Харків атакували 20 дронами: вогонь охопив ринок «Барабашово» та житлові квартали

Олексій Потапенко, відомий український артист та продюсер, нарешті поділився з шанувальниками новими, особистими фото з сином Андрієм. Ці знімки стали важливим і емоційним моментом для багатьох фанатів музиканта, адже він рідко публікує сімейні кадри. Нещодавно на своїй Instagram-сторінці Потап опублікував серію світлин, на яких він разом із 17-річним Андрієм позує на подвір'ї, вражаючи схожістю та гармонією у взаєминах.

На фото батько та син виглядають не тільки схожими зовнішньо, але й стилістично: обидва одягнені у комфортні вільні джинси, футболки та сорочки, що додають знімкам невимушеного, легкого вигляду. Схоже, що це не просто сімейні фото, а й прояв єдності та особливого зв'язку між ними. Музикант не приховує гордості за сина, який вже досяг певних успіхів у житті та демонструє неабияку зрілість для свого віку.

Артист зазначив, що дуже пишається сином і вважає його своєю головною гордістю. Потап розповів, що Андрій дорослішає, стає самостійним і впевненим у собі. Попри те, що вони зараз перебувають у різних країнах — сам виконавець летить до Маямі, а його син до Лондона — між ними зберігається міцний зв’язок.

«Я бачу в ньому себе. Він бачить себе в мені. І хоча ми летимо в різних напрямках — наш зв’язок назавжди. Він — єдина людина, якій я бажаю більше успіху, ніж собі. Життя — цікава штука. Удачі тобі, синку», — написав Потап.

Ірина Горова, колишня дружина артиста, нещодавно також поділилась фото з Андрієм і розповіла, як проводить із ним час. Подружжя розлучилось у 2014 році, але підтримує дружні стосунки заради спільного сина.

29 жовтня погодні умови на високогір’ї Карпат значно ускладнили ситуацію для туристів та мандрівників. На горі Піп Іван Чорногірський спостерігалась хмарна та морозна погода, з потужними снігопадами, які місцями утворювали снігові замети. За інформацією гірських рятувальників Прикарпаття, видимість у ранкові години була надзвичайно низькою і не перевищувала 30 метрів. Така ситуація створювала серйозні труднощі для тих, хто вирішив піднятися на вершину.

Температура повітря на вершині гори опустилася до -3°C, а вітер, що дув південно-західний, досягав швидкості 15-17 м/с, що ускладнювало пересування на відкритих ділянках. Додатковою загрозою стали перемети свіжого снігу, висота яких місцями досягала 80 см. Це підвищувало ризик замети на стежках і можливість сходження лавин, що вимагало від рятувальників постійного моніторингу ситуації та готовності до екстреного реагування.

Гора Піп Іван, відома також як Піп Іван Чорногірський або Чорна Гора, є однією з найвищих вершин Українських Карпат — її висота сягає 2028,5 метрів. Вона розташована на південно-східному кінці головного хребта масиву Чорногора, на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей.

Рятувальники нагадують туристам і альпіністам дотримуватися обережності під час сходження, адже складні погодні умови на вершині підвищують ризик нещасних випадків.

Щоранку, готуючи улюблений напій, люди рідко замислюються над тим, куди зникають залишки кави після миття чашки. Кавова гуща та недопита кава, що потрапляють у каналізацію, створюють серйозну екологічну проблему. Вчені наголошують: звичка зливати кавові відходи у раковину спричиняє поступове забруднення водойм і шкодить водним екосистемам.

Основну небезпеку становить кофеїн — органічна сполука, що надовго зберігається у воді. Він не розкладається природним шляхом і вже вважається новим типом забруднювача, подібним до мікропластику чи фармацевтичних відходів. За результатами міжнародних досліджень, сліди кофеїну виявлено у більш ніж половині річок світу — навіть у тих, що протікають через малозаселені або віддалені регіони.

Крім кофеїну, цукор, молоко та інші поживні речовини у каві знижують рівень кисню та pH у воді. Це стимулює надмірне розростання водоростей і може призвести до загибелі риб, рослин та мікроорганізмів. Навіть сучасні очисні споруди не завжди можуть повністю видалити кофеїн із стоків, і він повертається у водні ресурси, у тому числі питну воду.

Фахівці радять уникати виливання кави у раковину чи вуличні решітки. Є кілька правильних способів утилізації:

Компостування: Оптимальний варіант для органічних відходів. Використовуйте компост або спеціальні пункти переробки харчових решток.

Добриво: Розбавте залишки кави водою і використайте як рідке добриво. Кавову гущу можна розсипати на грядках чи клумбах, але невеликими порціями.

Смітник: Якщо немає доступу до компосту, збирайте кавову гущу чи рідину в окрему ємність і викидайте у звичайний смітник.

