Голова Деснянського району Бахматов задекларував сотні тисяч доларів готівки і золото

Історія будівлі на вулиці Короленка, 33 (колишня Володимирська) розпочинається у 1912 році, коли Київська губернська земська управа вирішила збудувати нове представницьке офісне приміщення. Враховуючи важливість цього проєкту, було організовано конкурс серед архітекторів, який виграв один із найвідоміших зодчих того часу — Володимир Щуко. Архітектурне рішення, яке він запропонував, стало символом епохи та поєднувало кілька архітектурних стилів, що разом створювали неповторний вигляд будівлі.

Проєкт Щуко містив симетричний фасад, елементи барокового стилю та витончену мансарду, доповнену двоярусною баштою, яка нагадувала знамениті київські колокольні. Вражаюча конструкція мала не лише естетичну, але й практичну цінність, адже будівля була спроектована як важливий адміністративний центр. Перший камінь у фундамент поклала Ольга Столипіна, вдова відомого реформатора Петра Столипіна, а другий — сам прем'єр-міністр Російської імперії Володимир Коковцов.

Після 1934 року будівля стала резиденцією головних органів влади УРСР. Тут розміщувалися ЦК КП(б)У та ЦК комсомолу, а згодом – органи держбезпеки. Під час німецької окупації приміщення використовували гестапівці. У його стінах перебували радянські підпільники, українські патріоти та відомі дисиденти, серед яких Василь Стус, Олена Теліга, Іван Світличний.

Не менш цікава й доля Сергія Корольова: юний майбутній конструктор космічних кораблів отримав тут у 1924 році документи, які дозволили йому продовжити навчання в Київському політехнічному інституті та зробили перший крок до видатної кар’єри.

Таким чином, будівля на Короленка, 33 стала свідком ключових подій історії Києва – від земських управ до профспілок, від радянських репресій до боротьби дисидентів, залишаючись значущим культурним та історичним об’єктом столиці.

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

Колишній міський голова Одеси Геннадій Труханов наразі знаходиться під підозрою за службову недбалість у зв'язку з неналежною реакцією міської влади на катастрофічну повінь, що трапилася 30 вересня 2025 року. Ця стихійна подія, яка забрала життя щонайменше десяти осіб та спричинила значні матеріальні збитки для численних мешканців міста, викликала обурення серед одеситів і привернула увагу до роботи міської адміністрації.

За інформацією з достовірних джерел, що наводить видання «Українська правда», Труханову інкримінують ненадання необхідних заходів для запобігання наслідкам стихійного лиха. Влада міста, за даними слідства, не вжила належних заходів для своєчасного реагування на надзвичайну ситуацію, що призвело до значних затоплень, паралічу інфраструктури та серйозних руйнувань. Вулиці, будинки, лікарні та інші важливі об'єкти виявилися затопленими, що ускладнило надання медичної допомоги і евакуацію постраждалих.

Окрім Труханова, підозри отримали ще семеро посадовців, серед яких двоє його колишніх заступників та керівники комунальних підприємств. Правоохоронці вручили також клопотання про обрання запобіжних заходів для підозрюваних.

За даними Національної поліції України, службовці Одеської міськради та одного з комунальних підприємств не забезпечили належного функціонування системи водовідведення та не здійснили своєчасної координації аварійних служб. Саме ці дії, на думку слідства, спричинили тяжкі наслідки для життя та здоров’я людей.

Колишньому меру Одеси інкримінують правопорушення, передбачене статтею 367 Кримінального кодексу України — службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Якщо провину доведуть, йому та його колишнім підлеглим загрожує до восьми років позбавлення волі.

Начальник Київського міського військового адміністративного управління (КМВА) Тимур Ткаченко зробив гучну заяву, звинувативши директора Департаменту фінансів Київської міської державної адміністрації (КМДА) Володимира Репіка в умисному саботажі розгортання системи мобільних укриттів у столиці. За словами Ткаченка, саме підпис цього посадовця став підставою для того, що районні державні адміністрації отримали роз’яснення, яке містило вказівку на те, що закупівлю мобільних укриттів мають здійснювати виключно апарати РДА.

Ткаченко, обурений такою ситуацією, зазначив, що це рішення є небезпечним і може серйозно затримати запуск необхідних для безпеки киян укриттів. Він пояснив, що апарати РДА не мають відповідних можливостей для реалізації таких закупівель, адже їхня діяльність обмежується виключно адміністративними функціями – обробкою документів, управлінням персоналом та іншими технічними завданнями. «Це бомба, яку фінансисти мерії свідомо підкладають під райони, адже апарати не можуть купувати нічого, крім паперу, кнопок і комп'ютерів», – написав Ткаченко на своїй сторінці.

Очільник КМВА підкреслив, що закупівлями інженерних споруд повинні займатися структурні підрозділи КМДА, які мають підготовлених фахівців у сфері закупівель і добре розбираються у будівельних конструкціях.

