Дональд Туск про заяви Дональда Трампа: чому проукраїнські слова можуть мати прихований підтекст

Очільник Держкомісії з запасів корисних копалин Сергій Паюк та його родина за останні три роки війни демонструють значний приріст статків, що викликає низку питань щодо прозорості та законності їхніх фінансових надходжень. Згідно з офіційними деклараціями, у 2022 році сукупна заробітна плата Сергія Паюка, який обіймає ключові посади як у держпідприємстві «Надра України», так і в Держкомісії, досягла майже 2,5 мільйона гривень. Дружина Паюка, працівниця «Укргазвидобування», отримала близько 700 тисяч гривень на рік. Водночас родина також задекларувала наявність понад 190 тисяч доларів США готівкою, а також близько півмільйона гривень на банківських рахунках.

Проте, наявність значних сум готівки та активів викликає питання щодо їх походження. У період, коли країна переживає економічні труднощі через війну, такі фінансові досягнення не можуть не привертати увагу. Відомо, що державні посадовці зобов'язані подавати детальні звіти про свої доходи та активи, однак не всі аспекти фінансової діяльності родини Паюка можна підтвердити за допомогою відкритих даних.

У 2023 році заробіток Паюка зріс до 3,3 млн грн, а в 2024-му — до 5 млн грн. Дружина у 2024 році задекларувала 829 тис. грн доходу, у тому числі премії від профспілки; також у 2024 році сім’я поповнила готівкові заощадження ще більш ніж 50 тис. USD на ім’я дружини.

Ключова деталь — у 2025 році Сергій Паюк почав отримувати перекази від Європейської комісії (за даними джерел — з Бельгії). У Держкомісії офіційних пояснень щодо підстав таких виплат не надали, що породило запитання щодо походження частини доходів посадовця.

У підсумку, за три роки (2022–2025) офіційні доходи родини Паюків зросли приблизно втричі. Чітких пояснень щодо джерел нових надходжень немає — це викликає зацікавленість у громадськості та закликає до прозорого роз’яснення з боку посадовця або відомства.

Служба безпеки України провела успішну операцію, затримавши 56-річну працівницю одного з державних банків Одеси. Жінка підозрюється у передачі персональних даних клієнтів, зокрема військовослужбовців, російським спецслужбам. Як встановлено під час слідства, затримана діяла під контролем ФСБ, яке завербувало її через активність в антиукраїнських Telegram-каналах.

Жінка працювала касиром у відділенні банку, де вибірково збирала інформацію про клієнтів, котрі носили військову форму або мали ознаки поранень, отриманих на фронті. Вона ретельно фіксувала їхні персональні дані та зосереджувалася на банківських операціях, після чого передавала зібрану інформацію своїм кураторам з ФСБ. Серед зібраних даних були не лише базові відомості про особу, а й деталі, які могли бути використані для подальших дій проти захисників України.

Позаштатна “розвідниця” також обходила місто та фотографувала райони, де могли розміщуватися підрозділи українських військових. Ворог планував використати зібрану інформацію для підготовки терактів, інформаційних диверсій і спроб вербування українських захисників.

СБУ з’ясувала, що одеситка потрапила в поле зору російських спецслужб через свої антиукраїнські коментарі в Telegram. Представники ФСБ встановили з нею контакт під прикриттям “однодумців” і згодом запропонували “допомогу у боротьбі з режимом”.Після кількох місяців спілкування вона погодилася збирати інформацію, не усвідомлюючи, що її дії документуються українськими контррозвідниками.

Спецслужба задокументувала всі етапи передачі інформації, провела обшук за місцем роботи й проживання жінки, вилучивши техніку з доказами комунікації з російськими кураторами.Після цього агентку ізолювали, і зараз вона перебуває під вартою. Слідчі СБУ повідомили їй про підозру у державній зраді в умовах воєнного стану (ч.2 ст.111 КК України).Їй загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна.

