Громадська рада доброчесності ставить під сумнів кандидатуру Тетяни Шевиріної на посаду судді апеляційного суду

Історія з купівлею автомобілів заступником начальника управління патрульної поліції Донецької області Русланом Скрипником привернула увагу громадськості як показовий приклад розбіжностей між офіційно задекларованими доходами та реальними витратами. Матеріал, що з’явився у відкритому доступі, акцентує на тому, що протягом двох років — із грудня 2023-го до грудня 2025-го — посадовець став власником одразу шести транспортних засобів, а динаміка цих придбань викликає запитання навіть без складних фінансових розрахунків.

У переліку автомобілів фігурують два електромобілі Nissan Leaf, три Hyundai Ioniq різних років випуску, а також MG 4. Формально частина машин не затримувалася у власності надовго й згодом була продана, однак саме процес постійного оновлення автопарку став предметом публічної дискусії. Увагу привертає не лише кількість угод, а й їхня регулярність, що створює враження системного підходу до купівлі та перепродажу.

Сам Скрипник, за наведеними словами, пояснює джерело коштів “особистими заощадженнями”. Формально у деклараціях фігурують валютні накопичення — 67 тисяч доларів. Однак автори матеріалу звертають увагу на те, що механіка їх накопичення виглядає нетипово: у низці років обсяг відкладених коштів майже дорівнював річному доходу, попри відсутність власного житла та статус одинокого батька. Окремо згадується 2018 рік, коли валютні заощадження, за наведеними даними, зросли на суму, яка перевищувала задекларований річний дохід сім’ї. Це створює враження, що витрати на повсякденне життя або не відображені у фінансовій картині, або покривалися іншими, не вказаними джерелами.

Подібна логічна “дірка”, як стверджується, повторюється і в 2023 році: придбання двох Hyundai Ioniq на загальну суму 780 тисяч гривень відбулося при задекларованому річному доході 670 тисяч. Теоретично різницю можна було б закрити за рахунок заощаджень, але в матеріалі наголошується на іншому нюансі: валютні активи не зменшилися, а заощадження сина, навпаки, зросли. Автори роблять висновок, що за такої конфігурації гроші виглядають одночасно і витраченими, і збереженими.

У 2025 році, за наведеними даними, картина стає ще контрастнішою. Повідомляється про купівлю Hyundai Ioniq 5 2021 року за 512 тисяч гривень у серпні та MG 4 2023 року майже за мільйон гривень у грудні. Паралельно вказується на задекларований продаж нерухомості на 600 тисяч гривень, але навіть з урахуванням цього епізоду загальна фінансова мозаїка, як стверджують автори, залишається непослідовною.

У подібних історіях ключовим є не сам факт купівлі автомобілів чи наявності заощаджень — це не порушення. Питання виникають тоді, коли витрати системно перевищують доходи, заощадження не скорочуються, а цифри в різних деклараційних формах не складаються в одну картину. У випадку Руслана Скрипника, як випливає з оприлюдненого аналізу, мова йде про повторювану модель невідповідностей, яка потребує не загальних пояснень, а предметної перевірки — з верифікацією джерел коштів, руху активів і коректності декларування.

У сучасних умовах, коли економіка України продовжує адаптуватися до нових реалій, підприємці стикаються з численними можливостями та викликами. Розвиток бізнесу в Україні, як і в будь-якій іншій країні, неможливий без врахування політичної та економічної ситуації. Проте завдяки ряду реформ і підтримці національних програм, сьогодні український ринок відкритий для нових інвестицій і створення конкурентних бізнесів.

Одним із головних аспектів, що допомагає розвитку малого та середнього бізнесу, є покращення законодавчої бази. Україна зробила значні кроки в напрямку спрощення процедур для реєстрації підприємств, зменшення бюрократичних бар'єрів та розвитку електронних послуг. Це дозволяє бізнесменам значно швидше запускати проекти, знижуючи витрати часу та грошей.

У ЦВК підрахували, що проведення парламентських або місцевих виборів може потребувати 4–5 млрд гривень. Перший тур президентських виборів оцінюється у 4–5 млрд гривень, а у разі проведення другого туру загальна сума зросте до 6,5–7 млрд гривень.

Близько 70% усіх витрат, за словами Дубовика, становить оплата праці членів окружних, дільничних і територіальних виборчих комісій. Водночас ці розрахунки не включають видатки органів місцевого самоврядування на підготовку приміщень для голосування, облаштування дільниць та матеріально-технічне забезпечення виборчого процесу. Додатковим чинником зростання витрат може стати розширення мережі виборчих дільниць за кордоном для українців, які перебувають поза межами країни.

