Футболіст Андрій Шевченко показав рідкісне сімейне фото з дружиною, дітьми та мамою

У столиці Данії ухвалено рішення, яке має символічне й культурне значення для України: сім нових вулиць у Копенгагені отримають назви на честь українських міст. Про цей крок поінформували у Світовому Конґресі Українців, посилаючись на голову громадської організації Hjælp Ukrainske Børn – Допоможи Українським дітям Лесю Ігнатик-Еріксен.

Відповідне рішення було підтримане кліматично-технічним та екологічним комітетом міста, який відповідає за розвиток міської інфраструктури та нових районів. Перейменування стосується вулиць у кварталі, що активно розбудовується та має виразний морський характер, пов’язаний із портовою історією Копенгагена.

Згідно з ухваленим рішенням, у Копенгагені з’являться такі вулиці:

Київгаде (вулиця Київ)

Маріупольгаде (вулиця Маріуполь)

Українагаде (вулиця Україна)

Севастопольгаде (вулиця Севастополь)

Херсонгаде (вулиця Херсон)

Миколаївгаде (вулиця Миколаїв)

Одесагаде (вулиця Одеса)

Українська громада Копенгагена окремо наполягала на включенні Маріуполя, зазначивши, що місто стало символом героїчного опору українських захисників.

За словами організаторів, це рішення є важливим жестом солідарності з Україною та її містами, які зазнають військової агресії.

За інформацією електронної системи державних закупівель, у Черкасах саме департамент інфраструктури залишається одним із найактивніших замовників за кількістю оголошених та проведених тендерів. Така динаміка свідчить про масштабність завдань, покладених на структуру, а також про постійну потребу міста в оновленні та розвитку інфраструктурних об’єктів.

Основна частина закупівель департаменту стосується ремонту та утримання доріг, тротуарів, мереж зовнішнього освітлення, громадських просторів і об’єктів благоустрою. Крім того, значну частку займають тендери на проєктно-кошторисні роботи, технічний нагляд та послуги з поточного обслуговування міського господарства. Саме через це департамент регулярно фігурує серед лідерів за кількістю процедур у системі Prozorro.

Суд першої інстанції ухвалив рішення продовжити відсторонення Андрія Шалєєва з посади до 14 січня 2026 року. Водночас апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у продовженні відсторонення, що дозволило посадовцю фактично повернутися до виконання обов’язків.

Окрему увагу привернуло майнове становище керівника комунального підприємства. У 2024 році Шалєєв користувався автомобілем Toyota Land Cruiser, який у декларації був записаний на іншу особу — Петра Трунова. Разом із тим, за даними розслідування, з 18 червня 2025 року цей автомобіль перебуває у власності самого Шалєєва.

Про зміну майнового стану не було повідомлено, декларацію про суттєві зміни не подано. Середня ринкова вартість такого автомобіля становить близько 50 тисяч доларів, або понад 2 мільйони гривень. Для порівняння, офіційна річна заробітна плата посадовця, згідно з декларацією, складає близько 825 тисяч гривень.

Саме цей автомобіль журналісти помітили біля підприємства «Міськсвітло». Юрисконсульт установи тоді пояснив, що керівника немає на місці, а машина стоїть, бо директор поїхав до міської ради на службовому авто.

Також у декларації зазначено, що у 2024 році Ірина Новікова подарувала Андрію Шалєєву земельну ділянку в Чернівцях та понад 190 тисяч гривень готівкою.

Крім того, у матеріалах розслідування фігурує інформація про нерухомість, яка, ймовірно, належить сину посадовця. Йдеться про квартиру та паркомісце у житловому комплексі, введеному в експлуатацію у 2023 році. На запитання журналістів щодо походження цієї нерухомості Андрій Шалєєв відповів, що радить звертатися безпосередньо до його сина.

Розслідування триває. Правоохоронці перевіряють як обставини проведення тендерів, так і відповідність задекларованого майна реальним доходам посадовця.

Олександр Александров, який у 2020 році балотувався до Київської міської ради від проросійської «Партії Пальчевського», сьогодні займає одну з керівних посад у системі виконавчої влади столиці — він є заступником голови Подільської районної державної адміністрації. Така трансформація політичної кар’єри привертає увагу громадськості, зважаючи на зміну ролей і контекстів, у яких перебував чиновник протягом останніх років.

