Financial Times: депутати від «Слуги народу» бояться антикорупційної помсти

Стрес давно перестав бути винятковою ситуацією й для багатьох людей став постійним фоном життя. Водночас його вплив не обмежується психологічним дискомфортом чи змінами настрою. Фахівці з психології та гастроентерології наголошують, що навіть нетривале емоційне напруження здатне безпосередньо впливати на роботу шлунково-кишкового тракту.

У моменти хвилювання організм переходить у так званий режим виживання. Активується симпатична нервова система, а всі ресурси спрямовуються на забезпечення роботи серця, мозку та м’язів. Травна система в цей час опиняється на другому плані: кровопостачання шлунка й кишечника зменшується, секреція травних ферментів змінюється, а скорочення м’язів кишківника можуть ставати нерівномірними.

Окрему роль відіграють гормональні зміни. Підвищення рівня кортизолу й адреналіну впливає на секрецію шлункового соку та травних ферментів. Це може призводити до печії, здуття, спазмів або болю в животі. За тривалого психологічного напруження такі реакції здатні сприяти загостренню гастриту чи виразкової хвороби.

Дослідження також показують, що стрес впливає на кишкову мікрофлору. Порушення балансу бактерій у кишечнику може погіршувати засвоєння їжі, викликати дискомфорт і навіть послаблювати імунний захист організму.

Важливим чинником є й тісний зв’язок між мозком і травною системою, який забезпечується блукаючим нервом. Саме через нього емоційні навантаження здатні викликати відчуття важкості після їжі, здуття або спазми, навіть за відсутності органічних захворювань.

Фахівці наголошують: стрес — це не лише психологічний виклик, а й реальний фізіологічний фактор. Уміння знижувати рівень напруги, дотримуватися стабільного режиму дня та уважніше ставитися до власного самопочуття допомагає зменшити негативний вплив на травлення і підтримувати здоров’я загалом.

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

Правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження за фактом можливих зловживань під час закупівлі надгробних пам’ятників для поховань військовослужбовців в Ірпені. У центрі уваги слідства опинилися колишня заступниця міського голови Лідія Михальченко, а також приватна підрядна компанія «Стоун Дизайн Україна», яка виконувала роботи в межах реконструкції меморіального комплексу.

За даними слідства, посадові особи Ірпінської міської ради могли діяти у змові з керівництвом підрядної структури, що призвело до розтрати коштів місцевого бюджету. Мова йде про закупівлю 75 надгробних пам’ятників у межах проєкту з оновлення меморіалу «Алея пам’яті захисників України» — місця, яке має особливе символічне значення для громади та родин загиблих воїнів.

Розслідування показало, що партія гранітних плит для виготовлення надгробків була імпортована з Китаю у десять разів дешевше, ніж продана Ірпінській міській раді. Компанія «Стоун Дизайн Україна» була зареєстрована у квітні 2023 року Інною Комар, яка на момент підписання договору обіймала посаду директорки. Наразі компанія належить Наталії Медусі, яка стверджує, що «Стоун Дизайн Україна» не має стосунку до розкрадання бюджетних коштів.

Меморіал «Алея пам’яті захисників України» є місцем поховання українських військових в Ірпені. У 2025 році Ірпінська міська рада також уклала договір на облаштування інфраструктури меморіалу вартістю понад 42 млн грн. Вартість могильних пам’ятників на українському ринку варіюється залежно від типу граніту та комплектації: простий хрест коштує близько 30 тис. грн, а повний комплект із стели, хреста та підставки — понад 70 тис. грн.

Слідчі продовжують перевірку всіх обставин справи та встановлення всіх причетних до розтрати бюджетних коштів.

Слідчий суддя Центрального районного суду Миколаєва розглянув клопотання сторони обвинувачення щодо обрання запобіжного заходу директорці товариства з обмеженою відповідальністю, яке працює у сфері ресторанного бізнесу. Засідання відбулося в межах кримінального провадження, відкритого за фактом можливих порушень під час здійснення господарської діяльності підприємства.

За матеріалами, поданими слідством, посадовій особі інкримінують дії, які, на думку правоохоронних органів, могли завдати шкоди інтересам держави та контрагентів. У клопотанні зазначалося, що під час управління компанією директорка могла допустити зловживання службовим становищем, що потребує належної процесуальної реакції з боку суду. Прокуратура наполягала на необхідності застосування запобіжного заходу для запобігання можливому тиску на свідків, знищенню доказів або перешкоджанню досудовому розслідуванню.

Крім того, підозрювана знала про відсутність у її підприємства достатніх потужностей для виконання умов договору, що, на думку слідства, свідчить про умисел на вчинення злочину та створення ризику для здоров’я дітей.

На судовому засіданні захисник підозрюваної заперечував проти обрання тримання під вартою, стверджуючи, що підозра необґрунтована, та пропонував застосувати домашній арешт у нічний час. Прокурор, у свою чергу, наполягав на триманні під вартою із визначенням розміру застави, вказуючи на можливість уникнення підозрюваною процесуальних обов’язків без такого заходу.

Судове рішення щодо запобіжного заходу ще не опубліковане, а розгляд справи продовжується.

Суд адміністративного та публічного права кантону Во у Швейцарії ухвалив рішення, яким став на бік організації EVAM і відхилив апеляцію 40-річного громадянина України. Згідно з вердиктом, чоловік повинен компенсувати понад 67 тисяч швейцарських франків, отриманих у вигляді соціальної допомоги без законних підстав. У перерахунку за курсом Національного банку України ця сума становить близько 3,6 мільйона гривень.

