Ердоган анонсує можливість компромісу між Україною та Росією

Тимур Ткаченко, начальник Київської міської військової адміністрації, виступив із різкою публічною критикою на адресу мерії столиці під керівництвом Віталія Кличка, звинувативши її у саботажі реформ і збереженні корупційних схем, які впливають на столичні ярмарки. За словами Ткаченка, через місяць після того, як мер Кличко дав доручення навести порядок на цих ярмарках, результатів немає, що свідчить про відсутність реальної політичної волі для змін. Начальник КМВА зазначив, що затягування процесу пов’язане з наявністю "чорних схем", які заважають реальним змінам.

Згідно з Ткаченком, саме через ці непереборні зв’язки та інтереси старої влади в мерії, які сприяють збереженню корупції, столичні ярмарки не змогли стати прикладом прозорості та порядку. Військовий адміністративний керівник підкреслив, що в умовах війни подібні дії є справжньою зрадою громаді, адже відволікають ресурси та увагу від більш критичних питань — захисту міської інфраструктури.

Йдеться про директора департаменту промисловості КМДА Володимира Костікова. За словами Ткаченка, саме він мав вибудувати прозору систему роботи ярмарків «за дорученням мера». Але цього не сталося.

«Минув місяць, а результату нуль. Чому? Бо за цією “затримкою” стоять прізвища, гроші й старі зв’язки. Я неодноразово давав доручення. І вони ігноруються. Як мої, так і Кличка, до речі», — заявив Ткаченко.

Начальник КМВА підкреслив, що ситуація для нього не просто про адміністративну інертність. На його думку, це політичний саботаж на користь старих потоків.

«Коли чиновники саботують зміни навіть під час війни — це не бездіяльність, а зрада громади», — сказав він.

Ткаченко також натякнув на спосіб життя тих, кого він звинувачує. За його словами, чиновники пояснюють затримки браком часу і грошей, але паралельно знаходять ресурси «на банкети» і навіть дозволяють собі гуляти в робочий час. І це, каже він, відбувається тоді, коли місто публічно скаржиться, що в бюджеті не вистачає коштів на критичні речі — зокрема, на захист інфраструктури.

«А потім ми говоримо, що в міста недостатньо коштів на захист критичної інфраструктури. Ну так їх і не буде, якщо так працювати», — резюмував він.

Ці слова доповнюють більш широку лінію публічних звинувачень, які останніми тижнями Ткаченко озвучує на адресу команди Кличка. Він неодноразово говорив, що підзвітні меру департаменти навмисно зривали рішення, пов’язані з безпекою міста, починаючи від встановлення мобільних укриттів і закінчуючи організацією елементарних правил цивільного захисту. Зокрема, Ткаченко стверджував, що окремі посадовці мерії блокує розгортання системи мобільних укриттів, перекладаючи відповідальність на районні адміністрації, які не мають достатньої компетенції для складних закупівель.

Паралельно він публічно атакує Кличка за розподіл грошей міста. На думку Ткаченка, бюджетні пріоритети Києва викривлені: замість того, щоб в першу чергу фінансувати укриття й протиповітряний захист, кошти йдуть на іміджеві для мера проєкти на кшталт Подільсько-Воскресенського мосту. Сам міст він назвав «символом не розвитку, а особистої корупції», нагадавши про багаторічне будівництво та вартість у 18 мільярдів гривень. Він звинуватив мера у тому, що той «відкривав міст тричі» і водночас перекладав провалені напрямки безпеки на інших.

Це протистояння вже давно вийшло за рамки внутрішніх службових нарад. Воно стало публічним політичним протистоянням за контроль над Києвом. Кличко звинувачує КМВА в узурпації повноважень і спробі «розбалансувати владу в столиці», натякаючи, що Банкова через військову адміністрацію хоче перехопити політичний контроль над містом. Натомість Ткаченко публічно говорить про саботаж безпекових рішень, «старі схеми» і нецільове використання грошей міської громади.

На тлі війни й ударів по енергетичній інфраструктурі столиці це протистояння стає фактором безпеки. Ткаченко прямо заявляє: якщо міські департаменти й далі гальмуватимуть зміни, відповідальність за наслідки обстрілів — від відсутніх укриттів до виведеної з ладу інфраструктури — має лежати не тільки на російських ракетах, а й на тих, хто в Києві блокує рішення.

