Цифрова екосистема зайнятості “Обрій”: новий рівень підтримки українців

Нове наукове дослідження, опубліковане у фаховому журналі Nutrients, вказує на зв’язок між регулярним споживанням горіхів і зниженням ризику появи депресивних симптомів. Дослідники з’ясували, що найбільш помітний позитивний ефект спостерігається у людей, які включають горіхи до раціону щонайменше три рази на тиждень. Водночас епізодичне споживання — один або два рази на тиждень — не демонструвало статистично значущого впливу на психоемоційний стан.

Автори роботи наголошують, що потенційний захисний ефект горіхів пов’язаний з їхнім унікальним поживним складом. Горіхи містять значну кількість ненасичених жирних кислот, зокрема омега-3, які відіграють важливу роль у підтримці роботи нервової системи та регуляції запальних процесів в організмі. Крім того, вони є джерелом рослинного білка, клітковини, вітамінів групи B, магнію та антиоксидантів, що також мають значення для стабільного психічного здоров’я.

Особливу роль у регуляції настрою відіграє триптофан, який також міститься у горіхах. Крім того, фенольні кислоти, що присутні у мигдалі, волоських горіхах та фісташках, сприяють формуванню нервових клітин, покращують реакцію на стрес та підтримують здоров’я кишечника.

Таким чином, регулярне включення горіхів у раціон може стати одним із елементів профілактики депресивних станів та підтримки психічного здоров’я.

Журналісти оприлюднили нові шокуючі деталі про спосіб життя родини Олексія Єлхіна, оперуповноваженого департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. У центрі уваги опинилася його дружина, Марія Єлхіна, яка нещодавно публічно відреагувала на розслідування щодо можливих багатомільйонних статків родини, що викликало великий резонанс у суспільстві.

Згідно з інформацією, наданою виданням Fttc, Марія Єлхіна, під час спілкування з журналістами, продемонструвала зневажливе ставлення до запитань щодо походження коштів на розкішне майно сім'ї. Зокрема, вона зробила жест середнім пальцем, а також заявила, що їй "байдуже на суспільну думку". Подібна реакція тільки підігріла інтерес до родини правоохоронця і змусила ще більше звернути увагу на питання, яке турбує громадськість — як людина, що обіймає таку посаду, могла здобути такі статки.

Мова йде про маєток орієнтовною вартістю 750 тисяч доларів США та автомобіль Mercedes-Benz G-Class, ціна якого перевищує 200 тисяч доларів. За даними журналістів, і нерухомість, і автомобіль оформлені на компанії з сумнівною структурою власності, що ускладнює встановлення реальних джерел фінансування.

Сам Олексій Єлхін, офіційні доходи якого не співмірні з таким рівнем витрат, також уникає будь-яких контактів із представниками медіа та не коментує оприлюднену інформацію.

Замість відповідей на запитання щодо походження багатомільйонних статків Марія Єлхіна обрала іншу публічну стратегію. Вона запустила власну телевізійну програму, де виступає ведучою. У випусках тривалістю понад 70 хвилин обговорюються абстрактні теми за участю лікарів і психологів, однак питання майна, бізнес-інтересів чи фінансових джерел родини у програмі не порушуються.

Журналісти зазначають, що така поведінка виглядає як спроба відволікти увагу суспільства від суті розслідування. Відкрита демонстрація розкоші, відмова від пояснень та зневажлива реакція на запити медіа лише посилюють питання щодо можливого зловживання службовим становищем і відчуття безкарності.

Відділ освіти, культури, молоді та спорту Березнегуватської селищної ради Миколаївської області наприкінці грудня уклав договір на будівництво підземного укриття для гімназії №2 загальною вартістю 84,63 млн гривень. Підрядником обрали ТОВ «Будівельна компанія “Базіс”», яке зобов’язалося завершити об’єкт до кінця 2026 року. Укриття розраховане на одночасне перебування 239 осіб і передбачає всі необхідні умови для безпечного та комфортного перебування дітей та персоналу в разі надзвичайних ситуацій.