Як випливає з матеріалів справи, громадянин України прибув до Швейцарії влітку 2022 року та звернувся по фінансову підтримку, яку в кантоні Во надає організація EVAM — установа, відповідальна за розміщення та соціальний супровід шукачів притулку і осіб із тимчасовим захистом. Під час подання документів чоловік задекларував відсутність значних доходів і майна, що стало підставою для нарахування допомоги.

Під час адміністративного розслідування встановили, що чоловік володів автомобілем Porsche Cayenne вартістю близько 37,5 тисяч франків і регулярно подорожував Європою, відвідуючи Австрію, Францію, Італію, Німеччину, Португалію, Бельгію та Люксембург. Крім того, він витрачав значні кошти з власних рахунків у євро.

Суд дійшов висновку, що спосіб життя українця не відповідав статусу особи, яка перебуває у скрутному матеріальному становищі. Судді наголосили, що автомобілі є частиною майна, а біженці повинні дотримуватися тих самих правил, що й інші отримувачі соціальної допомоги. Через наявність достатніх ресурсів для самостійного забезпечення та відсутність доказів доброчесності чоловіка апеляцію залишили без задоволення.

Таким чином, українець має повернути всю суму незаконно отриманих виплат. Ця справа стала прикладом того, що навіть особи зі статусом тимчасового захисту несуть відповідальність за недобросовісне користування соціальною допомогою у Швейцарії.

Журналіст-розслідувач Юрій Ніколов оприлюднив інформацію, що викликала суспільний резонанс і поставила низку запитань до системи фінансового контролю державних посадовців. Йдеться про керівника одного з департаментів Фонду державного майна України Андрія Мельника, майновий стан якого, за даними публічних джерел, містить нетипові та суперечливі деталі.

Посадовець походить із Луганської області та, як зазначається, залишив окуповану територію після подій 2014 року, переїхавши на підконтрольну Україні частину країни. Саме цей біографічний факт додає особливої чутливості до подальших обставин, викладених у його електронній декларації.

Крім значних запасів золота, Мельник задекларував спецдозволи на розробку родовищ, розташованих на тимчасово окупованій території Луганської області.

Юрій Ніколов висловлює сумніви щодо логіки перебування такої заможної людини на державній службі з відносно низькою заробітною платою та підкреслює потенційні ризики для національної безпеки. Зокрема, виникає питання щодо можливої залежності українського чиновника, який керує державними активами, від російської сторони, що контролює доступ до його багатомільйонних статків у Москві.

Ця ситуація ставить під сумнів прозорість управління державними ресурсами та безпеку стратегічно важливих об’єктів, адже чиновник із значним фінансовим інтересом за кордоном може опинитися під тиском зовнішніх факторів.

Член Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), Олександр Формагей, опинився в центрі гучного скандалу через діяльність свого брата, В’ячеслава Формагея. Після початку війни В’ячеслав разом із дружиною, Марією Формагей (Безуновою), та двома дітьми покинув Україну і незаконно перетнув кордон, чим викликав обурення в суспільстві.

Наразі родина Формагеїв проживає в Варшаві, а за інформацією джерел, В’ячеслав активно займається оформленням на своє ім’я та на ім’я своїх близьких майна, зокрема, компанії CAPITAL PRODUCTION. Ця компанія, яка була заснована влітку 2022 року, спеціалізується на дистрибуції китайського обладнання в Україні. Відомо, що серед інших учасників фірми є Артем та Євген Пичурини, які мають власний бізнес-інтерес у проекті.

Крім того, сестра дружини В’ячеслава, Ірина Вікторівна Безунова, нібито відмиває частину коштів у Канаді. Також на тещу В’ячеслава, Наталію Безунову з Івано-Франківської області, яка отримує матеріальну допомогу від урядів Польщі та Канади, оформляють нерухомість та інші активи.

Деталі діяльності родини Формагеїв у Польщі та Канаді наразі перебувають під пильною увагою журналістів і правоохоронних органів, адже така практика викликає серйозні запитання щодо відмивання коштів та використання держпідтримки за кордоном.

Колишній нападник київського «Динамо» Артем Мілевський став учасником бійки з ексгравцем збірної України Сергієм Рибалкою під час поєдинку української футбольної медіаліги. Цей інцидент стався в рамках матчу між командами IGNIS, за яку виступає 41-річний Мілевський, та RUH Media Team, де 35-річний Рибалка займає посаду головного тренера.

Зустріч мала відбутися в мирній атмосфері, однак ситуація вийшла з-під контролю. Причини конфлікту між футболістами на даний момент залишаються невідомими. Відео з моментом бійки швидко стало вірусним у мережі, на якому видно, як після короткої словесної перепалки, що спалахнула між гравцями, Мілевський і Рибалка почали обмінюватися ударами кулаками.

Згодом у Instagram медіаліги UA Steel з’явилося фото, на якому Мілевський і Рибалка потискають один одному руки. Організатори коротко прокоментували інцидент: «Тема закрита».

Сергій Рибалка — вихованець харківського «Арсеналу», де вже у 18 років став найкращим бомбардиром клубу, забивши 20 голів у 48 матчах. У 2008 році він перейшов до «Динамо», спершу граючи за другу команду, а згодом закріпився в основному складі. У його кар’єрі також були виступи в чеському «Словані» та київському клубі до 2017 року.

На міжнародному рівні Рибалка пройшов усі юнацькі та молодіжні збірні України. Його найяскравішим досягненням стало «золото» чемпіонату Європи U-19 у 2009 році, де він забив вирішальний гол проти Швейцарії. У 2015 році Рибалка дебютував за національну команду України у товариському матчі проти Латвії.