Система контролю над державними фінансами України наразі переживає серйозну кризу, що загрожує економічній стабільності та довірі до банківської сфери. Центральне місце у цьому процесі посідає «Банк Альянс», який останнім часом опинився в епіцентрі численних розслідувань, пов’язаних із відмиванням коштів та обслуговуванням інтересів великих бізнес-груп. Схеми, що використовуються, дозволяють окремим олігархам обходити законодавчі обмеження та уникати фінансової відповідальності, підриваючи фундаментальну функцію державного контролю над грошовими потоками.

Розкриття таких схем свідчить про системні проблеми у регулюванні фінансового сектору та низьку ефективність антикорупційних механізмів. Експерти зазначають, що ключова небезпека полягає у тому, що через вплив олігархів контроль держави над стратегічними ресурсами стає номінальним. Це створює не лише економічні, а й політичні ризики, адже великі фінансові групи здатні формувати власні пріоритети на шкоду національним інтересам.

Окремо розкрито зловживання «Банку Альянс» у взаємодії з державними структурами. У 2021 році банк виступив гарантом за договором ПрАТ «НЕК «Укренерго» з ТОВ «Юнайтед Енерджі», пов’язаним з Ігорем Коломойським, на суму 1,85 млрд грн. Після невиконання зобов’язань трейдера банк відмовився сплатити кошти, завдавши державі збитків понад 1,7 млрд грн. Розслідування НАБУ підтвердило незаконний відвід коштів через офшори, а колишня голова банку Юлія Фролова оголошена в розшук. Судові процеси затягуються, і відповідальні особи досі не понесли покарання.

Крім того, «Банк Альянс» був причетний до масштабної незаконної переказки коштів за кордон: лише за 2019–2020 роки через його канали вивели до Росії 6,5 млрд гривень.

Масив доказів щодо протиправної діяльності банку та причетності посадових осіб Національного банку передано до Офісу Генпрокурора України. Проте реальної реакції з боку правоохоронних органів поки що немає.

Антикорупційні органи ініціювали перевірку фінансових активів та способу життя Руслана Кандибора, колишнього директора Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації (КМДА). Цей процес включає ретельний моніторинг походження майна, банківських рахунків та готівкових заощаджень не лише самого посадовця, а й членів його родини, зокрема дружини Ольги Кандибор та доньки Дарини Кандибор. Крім того, у рамках перевірки будуть проаналізовані фінансові зв’язки інших близьких родичів, пов’язаних із екс-чиновником.

Захід було розпочато у вересні 2025 року, одразу після того, як Кандибора було звільнено з посади за «згодою сторін». Слідчі органи мають на меті з’ясувати, чи відповідають доходи і активи родини екс-чиновника його офіційним доходам і чи не були вони отримані шляхом корупційних чи незаконних схем. Особливу увагу приділяють можливим фінансовим зв’язкам, які могли б свідчити про порушення законодавства в умовах конфлікту інтересів.

Руслан Кандибор очолював Департамент транспортної інфраструктури КМДА з серпня 2021 року. У липні 2025 року йому оголосили підозру за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки) у зв’язку з аварійною ситуацією в київському метрополітені взимку 2023 року. За версією слідства, Кандибор та підпорядковані йому структури проігнорували загрозу руйнування тунелю на «синій» гілці метро (ділянка між станціями «Деміївська» – «Либідська»), що призвело до зупинки руху, багатомісячного обмеження роботи лінії і збитків бюджету столиці більш як на 164 млн грн. Сам Кандибор свою провину заперечує і називає претензії маніпулятивними, стверджуючи, що причини аварійного стану — у проєктних помилках ще часів будівництва.

Після оголошення підозри суд відсторонив Кандибора від посади і відправив під нічний домашній арешт. Прокуратура наполягала на цілодобовому арешті з електронним браслетом і заявила, що оскаржуватиме м’якіший запобіжний захід. У вересні 2025 року мер Києва Віталій Кличко підписав розпорядження про звільнення Кандибора з КМДА «за згодою сторін».

Попри офіційні доходи, задекларовані Кандибором, питання виникли саме до рівня життя його сім’ї. Річна зарплата посадовця становила близько 1,15 млн грн (у середньому приблизно 96 тис. грн на місяць), однак родина, за наявними даними, володіє кількома квартирами, земельними ділянками на Львівщині, тримає значні суми готівкою — понад 70 тисяч доларів США і 25 тисяч євро — та має великий автопарк.

