ключову державну посаду, а також потенційного конфлікту інтересів у разі його призначення.

9 січня 2026 року російські війська здійснили один з найбільших за останній час комбінованих повітряних ударів по території України. За інформацією Повітряних сил Збройних сил України, напад включав запуск балістичної ракети середньої дальності з полігону Капустин Яр, що розташований в Астраханській області Росії. Цей удар став частиною масштабної операції, в ході якої, згідно з повідомленням ПС ЗСУ, було виявлено та супроводжено 278 повітряних цілей, серед яких — 36 ракет різних типів, а також 242 безпілотники та інші засоби повітряного нападу.

Українські сили протиповітряної оборони продовжують активно знижувати ефективність ворожих атак, зокрема перехоплюючи частину ракет і безпілотників до того, як вони досягли своїх цілей. Однак, масштаби атаки, а також використання різних типів боєприпасів свідчать про високий рівень організації та синхронізації дій агресора, який продовжує ескалацію війни. Паралельно із цим російські війська також застосовують ракетні удари для психологічного тиску на цивільне населення України, що залишає безпорадними навіть найбільш захищені райони.

Силам протиповітряної оборони вдалося знищити 244 повітряні цілі. Основним напрямком удару стала Київська область. Під атакою перебували об’єкти критичної інфраструктури. Водночас зафіксовано влучання на 19 локаціях, що свідчить про значну інтенсивність обстрілу.

У Повітряних силах підтвердили застосування однієї балістичної ракети середньої дальності. Запуск було здійснено о 23:47. Повітряна ціль рухалася по балістичній траєкторії зі швидкістю близько 13 тисяч кілометрів на годину.

Відомо, що на полігоні Капустин Яр базується ракетний комплекс «Орєшнік». Водночас у Повітряному командуванні «Захід» зазначили, що точний тип ракети буде встановлено після детального вивчення всіх її елементів.

Українські військові наголошують: попри надскладні умови та масованість атаки, система ППО продемонструвала високу ефективність, запобігши значно більшим руйнуванням і жертвам серед цивільного населення.

Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про конфіскацію активів загальною вартістю понад 5 мільйонів гривень у депутата Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області Олега Ткаченка. Підставою для такого рішення стали результати перевірки, проведеної Національним агентством з питань запобігання корупції, яке дійшло висновку про невідповідність вартості задекларованого майна офіційним доходам посадовця та його родини.

У ході аналізу фінансового стану депутата НАЗК встановило, що частина цінного майна була оформлена на близьких родичів, що розцінюється як спроба приховати реальних власників активів. Зокрема, автомобіль Volkswagen ID4 2023 року випуску вартістю понад один мільйон гривень був зареєстрований на колишню дружину Олега Ткаченка. Інший транспортний засіб — Jaguar XF — оформлено на його сина, який, за даними агентства, не мав достатніх доходів для самостійного придбання такого майна.

Фактично користувався цим майном сам депутат. Автівки були придбані за його дорученням, і саме він їх використовував. Законних доходів для придбання такого майна ні у Ткаченка, ні у членів його родини не було.

Після того, як стало зрозуміло, що активи підлягають конфіскації, частину земель депутатська родина намагалася терміново продати третім особам, здебільшого «своїм». Однак прокуратурі вдалося накласти арешт, і приховати активи не вдалося.

Варто зазначити, що інформація про майно депутата була встановлена в межах кримінального провадження щодо злочину у сфері охорони довкілля, яке розслідує Броварська окружна прокуратура. Тому конфіскація активів може бути лише початком розслідування.

Харків, місто, яке вже тривалий час страждає від постійних обстрілів і навантажень на свою інфраструктуру, в черговий раз опинився в центрі скандалу щодо неефективного використання бюджетних коштів. У ситуації, коли кожен рубіж інфраструктури має критичне значення для безпеки і стабільності, місцева влада вирішила спрямувати мільйони гривень не на укріплення мостів чи їхній ремонт, а на декоративне оформлення — облицювання фасадів мостів алюмінієвими композитними панелями.

У грудні 2025 року комунальне підприємство «Шляхрембуд» уклало контракт із компанією «Будпром ЮА» на суму понад 1,25 мільйона гривень з ПДВ. Основною метою цього договору стало облаштування фасадів мостів спеціальними панелями з LED-підсвіткою. За умовами договору, компанія повинна була надати лише декоративні елементи, без жодних робіт щодо ремонту чи посилення конструкцій мостів. Водночас технічне завдання на ці роботи зовсім не включало жодних вимог щодо необхідних заходів із забезпечення міцності і безпеки інфраструктури, таких як укріплення опор, ремонт плит, чи усунення деформаційних швів.

