До 9 років тюрми: на кордоні спіймали ухилянтів та організаторів їх втечі

У Балаклійській громаді Харківської області набирає обертів гучний скандал, пов’язаний із використанням фінансової допомоги, призначеної для облаштування тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб. У центрі уваги — проєкт капітального ремонту четвертого поверху готелю «Ювілейний» у Балаклії, який мав бути переобладнаний для проживання 52 переселенців. Кошти на реалізацію цього проєкту надала Вінницька громада в межах міжмуніципальної підтримки.

За інформацією з обізнаних джерел, реалізація проєкту супроводжувалася численними порушеннями. Зокрема, йдеться про можливе створення схеми з виведення бюджетних коштів за участю начальника Балаклійської міської військової адміністрації Віталія Карабанова та керівника комунального підприємства «Балаклійський Житлокомунсервіс» Олександра Скалозубова. За попередніми даними, ремонтні роботи могли бути формально задекларовані як виконані в повному обсязі, тоді як фактичний стан приміщень не відповідає заявленим у документації показникам.

Ця компанія, за даними відкритих реєстрів, формально має лише одного найманого працівника, але при цьому регулярно виграє закупівлі у Балаклійській громаді. У тендері на ремонт готелю вартістю понад 8 мільйонів гривень «Харбілд» був єдиним учасником, а подана ним тендерна документація містила численні неточності та помилки в обсягах робіт.

Суть імовірної схеми полягає в тому, що військова адміністрація забезпечувала адміністративне прикриття проєкту, а комунальне підприємство формувало умови закупівлі під конкретного підрядника. За твердженням джерел, окремі представники податкових і правоохоронних органів могли ігнорувати очевидні порушення, що дозволяло продовжувати реалізацію проєкту без втручання.

Особливу увагу привертає кошторис ремонту, в якому зафіксовано суттєві завищення цін на матеріали. Так, плити OSB були закладені по 385 гривень за одиницю при середній ринковій ціні близько 170 гривень, біметалеві радіатори — по 570 гривень за секцію замість реальних 230 гривень, а цемент у кошторисі коштував удвічі дорожче за роздрібні ціни в Харкові.

Такі розбіжності свідчать про можливе штучне завищення вартості робіт із подальшим виведенням коштів через фіктивні або імітовані підряди. У підсумку гроші, які мали піти на облаштування житла для людей, що втратили домівки через війну, могли бути використані у приватних інтересах.

У соціальних мережах та медіапросторі стрімко набрав обертів резонанс навколо радників нового очільника Офісу Президента Кирила Буданова. Після його призначення з’явилися публічні твердження про те, що частина помічників, які працювали ще за керівництва Андрія Єрмака, нібито зберегли свої позиції й за нового глави ОП. Це одразу стало ґрунтом для гучних заяв про «зраду», приховані домовленості та безперервність старих впливів.

Утім, більш уважний аналіз ситуації свідчить, що емоційна реакція значно випередила реальний стан речей. Політолог Олексій Голобуцький зазначає, що джерелом скандалу стали не кадрові рішення як такі, а особливості роботи державної бюрократії. За його словами, інформаційна хвиля виникла через формальні списки та документи, які не були оперативно оновлені після зміни керівництва.

Станом на перші дні після призначення новий очільник ОП справді не призначив повністю оновлену команду радників і помічників. Частина людей, які працювали з попереднім керівником, тимчасово залишалася поза штатом. Саме це й стало формальним приводом для гучних заголовків і хвилі обурення в соцмережах.

Однак логіка «Буданов залишив собі радників Єрмака» виглядає радше зручною для клікбейту, ніж коректною з точки зору реальної управлінської практики. За словами Голобуцького, новий очільник ОП у перші тижні роботи зосереджений не на косметичних кадрових рішеннях, а на значно важливіших питаннях — перемовинах із міжнародними партнерами щодо деталей мирного плану, реагуванні на масовані удари по енергетичній інфраструктурі, роботі в умовах постійно змінної внутрішньої та зовнішньої ситуації.

