Керівник «Лісів України» може повернутися на роботу попри кримінальні провадження

У Харківській області викрили масштабну корупційну схему, яка діяла понад рік під прикриттям стратегічних підприємств і гучних проєктів. За інформацією джерел, до афери були залучені кілька ключових державних структур: «Харківобленерго», «Дороги Харківщини», «Південна залізниця» та «Чугуївський авіаремонтний завод». Попри те, що держава намагається оптимально розподіляти кошти на відновлення інфраструктури після руйнувань, значна частина бюджетних грошей осідала в руках обмеженого кола осіб через формальні тендери.

Схема працювала за класичним принципом: оголошувалися тендери, однак умови підбиралися таким чином, щоб вигравали лише «свої» компанії. Контракти укладалися на значні суми, а послуги або роботи часто виконувалися частково, з помітними порушеннями, або взагалі не реалізовувалися. Джерела зазначають, що перевірки контролюючих органів формально проводилися, але на практиці жодних реальних наслідків для фігурантів не було.

Показовий кейс — договір «Енергобуду» на аварійно-відновлювальні роботи в Харкові. Сума — понад 17 мільйонів гривень. За документами — серйозний обсяг будівництва та ремонту. На практиці — місцеві мешканці не бачили ні техніки, ні бригад, ні реальних робіт.

Натомість акти виконаних робіт існують і виглядають бездоганно з точки зору паперів. Їх підписують особисто керівники державних підприємств, фактично легалізуючи роботи, яких не було.

Далі, за інформацією джерел, запускається класична “пральня”: гроші заходять на рахунки фірм-переможців, потім проходять через низку рахунків-одноденок, “обробляються” через фіктивний ПДВ, знімаються готівкою і розчиняються в “чорній касі”. Самі ж компанії, які формально виграють тендери, часто не мають ні власної техніки, ні штату працівників, ні навіть нормального офісу. Зате мають головне — зв’язки і покровителів у регіональній владі.

Найбільш показове у цій історії — реакція правоохоронців. За словами співрозмовників, слідчі структури про цю схему знають уже щонайменше півтора року. Однак за цей час не було жодних реальних процесуальних дій: ані гучних обшуків, ані підозр, ані кадрових рішень щодо керівників держпідприємств, які ставлять підписи під актами.

Усі фігуранти продовжують залишатися на своїх посадах і далі розпоряджатися бюджетними потоками. Тим часом через фінансові “віялові маршрути” й надалі можуть зникати десятки мільйонів гривень — тих самих, яких формально бракує на відбудову міст, доріг та енергетики.

На тлі постійних заяв про дефіцит бюджету, необхідність міжнародних кредитів і донатів від громадян, історія із харківськими тендерами виглядає особливо цинічно. Поки одні збирають гроші на генератори, будматеріали та відновлення домівок, інші перетворюють державні підряди на механізм збагачення обмеженого кола людей.

По колу ходять одні й ті самі компанії — «Енергобуди», «Регіон-Буди», «Голдени», — а кінцеві вигодонабувачі, за словами джерел, роками залишаються тими ж: впливові фігури, які контролюють ключові сфери в регіоні.

Тож коли наступного разу пролунає фраза, що держава “не має коштів на відновлення”, варто згадати про іншу сторону медалі: гроші є, але значна їх частина продовжує “освоюватися” через тендери “для своїх”. І якщо найближчим часом у кабінетах «Харківобленерго» та інших згаданих структур таки почнуться обшуки, цьому навряд чи хтось щиро здивується.

Львівська область опинилася на верхівці антирейтингу серед українських регіонів за кількома ключовими показниками соціально-економічного розвитку. Зокрема, високий рівень безробіття, зростання цін на житлово-комунальні послуги та недосконала інфраструктура створюють складні умови для життя місцевих жителів. Такі негативні тенденції впливають не лише на добробут громадян, а й на привабливість області для інвестицій.

Експерти відзначають, що одна з причин низьких показників – недостатнє фінансування соціальних програм та слабка підтримка малого та середнього бізнесу. Багато підприємців стикаються з бюрократичними перепонами та нестачею кваліфікованих кадрів, що стримує розвиток локальної економіки. Крім того, відтік молоді до великих міст або за кордон поглиблює проблему демографічної кризи.