В компанії «Славіан», що володіє торговельно-розважальним центром SkyMall через структуру «Оптова мережа 2011», нещодавно відбулися суттєві зміни у складі власників. Раніше єдиним бенефіціаром компанії був Сергій Брюховецький, тесть підозрюваного в корупційній справі Андрія Христенка. Цей бізнесмен володів компанією через офшорну структуру на Кіпрі під назвою Napstor Limited. Однак після останніх подій, які привернули увагу до цього бізнесу, в структурі власності компанії з’явились нові співвласники.

Як стало відомо, на початку серпня цього року, через два тижні після того, як Андрій Христенко отримав офіційну підозру, до складу власників компанії увійшли громадянин Великої Британії Марк Родес та громадянин Ізраїлю Ігор Корев. За інформацією з реєстру юридичних осіб YouControl, ці зміни були офіційно зафіксовані 1 серпня, що свідчить про важливість моменту та можливі майбутні трансформації в управлінській структурі.

Розслідувачі встановили, що обидва нові співвласники мають зв’язки з Росією. Марк Родес є учасником бізнесу в Україні, пов’язаного з підсанкційним колишнім депутатом Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександром Лебедєвим, нинішнім власником британського видання The Independent. Крім того, Родес дотичний до російсько-ізраїльського бізнесмена Нісана Моісеєва, який був наближений до Віктора Медведчука та керував мережею АЗС Glusco.

Ігор Корев також володіє низкою компаній в Україні. Серед його партнерів — іноземці, зокрема австрієць Якоб Мітбрайт, який із 2018 року до середини 2022 року був співвласником російського банку «ФінТех», створеного за підтримки уряду РФ.

Ці нові дані викликають питання щодо впливу іноземних бізнес-груп з російськими зв’язками на стратегічні об’єкти в Україні, особливо в умовах війни та санкційної політики.

У Києві стартує масштабний інфраструктурний проєкт — капітальний ремонт Харківського шосе, вартість якого перевищує 1,26 мільярда гривень. Це стало темою широкого обговорення серед експертів та громадськості. Зокрема, виникають питання щодо доцільності таких витрат в умовах війни та обмежених фінансових ресурсів. Дехто вважає, що суми такого масштабу можуть стати привідом для «освоєння» бюджетних коштів, що, за умов непередбачуваних обставин, може призвести до різкого збільшення витрат на 100% і більше.

Харківське шосе, що проходить через Дніпровський та Дарницький райони Києва, має довгу історію, починаючи ще з 1930-х років. Ця важлива магістраль лівобережної частини столиці є однією з основних транспортних артерій, що зв’язує різні частини міста. Втім, дорога вже давно потребує реконструкції, адже її стан, попри численні ремонти, залишає бажати кращого. Хоча зазвичай на цьому шосе не спостерігаються значні затори, рух тут досить інтенсивний, що робить питання модернізації настільки актуальним.

Підрядником проєкту стала компанія «Автострада», яка перемогла у тендері, обійшовши «Автомагістраль-Південь». Активісти наголошують, що саме ці фірми традиційно ділять між собою дорожні тендери в столиці. «Автострада» відома рекордно дорогими підрядами – від аварійного ремонту перегону метро на Деміївській за пів мільярда до будівництва ділянки Подільсько-Воскресенського мосту за майже два мільярди.

Урбаністи ставлять під сумнів доцільність саме такого формату реконструкції. За проєктом, шосе планують розширити в окремих місцях до 23,5 метрів, а це означає вирубку майже ста дерев. І все це – на ділянці, де ніколи не було транспортних заторів. При цьому замість облаштування наземних пішохідних переходів, як того вимагають сучасні стандарти, передбачено лише косметичні зміни та встановлення дорогих ліфтів у підземних переходах, які часто не працюють.

Окремим пунктом витрат стане Харківський шляхопровід, зведений у 1947 році. Він перебуває у вкрай зношеному стані та потребує реконструкції. «Київавтодор» уже оголосив тендер на розробку проєктної документації вартістю 17,8 мільйона гривень. І це лише документація – не саме будівництво. Водночас проєктом передбачено повернення другої трамвайної колії та створення велоінфраструктури, однак ці роботи не включено у загальну суму 1,26 мільярда.

