Екстрадиція Войцеховського: забудовника-афериста повернули в Україну для суду

В останні місяці спостерігається значне скорочення обсягів військової допомоги Україні з боку міжнародних партнерів, зокрема Заходу. Швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung зазначає, що підтримка з боку Сполучених Штатів, які були одним із найбільших донорів, істотно знизилася після інавгурації Дональда Трампа. Це спричинило дефіцит у фінансуванні, який частково вдалося компенсувати Європейському Союзу лише в першій половині поточного року. Однак ситуація змінюється: влітку європейські зобов'язання значно скоротилися — на 57% порівняно з першими шістьма місяцями, зменшивши щомісячний обсяг допомоги з €3,8 млрд до €1,9 млрд.

Цей спад не можна ігнорувати, адже для України, яка веде боротьбу за свою територіальну цілісність, кожен фінансовий ресурс має велике значення. Зниження підтримки означає не лише складнощі в постачанні необхідного озброєння, але й потенційно серйозні наслідки для стабільності військових операцій. У другому кварталі поточного року військова допомога всіх донорів була на 40% нижчою, ніж у першій половині, що ускладнює плани щодо модернізації армії та забезпечення її необхідними ресурсами для відбиття агресії.

Ініціатива Purl, у рамках якої окремі країни НАТО купують зброю у США для передачі Україні, вже залучила мінімум 16 держав; серед тих, хто закупив озброєння — Данія, Норвегія, Швеція, Латвія, Німеччина, Нідерланди, Бельгія та Канада. Загальна сума таких закупок становить близько €1,9 млрд. При цьому Данія вирізняється тим, що віддала свої запаси артилерії і налагоджує прямі закупівлі у українських виробників.

Матеріал також звертає увагу на регіональні відмінності: Південна Європа (Франція, Іспанія, Італія) демонструє більш стриману позицію в постачанні озброєнь, але водночас має відносно повні склади і потужні оборонні галузі; країни Балтії, Чехія чи Польща активніші у передачах, але їхні можливості обмежені ресурсами. Автори зазначають, що потенціал Європи для збільшення допомоги ще не вичерпано — порівняння з попередніми кризами показує, що ЄС і Брюссель можуть мобілізувати значні фінансові ресурси: фонд відновлення під час пандемії становив близько €810 млрд, під час єврокризи — близько €400 млрд, тоді як на сьогодні допомога Україні становить приблизно €215 млрд.

Іван Дорн в одному з нещодавніх інтерв'ю Юрію Дудю повернувся до однієї з найрезонансніших ситуацій у своїй кар'єрі — своєї заяви 8,5 років тому, коли він назвав Росію та Україну «братами». Артист визнав, що тоді його слова були необачними, і він не врахував того контексту, який вже існував між двома країнами на той момент. Водночас, Дорн пояснив, що це була його особиста думка, сформована під впливом певного життєвого досвіду, і що він не мав на увазі нічого більше, аніж братерські стосунки в культурному сенсі.

Але після того, як його слова стали публічними, ситуація змінилася кардинально. Музикант зізнався, що відразу після того інциденту його життя змінилося — почали скасовувати концерти, на нього активно нападали в ЗМІ, а сам він відчував постійний тиск і осуд з боку публіки. «Страшнувато було. Було відчуття, що кожна собака на тебе ображена…», — зізнався Дорн, підкреслюючи, як сильно ця ситуація вплинула на його психологічний стан. Він також зазначив, що навіть досі йому важко повністю відокремити ту емоційну реакцію від його творчої діяльності, адже кожне нове рішення або висловлювання було піддаване жорстокій критиці.

Артист уточнив, що готовий «перефразувати багато речей», але врешті-решт наголосив — «по-іншому б не говорив». Він пояснив, що його життєвий досвід — народження в Челябінську, переїзд до Славутича у 1991 році та виховання в російськомовному середовищі — формував особисту позицію. Дорн також згадав, що має родичів у Башкортостані й проводив там дитячі літа до 16 років.

Інтерв’ю торкнулося питання ролі артиста в суспільстві: Дорн мовив про тиск очікувань «ідеального громадянина» та про складність займати публічну позицію в умовах політично чутливої теми. Розмова з Дудем відбувається у форматі особистих пояснень і спроби артиста відновити діалог із аудиторією після тривалої суспільної реакції на його попередні слова.