Дотримання цих правил допоможе зменшити негативний вплив кавових відходів на природу та зберегти чистоту водних ресурсів.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» анонсувало виробництво нового документального фільму під назвою «Як козаки на Курщину ходили». Фільм, бюджет якого становить 2,3 мільйона гривень, розповідатиме про важливу військову операцію, проведену Збройними силами України на території Курської області Російської Федерації. Стрічка має на меті не лише відтворити факти бойових дій, а й показати стратегію та тактику українських військ під час цієї операції.

Особливістю цього документального проекту є те, що він також порушить питання причин, через які українські підрозділи змушені були залишити тимчасово окуповану територію, розкриваючи внутрішні аспекти та складнощі військових операцій. Окрім того, фільм підкреслить величезний внесок українських воїнів у захист суверенітету країни, а також висвітлить важливу роль історичної спадщини та національної гордості, що стоїть за кожним кроком ЗСУ на фронті.

За словами авторів, основна мета фільму — надихнути військових, продемонструвати сміливість українських захисників і довести, що Україна здатна діяти ефективно навіть за межами власної території.

Проєкт має бути завершений до 20 грудня поточного року.

У соцмережах новина викликала жваві обговорення. Частина користувачів підтримує ідею, вважаючи її важливою для підняття морального духу, інші — критикують, зазначаючи, що в умовах війни такі витрати недоцільні. Народний депутат Олексій Гончаренко висловив іронічний коментар: «Схоже, грошей у нас вдосталь», нагадавши, що нещодавно Генеральний штаб уже презентував двосерійний фільм на подібну тематику.

Попри суперечки, створення документальної стрічки демонструє намір держави розвивати інформаційний фронт і зберігати пам’ять про події, які стали символом рішучості українських військових.

Загострення бойових дій за стратегічно важливе місто Покровськ на Донеччині виявило одне з найбільших слабких місць української оборони — дефіцит військових ресурсів. У цьому контексті особливо гостро постає питання забезпечення військ необхідною технікою, амуніцією та бойовими підготовленими кадрами. Бої за цей населений пункт, що знаходиться на межі між контрольованою Україною територією та тимчасово окупованими районами, стали своєрідним лакмусовим папірцем, який виявив не лише тактичні вразливості, але й стратегічні недоліки в системі підготовки та забезпечення наших сил.

Покровськ є важливим транспортним вузлом і центром для постачання військової техніки та боєприпасів на передову. З його втратою противник отримає можливість суттєво посилити свої наступальні дії, тому для українських сил це місто має стратегічне значення. Проте, незважаючи на важливість, нестача висококваліфікованих кадрів та ресурсів ставить під загрозу ефективність оборони. Проблема, яка виникла через недостатню кількість модернізованої техніки та високотехнологічного озброєння, вимагає термінових рішень на рівні як урядових, так і військових структур.

«Після трьох з половиною років героїчного та надзвичайно кривавого опору є побоювання, що Україна може наближатися до точки, коли в неї більше не буде достатньо бійців для ефективного захисту фронту», — зазначається у звіті Atlantic Council.

На початку повномасштабного вторгнення масова хвиля добровольців дозволила ЗСУ збільшити чисельність армії до близько одного мільйона військових. Проте тривалий характер війни, значні втрати, втома та дезертирства поступово вичерпують людські ресурси.

Деякі військові частини намагаються самостійно залучати новобранців — через рекламні кампанії, відеоролики і навіть місцеві ініціативи, тоді як офіційні центри комплектування дедалі частіше потрапляють у скандали через примусову мобілізацію.

Ключове політичне рішення — не знижувати вік призову з 25 до 18 років — стало предметом дискусії як всередині України, так і серед союзників. Замість цього уряд робить ставку на стимулювальні програми для добровольців 18–25 років, але вони не заповнили потреби фронту.

Додатковим ударом стало послаблення обмежень на виїзд для молодих чоловіків. За даними Daily Telegraph, після змін близько 100 тисяч українців віком 18–22 років залишили країну за два місяці. Це створило не лише військовий дефіцит, а й кадрову кризу в цивільних секторах.

Хоча й Москва зазнає втрат, російська армія продовжує активно вербувати нових бійців — переважно за рахунок щедрих грошових винагород і соціальних бонусів. Це дозволяє Кремлю стабільно поповнювати війська, що поступово створює кількісну перевагу вздовж усього фронту.

Покровськ залишається центральним осередком боїв у Донецькій області. Аналітики вважають, що падіння міста стане символічною і тактичною перемогою Кремля, який розвиває стратегію “перемоги через виснаження”.