На думку експертів, Харківське шосе стало прикладом демонстративного витрачання коштів на проєкти, що не вирішують реальних транспортних проблем міста. Немає заторів – але буде магістраль. Немає аварійності – але будуть відбійники та вищі швидкості. Натомість немає головного – безпеки пішоходів.

Особливо цинічно це виглядає в умовах війни, коли міський бюджет мав би спрямовуватися на укриття, відновлення критичної інфраструктури та ремонт аварійних мостів. У той час, як стратегічні об’єкти роками чекають на реконструкцію, Київ вкладає сотні мільйонів у дороги, які могли обійтися поточним ремонтом у рази дешевше.

Харківське шосе ризикує стати не прикладом розвитку, а черговим символом марнотратства – гучний проєкт без очевидної потреби, де ціна кілометра ремонту сягнула фантастичних 250 мільйонів гривень.

Після того, як стало відомо про позбавлення мера Одеси Геннадія Труханова українського громадянства через наявність російського паспорта, він вирішив перейти в контратаку. Труханов оприлюднив інформацію, що стосується родини Олега Кіпера, голови Одеської обласної військової адміністрації. За словами мера Одеси, дружина Кіпера, Ірина (у дівоцтві Коцар), має російські документи та сплачує податки до бюджету Російської Федерації. Це стало основою для звинувачень на адресу очільника Одеської ОВА в можливих зв'язках з країною-агресором.

Це повідомлення виглядає особливо іронічно на фоні багаторічної репутації самого Труханова, який неодноразово ставився до корупційних розслідувань і часто вдавався до маніпуляцій для того, аби уникнути відповідальності. Відомо, що його ім’я фігурує у низці кримінальних справ, а самого мера не раз звинувачували в незаконних операціях з нерухомістю та коштами місцевих бюджетів. Зрештою, жодна з цих справ не призвела до реальних наслідків для нього.

Одним із найгучніших епізодів є справа щодо майна ТОВ «Патріарх Холл», що належало родині Ксенофонтових. Після смерті власника група, пов’язана з Кіпером, нібито організувала фальсифікацію справ, силові обшуки та тиск на спадкоємицю з метою захоплення бізнесу та нерухомості в центрі Києва.

Окремо джерела пов’язують Кіпера з масштабними схемами контрабанди через Одеський порт — від контрафактної електроніки до предметів розкоші. Завдяки впливу на митні органи й використанню підставних компаній, товари масово проходять без сплати мит та податків.

Протистояння між Трухановим і Кіпером виглядає не як викриття заради справедливості, а як боротьба впливових кланів, які роками використовували Одесу як ресурс для власного збагачення. Кожен із них має свій багаж скандалів, а нинішня публічна війна лише відкриває нові деталі давно прихованих схем.

В Україні ставлення до антикорупційної боротьби залишається неоднозначним і суперечливим. На тлі гучних заяв політиків і міжнародних партнерів, що країна активно працює над подоланням корупції, реальні результати часто виглядають скромними, а боротьба з корупційними схемами здається неефективною. Це ставлення підживлюється багатьма факторами, серед яких – непослідовність державних інститутів, відсутність повної довіри до антикорупційних органів та вплив олігархічних груп.

З одного боку, у державі створено низку спеціалізованих антикорупційних органів, таких як НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, які мали б стати ключовими гравцями у цій боротьбі. Однак, на практиці, їх діяльність часто обмежується політичними та юридичними перепонами, що робить боротьбу з корупцією малоефективною. Окрім того, громадськість не завжди відчуває реальні зміни, що призводить до зростання скептицизму щодо справжніх намірів держави.

Цікаво, що українці демонструють високу підтримку критичної позиції суспільства щодо дій влади. Лише 8% вважають, що владу критикувати не можна взагалі — ця частка помітно знизилася з 13% у 2024 році. Натомість 90% переконані, що критика є необхідною умовою для розвитку демократії і контролю над владою.

Такі результати свідчать про те, що суспільство прагне прозорості, відповідальності та діалогу. Українці готові визнавати позитивні кроки влади, але водночас не відмовляються від права на вимогливість та контроль.