Під час місцевих виборів 2020 року Александров асоціювався з політичною силою, яку експерти та медіа неодноразово називали проросійською. «Партія Пальчевського» на той момент активно намагалася закріпитися в столичній політиці, використовуючи гучні заяви, медійну присутність і фінансові ресурси. У відкритих джерелах не раз з’являлася інформація про те, що партія мала підтримку з боку великого бізнесу, зокрема її пов’язували з фінансуванням Олександром Столаром, відомим забудовником та колишнім народним депутатом.

Варто відзначити, що його дружина Марія Александрова стала заступницею голови Солом’янської РДА. За даними каналу «Хрещатик 36», кандидатури подружжя були запропоновані радником голови Солом’янської РДА Тимура Ткаченка, Андрієм Андрєєвим.

Раніше Марія Андрєєва очолювала ТОВ «Д9», власником якого є Олександр Циба, чинний заступник голови Деснянської РДА. Циба також має зв’язки зі Столаром та імперією Молчанової, а його призначення теж відбулося за сприяння Андрєєва.

Такі переплетені політичні та бізнесові зв’язки демонструють, як у Києві формуються кадри районних адміністрацій, поєднуючи вплив різних політичних сил та медійні ресурси.

У Кіровоградській області слідчі органи розпочали кримінальне провадження щодо жінки, яка виконувала обов’язки матері-виховательки у дитячому будинку сімейного типу. Правоохоронці інкримінують їй незаконне позбавлення волі неповнолітньої вихованки, а також заподіяння дівчині фізичних і моральних страждань. Інформацію про це оприлюднили у Офісі Генерального прокурора.

За матеріалами досудового розслідування встановлено, що протягом кількох місяців жінка навмисно обмежувала свободу пересування 17-річної підопічної. Дівчина перебувала під її опікою, а отже, вихователька мала прямий обов’язок забезпечувати належні умови проживання, безпеку, турботу та дотримання прав дитини відповідно до законодавства України.

Як встановили правоохоронці, щоб дівчина не виходила з дому, жінка надягала на її руку та ногу металеві ланцюги, з’єднані навісним замком, фактично позбавляючи можливості вільно рухатися чи самостійно залишити приміщення. Свої дії вона пояснювала необхідністю йти на роботу та страхом, що дитина може втекти.

У нічний час обмеження ставали ще жорсткішими — дівчину прив’язували до ліжка ременем, що унеможливлювало будь-який рух.

Про ситуацію стало відомо після того, як підліток зміг вибігти на вулицю з ланцюгами. Очевидці зафіксували це та передали інформацію старості села, який звернувся до правоохоронців. Після цього за дорученням прокурора були проведені негласні слідчі дії, а також залучені служби у справах дітей.

У прокуратурі наголошують, що внаслідок таких дій дитині було завдано фізичних і моральних страждань, а її право на свободу та особисту недоторканність грубо порушено.

Наразі дівчина перебуває у лікувальному та реабілітаційному закладі, де отримує необхідну медичну й психологічну допомогу.

Суд обрав підозрюваній запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Також її відсторонено від посади, оскільки вона працювала з дітьми.

У прокуратурі підкреслюють: особз будь-які форми насильства чи незаконного обмеження свободи щодо дітей є неприпустимими та отримають жорстку правову оцінку.

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.

Після понад трьох років перебування в російському полоні на Батьківщину повернувся військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Назар Далецький. 46-річний захисник є уродженцем села Великий Дорошів Куликівської громади на Львівщині. Його повернення стало справжнім потрясінням і водночас великою радістю для родини, побратимів і всієї громади, адже тривалий час чоловіка вважали загиблим.

Через відсутність будь-якої інформації про долю бійця та роки невідомості Назаря Далецького офіційно зарахували до полеглих. У громаді з усіма почестями відбувся похорон, люди прощалися із захисником, не знаючи, що він живий і продовжує боротися за життя в неволі. Для родини це були роки болю, втрати й тиші, яку важко витримати, коли немає відповідей.

«З полону повертається наш земляк, якого тривалий час вважали загиблим. Йдеться про жителя села Великий Дорошів Куликівської громади Назара Далецького», – зазначив він.