Рішення має системний характер. Бюджетну політику в цьому напрямі затверджує міський голова Ігор Терехов, технічні вимоги формує департамент будівництва та дорожнього господарства під керівництвом заступника мера Дмитра Липового, а реалізує проєкт через договори директор КП «Шляхрембуд» Руслан Грецький. У підсумку пріоритет віддається зовнішньому вигляду, а не інженерній безпеці.

Підрядником обрали ТОВ «Будпром ЮА», зареєстроване у лютому 2022 року зі статутним капіталом 10 тисяч гривень та профілем «завершальні будівельні роботи». Компанія не має спеціалізації на мостових спорудах. У тендері брали участь дві фірми. Інша — ТОВ «ЛТ-Компані» — подала пропозицію на понад 106 тисяч гривень дешевшу, але її заявку відхилили з формальних причин, зокрема через невизнання договорів субпідряду та зауваження до оформлення документів, які не впливали на ціну чи якість.

Окрему увагу привертають ціни. Вартість однієї секції композитних панелей без підсвітки за договором становить близько 18,9 тисячі гривень, з LED — понад 22,6 тисячі. Водночас ринкові ціни на аналогічні матеріали коливаються в межах 12,5–14 тисяч і 15,5–17,5 тисяч гривень відповідно. За попередніми оцінками, загальна переплата може сягати близько 400 тисяч гривень. Додатковим бар’єром для конкурентів стали вимоги тендерної документації щодо одночасного використання КЕП і «мокрої» печатки.

За цими фактами подано скаргу з вимогою перевірити дії міської ради, департаменту будівництва та КП «Шляхрембуд», законність відхилення дешевшої пропозиції, обґрунтованість цін і можливі антиконкурентні та корупційні зв’язки з підрядником.

На тлі потреб міста у ремонті житла, дахів, комунікацій і укриттів витрачання бюджетних коштів на фасадний декор мостів викликає суспільний резонанс. Формально це називають благоустроєм, але по суті йдеться про вибір зовнішнього вигляду замість безпеки та реальної стійкості інфраструктури.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду Києва український державний бюджет уже витратив близько 157 мільйонів гривень на виплати його суддям. Хоча суд формально припинив існування ще у грудні 2022 року, фінансові зобов’язання перед його колишніми працівниками залишаються чинними й надалі лягають тягарем на платників податків.

Основна частина витрат пов’язана з виплатами суддівської винагороди, компенсацій та інших передбачених законом нарахувань. Фактично йдеться про ситуацію, коли структура, що більше не здійснює правосуддя і не має жодних функцій, продовжує коштувати державі десятки мільйонів гривень щороку. Це викликає гострі дискусії у суспільстві, особливо на тлі воєнних витрат і дефіциту бюджету.

Переломним моментом стали так звані “плівки Вовка”, оприлюднені НАБУ. З них стало відомо, як тодішній голова суду Павло Вовк та його оточення координували рішення, тиснули на суддівські органи та намагалися взяти під контроль систему суддівського врядування. Остаточною краплею стало викриття брата Вовка на отриманні хабаря у 100 тисяч доларів для передачі суддям ОАСК.

Попри ліквідацію суду, більшість його суддів зберегли статус і продовжують отримувати винагороду. Павла Вовка звільнили лише у 2025 році, однак він оскаржує це рішення у Верховному Суді й має шанси на поновлення. Понад 40 інших суддів ОАСК досі перебувають у системі: частина з них очікує вигідного моменту для повернення, інші — готуються до почесної відставки з довічними виплатами.

Матеріали “плівок Вовка” стали основою щонайменше двох кримінальних проваджень. Перше, ключове, слухається у Вищому антикорупційному суді й стосується створення злочинної організації для впливу на державні рішення. Його розгляд затягується роками через системні відводи, заміни адвокатів та неявки сторони захисту. Друге провадження, щодо блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, фактично не має перспектив через сплив строків давності.

Паралельно буксують і дисциплінарні механізми. За два роки Вища рада правосуддя остаточно звільнила лише трьох суддів ОАСК. Частина справ зависла через відсутність кворуму, інші — навіть не були відкриті. Кваліфікаційне оцінювання також масово саботується: судді роками не з’являються на іспити, використовуючи формальні підстави.

