Добровольці закінчилися, новобранці відмовляються воювати, ветерани на межі виснаження — звіт RTBF

У своєму дослідженні «God, the Science, the Evidence» французькі вчені Олів’є Боннассьє та Мішель-Ів Боллоре розглядають тему, яка давно є предметом дискусій і суперечок: чи можуть наука та релігія співіснувати, чи є між ними непереборна опозиція. Автори, спираючись на думки 62 лауреатів Нобелівської премії та більше сотні провідних учених, пропонують новий підхід до цієї теми. Вони не тільки досліджують погляди видатних особистостей на роль релігії у наукових досягненнях, але й намагаються знайти спільні точки перетину, які підтверджують, що наука і релігія не є обов’язково взаємовиключними.

Ця робота вказує на важливість розуміння науки як інструменту для пізнання фізичного світу, а релігії – як способу осмислення духовних і моральних аспектів людського буття. Водночас, автори зазначають, що багато великих учених, серед яких Альберт Ейнштейн і Макс Планк, не були атеїстами і вважали, що наука і релігія можуть доповнювати одна одну.

Теорія Великого вибуху натякає на позафізичний початок Всесвіту.

Тонке налаштування фізичних констант (fine-tuning) робить випадкове виникнення життя надзвичайно малоймовірним.

Складність життя і механізми ДНК здаються майже «чудом», що вказує на можливе божественне втручання.

Відкриття квантової механіки та теорії відносності стимулюють філософські роздуми про реальність поза матеріальним світом.

Книга охоплює не лише науку, а й філософію, етику та історію розвитку наукових концепцій. Вона покликана відкрити дискусію про Бога і творіння, а не надати остаточний доказ. Передмову до видання написав видатний фізик та лауреат Нобелівської премії Роберт В. Вілсон.

«God, the Science, the Evidence» буде цікава широкому колу читачів: від віруючих, які шукають наукове підкріплення своєї віри, до скептиків, зацікавлених у сучасних наукових аргументах щодо походження Всесвіту і життя.

Державна екологічна інспекція Столичного округу оперативно відреагувала на численні звернення мешканців Києва, які звернули увагу на незвичне забарвлення води в Русанівському каналі. Жителі столиці повідомляли про появу води з синьо-зеленим відтінком, що викликало побоювання щодо забруднення водного ресурсу. З огляду на зростаючі занепокоєння серед киян, екологи негайно здійснили обстеження та відібрали проби поверхневих вод для детального аналізу.

Для визначення складу та властивостей води були проведені дослідження у спеціалізованому відділі інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції Столичного округу. Попередні результати показали, що синьо-зелений колір води може бути наслідком активного розвитку водоростей, зокрема синьо-зелених водоростей, які часто з'являються в умовах високої температури та підвищеного рівня поживних речовин у воді.

З’ясувалося, що у каналі розташована металева труба, частково занурена у воду. Вона належить підприємству, яке раніше використовувало її для забору води, але зараз труба не експлуатується.

Щодо зміни кольору води, експерти зазначили, що синьо-зелене забарвлення має природне походження. Це результат процесів розкладання органічних залишків — водоростей та очерету, які залишилися після розчищення каналу.

Результати аналізів показали незначне перевищення гранично допустимої концентрації за показником хімічного споживання кисню — у 1,1 раза. Це свідчить про підвищений вміст органічних речовин, однак небезпечного забруднення не зафіксовано.

Екологи запевнили, що ситуація під контролем, а подібні природні зміни води не становлять загрози для мешканців.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.

Начальник Голосіївського управління поліції Києва Араік Кочкадамян разом із родиною мешкає у службовій квартирі, що надається державою. Житло площею 96 квадратних метрів було надано подружжю з 2022 року. У декларації Кочкадамяна вказано, що родина не має власного нерухомого майна або автомобілів. Відомо, що для пересування Араік користується люксовим автомобілем, що належить його брату.

Дружина Кочкадамяна, Анушик, не працює та займається вихованням їхнього сина. Офіційний дохід начальника поліції становить приблизно 66 тисяч гривень на місяць, що, за словами самого Кочкадамяна, дозволяє забезпечувати сімейні потреби. Водночас, відсутність власного житла чи транспортних засобів піднімає питання щодо фінансової стабільності родини.

Араік Кочкадамян користується автомобілем свого брата Андраніка – елітним AUDI Q7 2016 року випуску, сьогоднішня ринкова вартість якого перевищує 1 млн грн.

За минулий рік правоохоронець отримав 793 тис. грн зарплати. Готівкові заощадження Араіка становлять 14,4 тис. доларів, а на банківських рахунках – 89 тис. грн. Дружина зберігає 8,2 тис. доларів готівкою та 184 грн на банківському рахунку. Загальна сума заощаджень родини перевищує 1 млн грн.

Новозаводський районний суд міста Чернігова виніс вирок блогеру, який публічно підбурював до насильства проти працівників Територіальних центрів комплектування та поширював антисемітські висловлювання. Як повідомляє видання «Судовий репортер», вирок був оголошений 24 жовтня 2025 року.