Назар Далецький був учасником АТО, а з початком повномасштабного вторгнення знову став до лав Збройних сил. Служив у 24-й бригаді імені короля Данила. У травні 2022 року військовий перестав виходити на зв’язок і спершу вважався зниклим безвісти.

Згодом рідним повідомили, що він нібито загинув 25 вересня 2022 року поблизу села Курилівка Куп’янського району Харківської області — фактично на лінії фронту. Саме в цей день воїну виповнився черговий рік.

Інформацію про його загибель оприлюднили Львівська ОВА та Куликівська громада. У селі організували похорон із військовими почестями: труну накрили державним прапором, церемонію супроводжував оркестр. Фото й відео з прощання збереглися на сторінці місцевого старостинського округу.

Однак згодом з’ясувалося, що військовий живий.

У липні 2025 року один із визволених з полону українських захисників повідомив родині, що бачив Назара серед полонених. У серпні це підтвердив ще один боєць, а восени — третій. Родина продовжувала звернення та вірила, що чоловік живий.

Під час останнього обміну полоненими інформація підтвердилася: Назар Далецький повернувся додому після 3 років, 4 місяців і 12 днів неволі. Перші хвилини після звільнення він зміг поспілкуватися з рідними телефоном.

Це вже не перший подібний випадок на Львівщині. У травні 2025 року в Щирецькій громаді поховали військовослужбовця Богдана Вовка, якого також вважали загиблим. Згодом у російських пабліках з’явилося відео, де він повідомив, що перебуває в полоні. Тоді у Львівському обласному ТЦК та СП заявили про можливу помилку та поінформували військову частину.

Історія Назара Далецького стала прикладом того, як навіть після років невизначеності та болю можливе повернення додому, а для родин — шанс знову обійняти своїх близьких.

Святошинський районний суд Києва ухвалив рішення, яке стосується позову комунального підприємства «Київтеплоенерго» до мешканки столиці, котра не сплачувала за опалення та гарячу воду. Відповідачка пояснювала своє небажання платити тим, що не мала доступу до своєї квартири, однак суд не визнав ці доводи достатніми для повного звільнення від відповідальності. В результаті, суд частково задовольнив позов підприємства, залишивши за жінкою певну частину боргу.

Незважаючи на те, що відповідачка намагалася обґрунтувати свою позицію неможливістю користуватися послугами через відсутність доступу до житла, суд встановив, що факт надання комунальних послуг не залежить від індивідуальних обставин споживача. Позиція «Київтеплоенерго», яке вимагає сплати за надані послуги, була підтримана, оскільки відповідно до чинного законодавства, користування комунальними послугами є обов'язковим для всіх споживачів, а відмова від оплати без належних доказів фактичного припинення постачання послуг не є підставою для анулювання боргу.

Жінка зазначала, що не є єдиною власницею квартири. За її словами, частина житла належить іншій особі, яка фактично контролює помешкання та не допускає її всередину. Вона наголошувала, що через це не може користуватися комунальними послугами та ще у 2015 році зверталася до поліції через конфлікт навколо доступу до житла. Окремо відповідачка просила суд застосувати строк позовної давності до боргів, що виникли до травня 2018 року.

Суд погодився з доводами про сплив строку позовної давності частково. Було встановлено, що заборгованість за період з липня 2015 року по березень 2017 року не може бути стягнена через пропуск строків звернення до суду. Водночас суд відмовився списувати борги за пізніші періоди, визнавши їх такими, що підлягають оплаті.

У підсумку позов задовольнили частково. З жінки вирішили стягнути 74 988 гривень заборгованості за житлово-комунальні послуги. До цієї суми увійшли борги за опалення після квітня 2017 року, нарахування за останні роки, а також інфляційні втрати та три відсотки річних.

Окремо суд наголосив, що наявність інших співвласників квартири не звільняє відповідачку від відповідальності перед постачальником послуг. Співвласники несуть солідарний обов’язок зі сплати комунальних платежів, а у разі самостійної оплати боргу одна особа має право в подальшому вимагати компенсацію від інших співвласників пропорційно їхній частці у праві власності.

Таким чином, навіть відсутність фактичного доступу до квартири не стала підставою для повної відмови у стягненні боргу за тепло.