Проєкт включає окремі приміщення для дітей різного віку, що дозволяє забезпечити безпеку та зручність для всіх школярів, а також санвузли, буфет і комору для зберігання запасів. Особлива увага приділена інженерним комунікаціям, вентиляції та системам безпеки, щоб укриття могло ефективно функціонувати у будь-яких надзвичайних умовах.

Проєктну документацію розробило ТОВ БТК «Граніт-В». У 2025 році її скоригували з урахуванням змін кошторисної зарплати та оновлених інженерно-геологічних вишукувань. Позитивний експертний звіт надала філія державної експертизи у Миколаївській області. Технічний нагляд за 1,17 млн грн виконуватиме ТОВ «Пром-арт-проєкт».

Це вже друга спроба збудувати укриття для гімназії. У 2024 році замовник уклав договір з ТОВ «Арена спорт 2011» на 59,29 млн грн, однак угоду розірвали влітку після виконання робіт лише на 1,51 млн грн.

Аналіз кошторису виявив суттєві розбіжності з ринковими цінами на ключові матеріали. Зокрема, арматуру класу А-ІІІ діаметром 16 мм заклали по 43 740 грн за тонну, тоді як комерційні пропозиції на ринку та закупівлі для аналогічних об’єктів у регіоні на 20–25% дешевші.

Бетон класу В30 у кошторисі фігурує за ціною до 6 060 грн за кубометр, хоча місцеві виробники та галузеві дані показують значно нижчі середні ціни.

Окрему увагу привертає вартість герметичних і захисно-герметичних дверей для укриття — від 174 до 191 тис. грн за квадратний метр. Це в рази дорожче за ціни спеціалізованих виробників дверей для бомбосховищ і навіть банківських сховищ.

Також завищеною виглядає ціна на асфальтобетон, який у кошторисі вписали по 7 311 грн за тонну, тоді як пропозиції заводів у регіоні нижчі на 12–30%.

Лише за кількома перевіреними позиціями ймовірна переплата може перевищувати 4 млн грн.

Підрядник був єдиним учасником відкритих торгів. Вимоги до учасників були мінімальними: підтвердження наявності техніки, працівників і досвіду виконання аналогічних робіт. Як доказ досвіду «БК “Базіс”» подала договір ще 2012 року на реконструкцію школи в Березнегуватому.

Закупівля потрапила під моніторинг. Аудиторів, зокрема, зацікавило, чи надсилав замовник запрошення потенційним учасникам, адже частину документів переможець завантажив уже через 10 хвилин після оголошення торгів. Замовник заявив, що нікого не запрошував, а оперативність пояснив «самоорганізованістю» компанії.

Порушень не побачили й у тому, що частина документів щодо персоналу була подана російською мовою без перекладу українською.

Відділ освіти Березнегуватської селищної ради очолює Світлана Тригуб, головою громади є Сергій Бойко.

ТОВ «Будівельна компанія “Базіс”» зареєстроване у 2005 році в Миколаєві. Компанією володіє та керує Євген Дахов. Фірма має ділові зв’язки з низкою будівельних структур у регіоні та брала участь у резонансних забудовних проєктах. З 2017 року компанія отримала державних підрядів на понад 95 млн грн, і нинішній контракт є для неї найбільшим.

Тема можливого розміщення британських військових підрозділів на території України знову активно обговорюється у західних політичних колах на тлі розмов про майбутню мирну угоду та механізми гарантування безпеки. Лондон у координації з Парижем і Вашингтоном аналізує різні формати міжнародної присутності, які могли б сприяти дотриманню потенційного перемир’я, водночас не перетворюючи ситуацію на пряме військове протистояння з Російською Федерацією.

Ключовим елементом цих дискусій є пошук балансу між стримуванням і обережністю. Західні союзники прагнуть створити систему безпеки, яка б унеможливила відновлення активних бойових дій, але не спровокувала неконтрольовану ескалацію. Саме тому розглядаються варіанти обмеженої військової присутності, консультативних місій або багатонаціональних контингентів із чітко визначеним мандатом.