Згідно з матеріалами справи, підсудний, використовуючи свої платформи в соціальних мережах, активно пропагував насильницькі дії, що стосувалися співробітників ТЦК, а також висловлював негативні та образливі зауваження щодо представників певних національних груп, зокрема, поширюючи антисемітські меседжі. Суд, розглянувши усі обставини, визнав його дії злочинними та такими, що порушують норми не лише кримінального, а й морального законодавства.

У липні 2023 року чоловік, який веде YouTube-канал під назвою «ЗвиЧАЙний хлопецЬ», опублікував відео з назвою «Против шаболд ТЦК. САМООБОРОНА. Молоток, камни, соль, перец, песок, лимонная кислота, бензин, арматура». У ролику він демонстрував знаряддя, якими радив «захищатися» від представників ТЦК, фактично закликаючи до застосування сили проти військових комісарів.

Через два місяці блогер виклав інше відео під назвою «Самые жестокие ТЦКашники в Украине», у якому називав співробітників на ім’я, показував їхні обличчя та місце перебування, поширюючи відверто агресивні та небезпечні заклики.

Крім того, на його каналі були знайдені відео з антисемітськими висловлюваннями. Під час судового розгляду обвинувачений намагався виправдатися, заявивши, що не має ненависті до єврейського народу і що публікації здійснював його модератор.

За даними суду, чоловік є уродженцем Республіки Саха (РФ) і на момент затримання у квітні 2024 року вже перебував у розшуку за ухилення від мобілізації. У суді він відмовився визнавати себе громадянином України, стверджуючи, що «народився в СРСР» і не визнає легітимності українських військових структур.

Психіатрична експертиза виявила у чоловіка емоційно нестійкий розлад особистості, але встановила, що він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Суд визнав блогера винним у перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України та розпалюванні національної ворожнечі. Його засудили до п’яти років позбавлення волі.

Ужгородський міськрайонний суд ухвалив вирок у справі Андрія Самарченка, уродженця Сєвєродонецька, якого обвинувачували у співпраці з російськими підприємствами під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Суд визнав чоловіка винним у колабораційній діяльності, передбаченій Кримінальним кодексом України, та призначив йому покарання у вигляді штрафу на суму 102 тисячі гривень із конфіскацією належного майна.

Згідно з матеріалами справи, до початку війни Самарченко працював у ПрАТ «Сєвєродонецький Оргхім» — підприємстві, що спеціалізувалося на розробленні проєктно-технічної документації для хімічної, нафтової та газовидобувної галузей. До 2022 року серед замовників компанії були низка російських корпорацій, які отримували технічні рішення та консультаційні послуги. Після початку збройної агресії, попри запроваджені обмеження на будь-яку співпрацю з державою-агресором, Самарченко, за даними слідства, продовжив підтримувати ділові контакти з окремими представниками російського бізнесу, що й стало підставою для кримінального переслідування.

Після початку війни Самарченко разом із партнерами створив у Москві компанію «ТехИнновации» й продовжив розробку програмних продуктів для промислових клієнтів, зокрема для «Норнікеля». При цьому він залишався співробітником «Оргхіму» на посаді керівника офісу управління проєктами.

Слідство встановило, що до березня 2025 року Самарченко та його спільники через литовську компанію TP AIM UAB переказали з Росії в Україну близько 400 тисяч євро.

Обвинувачений визнав провину й уклав із прокурором угоду. Суд врахував співпрацю з правоохоронцями під час розслідування.

Суддя Олексій Фазикош визнав Самарченка винним за статтею про колабораційну діяльність. Крім штрафу та конфіскації майна, чоловіка позбавили права протягом 10 років займатися розробкою проєктів програмних продуктів для російських нафтопереробних, металургійних та інших підприємств.

На своєму ювілейному концерті, присвяченому 50-річчю, Наталія Могилевська здивувала шанувальників не лише грандіозним шоу з повітряним шпагатом і неймовірним номером із Віталієм Козловським, а й несподіваною презентацією свого чоловіка Валентина. Протягом багатьох років співачка оберігала своє особисте життя від публічної уваги, уникаючи коментарів щодо стосунків та зберігаючи приватність. Цього разу вона зробила виняток, запросивши чоловіка на концерт як глядача: Валентин сидів у залі поруч із іншими гостями, не виходячи на сцену, проте його підтримка відчувалася в кожному моменті свята.

Для пари це стало першою спільною появою на такому масштабному заході, і для багатьох шанувальників це був справжній сюрприз. Могилевська, поєднавши професійне мистецтво та особисте життя, продемонструвала, що навіть на вершині творчих здобутків важливо залишатися щирою і відкритою перед тими, хто поряд. Концерт перетворився на яскравий символ нового етапу її життя, коли публічна сцена і приватна гармонія співіснують у повній гармонії.

За словами Наталії, знайомство з Валентином відбулося на початку повномасштабної війни. Разом вони вже кілька років і виховують двох усиновлених сестер — Мішель і Софію. Якщо раніше співачка уникала уточнень щодо офіційного статусу, нині вона відкрито називає Валентина чоловіком у публічних інтерв’ю.

Ювілейний концерт поєднав особисте і сценічне: окрім прем’єр і яскравих номерів, Могилевська підкреслила, що поруч із нею — людина, яка стала опорою у непрості часи. Поцілунок із Віталієм Козловським став яскравим сценічним моментом вечора, а поява Валентина — його найінтимнішою ноткою.