Ілля Забарний на розкішному Bentley у Парижі

Андрію Пишному виповнилося 51 рік. З жовтня 2022 року він очолює Національний банк України, і за цей час його діяльність привернула значну увагу як експертів, так і громадськості. Пишний здобув репутацію кризового менеджера, здатного ухвалювати швидкі та нестандартні рішення у складних економічних умовах. Водночас його політика спричинила дискусії щодо ступеня незалежності регулятора: деякі аналітики стверджують, що НБУ під його керівництвом став більш політично залежним, а дії банку щодо окремих учасників фінансового ринку виглядають вибірковими.

Попри критику, сам керівник НБУ підкреслює важливість модернізації банківської системи та зміцнення фінансової стабільності. Пишний активно просуває оновлення платіжної інфраструктури, впровадження новітніх технологій у банківському секторі та підтримку цифровізації фінансових послуг. Водночас регулятор продовжує координувати санкційні заходи проти російських банків, включно з їхнім відключенням від міжнародної фінансової системи, що, на його думку, зміцнює економічну безпеку країни.

Окремий пласт претензій — ринок платежів і так званий “міскодинг”. Йдеться про схему, коли транзакції від реальних азартних сервісів або сервісів “сірої” зони проводяться під виглядом зовсім інших покупок — умовно “цифрових послуг” чи якихось безпечних платежів. Це дозволяє виводити кошти за кордон, оминати офіційні обмеження і продовжувати роботу марок на кшталт Pin-Up чи PariMatch, попри санкції Ради нацбезпеки й оборони. Закиди до НБУ тут у тому, що регулятор бачить ці потоки і не перекриває їх повністю, хоча має нагляд за банками-еквайрами й платіжними системами, які дозволяють проводити такі платежі. Критики пов’язують це або з небажанням сваритися з великими гравцями ринку азарту, або з прямим лобіюванням інтересів платіжних посередників, які заробляють на комісії. НБУ офіційно говорить, що моніторинг транзакцій ведеться, а санкційна політика проти російських структур — один із його пріоритетів. Але факт у тому, що схеми з “міскодингом” досі живі, і тіньовий ринок платежів не зник.

Є питання і до приватного контуру, пов’язаного з оточенням Пишного. Компанія “Фіднова”, співвласницею якої є його дружина Людмила Пишна, фігурує у кримінальному провадженні через забруднення річки Рокитна на Львівщині. Місцеві жителі та екологічні інспектори неодноразово скаржилися на скиди та різкий запах, але жодних відчутних санкцій проти бізнесу, за даними публічних розслідувань, так і не запроваджено. Частка дружини голови НБУ у статутному капіталі “Фіднови” оцінюється у понад 14 мільйонів гривень, що підкреслює, що це не формальна участь, а значимий фінансовий інтерес родини. Критики вважають, що така історія — класичний конфлікт інтересів: регулятор №1 у фінансовій системі країни і паралельно прибутковий сімейний бізнес, до якого є претензії з боку екологів. Сам Пишний публічно не визнає жодного впливу цієї історії на свою діяльність у НБУ.

Ще один момент — прозорість його декларацій. У відкритих публікаціях не раз стверджували, що дані про корпоративні права у “Фіднові” за 2021–2023 роки були подані неповністю або зі строковими “зсувами”, які ускладнюють розуміння реального обсягу активів родини. Якщо довести, що активи або доходи приховувалися, це може потягнути за собою серйозні юридичні наслідки. Офіційно про підозру Пишному наразі не оголошено, але його ім’я час від часу з’являється у публікаціях про потенційні зловживання ще з часів керівництва державним “Ощадбанком”, включно з історіями про м’яку реструктуризацію великих боржників на мільйони доларів.

Паралельно сам НБУ під його керівництвом просуває стратегічні речі — від участі в санкційній групі проти Росії до підготовки е-гривні. Запуск цифрової гривні офіційно відклали, пояснюючи це війною і потребою доопрацювати технічні рішення, але Нацбанк продовжує продавати ідею е-гривні міжнародним партнерам як частину майбутньої фінансової архітектури України.

У підсумку маємо дуже суперечливу картину. Публічно Андрій Пишний подається як людина, яка тримає фінансову стабільність у країні під час війни, вибиває підтримку від МВФ, лобіює санкції проти російських банків і готує ґрунт для модернізації ринку. Усередині країни його критикують за політизацію регулятора, вибірковий допуск гравців, толерантність до “сірих” платіжних схем і тіньові історії навколо родинного бізнесу. На 51-му році це виглядає як найкраще і водночас найнебезпечніше місце в українській економіці: один крок від статусу “архітектора фінансової стійкості” до статусу “ручного регулятора зі своїми інтересами”.

