Двоє неповнолітніх затримані за підпал військових автомобілів в Одеській області

Голова Вищої ради правосуддя (ВРП) Григорій Усик опинився у центрі резонансного скандалу, який обговорюють у юридичних колах та медіа. За даними Офісу очищення судової системи, посадовець нібито сприяє своєму сину Максиму Усику у спробі отримати суддівську посаду. Ця інформація викликала серйозне занепокоєння серед експертів з етики та антикорупційних організацій, оскільки конфлікт інтересів у такому випадку є очевидним.

Максим Усик, народжений 1986 року, розпочав професійну кар’єру у прокуратурі Дарницького району Києва. Там він три роки працював помічником прокурора, після чого протягом короткого періоду обіймав посаду прокурора. Згодом він перейшов у приватний сектор, де працював у кількох адвокатських об’єднаннях, серед яких “Александров і партнери”, “МГМ Лоу Груп” та “Дерев’янчук, Макаренко та партнери”. У цих компаніях він здобував досвід у представництві клієнтів, консультуванні та веденні юридичних справ, що, на думку деяких спостерігачів, могло б підготувати його до суддівської діяльності.

З початком мобілізації Усик-молодший влаштувався юрисконсультом до військової частини 3078 Національної гвардії України. Його посадовий оклад становить близько 20 тисяч гривень. Саме це рішення викликало підозри у громадськості: родину з двома дітьми на таку суму утримати складно, тож працевлаштування могло бути лише прикриттям для уникнення мобілізації.

За інформацією з неофіційних джерел, саме Григорій Усик міг посприяти тому, щоб його син отримав посаду у Нацгвардії, не потрапивши на передову. Таким чином, молодий юрист нібито отримав статус військовослужбовця без ризику опинитися на фронті.

Військова частина 3078, де працює Максим Усик, займається переважно господарською діяльністю — закупівлею консервів, овочів та інших продуктів для підрозділів Нацгвардії. Усик-молодший, за наявними даними, виконує юридичну роботу, готуючи претензії та позови про стягнення неустойок із постачальників.

Попри скромну офіційну зарплату, кар’єрні амбіції сина голови ВРП не обмежуються Нацгвардією. За інформацією антикорупційних активістів, він активно готується подати документи на конкурс до суддівського корпусу, користуючись підтримкою батька, який має ключовий вплив у системі правосуддя.

Якщо ці підозри підтвердяться, історія з “ухилянням” може перетворитися на ще один тест для прозорості судової реформи та незалежності Вищої ради правосуддя.

Китайська компанія COFCO, яка вважається одним із ключових гравців на українському зерновому ринку, опинилася під хвилею гучних звинувачень, що можуть мати серйозні наслідки для аграрної галузі та державних фінансів. За словами адвоката Кирила Яковця, діяльність структури має ознаки масштабних фінансових маніпуляцій, пов’язаних із проведенням фіктивних операцій із зерном, через які щорічно бюджет України нібито втрачає десятки мільярдів гривень.

Юрист заявив, що за лаштунками цього бізнесу стоїть розгалужена мережа впливу, яка охоплює посадовців Міністерства аграрної політики, Державної податкової служби, митних органів та навіть окремих представників судової системи. Саме вони, за його словами, забезпечують прикриття для сумнівних операцій, що дозволяє компанії уникати реального контролю та відповідальності.

Після оприлюднення цих заяв генеральний директор українського офісу COFCO Володимир Осадчук подав проти адвоката позов до суду, звинувативши його у поширенні неправдивої інформації. Сам Яковець називає позов спробою тиску й наголошує, що надав факти, які потребують офіційного розслідування.

Керівництво COFCO публічно не коментувало обвинувачення. Державні органи, які згадуються у заяві, також поки не оголосили про перевірку.