За даними агентства, у 2025 році перше місце посіла Львівська область, де зафіксовано найбільшу кількість осіб, внесених до Реєстру. На другому місці — Вінницька область, а Київ замкнув трійку «лідерів». Також серед регіонів із високим рівнем виявлених корупційних порушень — Одеська, Дніпропетровська та Чернівецька області.

Внесення особи до Реєстру корупціонерів означає, що вона була визнана винною судом або отримала дисциплінарне стягнення за дії, пов’язані з корупцією. Це може бути як хабар, так і зловживання службовим становищем, недостовірне декларування чи конфлікт інтересів.

Такі дані не лише формують загальнонаціональну статистику, а й впливають на майбутнє самої особи: внесення до Реєстру унеможливлює зайняття певних посад у державному секторі та унеможливлює повторний вступ на державну службу.

За словами експертів, перше місце Львівської області у цьому рейтингу може свідчити не лише про рівень корупції, а й про активну роботу правоохоронців і місцевих антикорупційних структур, які фіксують і доводять такі справи до суду.

Разом з тим, показник залишається тривожним сигналом щодо системних проблем у публічному секторі регіону.

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.

З 1 листопада 2025 року набули чинності нові правила оформлення та продовження відстрочок від призову на військову службу в умовах мобілізації. Ці зміни, ініційовані Міністерством оборони України та підтримані урядом, спрямовані на спрощення процесу та зменшення навантаження на працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Головною метою нововведень є підвищення ефективності системи відстрочок і забезпечення більш зручних та оперативних умов для громадян, які мають право на таку відстрочку.

Однією з ключових змін є можливість автоматичного продовження відстрочок для осіб, чия інформація вже є в державних реєстрах або не змінюється протягом певного часу. Це дозволяє значно спростити процес продовження відстрочки для багатьох громадян, оскільки не потрібно буде повторно подавати заяви або проходити процедуру перевірки вручну.

Відстрочку онлайн у Резерв+ можуть оформити:

люди з інвалідністю;

тимчасово непридатні до служби (за наявності електронної постанови ВЛК);

батьки дитини з інвалідністю;

батьки повнолітньої дитини з інвалідністю I–II групи;

ті, хто мають дружину або чоловіка з інвалідністю I–II групи;

батьки трьох і більше дітей;

студенти та працівники вищої та професійної освіти;

військові з дитиною.

Для тих, хто не може скористатися додатком або чиї типи відстрочок ще не доступні у Резерв+, подача заяви можлива в будь-якому ЦНАПі. Це стосується опікунів, піклувальників, усиновлювачів, людей, які доглядають за тяжкохворими членами сім’ї, педагогів та науковців, а також військовозобов’язаних, родичів загиблих чи Героїв України.

До ЦНАП необхідно принести паспорт, РНОКПП та пакет документів відповідно до типу відстрочки. Адміністратор відправляє заяву через портал Дія до ТЦК, після чого ЦНАП інформує про результат телефоном. Документ можна роздрукувати в ЦНАП або через Резерв+ та портал Дія.

Важливо пам’ятати, що заяву потрібно подавати особисто, а представник не може зробити це замість заявника. Неповні або недостовірні дані можуть стати причиною відмови, а подати заяву з-за кордону паперовим способом неможливо.

Рахункова палата України оприлюднила Звіт про результати аудиту відповідності за темою «Управління державним боргом», який став першим подібним оглядом за останнє десятиліття. Висновки аудиту показали значну трансформацію боргової політики країни в умовах повномасштабної війни з Росією, що суттєво змінила економічну ситуацію в Україні.

За даними Рахункової палати, з початком російської агресії витрати держави на оборону та забезпечення безпеки різко зросли, що стало основним фактором зміни боргових зобов’язань. Однак, на тлі військових дій, окупація частини територій і руйнування інфраструктури призвели до значного спаду в економіці. Зокрема, падіння виробництва, скорочення експорту та інвестицій негативно позначилися на валовому внутрішньому продукті (ВВП), що у свою чергу створило умови для стрімкого зростання дефіциту державного бюджету.

Станом на результативний період аудиту обсяг державного боргу України зріс утричі — до 7,4 трлн грн. Частка зовнішніх запозичень у загальному обсязі боргу збільшилася з 47 до 75 %, а їх сума досягла 4,3 трлн грн. Таким чином, борговий портфель України став критично залежним від зовнішніх кредиторів і характеризується підвищеними валютними ризиками та ризиками рефінансування.