У переліку автівок фігурують одразу кілька ретро-автомобілів і два сучасні Mercedes-Benz. Один із них — Mercedes-Benz GLC 300 2018 року випуску, придбаний у 2024 році, тобто вже під час повномасштабної війни. Саме такі активи — рухоме майно, що оформлене на членів сім’ї або пов’язаних осіб — зараз і цікавлять антикорупційні органи, оскільки вони можуть бути ознакою так званого «непояснюваного збагачення» (коли стиль життя не відповідає офіційним доходам). Цей блок перевірки стосується не лише самого Кандибора, а й дружини та доньки, які, за версією слідства, могли виступати номінальними власниками.

Детективи вимагають від банків повні виписки щодо руху коштів по рахунках усіх членів сім’ї та родичів Кандибора, щоб відстежити перекази, великі готівкові внесення, купівлю нерухомості й автомобілів, а також можливі конвертаційні операції. Такі запити стандартні для перевірок активів місцевих чиновників, але в цьому випадку масштаби запиту явно виходять за межі однієї лише зарплатної картки ексчиновника — перевіряють фактично весь сімейний контур.

Розслідування рівня життя Кандибора має одразу два виміри. Перший — публічний: ідеться про чиновника, якого вже підозрюють у службовій недбалості, що коштувала місту сотні мільйонів гривень і паралізувала одну з ключових гілок метро Києва. Другий — системний: це тест на те, чи готові антикорупційні органи копати не лише «технічну вину» за аварію, а й можливе незаконне збагачення, що могло накопичуватися роками, поки він працював у департаменті.

Тепер слідчі намагаються встановити, чи не є майно родини Кандибора, включно з нерухомістю, готівкою і дорогими авто, прихованими активами, сформованими за рахунок зловживання службовим становищем. Якщо цю невідповідність буде доведено, наступним кроком може стати не лише справа про недбалість, а й окремі підозри щодо незаконного збагачення або декларування недостовірних відомостей.

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

В Україні триває загальна мобілізація, в рамках якої до лав Збройних сил України (ЗСУ) залучають військовозобов’язаних чоловіків. У зв’язку з військовою ситуацією, державні органи активно працюють над посиленням обороноздатності країни, а тому питання мобілізації залишається актуальним для багатьох громадян. В даному матеріалі розглядається, хто саме підлягає мобілізації на сьогодні та чи варто очікувати змін у правилах призову в листопаді 2025 року.

Згідно з чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під призов підпадають чоловіки віком від 18 до 60 років, які не мають чинної відстрочки або броні та є придатними для служби. Однак на практиці, з огляду на специфіку військових потреб, першочергово мобілізують осіб з певним досвідом, професійними навичками та спеціальностями, які мають найвищу потребу в оборонній сфері.

чоловіків віком 25–60 років без військового досвіду, за умови придатності та відсутності броні чи відстрочки.

чоловіків віком 18–60 років із військовим досвідом — строкова служба або запас, особливо якщо вони мають спеціальність.

чоловіків, які раніше були зняті з військового обліку за станом здоров’я, але отримали статус придатного після повторної військово-лікарської комісії (ВЛК).

Також мобілізація можливе для чоловіків старше 50 років — за умови, що вони придатні до служби, не мають відстрочки і підходять для виконання тилових, допоміжних чи спеціалізованих завдань.Добровільно можуть вступати на службу:

жінки до 60 років, якщо придатні і хочуть служити;

чоловіки віком 18-24 роки без попередньої служби — через контрактну службу (проєкт «Контракт 18-24»).

За доступною інформацією, будь-яких анонсованих змін до правил мобілізації на листопад 2025 немає — процес відбувається відповідно до чинного закону. Наприклад, до таких висновків дійшли джерела, які пояснюють, що вікові межі та категорії залишаються незмінними. Таким чином, наразі не очікується кардинального переформатування призову чи введення масових нових вікових категорій.

Серед категорій, які мають право на відстрочку або звільнення від мобілізації:

особи з інвалідністю I–III груп;

чоловіки старших за 60 років;

студентство за денною або дуальною формою навчання;

працівники критично важливих підприємств або ті, хто має бронювання;

Якщо ви — чоловік віком 25-60 років, придатний за станом здоров’я, не маєте чинної відстрочки чи броні — ви автоматично потрапляєте під категорію, яка може бути призвана в рамках мобілізації. У разі, якщо у вас є військовий досвід чи спеціальність — вашу кандидатуру можуть розглядати пріоритетно.Для молодших (18-24 роки) без служби — призову немає, але є можливість служити за контрактом.Для тих, хто має сумніви у своєму статусі чи стані придатності — слід пройти медкомісію ВЛК, оновити військовий облік, перевірити, чи не втратилося право на бронь чи відстрочку.