Розслідувачі Bihus.Info виявили дивовижні зміни у майновому стані близьких родичів начальника київського Управління протидії кіберзлочинам В’ячеслава Куліуша. Після його розлучення з дружиною Надією у 2024 році, мати колишньої дружини раптово стала власницею салону краси та розпочала будівництво розкішного маєтку в одному з найдорожчих котеджних містечок під Одесою — «Чорноморська Рив’єра».

В’ячеслав Куліуш очолив столичне управління кіберполіції у 2022 році, раніше працюючи в Одесі. До цього часу його декларації показували лише невелику квартиру та кілька автомобілів. Проте після розлучення журналісти зафіксували значне збільшення фінансових можливостей родини, що викликає запитання про джерела цих коштів.

За даними Bihus.Info, екстеща кіберполіцейського придбала 16 соток землі у «Чорноморській Рив’єрі» вартістю близько 8 млн грн. На ділянці зараз зводиться триповерховий маєток із панорамними вікнами й великими терасами. Окрім цього, жінка придбала нежитлове приміщення в Одесі, де відкрився салон краси колишньої дружини Куліуша.

Журналісти зазначають, що відповідних доходів для таких покупок родина не мала. Сам Куліуш пояснив, що теща нібито отримала кошти за договором позики у 2022 році.

Показово, що під час підготовки розслідування земельну ділянку та недобудований маєток переписали на компанію «Ведмідь Сервіс», зареєстровану на Рівненщині. Власником фірми є Вадим Адамський – брат колишнього керівника кіберполіції Рівненської області Юрія Адамського.

Родини Куліуша й Адамського мають тісні зв’язки: дружина рівненського кіберполіцейського надає Куліушу авто, а його колишня дружина отримувала зарплату від фірми, пов’язаної з родиною Адамських.

Розслідувачі припускають, що передача нерухомості могла бути спробою приховати справжніх власників напередодні виходу матеріалу.

Це вже не перший випадок, коли журналісти Bihus.Info викривають підозріле збагачення керівників кіберполіції. Раніше повідомлялося, що родичі заступників керівника департаменту кіберполіції придбали нерухомість на десятки мільйонів гривень.

У столиці України розслідувачі викрили масштабну схему розкрадання державних коштів, виділених на спорудження протирадіаційних укриттів у навчальних закладах. Йдеться про школи №186 на вулиці Сєченова та навчально-виховний комплекс №209 «Сузір’я» на Березняківській. Посадовці районних адміністрацій, за даними слідства, забезпечили перемогу у тендерах низці підконтрольних комерційних структур, після чого організували систему «відкатів» через фіктивні договори про надання послуг та постачання матеріалів.

Державні контракти отримали ПрАТ «Укратоменергобуд» і ТОВ «БК “Мега Стайл”». Загальна сума угод перевищувала півмільярда гривень, причому умови договорів були виписані так, щоб дозволити необґрунтоване підвищення вартості робіт і здійснювати виплати без підтвердження фактичного виконання. Як засвідчив аналіз технічної документації, частина коштів спрямовувалася на роботи, які або не проводилися взагалі, або виконувалися формально, без дотримання норм безпеки.

Формально міська влада затверджувала робочі проекти укриттів для школи №186 і оголошувала закупівлі для «Сузір’я», однак реальний зміст договорів і параметри робіт викликають запитання. За наявними документами, рішення про будівництво споруди подвійного призначення для школи №186 ухвалювали у 2024 році, а у 2024–2025 роках публікувалися тендери на зведення таких укриттів, що підтверджує офіційний статус проектів і масштаби фінансування.

Ключовий вузол претензій — відповідність нормам безпеки. Діючі ДБН для захисних споруд визначають мінімальні параметри міцності та геометрії конструкцій, які не можуть бути довільно «оптимізовані» під кошторис, зокрема щодо товщини захисних елементів, висоти приміщень і шляхів евакуації. У випадку зі шкільними об’єктами на Голосієво й Березняках виявлені відхилення несумісні з вимогами до протирадіаційних укриттів.