Додаткову загрозу створює Верховний Суд. Якщо він стане на бік Павла Вовка та визнає незаконним використання матеріалів негласних слідчих дій у дисциплінарних справах, це може призвести до повернення мантій не лише йому, а й десяткам інших недоброчесних суддів, фактично нівелювавши спроби очищення системи.

На цьому тлі держава готується створити нові спеціалізовані адміністративні суди замість ОАСК — це одна з ключових вимог ЄС і МВФ. Відбір суддів до них відбуватиметься за участі міжнародних експертів. Саме від цього процесу залежить, чи стане нова інституція розривом із минулим, чи черговим реваншем старої системи.

Поки ж історія ОАСК триває у вигляді мільйонних виплат, заблокованих справ і ризику повернення одіозних суддів. І лише тиск суспільства та принципова позиція органів суддівського врядування можуть не дозволити цій історії завершитися поразкою реформи.

Незважаючи на декларовану відкритість і прозорість оборонних закупівель, система постачання продуктів харчування для Збройних сил України фактично сформувала замкнений механізм розподілу багатомільярдних контрактів між вузьким колом компаній. Центральну роль у цій схемі відіграє Державний оператор тилу (ДОТ), на який покладено відповідальність за організацію закупівель продовольства для потреб армії.

Аналіз даних системи Prozorro та матеріалів судових реєстрів за 2024–2025 роки свідчить про повторюваний сценарій. Формально ДОТ оголошує відкриті тендери, у яких перемогу здобувають реальні виробники або постачальники, зокрема компанії на кшталт ТОВ «Гарна Страва» чи ТОВ «Охтирка М’ясопродукт». На цьому етапі процес виглядає конкурентним і таким, що відповідає законодавчим вимогам.

«Міт Пром» починає масово оскаржувати результати тендерів у судах. Формальні підстави — площа складських приміщень, нюанси реєстрації потужностей, дрібні технічні деталі в документах конкурентів. Судові рішення у таких справах стають підставою для ДОТ дискваліфікувати переможців торгів і переписувати контракти на іншу компанію.

Таким чином, відкритий тендер у Prozorro фактично перетворюється на перший, формальний етап. Остаточний переможець визначається вже в судах.

Ситуація виглядає особливо контрастно, з огляду на те, що «Міт Пром» вже фігурує в розслідуваннях НАБУ та БЕБ. Зокрема, компанію пов’язують зі скандальними поставками продуктів для армії за завищеними цінами, у тому числі яйцями по 17 гривень за штуку, а також із можливим використанням «чорної каси» та ухиленням від сплати податків.

Попри це, фірма не просто не зникла з ринку, а навпаки — стабільно отримує нові оборонні контракти через механізм судових оскаржень.

Ключовим вузлом у цій схемі є керівництво Державного оператора тилу. За інформацією з рішень судів і тендерної документації, саме ДОТ використовує судові ухвали як формальний привід, щоб не підписувати контракти з переможцями Prozorro і укладати угоди з іншими постачальниками.

У період, коли ці механізми почали працювати системно, за оборонні закупівлі відповідали команда Міністерства оборони на чолі з тодішнім міністром Рустемом Умєровим, його заступником Михайлом Шевцовим та керівництвом ДОТ, зокрема т.в.о. генерального директора Арсеном Созанським.

Саме за цієї управлінської конфігурації судові рішення стали регулярним інструментом переписування результатів тендерів.

Формально компанії, які фігурують у кримінальних провадженнях, не повинні отримувати нові державні замовлення. Але на практиці це не працює.

Податкова, аудитори та інші контролюючі органи не заважають «Міт Прому» працювати з мільярдними оборонними контрактами навіть за наявності кримінальних справ щодо податкових зловживань та легалізації коштів. Це створює підозру в існуванні неформального консенсусу між учасниками схеми та державними інституціями.

У підсумку ЗСУ отримують не систему чесної конкуренції між постачальниками, а закритий ринок, де переможець визначається не ціною чи якістю, а юридичними маніпуляціями. Реальні виробники усуваються, а бюджетні мільярди концентруються у руках компаній-фаворитів.

Фактично, замість прозорих закупівель держава отримала судово-тендерну модель, у якій кожен контракт можна «переписати» під потрібну фірму.