Володимир Репік підпорядковується заступникові голови КМДА Петру Пантелеєву, а обидва чиновники призначаються мером Києва Віталієм Кличком і перебувають під його контролем. За словами Ткаченка, вони усвідомлюють свої дії і навмисно блокують появу мобільних укриттів, хоча раніше мер презентував їх як особисту перемогу.

Ситуація викликає занепокоєння серед керівництва КМВА та голів районних адміністрацій, оскільки через бюрократичні перепони терміни розгортання системи безпечних укриттів значно затягуються.

Комунальне підприємство «Головне управління комунального господарства» Вишневої міської ради без проведення публічних торгів замовило додаткові роботи консорціуму «Будівельно проєктний консорціум» на суму майже 85 мільйонів гривень. Це значно збільшило загальну вартість реконструкції будівлі на вул. Святошинській, 11 у Вишневому, яка тепер сягнула 269 мільйонів гривень. Відповідна інформація стала доступною через систему «Прозорро».

Реконструкція цього об'єкта, колишнього кінотеатру, є частиною амбітного проєкту перетворення будівлі на багатофункціональну громадську споруду. У новому приміщенні планується створення центру надання адміністративних послуг, що дозволить зібрати важливі державні і муніципальні послуги в одному місці для зручності місцевих мешканців.

Проєкт має довгу та скандальну історію. Ще у 2023 році підряд на реконструкцію отримала компанія «Максима Буд» за 193 мільйони гривень, однак після публікації розслідування «Наших грошей» договір розірвали без оплати. У 2024 році тендер провели повторно — переможцем стало ТОВ «Нідком» із ціною 186 мільйонів гривень, але і цей договір згодом анулювали без пояснень.

У січні 2025 року новий контракт уклав консорціум «Будівельно проєктний консорціум» — уже за 184 мільйони гривень. Зниження вартості пояснювали заміною дорогих алюмінієвих вікон на дешевші металопластикові. Проте тепер, згідно з новими додатковими роботами, алюмінієві вікна знову повернули — за завищеними цінами.

Так, на віконні блоки з алюмінієвим профілем закладено майже 10 мільйонів гривень за ціною понад 23 тисячі гривень за квадратний метр, тоді як ринкова вартість аналогічних виробів на 38–80% нижча. Ймовірна переплата може сягати близько 4 мільйонів гривень. Також кошторис передбачає дорогі офісні перегородки, скляне огородження атріуму та експлуатацію дизельного генератора за завищеною ціною.

Директором КП є Руслан Лисенко, мером Вишневого — Ілля Діков. Сам «Будівельно проєктний консорціум» створили лише наприкінці 2024 року. Його очолює Ірина Восколович, а серед учасників — компанії «Оріон Білд», «Світ Лайн», «Інженерно монтажна компанія “Світ-Лайн”» та «АМК Інжиніринг». Всі вони пов’язані між собою через спільних засновників і вже отримали від цього ж замовника два підряди загальною вартістю понад 269 мільйонів гривень.

27 жовтня православні християни відзначають день пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, відомого в народі як Мироточець. Його життєвий шлях став символом незламності духу, глибокої віри та жертовної любові до Бога. Святий Димитрій був воїном і захисником істини, який не зрікся християнства навіть перед смертю, засвідчивши свою відданість Христу кров’ю та стражданнями.

У народній традиції Дмитрів день вважається межею між осінню та зимою. Вірували, що після цього свята природа засинає, земля «замикається» на відпочинок до весни. Селяни завершували основні польові роботи, готувалися до холодів, дбали про худобу й господарство. У давнину казали: «Прийшов Дмитро — приніс зиму», адже саме після цього дня починалися перші морози, а на дорогах з’являлися замерзлі калюжі.

Димитрій відкрито проповідував християнство, за що був ув’язнений. У темниці він благословив свого учня Нестора, який переміг у двобої язичника Лія — улюбленця імператора. Розлючений Максиміан наказав стратити обох. Святого Димитрія закололи списами близько 306 року. Пізніше на його гробниці почали відбуватися чудеса, а мощі виділяли пахуче миро — звідси його друге ім’я Мироточець.

Не варто братися за важку фізичну роботу — вважалося, що це накличе втому й хвороби.

Заборонялося відмовляти у допомозі нужденним, бо саме цього дня святий Димитрій може з’явитися у вигляді жебрака, перевіряючи людське милосердя.

Не починають нових справ і не планують весіль — казали: «До Дмитра треба все скінчити, бо після Дмитра зима за плечима».

Якщо на Дмитра тепло — зима буде м’якою.

Випав сніг — він пролежить до весни.

Туман або похмура погода віщують відлигу.

Дощ обіцяє довгу, але лагідну зиму.

Північний вітер — прикмета холодної зими.

Дмитрів день вважали порогом зими. У цей час завершували осінні роботи, влаштовували останні ярмарки, дякували землі за врожай і просили святого Димитрія про здоров’я, мир і добру зиму.