З урахуванням усіх складових, включно з витратами на президентські, парламентські та місцеві вибори, загальна сума може сягнути близько 20 млрд гривень.

«Якщо говорити про всі три види виборів і враховувати витрати органів місцевого самоврядування, це приблизно 20 мільярдів гривень. Це умовна, але реалістична цифра, і вона точно не є меншою», – зазначив заступник голови ЦВК.

Тема можливих виборів в Україні набула міжнародного резонансу після заяви президента США Дональда Трампа, який 9 грудня в інтерв’ю Politico заявив, що в Україні настав час для виборів, та звинуватив державу у браку демократії. Президент України Володимир Зеленський у відповідь неодноразово наголошував на готовності до виборчого процесу, підкреслюючи, що не тримається за президентське крісло.

20 грудня Зеленський також повідомив, що Міністерство закордонних справ України працює над підготовкою інфраструктури для голосування за кордоном, аби громадяни України за межами країни змогли взяти участь у виборах. Водночас президент наголосив, що проведення виборів на тимчасово окупованих Росією територіях є неможливим.

Мандарини, що стали символом новорічних свят, дарують не тільки святковий настрій, але й чимало користі для організму. Однак лікарі попереджають: хоча цей фрукт є смачним і корисним, надмірне його споживання може призвести до певних проблем зі здоров’ям. Важливо пам'ятати про поміркованість, щоб насолоджуватися його перевагами, не нашкодивши організму.

Оптимальною нормою споживання мандаринів вважається 2–4 плоди на день. Така кількість дозволяє отримати всі переваги від цього фрукта, не перевищуючи допустимі межі. Мандарини багаті на вітамін С, який підтримує імунітет, покращує стан шкіри і допомагає боротися з простудними захворюваннями. Усього 100 грамів мандаринів (що відповідає приблизно одному або півтора плодам) містять близько 44% добової потреби у цьому важливому вітаміні.

Дієтологи зазначають, що 2–4 середніх мандарини на день є науково обґрунтованою нормою для здорової дорослої людини. Такої кількості достатньо для підтримки імунітету та отримання клітковини, не перевантажуючи організм надлишком фруктового цукру.

Для дітей, а також людей із цукровим діабетом або порушенням вуглеводного обміну, допустима кількість може бути меншою. У таких випадках важливо враховувати загальну добову норму фруктів і споживання цукру протягом дня.

Фахівці радять вживати мандарини не окремо, а в поєднанні з іншими продуктами. Найкраще їсти їх як перекус або десерт після основного приймання їжі — це допомагає уникнути різких стрибків рівня глюкози в крові. Корисним є поєднання мандаринів із горіхами, натуральним йогуртом або іншими джерелами білків і жирів, що робить перекус більш збалансованим.

Водночас лікарі наголошують: навіть корисні цитрусові не можуть замінити повноцінного харчування. Надмірне захоплення мандаринами може призвести до подразнення шлунка, алергічних реакцій або набору зайвої ваги через надлишок цукру.

У морському порту «Південний» правоохоронці розпочали кримінальне розслідування щодо можливих випадків фіктивного бронювання працівників від мобілізації під час воєнного стану. Згідно з інформацією, справу відкрито за частиною 5 статті 361 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання за незаконне втручання в роботу електронних інформаційних систем, вчинене в умовах воєнного стану.

Це провадження стало результатом численних перевірок, під час яких було виявлено ймовірні маніпуляції з документами та електронними базами даних, що дозволяли деяким працівникам порту уникати призову до Збройних сил України. За попередніми даними, зловмисники використовували різноманітні схеми для створення підроблених бронювань, що надавали таким особам право залишатися на роботі, а не відправлятися на фронт.

За даними слідства, у період з 9 по 15 вересня начальник відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту порту вносив до державного вебпорталу недостовірні відомості щодо бронювання працівників. Зазначені дії, за версією правоохоронців, здійснювалися за вказівкою тимчасово виконуючого обов’язки директора підприємства.

Ключовим епізодом справи є те, що посадовець використав кваліфікований електронний підпис директора, який на той момент перебував під цілодобовим домашнім арештом і фізично не міг здійснювати управлінські дії.

Слідство вважає, що внесення недостовірних даних до електронних систем могло бути використане для незаконного уникнення мобілізації окремими працівниками, що є особливо чутливим питанням в умовах воєнного стану.