Сьогодні Україна стоїть на порозі важливих змін, адже культура та традиції є невід'ємною частиною нашої ідентичності. У глобалізованому світі ми стикаємося з викликами, коли необхідно зберегти унікальність нашої спадщини, одночасно адаптуючись до сучасних умов. Тому важливим завданням є створення умов для розвитку української культури, поширення її у світі та забезпечення її впливу на міжнародному рівні.

Українська культура, що має глибоке коріння, пережила багато випробувань протягом історії. Відзначаючи важливі віхи її розвитку, ми можемо побачити, як вона еволюціонувала під впливом різних етапів: від козацьких часів до сучасної незалежної України. Однак, сьогодні важливо не тільки зберігати традиції, але й створювати нові форми їхнього вираження, що відповідатимуть вимогам часу.

Це не перший випадок появи в деклараціях Порошенка угорських грошей. Восени 2023 року він уже задекларував понад 37 млн грн від Мінфіну Угорщини. Тоді це викликало політичну дискусію, тому що саме в цей період Порошенко готувався до поїздки в Будапешт і потенційної зустрічі з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Орбан відомий різкими заявами щодо України і постійними контактами з Кремлем, що робить будь-який неформальний канал із ним токсичним усередині української політики.

Політичний експерт Валентин Гладких тоді публічно припускав, що Порошенко через Орбана міг передати сигнал Москві та іншим зовнішнім гравцям про готовність взяти на себе роль переговорника щодо «примушення України до миру», посилаючись на досвід Мінських домовленостей часів його президентства. Це трактували як ознаку того, що Порошенко позиціонує себе не лише як опозиційного політика всередині країни, а й як суб’єкта зовнішньої гри.

У «Європейській солідарності» такі припущення називають маніпулятивними. Партія наполягає, що мова йде про суто фінансові інструменти: Порошенко вкладає кошти в державні та корпоративні цінні папери — в Україні та за кордоном — і надалі спрямовує дохід на підтримку Збройних сил України. Тобто фінансові потоки, за версією партії, не мають політичних умов і не є «оплатою» за якісь контакти з урядом Угорщини чи особисто з Орбаном.

Окремий штрих, який підкреслюють медіа: у серпні 2025 року Порошенко задекларував майже 1 млрд грн доходів за місяць. Це більше ніж у шість разів перевищує весь його задекларований прибуток за довоєнний 2021 рік. Такі суми дають його опонентам аргумент про «олігархічну природу» політика, але одночасно дозволяють самому Порошенку виставляти себе як людину, здатну фінансувати армію без звернення до бюджету.

Водночас історія з Угорщиною має очевидний політичний підтекст. Орбан у європейських інституціях системно блокує і затягує рішення, важливі для Києва, і публічно просуває ідею «мирних переговорів» із Росією на умовах, які українська влада називає капітуляційними. На цьому тлі будь-які приватні фінансові відносини українського топ-політика з угорським державним боргом стають не тільки економічним фактом, а й полем для інтерпретацій: чи не намагається Порошенко вибудовувати власний канал впливу в Будапешті. Це питання й далі піднімають його критики.

У відповідь команда Порошенка просуває іншу картинку — благодійні закупівлі для фронту, передача техніки, дронів, машин і тепловізорів. У публічній комунікації «ЄС» підкреслює, що походження грошей — інвестиційне, а використання — оборонне. Цей наратив напряму спрямований проти звинувачень у торгах із Орбаном.

Фактично маємо три лінії. Перша — офіційні цифри НАЗК: понад 55 млн грн доходу за жовтень, з яких більшість — від Мінфіну Угорщини як виплати за облігаціями. Друга — політична інтерпретація критиків: Порошенко нібито вибудовує канал із Орбаном і через нього — з Москвою. Третя — версія самої «Європейської солідарності»: це звичайний дохід від цінних паперів, який іде на підтримку армії, а не «орбанівські гроші за послуги».

Капітальний ремонт Харківського шосе, який КМДА подає як важливе оновлення транспортної інфраструктури Лівого берега Києва, стикнувся з серйозними юридичними проблемами. За інформацією від «Інформатора», що посилається на дані з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ), робочі процеси на об'єкті розпочалися без необхідних дозвільних документів. Нагадаємо, що роботи стартували 5 жовтня 2025 року на ділянці Харківського шосе в Дарницькому та частково в Дніпровському районах. Загальна вартість ремонту оцінюється в 1,26 мільярда гривень.