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Любов Токмілова оприлюднила свою декларацію, що привернула увагу до різкого зростання її майна в умовах війни. Одна з найбільш помітних покупок — автомобіль BMW X6 xDrive 30d M Sport 2025 року випуску вартістю 4,65 млн грн. Цей позашляховик належить до преміум-сегмента, і є однією з топових комплектацій, що ставить її в категорію люксових транспортних засобів. Така покупка в період економічної нестабільності та війни не може не викликати питань щодо джерел коштів для її придбання.

Крім того, в декларації судді зазначено два значні фінансові надходження, що також не залишаються поза увагою. Одним із них є грошовий подарунок на суму 800 тис. грн, отриманий від Галини Андрушкової, матері судді. Другим — дохід у розмірі 1,72 млн грн від продажу рухомого майна, яке було викуплене Арабаджи Євгеном. Ці суми додаються до загального контексту, в якому все більше уваги приділяється питанням прозорості фінансових операцій осіб, що займають високі державні посади.

Фактично за один день задекларовані надходження перевищили 2,5 млн грн, що дозволило істотно збільшити обсяг її особистих активів. Сукупність цих операцій — одночасно дорогий автомобіль, подаровані кошти і великий продаж майна — викликає питання щодо джерел походження грошей, з огляду на статус судді та публічні етичні стандарти.

Це не перший випадок, коли значні суми нібито надходять саме від матері. Ще у 2022 році Галина Андрушкова подарувала дочці 2,5 млн грн. Завдяки цим грошам суддя змогла придбати квартиру в Туреччині приблизною вартістю 3,6 млн грн.

У тому ж 2022 році мати судді сама купила собі квартиру площею близько 70 кв. м в елітному житловому комплексі «Південна Пальміра» в Аркадії (Одеса). У цьому ж комплексі мешкає і Токмілова. «Південна Пальміра» вважається одним із найдорожчих житлових кластерів курортної частини міста, з охороною, паркінгом і сервісною інфраструктурою преміум-класу.

Походження коштів матері Токмілової теж привернуло увагу. За даними розслідувачів, доходи Галини Андрушкової пов’язані з управлінням компанією «Арго девелопмент». Цю компанію ще у 2011 році заснували четверо громадян РФ — Михайло Кренгель, Павло Панов, Кирило Орлов і Сергій Шамес, усі з Москви та Підмосков’я. Тобто гроші, які надалі оформлюються як «подарунки матері», можуть походити від бізнесу з російським корінням.

Сукупність фактів — новий BMW X6 за мільйони під час повномасштабної війни, квартира в Туреччині, елітна нерухомість в Аркадії, великі грошові дарунки від матері й одночасні мільйонні надходження в один день — ставить питання щодо прозорості доходів судді Одеського ОАС і потенційного конфлікту репутації. Такі кейси традиційно потрапляють у фокус НАЗК і Вищої ради правосуддя, оскільки стиль життя служителя Феміди має відповідати офіційним доходам.

Народний депутат Ярослав Железняк, відомий своїми критичними заявами щодо російського впливу в Україні, опинився у центрі нового інформаційного резонансу через власність, оформлену на його близьких. Йдеться про елітну квартиру в самому серці Києва, вартість якої перевищує 11,7 мільйона гривень. Цікаво, що формально житло належить не депутату, а його тестю Володимиру Ковалю, який тривалий час займався бізнесом у сфері нерухомості.

Подібна ситуація викликала чимало питань серед громадськості та експертів з питань прозорості політиків. Зокрема, обговорюється можливе використання родинних зв’язків для приховування справжнього власника елітного майна та уникнення декларування значних статків. Скандал також підкреслює дисонанс між публічними заявами депутата про боротьбу з впливом Росії та його приватними фінансовими інтересами.

За даними розслідувань, тесть депутата Володимир Коваль протягом багатьох років працював на агропромисловий холдинг «Юг Руси» російського бізнесмена Сергія Кислова. Зокрема, у 2013 році Коваль очолив компанію «Трейдфілд Україна» (раніше — «Полігрейн Агро»), бенефіціаром якої було московське підприємство «Маслоекстракционный завод Юг Руси». Пізніше він керував «Херсонським КХП», що належав кіпрській WJ Ventures Ltd — структурі, пов’язаній із ростовською компанією «Юг Агролізинг».

У 2016 році обидві компанії формально перейшли під контроль нідерландської World Wide Industrial Invest B.V., яка, за даними журналістів, прикривала російські активи в Україні. Сам холдинг «Юг Руси» — це багатомільярдна імперія, створена у Ростові-на-Дону ще в 1992 році, з десятками заводів по всій Росії.

Таким чином, квартира, у якій мешкає нардеп, може бути придбана на кошти, пов’язані з російським бізнесом. Попри це, НАЗК досі не провело повну перевірку декларації Ярослава Железняка за 2023 рік.

Поки сам депутат публічно звинувачує інших у «зв’язках із РФ», його власна сім’я, за матеріалами журналістів, має прямі ділові зв’язки з компаніями, які обслуговували інтереси російських олігархів.