Втім, нинішній контекст значно складніший. Україна не є нейтральною територією, а Росія вже веде проти неї повномасштабну війну, що радикально змінює логіку будь-якої міжнародної військової присутності.

За оцінками західних експертів, мова не йде про класичну модель миротворчих місій під егідою ООН. Розглядається концепція так званих «сил стримування» — європейських підрозділів, чия присутність автоматично означатиме, що будь-яка атака Росії створює ризик прямого конфлікту із Заходом. Ключовий сигнал у такій моделі — готовність до реального бою, а не символічна присутність.

Однією з головних дилем залишається питання правил застосування сили. Колишні командири миротворчих місій наголошують: нечіткий мандат може бути смертельно небезпечним для військових. Досвід Руанді та Сребрениці показав, що розмиті повноваження й відсутність політичної рішучості призводять до катастроф. У випадку України принципове питання звучить так: чи матимуть західні солдати право вступати в бій у разі порушення угоди Росією, навіть якщо атака не буде спрямована безпосередньо проти них.

Окрема проблема — нестача ресурсів. Для постійної присутності приблизно 15 тисяч військових на місці з урахуванням ротацій потрібно щонайменше утричі більше особового складу. Європейські армії, зокрема британська й французька, не мають достатніх резервів, щоб самостійно забезпечити таку місію. Саме тому попередні спроби створити повноцінну франко-британську коаліцію цього року фактично зайшли в глухий кут.

Без участі США система стримування виглядає неповною. Одним із компромісних варіантів, які обговорюються, є розміщення американських авіаційних і ракетних сил у країнах, що межують з Україною. Така модель передбачає обмежену присутність європейських сухопутних військ безпосередньо в Україні, але потужну повітряну й морську підтримку з боку США поблизу зони конфлікту.

Колишні міжнародні спостерігачі застерігають: головний урок Мінських угод полягає в тому, що сам факт моніторингу без механізму покарання за порушення не працює. Документування інцидентів без подальших дій лише створює ілюзію миру, яка зрештою руйнується.

Фактично Захід розглядає модель, яку військові описують як «розтяжку»: невеликий контингент робить будь-яку атаку надто ризикованою для противника, адже вона неминуче тягне за собою ескалацію. Водночас така стратегія робить самих військових заручниками політичних рішень і вимагає максимальної ясності щодо цілей, повноважень і меж застосування сили.

Суддя Господарського суду Рівненської області Ірина Пашкевич стала об'єктом уваги після того, як в її щорічній декларації за 2024 рік було вказано виграш її співмешканця в онлайн-казино. Цей виграш, на суму 164 тис. грн, був отриманий Іваном Юрнюком у казино Cosmolot, яке пов'язують із російським бізнесом. Як зазначено у декларації, зазначене казино належить ТОВ «СПЕЙСИКС» (код ЄДРПОУ 43635954), юридичному власнику, засновником якого є громадянин Російської Федерації Сергій Токарєв.

Виграш став частиною загального доходу родини Пашкевич, однак ситуація викликає певні питання щодо походження коштів та їхнього використання, зокрема через зв'язки з російським бізнесом. Це стає важливою темою для обговорення в контексті антикорупційної політики та прозорості фінансових операцій посадових осіб в Україні.

Сама Ірина Пашкевич задекларувала лише одну власну квартиру у Рівному площею 82 квадратні метри, придбану ще у 2011 році за 317 тис. грн. Водночас із 2017 року вона та Юрнюк користуються земельною ділянкою площею понад 1 тис. квадратних метрів, яка оформлена на батька судді Олександра Пашкевича. Її вартість у декларації вказана лише 100 тис. грн, що виглядає суттєво заниженим показником для міста Рівне.