У таких обставинах очікувати миттєвого «перезавантаження» апарату — щонайменше наївно. Будь-яка бюрократична система працює інерційно, а швидкі кадрові рішення є радше винятком, ніж правилом. Тим більше — у момент, коли країна перебуває у фазі активних переговорів і кризових викликів.

Голобуцький наголошує: відсутність негайних звільнень або призначень не є свідченням політичної змови чи прихованої залежності. Це типовий перехідний період, коли новий керівник вивчає документацію, посадові інструкції та концентрується на критично важливих завданнях, а не на публічних жестах.

Інформаційний шум навколо цієї теми, за його словами, лише демонструє хронічну проблему українського медіаполя — прагнення знайти «зраду» там, де є звичайна управлінська рутина. У результаті суспільству підсовують спрощену і емоційну картинку замість тверезого аналізу.

У підсумку історія з радниками виглядає не як сенсація, а як приклад того, як перехідний момент і бюрократичні процеси стають ґрунтом для гучних, але порожніх скандалів. І, схоже, у цій ситуації варто більше говорити не про персоналії, а про реальні виклики, з якими нині стикається держава.

Стевія, природний рослинний підсолоджувач, останніми роками набула величезної популярності як альтернатива традиційному цукру. Вона стала популярним вибором серед тих, хто прагне знизити калорійність свого раціону або контролювати рівень глюкози в крові. Однак, попри її природне походження, стевія не є абсолютно безпечною для всіх і має низку важливих особливостей, які варто враховувати перед її використанням.

Стевія (Stevia rebaudiana) — це рослина з родини айстрових, яка має солодкий смак завдяки стевіоловим глікозидів, що містяться в її листі. Ці глікозиди можуть бути в 200–400 разів солодшими за звичайний цукор, тому для досягнення бажаного рівня солодкості потрібно використовувати дуже маленьку кількість стевії. Це робить її особливо привабливою для тих, хто намагається зменшити споживання калорій або уникати цукру в раціоні.

У промисловому виробництві стевію рідко використовують у чистому вигляді. Найчастіше її поєднують з іншими компонентами — еритритом, декстрозою або іншими наповнювачами. Це робить продукт зручнішим у використанні, але водночас змінює його вплив на організм.

Стевія може впливати на кілька важливих процесів. Зокрема, її пов’язують із можливими змінами маси тіла та рівня холестерину. Хоча вона не містить калорій, її регулярне вживання не гарантує схуднення. Навпаки, солодкий смак без енергетичної цінності може підтримувати тягу до солодкого і заважати формуванню здорових харчових звичок.

Окрему увагу фахівці звертають на гормональний ефект. Наразі доведено, що стевія може впливати на репродуктивну систему, зокрема підвищувати вироблення прогестерону. Саме тому її не рекомендують вагітним жінкам і матерям, які годують груддю, — безпека для цих груп недостатньо досліджена.

Також обережність варто проявляти дітям, людям із захворюваннями шлунково-кишкового тракту та тим, хто має алергію на рослини родини айстрових. У деяких випадках цукрозамінники можуть спричиняти здуття, дискомфорт або порушення травлення.

Згідно з рекомендаціями FDA, безпечна добова доза стевії становить до 4 мг на кілограм маси тіла. Проте навіть у межах цієї норми стевію не варто розглядати як універсальний інструмент для контролю ваги.

Всесвітня організація охорони здоров’я у своїх оновлених рекомендаціях прямо зазначає: підсолоджувачі, що не містять цукру, не рекомендується використовувати для зниження маси тіла. Дані свідчать, що вони не дають довгострокових переваг у зменшенні жирових відкладень ні в дорослих, ні в дітей. Натомість тривале вживання може бути пов’язане з підвищеним ризиком розвитку діабету 2 типу, серцево-судинних захворювань і навіть зростанням смертності.

