Екс-глава німецької розвідки стверджує, що Зеленський і Дуда могли домовитися про диверсію на “Північних потоках”

Заступниця керівника відділу Київської митниці Тетяна Овдієнко опинилася під пильним оком громадськості після того, як її декларація про майновий стан потрапила в поле зору антикорупційних медіа. У документах зазначено, що посадовиця отримала значні грошові подарунки, суми яких майже зрівнялися з офіційним річним доходом її родини. Це викликало низку запитань щодо прозорості таких фінансових операцій, оскільки значна частина цих коштів не є відомою громадськості.

Крім цього, в декларації Тетяни Овдієнко вказано наявність нерухомості в Борисполі, Київська область. Однак цей об'єкт заслуговує на особливу увагу: квартира площею 42,6 м² була придбана за 200 тисяч гривень у вересні 2017 року, що значно нижче за ринкову вартість подібного житла на той час. Формально власницею є сама Тетяна Овдієнко, проте право проживати в квартирі також мають її чоловік, Олександр Сердюк, та син.

Чоловік декларантки володіє одразу трьома земельними ділянками в селі Сергіївка Прилуцького району Чернігівської області. Усі вони куплені 20 лютого 2023 року:

дві ділянки площею 5,65 га кожна (задекларована вартість — по 155 тис. грн);

одна ділянка площею 1,4 га (38 тис. грн).Загалом ідеться про понад 12 гектарів землі. У документі вказано, що земля приносить дохід через оренду, але немає детальної інформації про її фактичне використання чи врожайність. Це важливий момент, бо такі площі часто оформлюють не для «городу», а як актив.

Із рухомого майна сім’я декларує лише один автомобіль — Toyota Camry 2016 року випуску. За даними декларації, авто було придбане 4 січня 2022 року чоловіком чиновниці за 170 тис. грн. Це заявлена вартість угоди.

Сукупний офіційний дохід родини за 2024 рік становить 241 тис. грн.Основний дохід — зарплата чоловіка у держпідприємстві «Міжнародний аеропорт “Бориспіль”»: 114 тис. грн на рік. Додатково він отримав 26 тис. грн за здачу майна в оренду (ТОВ «Агрікор Холдинг») та ще 16 тис. грн зарплати за сумісництвом у ТОВ «Агро-Картель».

І саме на цьому фоні виникає те, що привернуло увагу антикорупційних журналістів: готівкові «подарунки».

Тетяна Овдієнко задекларувала 40 тис. грн подарунку від свого батька, Володимира Борисовича Овдієнка.

Її чоловік задекларував 35 тис. грн подарунку від свого батька, Івана Михайловича Сердюка.

Разом — 75 тис. грн «подарованих коштів» від родичів. Ці гроші — майже третина від загального задекларованого доходу сім’ї за рік і, зауважимо, перевищують офіційний особистий дохід самої чиновниці. Саме ця пропорція викликає питання в антикорупційників: наскільки економічно реалістично, що батьки дарують десятки тисяч гривень готівкою в умовах війни, і чи не є це способом легалізувати сторонні надходження.

Ще один нюанс — ліквідні активи. У декларації вказано не лише нерухомість і землю, а й наявність істотних грошових запасів у родини. Це важливо з точки зору антикорупційного аналізу, тому що на фоні скромних задекларованих доходів утримання житла, землі понад 12 гектарів і авто бізнес-класу виглядає фінансово напруженим без додаткових джерел. Саме тому журналісти та антикорупційні ініціативи говорять про ймовірні «приховані доходи» або використання родичів як формальних дарувальників.

Тетяна Овдієнко — не топ-політик національного рівня, а чиновниця митниці. Але саме митниця — одна з найчутливіших до корупції ланок держави під час війни: це і контроль потоків товарів, і специфіка ухилення від податків, і контрабанда. Будь-яка невідповідність способу життя доходам у таких посадовців цікавить і суспільство, і правоохоронців.

Формально подарунки від батьків можна декларувати і це не заборонено. Проблема починається там, де «подарунок» стає інструментом, щоб пояснити походження готівки, яка не виглядає співмірною офіційній зарплаті. Особливо коли мова не тільки про кеш, а й про землю в десятки гектарів і авто бізнес-класу, куплене незадовго до або під час повномасштабної війни.