З 2019 року на цій ділянці триває будівництво житлового будинку площею понад 191 квадратний метр. Суддя зазначає, що користується недобудованим будинком разом зі співмешканцем, при цьому формальним власником об’єкта також є її батько. Це означає, що після завершення будівництва житло фактично стане основним місцем проживання судді та її сім’ї, хоча юридично належатиме родичу.

У 2024 році Пашкевич придбала преміальний автомобіль Audi A6 2016 року випуску за 800 тис. грн. Її співмешканець того ж року купив старий Suzuki Vitara 1998 року за 140 тис. грн. Крім того, пара користується електромобілем Volkswagen e-Golf 2018 року, який оформлений на батька судді і оцінений у 659 тис. грн.

Заощадження родини також викликають питання. Суддя задекларувала 260 тис. грн, 23 тис. доларів і 3 тис. євро готівкою, а її співмешканець — ще 26 тис. грн і 15 тис. доларів. Окремо вказано зберігання 48 тис. грн готівки у ПриватБанку, ймовірно в індивідуальному сейфі. Банківські рахунки — як судді, так і Юрнюка — у декларації відсутні. Загальний обсяг заощаджень пари перевищує 2,1 млн грн.

При цьому за 2024 рік Пашкевич задекларувала лише 1,2 млн грн суддівської зарплати. Інших доходів у звітності вона не зазначила, хоча у вересні того ж року отримала 320 тис. грн від продажу свого автомобіля Peugeot 3008 2012 року громадянці Любові Пашковій. Ця операція в декларації за 2024 рік відсутня.

Доходи її співмешканця Івана Юрнюка за рік склали близько 600 тис. грн, включно із зарплатою у військовій частині А2943, соціальними виплатами, стипендією у Національному університеті водного господарства та природокористування, підприємницькою діяльністю та виграшем у казино Cosmolot.

Поєднання задекларованих доходів, дорогих автомобілів, користування елітною нерухомістю, а також коштів, отриманих від онлайн-казино з російським корінням, формує серйозні запитання щодо фінансової прозорості способу життя судді та її родини.

Громадянин Німеччини Олег Цюра, за наявною інформацією, протягом понад десяти років був залучений до складної системи фінансових і торговельних операцій, через яку з українських державних підприємств виводилися значні кошти та стратегічна сировина. Йдеться про використання мережі іноземних трейдерів, офшорних структур і компаній, що мали зв’язки з російським ринком, що створювало умови для непрозорих схем та втрати контролю з боку української держави.

Олег Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, відігравав ключову роль в організації цих процесів, керуючи та підписуючи контракти від імені компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG, зареєстрованої в Німеччині та Швейцарії. Саме ця компанія, за твердженнями, виступала основним інструментом для співпраці з українськими державними комбінатами, дозволяючи здійснювати експортні операції через складні ланцюги посередників.

У 2018 році ITS International Trade намагалася отримати контроль над постачанням цирконієвої продукції Східного гірничо-збагачувального комбінату не через участь у конкурентних торгах, а шляхом судового блокування інших постачальників. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який підтвердив відсутність правових підстав для такого тиску, однак механізм захоплення контрактів через судові рішення був зафіксований.

Паралельно діяв офшорно-трейдерський контур, у який входили TF&H Transforwarding Holdings Ltd і Jeprano Trading Limited (Кіпр), а також російські ТОВ «Авангард» і ТОВ «Міка Холдинг» у Московській області. Через ці компанії формувався стійкий ланцюг Кіпр — Німеччина — Росія. У цьому ж контурі працювали Давид і Арман Гранци — сини Артура Гранца, пов’язаного з політичним оточенням Арсенія Яценюка та Андрія Іванчука.

У 2014–2017 роках у Об’єднаній гірничо-хімічній компанії (ОГХК) діяла схема продажу титанового концентрату афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами з подальшим перепродажем за ринковими. Зафіксовані збитки становили близько 13 млн доларів. У цей період Цюра виконував роль західного трейдера для операцій з цією продукцією. Керівництво ОГХК було пов’язане з Миколою Мартиненком і структурами Дмитра Фірташа.