Таким чином, стевія — це не «безпечний солодкий квиток» до ідеальної фігури. Як і будь-який підсолоджувач, вона потребує помірності та усвідомленого використання, а основою здорового харчування залишаються збалансований раціон і зменшення загальної залежності від солодкого смаку.

Київська міська рада перебуває на етапі підготовки рішення, яке здатне докорінно змінити функціонування та вигляд однієї з рекреаційних територій міста. У центрі уваги — питання передачі земельної ділянки в оренду, що, за задумом ініціаторів, має відкрити шлях до її господарського використання, але водночас викликає занепокоєння у частини громади.

Згідно з попередньою інформацією, йдеться про ділянку, яка тривалий час використовувалася киянами як зона відпочинку, прогулянок і дозвілля. Саме такі простори відіграють важливу роль у міському середовищі, забезпечуючи баланс між забудовою та збереженням зелених насаджень. Намір передати територію в оренду може означати зміну її цільового призначення або появу на ній нових об’єктів.

Проєкт рішення підготовлений Департаментом земельних ресурсів КМДА. Політичним куратором процесу називають заступника міського голови Владислава Андронова, який нині відповідає саме за земельні питання у столичній адміністрації. Підставою для передачі землі в оренду зазначено «придбання права власності на нерухоме майно», тобто наявність на ділянці спортивних об’єктів фактично використовується як юридичний привід для отримання контролю над значним земельним масивом у привабливій локації з подальшою зміною його функціонального призначення.

Окрему увагу привертає постать Ганни Коваленко. У 2023 році вона достроково склала депутатський мандат після отримання підозри від НАБУ у справі про недостовірне декларування на суму понад 60 мільйонів гривень. Попри це, сьогодні підконтрольна їй структура претендує на один із цінних земельних активів Києва. При цьому процедура відбувається без відкритого конкурсу, альтернативних концепцій розвитку території чи повноцінного громадського обговорення.

Ситуація в Жулянах демонструє знайому для Києва конфігурацію: колишній депутат, тісні політичні та бізнес-зв’язки з впливовими фігурами, профільний департамент КМДА та віцемер, який курує земельні питання. Результатом може стати передача майже 3,2 гектара міської землі під комерційну забудову під прикриттям «спортивного проєкту», де спорт відіграє другорядну, декоративну роль.

Історія з цією ділянкою — це не стільки про теніс чи розвиток міської інфраструктури, скільки про системний підхід до розпорядження землею в столиці. Через формально законні процедури та необхідні погодження рекреаційні та спортивні простори поступово зникають, поступаючись місцем комерційній забудові в інтересах вузького кола осіб. На тлі цього ключовим стає питання не лише конкретного голосування Київради, а й того, хто та на яких умовах продовжує визначати долю міської землі, попри кримінальні підозри та публічні заяви про вихід з політики.

Колишній нападник київського «Динамо» Артем Мілевський став учасником бійки з ексгравцем збірної України Сергієм Рибалкою під час поєдинку української футбольної медіаліги. Цей інцидент стався в рамках матчу між командами IGNIS, за яку виступає 41-річний Мілевський, та RUH Media Team, де 35-річний Рибалка займає посаду головного тренера.

Зустріч мала відбутися в мирній атмосфері, однак ситуація вийшла з-під контролю. Причини конфлікту між футболістами на даний момент залишаються невідомими. Відео з моментом бійки швидко стало вірусним у мережі, на якому видно, як після короткої словесної перепалки, що спалахнула між гравцями, Мілевський і Рибалка почали обмінюватися ударами кулаками.

Згодом у Instagram медіаліги UA Steel з’явилося фото, на якому Мілевський і Рибалка потискають один одному руки. Організатори коротко прокоментували інцидент: «Тема закрита».

Сергій Рибалка — вихованець харківського «Арсеналу», де вже у 18 років став найкращим бомбардиром клубу, забивши 20 голів у 48 матчах. У 2008 році він перейшов до «Динамо», спершу граючи за другу команду, а згодом закріпився в основному складі. У його кар’єрі також були виступи в чеському «Словані» та київському клубі до 2017 року.