Наразі правоохоронні органи встановлюють коло осіб, причетних до можливих зловживань, обсяг неправомірно внесених даних та мотиви дій посадових осіб порту. Остаточні правові оцінки діям фігурантів справи будуть надані після завершення досудового розслідування.

Станом на початок грудня Росія фактично перевиконала мобілізаційний план на 2025 рік. За інформацією начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова, до лав російської армії було залучено близько 403 тисяч осіб, що майже досягає запланованих показників для всього 2025 року. Така ситуація свідчить про суттєве прискорення мобілізаційних процесів, що може мати серйозні наслідки як для внутрішньої стабільності Росії, так і для ходу бойових дій в Україні.

Основним джерелом поповнення російських збройних сил залишаються контрактники, однак цей процес супроводжується чималою кількістю проблем. Зокрема, проблеми з мотивацією, високий рівень невдоволення серед новобранців та звинувачення у використанні примусового набору через "ліворуч" укладені контракти. За даними української розвідки, багато росіян, не бажаючи йти на фронт, вдаються до різноманітних способів ухилення від служби або до хабарів для отримання більш вигідних умов.

Російська влада змушена регулярно підвищувати одноразові виплати за підписання контракту. Їхній розмір варіюється залежно від регіону, але йдеться про значні суми, які використовуються як ключовий стимул для залучення нових військовослужбовців. Таким чином Кремль намагається компенсувати втрати та підтримувати чисельність армії без оголошення відкритої загальної мобілізації.

Водночас у ГУР зазначають, що у 2026 році Росія планує набрати до війська ще близько 409 тисяч осіб, що свідчить про довгострокові плани ведення війни та розрахунок на постійне оновлення особового складу.

Паралельно з контрактним набором Москва готує механізми прихованої мобілізації резервістів. Йдеться про залучення військовозобов’язаних під виглядом обов’язкових зборів та служби у резерві. Відповідні рішення дозволяють призивати невизначену кількість резервістів без формального оголошення нової хвилі мобілізації.

Аналітики вважають, що російська влада намагається уникнути різкого соціального напруження, пов’язаного з масовим призовом, тому робить ставку на поступове, але постійне втягування резерву та фінансову мотивацію населення. Такий підхід дозволяє Кремлю продовжувати війну, не вдаючись до політично ризикованих рішень.

Українська співачка Олена Тополя розповіла, що після розлучення вже почала відчувати підвищену увагу з боку чоловіків, але ставиться до цього дуже обережно. В інтерв’ю артистка поділилася своїми почуттями з приводу нового етапу у своєму особистому житті, зазначивши, що поки не готова до серйозних стосунків. Олена наголосила, що вона зосереджена на своїй кар'єрі та особистому розвитку, тому не шукає нових романтичних відносин на цей момент.

Під час розмови з журналістами артистка також вперше публічно відповіла на запитання, чи можливе возз’єднання з її колишнім чоловіком — Тарасом Тополею, фронтменом популярного українського гурту «Антитіла». Олена зауважила, що на питання про поновлення стосунків вона не дасть категоричної відповіді, пояснивши, що таке рішення є складним і не можна сказати, що це абсолютно неможливо. Вона підкреслила, що на сьогоднішній день не бачить очевидного повернення до колишніх стосунків, але й не виключає цього у майбутньому.

При цьому Олена наголосила, що формальні речі для неї не є визначальними. За її словами, штамп у паспорті чи офіційні процедури не завжди відображають реальний стан стосунків між людьми.

Говорячи про причини розлучення, артистка свідомо уникала конкретики, дотримуючись спільного рішення з Тарасом Тополею не виносити особисті деталі на публіку. Втім, у її роздумах прозвучали узагальнення, які дають зрозуміти, з якими труднощами може стикатися пара з роками.

Співачка зазначила, що в багатьох родинах люди не завжди говорять одне одному те, що насправді думають, намагаючись не образити партнера або уникаючи розмов про власні бажання. Такі замовчування, за її словами, можуть накопичуватися й з часом серйозно впливати на стосунки.

Окремо Олена Тополя зупинилася на темі браку часу для щирих розмов, особливо коли обидва партнери мають насичений робочий графік і постійні поїздки. У таких умовах непроговорені моменти залишаються «непропрацьованими» й можуть мати руйнівні наслідки для спільного життя.

Імен у цьому контексті співачка не називала, однак сенс її слів читався між рядків — йшлося про універсальні проблеми, з якими стикаються пари, навіть якщо ззовні їхні стосунки здаються міцними.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.