У 2020 році схема була відновлена. Компанія ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH, підконтрольна Цюрі, придбала 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГЗК на умовах заниженої ціни та відстроченого платежу. Вантажі вивозились без чіткого зазначення кінцевого пункту призначення. За наявними даними, партія могла бути спрямована до Криму, куди до 2014 року ільменіт постачався для підприємства «Кримський титан», що входить у структуру Дмитра Фірташа.

Ті самі фінансові канали використовувались у схемах навколо Одеського припортового заводу та ОГХК за участю колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. За операції з виведення коштів відповідав Сергій Байрак, який був пов’язаний з ITS International Trade. У цьому ж контурі діяв Денис Горбуненко — представник Фірташа в Лондоні.

Після 2022 року структура не була ліквідована, а переформатована. У 2023 році Цюра увійшов до правління UCG Trade AG (Швейцарія). У 2024 році контроль над компанією перейшов до Linvo AG, де раніше працювали сам Цюра та його родичка Людмила Цюра. У цих структурах присутня Людмила Мханго — колишня співробітниця Interchrome AG, трейдера, який працює з російською MidUral Industrial Group.

Цюра також перетинався з Йоханном Еккертом — колишнім керівником RusChrome GmbH, що належала MidUral, у компаніях Linvo AG та Phoenix Resources AG у Цюриху. Phoenix Resources займається імпортом металів і сировини з Росії, що свідчить про збереження активних торговельних каналів з російськими структурами навіть після 2022 року.

Таким чином, йдеться не про епізодичні контакти, а про довготривалу систему контролю потоків української стратегічної сировини через іноземні та офшорні трейдерські компанії з виходом на російський ринок.

Історія керівника поліції Бучі Андрія Маланчука стала показовою для розуміння того, як окремі підрозділи Національної поліції в Київській області фактично втрачають довіру суспільства та контроль за внутрішніми процесами. Події навколо його діяльності викликали широкий резонанс і змусили говорити не про поодинокий випадок, а про глибші управлінські та кадрові проблеми в системі правоохоронних органів.

У центрі уваги опинилися питання ефективності роботи місцевого керівництва поліції, дотримання службової дисципліни та реального виконання покладених на правоохоронців обов’язків. Ситуація продемонструвала, що за відсутності належного контролю з боку вищого керівництва можливе формування закритих вертикалей впливу, де персональна лояльність переважає над законом і професійними стандартами.

На тлі розвалу структури, за даними джерел, у поліції Бучі вибудувано систему регулярних незаконних доходів. Покровительство наркоторгівлі, за оцінками, приносить близько 50 тисяч доларів США щомісяця. Аналогічні суми надходять від «кришування» проституції та салонів, а також від несанкціонованої торгівлі й тимчасових споруд. Окремим напрямком є стоянки, парковки та магазини без ліцензій на алкоголь і тютюн — цей сегмент, за словами джерел, може приносити до 100 тисяч доларів США на місяць.

Найприбутковішою статтею доходів називають кримінальні провадження. «Вирішення питань» у справах, як стверджують співрозмовники, стартує від 10 тисяч доларів США і може доходити до 100 тисяч. У цю суму, за твердженням джерел, одразу закладена частка прокуратури. Окремо оцінюється зняття арештів з майна — від 5 до 20 тисяч доларів, організація обшуків — від 5 тисяч, негласні слідчі дії та фальсифікація матеріалів — від 10 тисяч доларів США. Затримання «за рапортом» коштує від 3 тисяч доларів.

Ще одним напрямком, який згадують джерела, є так звана «бусифікація». За суму близько 3 тисяч доларів питання затриманої особи може бути вирішене через прямий дзвінок керівнику, після чого надходить вказівка про звільнення. Окрім цього, системним джерелом доходів називають невтручання в земельні та будівельні афери. За інформацією джерел, фіксовані платежі від забудовників можуть сягати до 100 тисяч доларів США за гарантії «тиші» з боку поліції.