АТ «Хмельницькобленерго» офіційно уклало договір на поставку силового трансформатора вартістю 27 мільйонів гривень. Первісна вартість контракту перевищувала 37 мільйонів гривень, тож формально підприємство змогло знизити витрати майже на 10 мільйонів. Однак детальний аналіз показує, що навіть після знижки ця закупівля залишається значно дорожчою у порівнянні з аналогічними контрактами інших державних енергокомпаній.

Інформація про угоду та її фінансові показники доступна у системі «Прозорро», а журналісти видання «Наші гроші» акцентують на високій ціні трансформатора порівняно з ринковими аналогами. Постачальником виступає київська приватна компанія, що спеціалізується на енергетичному обладнанні.

Якщо дивитися на питому вартість, один МВА для «Хмельницькобленерго» зараз обходиться приблизно у 40,4 тисячі доларів. Для порівняння, «Оператор ГТС України» у вересні замовив трансформатор такої ж потужності приблизно по 21,6 тисячі доларів за МВА, тобто майже удвічі дешевше.

Спершу за результатами торгів сума договору з «Вектор-А» становила 37,03 мільйона гривень, що відповідало вже зовсім високому рівню — понад 55 тисяч доларів за МВА. 23 жовтня сторони підписали додаткову угоду і зменшили вартість до 27 мільйонів. Одночасно скоротили й терміни: замість трьох місяців на поставку тепер дається два. Попри це, ціна все одно виглядає завищеною.

У відкритих матеріалах судових спорів «Олімп Енерго» раніше фігурувало в конфліктах із податковою. Також там є згадка, що у травні 2024 року ця сама «Вектор-А» вже купувала в «Олімп Енерго» подібний трансформатор за 20,3 мільйона гривень. Якщо перерахувати, це приблизно 31,5 тисячі доларів за МВА. Тобто постачальник уже купував схоже обладнання дешевше, ніж зараз продає «Хмельницькобленерго», навіть після «знижки».

До того ж умови тендеру викликали питання в конкурентів. Одна з компаній заявляла, що встановлений замовником термін поставки є нереалістичним: трансформатор такого класу зазвичай виготовляється не швидше ніж за пів року, а обленерго вимагало завершити все до кінця 2025 року. Потенційний постачальник просив офіційно подовжити крайній термін до березня 2026-го, але отримав відмову. Учасники також скаржилися на технічні вимоги. Частину умов «Хмельницькобленерго» змінило, але не всі.

Під час відбору відхилили двох інших учасників, у тому числі «Запоріжтрансформатор» і «Глобал Енерго». Формально — через невідповідність документів, зокрема протоколів випробувань на обладнання тієї ж схеми з’єднання обмоток і тієї ж потужності, яку вимагав замовник. Окрім цього, конкуренти не надали повний пакет супровідних довідок і листів погодження договору.

Структура стосунків між учасниками ринку виглядає замкненою. «Вектор-А», яке зараз отримало контракт, належить Андрію Кунинцю і за останні роки виграло держпідрядів майже на мільярд гривень, причому в основному — саме в «Хмельницькобленерго». Виробник трансформатора, франківське «Олімп Енерго», оформлене на Петра Савуляка. Раніше він керував компанією «Глобал Енерго» — тією самою, що брала участь у цих торгах як конкурент, але програла. Тобто постачальник, виробник і конкурент опиняються в одному колі знайомств.

«Хмельницькобленерго» на 70% належить державі. Управління пакетом акцій нині здійснюють «Українські розподільчі мережі» — держструктура, створена для консолідації обленерго у Хмельницькому, Харкові, Запоріжжі, Черкасах, Миколаєві та Тернополі. Із березня 2025 року обов’язки генерального директора «Хмельницькобленерго» виконує Святослав Козленко.

Якщо коротко, маємо ситуацію, в якій державна енергетична компанія купує трансформатор у давнього підрядника за ціною, що суттєво вища за ринок, і відсікає інших учасників через формальні невідповідності. Навіть після гучної «економії» у 10 мільйонів гривень запитання до цієї закупівлі не зникли.