На тлі загального тиску на корупцію в держсекторі й тренду на перевірку статків посадовців (у т.ч. через воєнний стан і суспільний запит на прозорість) такі декларації стають не просто формальністю, а потенційним приводом для перевірок активів родини.

У столиці завершено розслідування резонансного кримінального випадку, пов’язаного з протиправними діями головної бухгалтерки одного з приватних підприємств. За даними прокуратури міста, загальна сума привласнених коштів перевищила 8,5 мільйона гривень. Слідчі встановили, що жінка протягом більш ніж року, з травня 2024 по липень 2025 року, систематично переводила гроші компанії на власний банківський рахунок, користуючись довірою керівництва та наявністю доступу до фінансових ресурсів підприємства.

Спочатку зловмисниця переводила порівняно невеликі суми, які не викликали підозр у бухгалтерії та керівництва. Згодом, переконавшись, що недостачу не помічають, вона значно збільшила обсяги незаконних переказів. Такі дії призвели до серйозних фінансових збитків компанії та поставили під загрозу її стабільну діяльність.

Отримані гроші вона витрачала на власні потреби — купувала одяг, побутову техніку, а також квартиру, яку орендувала з правом викупу. Зловмисницю викрили, коли з’ясувалося, що підприємство не змогло розрахуватися за обладнання, придбане за кордоном.

Наразі триває досудове розслідування. Жінці повідомлено про підозру у привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Їй загрожує до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна та забороною обіймати певні посади.

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» анонсувало виробництво нового документального фільму під назвою «Як козаки на Курщину ходили». Фільм, бюджет якого становить 2,3 мільйона гривень, розповідатиме про важливу військову операцію, проведену Збройними силами України на території Курської області Російської Федерації. Стрічка має на меті не лише відтворити факти бойових дій, а й показати стратегію та тактику українських військ під час цієї операції.

Особливістю цього документального проекту є те, що він також порушить питання причин, через які українські підрозділи змушені були залишити тимчасово окуповану територію, розкриваючи внутрішні аспекти та складнощі військових операцій. Окрім того, фільм підкреслить величезний внесок українських воїнів у захист суверенітету країни, а також висвітлить важливу роль історичної спадщини та національної гордості, що стоїть за кожним кроком ЗСУ на фронті.

За словами авторів, основна мета фільму — надихнути військових, продемонструвати сміливість українських захисників і довести, що Україна здатна діяти ефективно навіть за межами власної території.

Проєкт має бути завершений до 20 грудня поточного року.

У соцмережах новина викликала жваві обговорення. Частина користувачів підтримує ідею, вважаючи її важливою для підняття морального духу, інші — критикують, зазначаючи, що в умовах війни такі витрати недоцільні. Народний депутат Олексій Гончаренко висловив іронічний коментар: «Схоже, грошей у нас вдосталь», нагадавши, що нещодавно Генеральний штаб уже презентував двосерійний фільм на подібну тематику.

Попри суперечки, створення документальної стрічки демонструє намір держави розвивати інформаційний фронт і зберігати пам’ять про події, які стали символом рішучості українських військових.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган висловив впевненість у тому, що між Україною та Росією буде знайдений компроміс, який може стати основою для досягнення миру. З його слів, це може статися в найближчому майбутньому, і Туреччина готова й надалі виконувати роль посередника в мирних переговорах. Виступаючи на форумі TRT World Forum 2025 у Стамбулі, Ердоган підкреслив важливість продовження зусиль для зупинення війни та стабілізації ситуації в регіоні. Він наголосив, що Туреччина, з початку повномасштабного вторгнення, активно прагнула знайти шляхи для переговорів і неодноразово виступала як платформа для зустрічей української та російської делегацій.

Турецький президент зазначив, що досягнення миру потребує зусиль усіх зацікавлених сторін, і важливим етапом є обговорення припинення вогню. Ердоган вважає, що лише через діалог та взаєморозуміння можливо покласти край конфлікту, який вже завдав величезної шкоди. Туреччина, як один з ключових гравців на міжнародній арені, має потенціал впливати на ситуацію, і для цього Анкара готова продовжувати свої дипломатичні зусилля.