Протягом 2022 року – першого півріччя 2025 року співвідношення держборгу до ВВП коливалося у межах від 77,8 % до 90,9 %. Це значно перевищує безпечний поріг у 60 % ВВП, визначений Бюджетним кодексом України (хоча на період воєнного стану ці обмеження призупинені). Аудитори наголошують, що йдеться про надмірне боргове навантаження на державний бюджет.

Дефіцит бюджету демонстрував вибухове зростання: у 2022 році він збільшився на 460 % порівняно з 2021 роком, у 2023 році — ще на 46,1 %, а у 2024 році — ще на 1,7 %.

За підрахунками Рахункової палати, за 2022 рік – перше півріччя 2025 року витрати на обслуговування та погашення державного боргу становили 3,2 трлн грн. Фактично близько 20 % усіх видатків державного бюджету в цей період йшло на виконання боргових зобов’язань.

Аудитори попереджають: у таких умовах можливості держави фінансувати соціальні програми, розвиток інфраструктури та відбудову суттєво обмежуються, адже значна частина ресурсу спрямовується на борги.

Окремий блок зауважень стосується нормативної неврегульованості управління держборгом. Рахункова палата констатує, що:

не були затверджені середньострокові стратегії управління боргом на 2023–2025 та 2025–2027 роки;

не розроблялися проєкти бюджетних декларацій на 2023–2025 та 2024–2026 роки (через призупинення відповідних вимог Бюджетного кодексу).

Усе це, на думку аудиторів, суттєво обмежило можливості середньострокового планування боргових показників та прогнозування витрат на обслуговування боргу.

Ще один показовий приклад — створення Боргового агентства. Постановою Кабміну від 12 лютого 2020 року №127 уряд ухвалив рішення про його утворення, і саме це агентство мало перебрати на себе ключові функції з управління держборгом. Втім, попри п’ять років від моменту ухвалення цієї постанови, фактичного старту його роботи так і не відбулося — відповідного урядового рішення досі немає.

Рахункова палата звернула увагу й на те, що чинні нормативно-правові акти не містять чітко визначених індикаторів боргових ризиків. Така система показників могла б допомогти вчасно оцінювати небезпеки для боргової стійкості, однак на практиці вона відсутня.

Міністерство фінансів у своїх поясненнях стверджує, що ризики враховуються під час планування боргових показників. Водночас матеріали, надані Рахунковій палаті, не містять документального підтвердження проведення такої оцінки.

Результати аудиту показують, що Україна входить у період післявоєнної відбудови з уже надзвичайно високим борговим навантаженням, значною залежністю від зовнішніх кредиторів і відсутністю повноцінно працюючої інституційної моделі управління боргом.

Рахункова палата наголошує: без прозорих стратегій, реального запуску Боргового агентства та чітких індикаторів ризиків буде надзвичайно складно забезпечити боргову стійкість у довгостроковій перспективі й зменшити тиск обслуговування боргу на майбутні бюджети.

Заступник начальника Головного управління Національної поліції у Харківській області та керівник слідчого управління Сергій Болвінов опинився у центрі пильної уваги громадськості. Місцеві активісти, представники бізнесу та заявники по низці кримінальних проваджень стверджують, що під його керівництвом розслідування корупційних справ часто зупиняються на півдорозі або не доходять до суду. Така ситуація, за їхніми словами, викликає підозри у вибірковості правосуддя та можливих зв’язках посадовця з окремими фігурантами резонансних справ.

Додаткову хвилю запитань спричинила відсутність у відкритому доступі декларацій Болвінова та членів його родини, що, на думку громадських спостерігачів, суперечить принципам прозорості, яких мають дотримуватися високопосадовці правоохоронних органів. Активісти наголошують: у час, коли суспільство вимагає від державних структур максимальної відкритості, приховування інформації про майно і доходи може свідчити про намагання уникнути публічного контролю.

Заявники, які направляли петиції й письмові повідомлення про підозрілу діяльність у місцевих закупівлях, нарікають на формальні відповіді і довгі «завислі» провадження без видимих слідчих дій. Там, де провадження відкривають, справи, за словами інформаторів, роками не рухаються — немає масштабних обшуків, затримань або обвинувальних актів, які б свідчили про системний тиск на корупційні схеми.