Міський активіст та експерт з містобудування Георгій Могильний звернув увагу на суттєву проблему, зазначаючи, що проведення робіт без належного юридичного оформлення може призвести до серйозних наслідків для міського бюджету та громадських інтересів. За його словами, відсутність дозвільних документів ставить під сумнів легітимність самого проекту та може спричинити затримки, додаткові витрати або навіть призупинення робіт.

Активіст перевірив інформацію у ЄДЕССБ і виявив лише один запис щодо цього об’єкта: це не дозвіл, а саме «відмова у видачі дозволу», датована 21 жовтня 2025 року — тобто вже після двох тижнів від початку фактичних робіт. Тобто підрядники зайшли на об’єкт і почали капремонт до того, як замовник отримав право його проводити.Могильний прокоментував це так: у мерії «настільки поспішають роздерибанити бюджетні гроші, що навіть дозвіл намагаються отримати вже після старту будівництва».

Ця історія викликала хвилю впізнавання серед киян. У коментарях до допису Могильного інші міські активісти нагадали, що це не перший випадок. Зокрема, Сергій Пасюта згадав капремонт вулиці Чикаленка (колишня Пушкінська) у центрі столиці — за його словами, там теж заходили на об’єкт без формально оформленого дозволу на будівельні роботи.

Окремо привертає увагу кошторис. На старті ремонту у КМДА озвучили параметри: у 2025–2027 роках мають оновити 5,4 км Харківського шосе. Якщо співвіднести загальну суму в 1,26 млрд грн із довжиною ділянки, виходить понад 233 млн грн за кілометр — із дорогою, інженерією та супровідною інфраструктурою. Чиновники при цьому нагадують, що востаннє масштабну реконструкцію цієї магістралі робили 38 років тому, у 1987-му, а саме шосе збудували ще в 1967 році.

Проблема в іншому: коли об’єкт іде як «капремонт», він формально вимагає дозвільних документів і прозорих процедур, бо йдеться не про латання ям, а про втручання в опорні конструкції вулично-дорожньої мережі. Якщо ж роботи виконуються без чинного дозволу, це відкриває цілу низку запитань — від юридичної відповідальності замовника і підрядника до якості контролю за освоєнням коштів, які вимірюються вже не мільйонами, а сотнями мільйонів гривень.

Скандал із Харківським шосе, таким чином, дістає одразу два болючі сюжети для Києва: ціни на дорожні ремонти в «мільярдному» діапазоні й практика починати будівництво до формального дозволу.

Захисник збірної України та паризького клубу ПСЖ Ілля Забарний продовжує привертати увагу не лише своєю грою на полі, а й елітним стилем життя поза ним. Нещодавно він потрапив у об’єктиви папараці, коли їздив вулицями французької столиці на Bentley Bentayga, вартість якого перевищує 12 мільйонів гривень.

На опублікованому відео видно, що футболіст не залишився байдужим до шанувальників: він зупинявся на вулицях Парижа, щоб підписати автографи для юних фанатів. Попри значну популярність та елітний автомобіль, Забарний демонструє уважність до прихильників, що робить його ще більш шанованим серед вболівальників.

Bentley Bentayga — це розкішний британський позашляховик преміумкласу, який поєднує спортивну динаміку, комфорт та високотехнологічні рішення. У кадрі можна розгледіти стильний салон із натуральної коричневої шкіри та впізнавану масивну решітку радіатора.

В Україні новий Bentley Bentayga V8 коштує від 12,3 млн грн, а вдосконалені версії, такі як EWB або Azure, — ще дорожчі, залежно від комплектації. На вторинному ринку цю модель продають за $100–180 тис., з огляду на рік випуску та стан авто.

Під капотом позашляховика — 4,0-літровий бензиновий двигун V8 із двома турбінами, потужністю 550 кінських сил і крутним моментом 770 Н·м. Авто оснащене 8-ступінчастою автоматичною коробкою передач та повним приводом. Розгін до 100 км/год займає лише 4,5 секунди, а максимальна швидкість сягає 290 км/год.

Крім класичної версії, Bentley Bentayga доступна з гібридною силовою установкою або потужним W12, що робить її одним із найпрестижніших позашляховиків у світі.