Київська міська рада прийняла нові Правила підготовки та прийняття рішень щодо набуття та припинення прав на землю комунальної власності. Цей важливий документ, розроблений за ініціативою депутатів Вікторії Пташник і Дмитра Білоцерковця, покликаний забезпечити більшу прозорість і контроль у процесі управління земельними ресурсами Києва. Зокрема, нові правила мають на меті створення чіткої процедури для розгляду заяв, запровадження публічного реєстру земельних угод і запобігання випадкам внесення питань щодо землі «з голосу».

Однією з головних новацій є введення мораторію на продаж комунальних будівель до моменту формування земельних ділянок під ними. Цей захід дозволить краще контролювати земельні ресурси і уникнути поспішних та непродуманих рішень. Окрім того, Київська міська державна адміністрація (КМДА) зобов'язана в разі виявлення порушень чи спроб незаконних операцій із землею негайно звертатися до суду та правоохоронних органів.

Правила забороняють виносити на розгляд питання про землю «з голосу», за винятком термінових потреб — розміщення держустанов, військових об’єктів або розірвання договорів оренди через невиконання зобов’язань орендарем. Також документ деталізує мінімальні розміри ділянок для різних видів забудови і передбачає, що передача ділянок без торгів можлива лише у випадках, прямо передбачених Земельним кодексом.

Нові норми вводять механізм контролю за орендарями: Департамент земельних ресурсів КМДА має перевірити ділянки, передані з 16 липня 2020 року, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку оренди, і при виявленні зловживань готувати подання про відмову у поновленні договору. Крім того, запроваджується черга розгляду заяв за датою та часом їх реєстрації, а також зобов’язання створити публічний реєстр для онлайн-моніторингу стану розгляду земельних заяв.

Проте ухвала породжує питання практичної реалізації. По-перше, нові Правила не скасовують чинний Порядок 2017 року, тож можливі правові колізії та двозначності у застосуванні процедур. По-друге, низка важливих положень під час доопрацювання була вилучена — наприклад, норма про ненижчу ніж 12% орендну плату для тих, хто користувався ділянками без оформлення — що викликає сумніви у повноті антикорупційного захисту.

Під час голосування на сесії 9 жовтня 2025-го рішення підтримали 63 депутати (система показала 61 голос) — при цьому мер Віталій Кличко і депутат Михайло Присяжнюк заявили, що їхні голоси не були враховані. Дискусії у сесійній залі відображали і підтримку (Пташник назвала документ інструментом прозорості), і застереження: зокрема, депутат Микола Конопелько вказував на ризики двозначного тлумачення окремих норм і вимагав розглянути власні правки.

Контекст ухвалення — хвиля скандалів навколо столичної землі та низка розслідувань, що отримали назву «Чисте місто» (НАБУ/САП). Саме на фоні кримінальних проваджень і публічних претензій до практик відведення ділянок Київрада підготувала ці Правила. Утім, як зауважують критики, правила нічого не варті без неупередженого виконання: фіксація норм на папері не гарантує зупинки «туалетних схем», передачі зелених зон під забудову чи втрати для бюджету через відчуження землі без аукціонів.

Прокурорка Хмельницької обласної прокуратури Ольга Веселовська потрапила у центр дисциплінарного розгляду після того, як відмовилась від проходження повторного медичного огляду. Вона заявила, що більше не вважає себе особою з інвалідністю, хоча раніше була офіційно визнана інвалідом другої групи, що підтверджувалося рішенням місцевої медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Справа набула особливої уваги через обставини, що оточують можливі зловживання при оформленні інвалідності посадовцям, і яка була безпосередньо пов'язана з діяльністю цієї МСЕК.

У 2019 році Веселовська отримала групу інвалідності саме через рішення комісії, якою керувала Тетяна Крупа. Після того, як була викрита схема неправомірних дій з боку керівництва комісії, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокуратури почала ретельне розслідування щодо порушень і можливих зловживань. Ситуація загострилась, коли Веселовська відмовилась від подальших перевірок свого здоров'я, що стало додатковим фактором для вивчення її поведінки та намірів.

Проте прокурорка ігнорує вимогу та заявляє, що строк її інвалідності вже завершився, а нині вона не потребує підтвердження. У КДКП вважають, що така поведінка дискредитує прокурора та шкодить авторитету прокуратури, адже посадовець має демонструвати прозорість та відповідальність.