Окремою проблемою для громадськості стала масштабна мережа кол-центрів у Харкові та області, що працюють за шахрайськими схемами масових дзвінків. За оцінками місцевих фахівців, функціонує від сотні до півтори сотні таких точок; локації постійно змінюються, оператори швидко відновлюють роботу після поверхневих перевірок. Критики стверджують, що при очевидній поінформованості правоохоронців немає системних відкритих результатів розслідувань — жодних масштабних арештів або викриттів організаторів мережі.

Ще одна претензія — закритість самого посадовця. У відкритих джерелах відомостей про Болвінова — небагато; відомо, що він одружений, має доньку й двох синів, а члени родини користуються дорогим житлом і автомобілями. За даними джерел у публічних реєстрах, у доступних масивах відомостей про декларації вибірково немає, що, на думку активістів і журналістів-розслідувачів, є серйозним питанням у контексті законодавства про фінансовий контроль. Відсутність офіційної публічної інформації про доходи й майно посадовця лише посилює запитання щодо прозорості джерел коштів родини.

У матеріалах нагадують також епізоди минулого: ім’я Болвінова фігурувало у публікаціях ще в 2013 році під час обшуків у приймальні народного депутата, а в перші тижні повномасштабного вторгнення посадовець, за частиною повідомлень, тимчасово працював поза Харковом, що теж викликало суспільний резонанс.

Незважаючи на критику, офіційних відповідей від керівництва Нацполіції або НАЗК щодо ситуації навколо серйозних звинувачень у бездіяльності й відсутності декларацій станом на зараз публічно не оприлюднено. Представники регіональних органів влади та самі правоохоронці уникають публічних коментарів або обмежуються загальними фразами про дотримання законності й внутрішніх процедур.

Сукупність цих фактів викликає занепокоєння в громадському середовищі: відсутність прогресу у розслідуваннях резонансних справ і непрозорість майнових декларацій створюють у суспільстві відчуття, що слідство працює недостатньо ефективно там, де йдеться про можливі зв’язки місцевої влади й бізнесу. Жителі регіону та активісти вимагають незалежної перевірки роботи слідчого управління та публічних пояснень від вищого керівництва Нацполіції.

Україні, ймовірно, доведеться повернутися до обговорення питання про запровадження обмежень у сфері мобільного зв'язку. Як зазначив Сергій "Флеш" Бескрестнов, фахівець із систем зв'язку та радіоелектронної боротьби, проблема не стосується повного відключення зв'язку, але, за його словами, деякі обмеження можуть бути введені у контексті “правил надання послуг” для операторів мобільного зв'язку. Такий крок, на думку експертів, може стати необхідним у разі збереження загроз з боку ворожих сил, а також для забезпечення надійної та безпечної роботи систем зв'язку в умовах високих ризиків.

У період війни з росією мобільний зв'язок є важливим інструментом не тільки для звичайних громадян, а й для органів влади, сил оборони, а також для координації дій в екстрених ситуаціях. Проте використання мобільних мереж для прослуховування або інших форм радіоелектронного впливу може стати серйозною проблемою, коли йдеться про безпеку держави та її громадян. Враховуючи це, фахівці не виключають введення тимчасових обмежень, які можуть включати регулювання певних послуг або навіть коригування роботи мережі в залежності від поточної ситуації на фронті.

“Такі ж заходи вводить РФ. Уже приблизно місяць усім SIM-карткам інших країн під час реєстрації в Росії не надають послуги передавання даних, а тільки дзвінки на 24 години”, — пояснив Бескрестнов у своєму Telegram-каналі.

Він також повідомив, що у РФ нині обговорюють нову норму — заборону повноцінного доступу до мережі для SIM-карт, які перебували поза мережею понад 72 години. На думку “Флеша”, такі кроки свідчать про побоювання окупантів повторення операції “Павутина”, коли безпілотники СБУ здійснили низку атак на військові об’єкти, використовуючи LTE-зв’язок для наведення.

Експерт також коментував нещодавні погрози РФ “затопити Київ” ударами по греблі Київської ГЕС. На його думку, росіянам буде складно зруйнувати споруду повністю — максимум, вони можуть пошкодити окремі елементи, що призведе до витоку води, але не до катастрофи.

Крім того, Бескрестнов неодноразово звертав увагу на розвиток російських систем радіоелектронної боротьби. За його оцінками, протягом року РФ створила комплексну систему протидії українським розвідувальним безпілотникам, ключовим елементом якої стали сучасні радіолокаційні станції (зокрема РЛС СКВП).