Окремо звертає на себе увагу історія підрядників. «Мега Стайл» уже потрапляла в поле зору аудиторів і журналістів через невідповідність кошторисів та завищення цін у інших закупівлях комунальних структур Києва, що ставить питання до доброчесності відбору і тут.

На тлі суми, що підбирається до 830 мільйонів гривень за двома проектами, найбільше обурює те, що «укриття» на папері в реальності можуть не захистити дітей. Без негайної експертизи проектних рішень і повної ревізії договорів ризики перетворяться на фактичну небезпеку.

Київський районний суд Одеси ухвалив рішення про закриття кримінального провадження проти Сергія Лепетинського, уродженця Євпаторії, який був залучений до схеми фальсифікації документів для реєстрації кількох фіктивних компаній. Відомо, що одну з цих компаній використовували для незаконного продажу несправних іржавих тепловозів через порт "Південний". Як зазначає видання 368.media, причиною закриття справи стало закінчення строків давності, оскільки з моменту скоєння злочину минуло понад шість років.

Цей випадок став предметом широкого обговорення в медіа, оскільки пов’язаний із серйозними порушеннями, які могли призвести до значних економічних збитків для країни. Проте, згідно з українським законодавством, після закінчення строку давності кримінальні провадження не можуть бути продовжені, незалежно від тяжкості злочину. Таким чином, справу проти Лепетинського було закрито без вироку суду, що викликало подив і занепокоєння серед громадськості.

За матеріалами слідства, у березні 2019 року Лепетинський за гроші погодився стати номінальним засновником і директором понад 30 юридичних осіб, серед яких ТОВ «А 2020», ТОВ «АР-ТОРГ», ТОВ «БОРІСКОЛ», ТОВ «ДД-ТРЕЙД», ТОВ «УКРПРОЕКТСЕРВІС-2017» та інші. Він видав довіреність на повне розпорядження своїми частками іншій особі, передав копії паспорта та ІПН, при цьому не мав наміру вести бізнес.

Прокуратура кваліфікувала дії Лепетинського як пособництво у внесенні завідомо неправдивих відомостей до держреєстру (ч.5 ст.27, ч.2 ст.205-1 КК). Проте підозрюваний не ухилявся від слідства і не скоював нових злочинів. Прокурорка Наталія Дульська подала клопотання про закриття справи, яке суд задовольнив.

Лепетинський та його захисник підтримали клопотання, тож кримінальну відповідальність з нього знято.

Українські прізвища — це набагато більше, ніж просто офіційні записи у документах. Вони зберігають у собі пам’ять поколінь, розкривають культурні взаємозв’язки та мовні впливи різних народів, які століттями проживали на українських землях. Кожне прізвище несе у собі історію роду, його соціальний статус, ремесло чи навіть характерні риси предків. Дослідження українських прізвищ дозволяє зрозуміти не лише походження конкретної родини, а й ширші процеси культурного та історичного розвитку країни.

Відомий дослідник Павло Чучка, який присвятив понад сорок років вивченню закарпатських прізвищ, зібрав численні унікальні факти про походження та значення українських імен. Його праці показують, що навіть відомі прізвища політичних діячів мають глибоке історичне коріння. Наприклад, прізвище Балога походить з угорської мови і означає «ліва рука» або «лівак». Перші письмові згадки про цей рід датуються 1717 роком, а сьогодні в Україні налічується майже три сотні носіїв цього прізвища.

Прізвище Шуфрич походить від зрумунізованої форми грецького імені Софрон — «Шуфря». Ця форма прижилася переважно на Закарпатті. Народний депутат Нестор Шуфрич родом саме з цього регіону. Нині в Україні мешкає близько 140 Шуфричів.

Прізвище Петьовка може походити як від народної форми імені «Петьо», так і від угорського слова «пітьовко» — картоплина. І сьогодні в Україні мешкає 166 людей із цим прізвищем, переважно на Закарпатті.