«Я сподіваюся, що вже невдовзі між сторонами буде знайдено компроміс, який дозволить двом сусіднім народам знову жити поруч у мирі», — заявив Ердоган.

Його заява прозвучала на тлі заяв Москви про нібито готовність повернутися до переговорів з Україною. Російська сторона говорить про продовження діалогу «в стамбульському форматі» — тобто за посередництва Туреччини. Про це заявив заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін, стверджуючи, що «всі умови для переговорів є», але натякаючи, що Київ начебто не демонструє політичної волі.

Україна та Росія вже провели серію прямих контактів у Стамбулі в 2025 році — зокрема у травні, червні та липні. На цих зустрічах сторони узгоджували, зокрема, великі обміни полоненими: перший раунд у травні дав домовленість про обмін «1000 на 1000», що стало найбільшим обміном за час повномасштабної війни. Також обговорювали повернення тіл загиблих і припинення ударів по цивільній інфраструктурі.

Українська сторона виносила на стіл вимогу негайного припинення вогню, «тиші» вздовж усієї лінії фронту та зупинки атак по енергетичних і житлових об’єктах. У плані, який Київ презентував під час стамбульських контактів і який бачили міжнародні медіа, першим пунктом був повний режим припинення вогню мінімум на 30 днів, а далі — обмін усіх полонених і повернення незаконно депортованих українських дітей.

Москва на ці умови не погодилась. Публічні сигнали з російського боку свідчили, що Кремль не готовий до фіксованого припинення вогню без попередніх політичних поступок України, а ключові російські фігури прямо заявляли, що мета Росії — не компроміс, а перемога, з вимогами територіальних поступок і обмеження оборонних можливостей України.

Тобто реальна картина виглядає так: Туреччина публічно підкреслює готовність бути майданчиком для домовленостей і називає мир досяжним «у найближчому часі», Росія говорить про готовність до діалогу, але просуває максимум політичних вимог, а Україна публічно не відмовляється від переговорів як інструменту, але наполягає, що будь-який «компроміс» має починатися з припинення вогню й припинення ударів, а не з поступок у питаннях суверенітету.

На цьому тлі слова Ердогана про те, що «вже невдовзі буде знайдено компроміс», звучать як політичний сигнал: Анкара хоче й далі залишатися ключовим посередником і демонструвати, що саме Туреччина володіє каналами спілкування і з Києвом, і з Москвою.

Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок щодо колишнього голови Державної фіскальної служби України Романа Насірова, засудивши його до шести років позбавлення волі за зловживання службовим становищем. Суд визнав Насірова винним у діях, які завдали значної шкоди державним інтересам і стали частиною корупційної схеми, організованої на користь ексдепутата Верховної Ради Олександра Онищенка, котрий нині перебуває в розшуку.

Насіров був затриманий безпосередньо в залі суду, після оголошення вироку, що стало логічним завершенням тривалого судового процесу. Судова колегія у складі Ігоря Строгого, Лесі Федорак та Віктора Ногачевського погодилася з аргументами прокурорів, які зазначили, що дії Насірова, пов'язані з видачею фіктивних податкових пільг, мали на меті сприяння незаконним фінансовим інтересам Онищенка, що призвело до значних втрат для державного бюджету.

Суд призначив покарання — шість років позбавлення волі та штраф 17 тисяч гривень, що є максимальною межею санкції статті. Окремо Насірову заборонено протягом трьох років обіймати посади в органах влади, місцевого самоврядування та на держпідприємствах, які пов’язані з управлінськими функціями. Після оголошення вироку суд постановив взяти його під варту негайно, просто у залі.

Що стосується інших фігурантів. За даними журналістів, ексчиновника ДФС Володимира Новікова засудили до чотирьох років ув’язнення з таким самим штрафом і забороною обіймати посади. Водночас Центр протидії корупції стверджує, що Новікова суд визнав невинуватим, і пише про його виправдання. Тобто наразі є суперечливі повідомлення щодо статусу другого обвинуваченого.