Веселовська працює в органах прокуратури з 2005 року, а з 2021 року очолює відділ у сфері земельних відносин. Наразі вона не визнає за собою порушень та наполягає, що мова йде про її приватні обставини.

Цей випадок уже порівнюють з іншою дисциплінарною справою — щодо прокурорки Черкаської області Наталії Лєнкової, яку покарали за ухилення від вимог комісії. Експерти наголошують: такі інциденти можуть вплинути на довіру суспільства до органів правосуддя.

Печерське управління поліції завершило досудове розслідування щодо начальника одного з управлінь комунального підприємства КП «Київтелесервіс». Його звинувачують у службовій недбалості, яка призвела до значних порушень під час закупівель у 2023 році. За матеріалами слідства, посадовець не здійснив належного моніторингу ринку та не перевірив рівень цін на обладнання для бездротового доступу до Інтернету перед його придбанням.

Невиконання процедур контролю призвело до того, що підприємство закупило засоби зв'язку за значно завищеними цінами. Загальна сума контракту становила 144 мільйони гривень, а переплата, за попередніми підрахунками, перевищила десятки мільйонів гривень, що стало важким фінансовим тягарем для бюджету міста.

Поліція наголошує, що такі дії призвели до нераціонального використання публічних коштів та завдали збитків громаді. Обвинувальний акт уже передано до суду. Чиновнику інкримінують службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки.

Йому загрожує до п’яти років позбавлення волі з можливим додатковим покаранням — забороною обіймати певні посади чи займатися відповідною діяльністю строком до трьох років. Суд має визначити, чи винен посадовець у неналежному виконанні службових обов’язків.

Суспільний резонанс навколо справи зростає, адже йдеться про значні бюджетні кошти, які могли бути використані на потреби громади, зокрема інфраструктуру або соціальні програми. Громадськість очікує на прозорий розгляд справи та справедливе рішення.

Народного депутата Євгенія Шевченка підозрюють у причетності до схеми відмивання понад 9 мільйонів гривень. Відповідне повідомлення про підозру надійшло від Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Згідно з інформацією, яку оприлюднили правоохоронні органи, Шевченко міг використовувати кошти приватної компанії для придбання дорогих автомобілів через юридичну фірму, яку, за даними слідства, пов'язують із його родичем.

У ході розслідування з'ясувалося, що депутат пообіцяв керівництву цієї фірми допомогу в отриманні дозволів на транскордонне перевезення мінеральних добрив. В обмін на це, компанія здійснила перерахування грошей на рахунок особи, що знаходиться в близькому оточенні Шевченка. Однак, незважаючи на обіцянки, необхідної допомоги з боку депутата так і не було надано.

Щоб легалізувати незаконні кошти, парламентар, за версією слідства, перевів понад 9 мільйонів гривень на рахунок юридичної компанії, яка належить його родичу, нібито за правові послуги. Згодом частина цих грошей була витрачена на купівлю двох елітних авто — BMW X5 M (F95) та Mercedes-Benz G 63 AMG. Після цього Шевченко почав користуватися автомобілями, створюючи враження законного походження майна.

Наразі слідчі дії тривають. Деталі справи не розголошуються через таємницю досудового розслідування.

В Україні зростає усвідомлення необхідності створення умов для керованої трудової міграції, оскільки демографічні проблеми та повоєнна відбудова вимагають термінових рішень. Різні експерти, включаючи ексміністра Дмитра Кулебу, відзначають, що в майбутньому Україна може бути змушена відкрити свої двері для працівників з таких країн, як Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни та В’єтнам. Водночас, президент Київської школи економіки та радник Офісу Президента Тимофій Мілованов підкреслює серйозний дефіцит кадрів і стверджує, що імпорт працівників має йти не лише "десятками тисяч", а й мільйонами осіб.

Ці зміни вже зараз стають помітними, адже потреба в робочих руках зростає внаслідок масштабних руйнувань інфраструктури та економіки, викликаних війною. Відбудова інфраструктури та промислових потужностей вимагатиме значних зусиль, а недостатня кількість кваліфікованих фахівців усіх рівнів може стати серйозною перепоною на шляху до відновлення країни. Таким чином, трудова міграція стає важливою складовою стратегії національного розвитку в післявоєнний період.

Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.

Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.

Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.

Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.