Як повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, противник намагається закріпитися в міських кварталах, проте жодного блокування Покровська не відбулося.Водночас фахівець з РЕБ та розвідки Сергій “Флеш” Бескрестнов зазначив, що Україна може бути змушена ухвалювати «непопулярні рішення» щодо оборони міста, адже російські війська намагаються оточити його, уникаючи прямого штурму.

За оцінкою Atlantic Council, українська армія нині «загартована, але виснажена». Вона змушена тримати оборону, зберігаючи живу силу навіть ціною тимчасових відступів.«Українські командири мають бути готовими поступатися територією, коли це необхідно, щоб зберегти бойові ресурси, і водночас завдавати максимальних втрат ворогу», — підсумовують експерти.

Кінцева мета, на думку аналітиків, — утримати лінію фронту, доки поєднання великих російських втрат, економічного тиску та стратегічного виснаження не змусить Москву погодитися на переговори.

У своєму дослідженні «God, the Science, the Evidence» французькі вчені Олів’є Боннассьє та Мішель-Ів Боллоре розглядають тему, яка давно є предметом дискусій і суперечок: чи можуть наука та релігія співіснувати, чи є між ними непереборна опозиція. Автори, спираючись на думки 62 лауреатів Нобелівської премії та більше сотні провідних учених, пропонують новий підхід до цієї теми. Вони не тільки досліджують погляди видатних особистостей на роль релігії у наукових досягненнях, але й намагаються знайти спільні точки перетину, які підтверджують, що наука і релігія не є обов’язково взаємовиключними.

Ця робота вказує на важливість розуміння науки як інструменту для пізнання фізичного світу, а релігії – як способу осмислення духовних і моральних аспектів людського буття. Водночас, автори зазначають, що багато великих учених, серед яких Альберт Ейнштейн і Макс Планк, не були атеїстами і вважали, що наука і релігія можуть доповнювати одна одну.

Теорія Великого вибуху натякає на позафізичний початок Всесвіту.

Тонке налаштування фізичних констант (fine-tuning) робить випадкове виникнення життя надзвичайно малоймовірним.

Складність життя і механізми ДНК здаються майже «чудом», що вказує на можливе божественне втручання.

Відкриття квантової механіки та теорії відносності стимулюють філософські роздуми про реальність поза матеріальним світом.

Книга охоплює не лише науку, а й філософію, етику та історію розвитку наукових концепцій. Вона покликана відкрити дискусію про Бога і творіння, а не надати остаточний доказ. Передмову до видання написав видатний фізик та лауреат Нобелівської премії Роберт В. Вілсон.

«God, the Science, the Evidence» буде цікава широкому колу читачів: від віруючих, які шукають наукове підкріплення своєї віри, до скептиків, зацікавлених у сучасних наукових аргументах щодо походження Всесвіту і життя.

У сучасному світі, де технології і глобалізація швидко змінюють наше повсякденне життя, питання збереження культурної спадщини набуває все більшого значення. Це важливо не лише для розуміння нашого минулого, але й для формування ідентичності майбутніх поколінь. Культурна спадщина — це не просто об'єкти чи традиції, це зв'язок між поколіннями, що допомагає нам зрозуміти, хто ми є, і якими цінностями керуємося.

Одним із ключових аспектів є збереження матеріальної та нематеріальної спадщини. Пам'ятки архітектури, картини, музичні твори, народні ремесла — все це є важливими елементами, які формують обличчя нації. Однак не менш важливим є і нематеріальний аспект — традиції, мовні особливості, фольклор та обряди, які визначають унікальність кожної культури.

Недостатній сонХронічний недосип змінює гормональний баланс. Рівень греліну — гормону, що викликає відчуття голоду — зростає, а лептину, який відповідає за насичення, навпаки, зменшується. Через це людина споживає більше їжі, навіть не відчуваючи сильного голоду, а тіло починає накопичувати жир.

Хронічний стресКоли організм постійно перебуває у стані напруги, підвищується рівень кортизолу. Цей гормон не лише уповільнює метаболізм, а й сприяє накопиченню жиру в ділянці живота. Тому навіть ідеальне меню не дає результатів, якщо ви живете в постійному стресі.

Гормональні коливанняПісля 25–30 років відбуваються зміни у роботі щитовидної залози, а також статевих гормонів — естрогену, тестостерону та прогестерону. Навіть незначні порушення можуть призвести до затримки рідини, уповільнення обміну речовин і стійкості ваги до будь-яких спроб її знизити.

Порада:Щоб схуднення стало ефективним, важливо не лише стежити за харчуванням і тренуваннями, а й:— спати не менше 7 годин на добу;— зменшувати рівень стресу, практикуючи релаксацію або дихальні техніки;— періодично перевіряти гормональний стан, особливо функцію щитовидної залози.

Комплексний підхід — це не лише про калорії, а про гармонію організму в цілому.