Юридично вирок іще не набрав чинності. Далі — апеляція. Апеляційна палата ВАКС має розглянути скарги на вирок до середини квітня 2026 року. Якщо цього не станеться вчасно, Насіров може уникнути покарання через сплив строку давності. Саме на цьому наголошують в Центрі протидії корупції, називаючи таймінг критично важливим.

Це рішення стало кульмінацією однієї з найвідоміших корупційних справ останніх років — так званої «газової справи Онищенка». Справу слухали більше шести років, і вона включала понад двісті судових засідань. Суть підозри — у тому, що керівництво ДФС штучно «розстрочувало» платежі компаніям Онищенка, фактично дозволяючи їм уникати негайної сплати обов’язкових платежів за користування надрами.

Окремий епізод, який викликав суспільний резонанс під час розгляду справи, — спроба захисту зупинити процес, посилаючись на мобілізацію Насірова. У квітні захист заявив, що обвинувачений нібито зарахований до військової частини. Підставою стала довідка військово-лікарської комісії від 30 січня 2025 року. Уже наступного дня Збройні сили України скасували цей наказ, вказавши, що документ про призов був виданий протиправно.

Поки що Насіров перебуває під вартою за рішенням ВАКС і формально вважається засудженим до шести років ув’язнення. Але його юридичний статус залишається неповним до рішення Апеляційної палати ВАКС. Саме темп апеляції — і питання строку давності до квітня 2026 року — стане тестом не лише для самого обвинуваченого, а й для репутації антикорупційної системи загалом.

Не так давно українського заступника міністра оборони Сергія Боєва виявили в украй компрометуючій ситуації, яка спричинила хвилю обговорень у медіа. За інформацією з телеграм-каналу «Жовтий сніг», він був помічений у приватному автомобілі українського консула в Польщі в інтимній ситуації з колегою по міністерству Наталією Куровською. Інцидент відбувся 16 жовтня, коли українська делегація поверталася з важливого засідання «Рамштайн». Через обмежену кількість службових автомобілів, дипломати запропонували свою допомогу й доставляли представників делегації до українського кордону. Саме в одному з таких автомобілів стався інцидент, на свідченнях якого перебували сам консул та ще один працівник дипломатичної установи.

Цей випадок, що стався в присутності представників дипломатичного корпусу, неабияк шокував громадськість і викликав розголос в українських та польських ЗМІ. Оскільки інцидент стався в автомобілі, який належав дипломатичному представництву, він не тільки порушує норми особистої моралі, а й може мати серйозні наслідки для дипломатичних відносин між Україною та Польщею. Подія зібрала безліч запитань щодо етики, особистих кордонів та відповідальності високопосадовців в умовах їх службових обов’язків.

Очевидці намагалися ігнорувати сцену на задньому сидінні, але врешті не витримали й попросили припинити, наголосивши, що така поведінка неприпустима — тим паче у службовому авто. Попри те, що ситуацію вдалося тимчасово вгамувати, інформація швидко просочилася у ЗМІ.

Сергій Боєв — уродженець Алчевська, має освіту у США, працював у британських представництвах міжнародних фінансових компаній. Після повернення в Україну обіймав керівні посади в «Укргазвидобуванні» та «Нафтогазі», а згодом став заступником міністра оборони.

Його колега Наталія Куровська — заступниця начальника департаменту політики закупівель Міноборони, відома як підлегла колишнього заступника міністра Дмитра Кліменкова. Проте її минуле викликає не менше запитань: проти неї відкривалися кримінальні справи, пов’язані з втягненням осіб у проституцію через створену нею разом із чоловіком WhatsApp-групу «Love is».

Декларація Куровської виглядає скромно, проте вона користується автомобілем Lexus NX 300, записаним на непрацюючу матір, на яку також оформлено нерухомість. Родина Куровських походить із Росії, і за даними прикордонної служби, вони неодноразово відвідували РФ, Білорусь та окуповані території.

Її чоловік, Олександр Куровський, фігурує у справі про торгівлю людьми — зокрема, про вербування жінок для сексуальної експлуатації в Марокко. Незважаючи на це, він також працював у структурі Міноборони.