Прізвище Пинзеник, яке носить ексміністр фінансів Віктор Пинзеник, має кілька можливих тлумачень. За однією версією, воно походить від польського слова «пензіць» — лякати, за іншою — від угорського «пиндзі» — гроші. Символічно, що його носій став саме фінансистом.

Прізвище Турчинов має давнє походження і означає «нащадок турка». Колись слово «турчин» використовували для позначення вихідців із турецьких земель. Це прізвище зустрічається в різних регіонах України, зокрема у Центральній. Його носить і колишній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов.

Прізвище Литвин вказує на походження з території Великого князівства Литовського. Спершу так називали людей, які прибули з північних земель, і згодом воно стало поширеним етнонімом. Один із відомих носіїв — політик Володимир Литвин.

Як зазначає професор Чучка, унікальність закарпатських прізвищ зумовлена багатовіковим сусідством різних культур: угорської, польської, румунської, словацької, німецької, навіть італійської. Тут кожне ім’я — як відбиток історії.

Ономастика — це не лише наука про імена, а й спосіб пізнати власну ідентичність. Походження прізвищ таких відомих українців, як Балога, Шуфрич, Пинзеник, Турчинов чи Литвин, є частиною великої культурної мозаїки, з якої складається сучасна Україна.

Європейський Союз ухвалив рішення продовжити дію тимчасового захисту для громадян України до березня 2027 року. Це рішення стало важливим сигналом підтримки для мільйонів українців, які знайшли прихисток у країнах ЄС після початку повномасштабної війни. Продовження дії захисту гарантує стабільність та безпеку, а також забезпечує доступ до житла, медицини, освіти та ринку праці, дозволяючи українцям зберігати соціальні зв’язки й інтегруватися у місцеві громади.

Водночас, як зазначають у Міністерстві соціальної політики України, нині розпочинається новий етап співпраці з Європейським Союзом — підготовка до періоду після завершення тимчасового захисту. Йдеться не лише про адміністративні чи правові механізми, а передусім про стратегічне бачення майбутнього українців у Європі та створення умов для їх безпечного повернення або подальшої інтеграції.

За словами Ілони Гавронської, нова фаза співпраці має бути побудована на передбачуваності, справедливості та повазі до вибору кожної людини. Україна разом із європейськими партнерами працює над створенням умов, які дозволять українцям або залишатися у країнах ЄС, або повернутися додому без втрати соціальних гарантій та підтримки.

Заступниця Міністра підкреслила важливу роль українських громад за кордоном, які стають ключовими партнерами у процесі реінтеграції тих, хто вирішить повернутися. Вона представила концепцію Мережі єдності — інфраструктури, що до кінця 2026 року має об’єднати всі країни ЄС. У межах цієї ініціативи Центри єдності та українські організації за кордоном надаватимуть консультаційну, інформаційну та психологічну підтримку під час підготовки до повернення.

«Наш пріоритет – зміцнення спроможності українських громад приймати і підтримувати тих, хто повертається. Програми, розроблені у співпраці з європейськими партнерами, повинні спрямовувати ресурси на розвиток житла, створення робочих місць і посилення соціальної згуртованості», — наголосила Гавронська.

У свою чергу, Ільва Йоганссон окреслила бачення Європейського Союзу: перехід від захисту до партнерства. ЄС прагне не лише допомагати українцям, які вимушено залишили країну, а й підтримувати їхній зв’язок із Батьківщиною, мовою та культурою, готуючи ґрунт для майбутнього відновлення України.

«Ми переходимо від захисту людей, які втікали від війни, до підтримки майбутнього України», — заявила Йоганссон.

Зараз близько 4,3 мільйона українців користуються правом на тимчасовий захист у країнах Євросоюзу. І хоча попереду — складний процес поступового переходу, обидві сторони наголошують: він має бути гуманним, узгодженим і заснованим на принципах єдності, гідності та партнерства.