Білорусь зробила публічний крок у напрямку відновлення діалогу з Україною, висловивши готовність до переговорів з українською стороною в контексті поточної ескалації. Заява голови КДБ Івана Тертеля, який оголосив про бажання знайти консенсус щодо припинення війни, стала важливою подією на міжнародній арені. За його словами, Білорусь готова до «тихих і спокійних домовленостей», що дозволять знизити напруженість і знайти компроміс у складних умовах війни.

Тертель зазначив, що президент Білорусі працює над стабілізацією ситуації в регіоні і що Мінськ вже досяг певного балансу між інтересами різних сторін, що дозволяє вести такі переговори. Зокрема, керівник КДБ акцентував увагу на готовності Білорусі сприяти мирному процесу через дипломатичні канали. Він також підкреслив, що такі зусилля важливі для зниження санкційного тиску на країну, адже саме економічні обмеження стали однією з основних проблем для Білорусі в останні роки.

Заяви пролунали на тлі зусиль Мінська вийти з політичної та економічної ізоляції, накладеної після виборів 2020 року та участі у підтримці російського вторгнення. Упродовж останніх тижнів білоруська риторика пом’якшилася: влада демонструє готовність долучатися до мирних ініціатив, водночас просуваючи контакти з європейськими столицями та Вашингтоном.

За наявною інформацією, білоруські дипломати провели низку зустрічей із представниками ЄС, обговорюючи роль Мінська в безпекових дискусіях. У вересні відбулося часткове відновлення діалогу зі Сполученими Штатами: Вашингтон посприяв домовленостям щодо звільнення частини політичних в’язнів, натомість погодився на пом’якшення обмежень проти «Белавіа». Представник американської адміністрації Кіт Келлогг пояснив, що підтримання каналів зв’язку з Мінськом розглядається як елемент ширших зусиль з припинення війни.

Попри такі сигнали, Білорусь не розриває військово-політичного зв’язку з Москвою. Минулого місяця Мінськ і Кремль провели масштабні навчання «Захід-2025», які стали демонстрацією сили на східному фланзі НАТО та знаком того, що стратегічний союз зберігається. На початку жовтня Олександр Лукашенко також звинуватив Київ у небажанні домовлятися, застерігши, що без переговорів Україна «може перестати існувати як держава».

ТОВ «Українська бронетехніка», що давно зарекомендувало себе як один із провідних постачальників бронетехніки та озброєння для Міністерства оборони України, опинилося в центрі гучного скандалу. З’явилися підозри щодо корупційних схем та фіктивних контрактів, пов’язаних із поставками військової техніки. Серед продукції компанії – бронемашини «Варта» та «Новатор», міномети, шасі для самохідних артилерійських установок «Богдана» та комплектуючі для ракетного комплексу «Нептун». Проте саме масштабні поставки не захистили фірму від звинувачень у зловживаннях і незаконному бронюванні ухилянтів від мобілізації за хабарі.

Правоохоронці задокументували факт отримання одним із співробітників компанії 11 тисяч доларів за «вирішення» питання зняття з розшуку та надання броні. Це розслідування відкрило ширшу мережу корупційних дій, які могли впливати на державні контракти та безпеку армії. Міністерство оборони України вже вимагає від компанії повного відшкодування завданих збитків і посилює контроль над усіма постачаннями.

Розслідування вказують на системність порушень: закупівлі через підставні іноземні компанії, зокрема румунську Carfil S.A., дозволяють оформлювати фіктивні контракти, а поставки бракованого озброєння, включно з 120-мм мінометними мінами без маркування та з пошкодженими пороховими зарядами, ставлять під загрозу життя військових.

З 2014 року компанія уклала 59 контрактів із Міністерством оборони та афілійованими структурами на суму понад 36,2 млрд грн. Такі практики завдають мільйонних збитків державі, підривають довіру міжнародних партнерів і загрожують безпеці українських військових. Ефективність кожного контракту має працювати на захист держави, а не на збагачення окремих бізнес-структур.

Поблизу села Домажир, що неподалік Львова, у суботу, 25 жовтня, стався черговий прорив на магістральному водогоні. Надзвичайна ситуація виникла всього через кілька годин після завершення попереднього ремонту на цій самій ділянці, який проводили спеціалісти «Львівводоканалу». Унаслідок повторної аварії значна частина мешканців західних районів міста знову залишилася без водопостачання.