Історія викликала широкий резонанс — як через моральну сторону поведінки чиновників, так і через питання доброчесності представників оборонного відомства, які мали б бути прикладом гідності та дисципліни.

12 грудня 2021 року суддя Люда Кропивна уклала угоду, яка привернула увагу як серед експертів, так і серед громадськості. Вона придбала будинок в Козині площею 260 кв. м з басейном та земельною ділянкою на 20 соток. У контракті зазначено, що загальна сума продажу становила 8,2 млн гривень, з яких 5,8 млн було сплачено до укладання угоди, а решту 2,4 млн — через півроку.

Це угода викликає серйозні питання щодо її реальної вартості. За словами аналітиків, ціна будинку виглядає значно нижчою за ринкову. Така ситуація одразу викликає підозри щодо можливих схем маніпуляцій із цінами чи використання неофіційних джерел фінансування.

Раніше цей будинок був виставлений на продаж за 999 тисяч доларів — майже на 19 млн більше, ніж вказано у договорі. Оцінка земельної ділянки в 20 соток на березі річки у Козині лише у 300 тис. грн також викликає питання до правоохоронних органів.

Додатковим підтвердженням того, що оплата могла перевищувати зазначені у договорі суми, є факт укладання угоди у приміщенні банку, що дозволяє контролювати рух великих грошових сум.

Для громадян цей будинок — приклад розкоші: високоякісний ремонт, техніка від світових брендів і екологічно чисті матеріали, що дає змогу на хвилину відчути себе суддею Кропивною.

Нещодавні дані компанії OpenAI привернули значну увагу фахівців у галузі технологій і психіатрії. Згідно з оприлюдненою інформацією, серед користувачів ChatGPT спостерігається частка людей із потенційними ознаками психічних розладів, таких як манія, психоз або суїцидальні думки. Аналітика компанії показала, що приблизно 0,07% активних користувачів протягом тижня демонструють симптоми психічних розладів, а у 0,15% розмов зафіксовані явні ознаки суїцидальних намірів.

Хоча OpenAI відзначає, що ці випадки є «надзвичайно рідкісними», експерти звертають увагу на реальний масштаб проблеми. Навіть невеликий відсоток серед 800 мільйонів користувачів платформи означає сотні тисяч людей, які потенційно потребують психіатричної або психологічної підтримки. Це створює серйозні виклики не лише для самих користувачів, а й для системи онлайн-платформ, які повинні забезпечувати безпечне та відповідальне спілкування.

Після появи занепокоєння компанія створила міжнародну мережу підтримки з понад 170 фахівців у сфері психічного здоров’я з 60 країн. Вони консультують розробників, допомагаючи створювати алгоритми, які розпізнають небезпечні сигнали у спілкуванні користувачів із ChatGPT і заохочують звертатися по реальну допомогу.

Нові версії ChatGPT також отримали оновлення: система здатна емпатійно реагувати на повідомлення про самозашкодження, марення або маніакальні стани, а в окремих випадках — перенаправляти користувачів до «безпечніших» варіантів моделі.

Доктор Джейсон Наґата з Каліфорнійського університету у Сан-Франциско зауважує, що навіть 0,07% користувачів — це величезна кількість людей: «ШІ може допомагати у сфері психічного здоров’я, але він не замінює реального фахівця».

Професорка Робін Фельдман з Університету Каліфорнії додає, що ChatGPT створює «надто реалістичну ілюзію спілкування», що може бути небезпечним для вразливих користувачів.

Нові дані з’явилися на тлі кількох гучних інцидентів. У США батьки 16-річного Адама Рейна подали до суду на OpenAI, стверджуючи, що ChatGPT міг підштовхнути підлітка до самогубства. Це перший випадок такого позову. Ще один інцидент стався у Коннектикуті, де підозрюваний у вбивстві-самогубстві публікував свої розмови з ChatGPT, які, за даними слідства, підживлювали його марення.

У компанії визнають, що навіть незначна кількість користувачів із потенційними психічними проблемами — це серйозний виклик. OpenAI намагається знайти баланс між користю штучного інтелекту як інструменту підтримки та ризиком, який виникає, коли технологія починає здаватися надто «людяною».