Фінансовий результат такої діяльності, якщо вірити даним з оточення, виглядає вражаюче. Андрію Маланчуку приписують володіння вісьмома квартирами, трьома автомобілями загальною вартістю майже мільйон доларів США, кількома банківськими рахунками із сумарними залишками близько 19 мільйонів гривень, а також значними обсягами готівки. Окремо згадуються 13 земельних ділянок, оформлених на підставних осіб.

Навіть якщо частина цієї інформації потребує ретельної юридичної перевірки, сама структура описаних схем і репутація, що сформувалася навколо керівника поліції Бучі, свідчать про глибоку системну проблему. Йдеться не про одиничний збій, а про модель, за якої правоохоронний орган фактично перетворюється на ринок платних послуг. Поки подібні практики залишаються під негласним захистом обласного керівництва, говорити про відновлення довіри до поліції в Київській області не доводиться.

Українські прізвища — це не просто засіб ідентифікації. Вони являють собою живу спадщину, яка зберігає в собі багатий пласт історії, культури та соціальних структур нашого народу. Кожне прізвище — це своєрідна подорож у минуле, яка розповідає про походження родів, знатність чи ремесло предків, а також часто відображає навіть дохристиянські ритуали та культури. Вони несуть інформацію, яка може пролити світло на етапи розвитку нашої нації та її взаємодії з іншими культурами.

Фахівці вказують на те, що система прізвищ почала формуватися ще в період княжої доби. На той час знатні родини вже мали свої родові додаткові імена, що виконували функцію родових ознак. Зазвичай такі прізвища позначали належність до певного роду або рід занять, наприклад, “Коваль”, “Шевченко” або “Лісовий”. Під час цієї епохи прізвища ще не були систематизованими, але вже чітко відображали соціальний статус і професійну діяльність людини.

Тоді сформувалися характерні суфікси: –енко, –ук/–юк, –ич/–ович, –ський/–цький, –ець/–анець, –айло, –ко, –ак, –ун.

Прізвища на –енко (XI–XIII ст.)Означали «нащадок» або «той, хто походить від…». Поширені приклади: Петренко, Остапенко, Дмитренко, Гриценко.

Прізвища на –ич/–ович (XII–XIV ст.)Носили їх представники княжих та боярських родів: Данилович, Романович, Іванович.

Прізвища на –ський/–цький (XIV ст.)Походили від назв поселень і були шляхетськими: Костецький, Збаразький, Острозький, Корецький.

Прізвища на –ук/–юк (XIII–XIV ст.)Характерні для Волині, Полісся та Поділля: Ковальчук, Гаврилюк, Мирончук, Гнатюк.

Прізвища від дохристиянських імен (XI–XIII ст.)Включають Тур, Туренко, Левко, Ворон, Сокіл, Дубенко.

Прізвища від професій (XIII–XV ст.)Коваль, Коваленко, Гончар, Гончарук, Писар, Пастух, Мельник.

Прізвища з тюрксько-кипчацьким корінням (XII–XIV ст.)Походять від контактів з половцями, кипчаками, ногайцями: Карась, Козак, Сагайдак, Татаренко.

Даниловичі, Романовичі, Туровичі, Острозькі, Збаразькі, Корецькі, Ходкевичі, Глинські, Карачевичі, Митко/Митьків, Кондратенко.

Українські землі були густонаселеними, політично роздрібненими та міжкультурним перехрестям. Це сприяло ранньому формуванню стабільних родових назв. Прізвища на –енко досі становлять понад 38% усіх українських прізвищ. Найдавніші княжі та шляхетські прізвища найчастіше зустрічаються у Галичині та на Волині, а найбільше різноманіття — в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

Українські прізвища — це жива історія. Вони ведуть нас до Київської Русі, княжих династій, козацької доби і навіть у світ давньослов’янських вірувань. Кожне прізвище — це частина родового коду та нашого спільного минулого.