На міжнародному рівні Рибалка пройшов усі юнацькі та молодіжні збірні України. Його найяскравішим досягненням стало «золото» чемпіонату Європи U-19 у 2009 році, де він забив вирішальний гол проти Швейцарії. У 2015 році Рибалка дебютував за національну команду України у товариському матчі проти Латвії.

Упродовж 2025 року органи державної виконавчої служби забезпечили стягнення з боржників 16,24 мільярда гривень аліментів, що стало одним із найвагоміших результатів за останні роки. Порівняно з попереднім роком сума надходжень зросла на 3,95 мільярда гривень, або на 32,1 відсотка, що свідчить про підвищення ефективності примусового виконання судових рішень у сфері утримання дітей.

Окрему увагу у 2025 році було приділено боржникам із тривалою заборгованістю. До них застосовувалися передбачені законом заходи впливу, зокрема обмеження у праві керування транспортними засобами, виїзду за кордон, користування зброєю, а також штрафні санкції. Такі інструменти довели свою результативність і стали додатковим мотиватором для погашення боргів.

У Мін’юсті зазначають, що зростання обсягів стягнення пов’язане з активним застосуванням передбачених законом інструментів тиску на неплатників. Йдеться як про фінансові санкції, так і про обмеження особистих прав боржників.

Відповідно до закону «Про виконавче провадження», якщо заборгованість зі сплати аліментів перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернене не лише на зарплату, а й на інше майно боржника. Також такого неплатника вносять до Єдиного реєстру боржників, а стягувачеві роз’яснюють право звернення до правоохоронних органів у разі ознак кримінального правопорушення — ухилення від сплати аліментів.

Коли борг перевищує суму платежів за чотири місяці, державний виконавець може обмежити боржника у праві виїзду за кордон, керування транспортними засобами, користування зброєю та полювання. Якщо ж заборгованість сягає понад шість місяців з моменту відкриття виконавчого провадження, складається адміністративний протокол, який направляють до суду.

Окремо законом передбачені фінансові штрафи. Якщо борг перевищує суму річних аліментів, накладається штраф у розмірі 20 відсотків від суми заборгованості, при двох роках несплати — 30 відсотків, а при трьох роках — 50 відсотків. Усі ці кошти стягуються з боржника і перераховуються безпосередньо одержувачу аліментів.

У Міністерстві юстиції підкреслюють, що всі ці заходи не застосовуються, якщо заборгованість не перевищує трьох місяців, однак у випадках системної несплати держава має достатній арсенал інструментів, щоб примусити боржників виконувати свої зобов’язання перед дітьми.

Сім’я заступника директора Державного центру зайнятості Станіслава Павленка під час повномасштабної війни суттєво оновила своє майно, придбавши квартиру неподалік Чорного моря. Згідно з даними декларації, право власності на нове житло отримала дружина Павленка, Олена Цуркан. Придбання сталося на фоні воєнного часу, коли більшість українців стикаються із серйозними економічними викликами та нестабільністю на ринку нерухомості.

Деклараційні документи свідчать, що квартира була оформлена у власність легально та відповідно до чинного законодавства. Проте така покупка викликала підвищену увагу громадськості та ЗМІ через статус родини та загальну ситуацію в країні, коли доходи більшості громадян значно обмежені. Фактично, це придбання стало предметом обговорення у контексті прозорості витрат високопосадовців під час кризових умов.

Крім того, у декларації зазначено ще одну квартиру у Києві площею 21,2 кв. м. Це службове житло, власником якого виступає Міністерство оборони. Право користування цією квартирою зареєстроване як для Станіслава Павленка, так і для його дружини, що підтверджує офіційний статус житла.

Придбання житла в прибережному місті під час війни викликало інтерес громадськості, адже воно відбулося в період, коли більшість українців перебувають у складних економічних умовах та зосереджені на безпеці.