За попередньою інформацією, вранці ремонтні бригади успішно відновили пошкоджену ділянку труби та розпочали наповнення системи. Однак під час запуску водогону на насосних станціях зафіксували різке падіння тиску — у Домажирі стався новий прорив, цього разу на іншій частині трубопроводу. Фахівці припускають, що причиною інциденту могла стати зношеність магістралі або різкий перепад тиску після запуску системи.

Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко повідомив, що витік стався по інший бік річки від попереднього місця аварії. На місце виїхали аварійні бригади, керівництво «Львівводоканалу» та представники міської ради.

У комунальному підприємстві зазначили, що зіткнулися з наймасштабнішим викликом за останні десятиліття:

«Такої ситуації, коли частина міста залишається без води три доби поспіль, не пригадують навіть ветерани нашого підприємства», — заявили у «Львівводоканалі».

Ремонтники працюють цілодобово, багато хто без відпочинку вже другу добу. У компанії закликали львів’ян поставитися з розумінням до ситуації і не звинувачувати працівників, які роблять усе можливе, щоб стабілізувати водопостачання.

Нагадаємо, що 23 жовтня через попередню аварію на водогоні діаметром 600 мм у Домажирі без води залишилися близько 160 вулиць Львова та 13 навколишніх сіл.

Після завершення війни та відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новим етапом еміграції, який значно відрізнятиметься від масового відтоку громадян у 2022 році. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова наголошує, що цього разу структура міграції буде іншою. Якщо раніше значна частина емігрантів виїжджала вимушено через загрозу життю, то нова хвиля буде більш обдуманою та стратегічною.

За прогнозами фахівців, основну групу потенційних емігрантів становитимуть жінки та сім’ї з дітьми, які раніше вже покидали країну, і тепер вирішуватимуть, чи залишитися в безпечному середовищі закордоном, чи повернутися в Україну для відновлення побуту та бізнесу. Водночас зросте частка тих, хто виїжджатиме з економічних причин, шукаючи стабільну роботу, освіту або нові перспективи для професійного розвитку.

А от чоловіки можуть поїхати вже після скасування обмежень на виїзд. Лібанова пояснює це дуже прагматично: якщо дружина й діти за два-три роки в Європі встигли влаштуватися — є робота, житло, садок або школа, друзі, зрозумілі правила — а в самого чоловіка в Україні немає до чого повертатися (зруйноване житло, втрачена робота, відсутність сталого доходу), то логіка «я приєднуюся до сім’ї» стає сильною. Тобто ризик другої хвилі міграції після війни стосується насамперед чоловіків призовного віку, які зараз фізично не можуть виїхати, але захочуть возз’єднатися з родиною одразу після відкриття кордонів.

Це напряму б’є по демографії й ринку праці. Інститут демографії вже давно попереджає: Україні й так бракуватиме робочих рук після війни, а додатковий від’їзд працездатних чоловіків ускладнить відновлення інфраструктури й економіки.

Паралельно, за межами України, зростає політичний тиск довкола теми українських біженців, особливо чоловіків. У багатьох країнах ЄС суспільне ставлення до українців поступово стало жорсткішим у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення: допомога більше не сприймається як «безумовний обов’язок», а тема «хай повертаються і воюють» дедалі частіше використовується популістами. Це особливо помітно в Польщі.

Колишній прем’єр Польщі Лешек Міллер публічно заявив, що «є одна зброя, якою Польща може допомогти Україні» — повернути в Україну українських чоловіків призовного віку, які залишилися в ЄС, і навіть допустити, що польські правоохоронці могли б затримувати таких українців і передавати їх назад. Він стверджує, що «дивно бачити, як мільйони молодих чоловіків не воюють за свою країну». Ці слова вже викликали різку реакцію, зокрема з боку української сторони, яка називає таку риторику провокаційною.

Тобто маємо дві зустрічні тенденції:– усередині України після перемоги може статися цілком раціональний від’їзд частини чоловіків до сімей у ЄС;– у самій Європі дедалі голосніше лунають політичні заклики, що ці чоловіки «мають повернутися воювати», а не залишатися за кордоном.

І це вже не лише емоції, а фактор безпеки й відновлення країни. Бо якщо після війни одночасно відкриваються кордони й частина працездатних чоловіків виїжджає, Україні буде складніше відбудовувати міста, де житло зруйноване, а робочих рук не вистачає. Саме це Лібанова називає ризиком другої міграційної хвилі.