Ключова роль Ігоря Лялюка в розподілі бюджетних коштів для відновлення прифронтового Харківщини: проблеми і виклики

Колишній перший заступник начальника управління Державної міграційної служби в Одеській області, Іван Безкищенко, став об'єктом уваги після того, як в його щорічній декларації було вказано, що він придбав квартиру за символічні 7 гривень. Така інформація викликала чимало запитань у громадськості, особливо з огляду на раніше висунуті підозри щодо його причетності до привласнення бюджетних коштів.

За даними слідства, Іван Безкищенко, перебуваючи на посаді в Державній міграційній службі, нібито був причетний до фінансових зловживань. Відомо, що прокуратура розслідувала можливі факти незаконного використання державних коштів, зокрема через укладення сумнівних контрактів і використання службових повноважень для особистої вигоди. Однак, попри ці підозри, Іван Безкищенко не був притягнутий до відповідальності, і питання щодо його майнових придбань залишаються невирішеними.

Аналогічна ситуація з дачним будинком у Кошарах площею майже 73 квадратних метри, який він придбав у 2016 році. У декларації також вказано лише 1% права власності, хоча будинок повністю належить Безкищенку.

Окрім цього, експосадовець задекларував квартиру площею 28,7 квадратного метра в Одесі, придбану у 2019 році за 360 тисяч гривень. Така сума суттєво нижча за ринкові ціни на одеську нерухомість навіть того періоду.

Найбільше запитань викликає ще одна квартира в Одесі площею 36,7 квадратного метра, яка перебуває у спільній власності Івана та його дружини Марії. Кожному з них належить по 50%, а загальна вартість житла у декларації становить лише 7 гривень.

За кілька місяців до звільнення з ДМС, у квітні 2024 року, Безкищенко став співвласником половини великої земельної ділянки площею майже 4,6 гектара у селі Нерубайське Одеської області. Інша половина належить Василю Юренку — особі, пов’язаній з компанією «Донецьке спеціалізоване управління “Електромонтаж”», яка після окупації Донецька була перереєстрована за законами так званої «ДНР» та присутня у російських державних реєстрах. Юренко також фігурує як керівник однойменної компанії у Росії і, за даними реєстрів РФ, має податкову реєстрацію у Ростовській області.

Дружина експосадовця Марія Безкищенко з 2022 року володіє трьома земельними ділянками загальною площею 26 тисяч квадратних метрів у Хмельницькій області, однак вартість жодної з них у декларації не зазначена.

У декларації також вказано об’єкт незавершеного будівництва — гараж площею 15 квадратних метрів в Одесі. Землю під ним Безкищенко орендує в Одеської міської ради, а сам гараж збудований за його кошти і належить йому.

Сім’я володіє кількома автомобілями. Серед них Opel Omega 1996 року, Toyota RAV4 2005 року, придбана за заниженою ціною 69 тисяч гривень, а також старі моделі ВАЗ та «Москвич», оформлені на подружжя.

За 2024 рік Безкищенко отримав понад 750 тисяч гривень зарплати у ДМС, 239 тисяч гривень пенсії, соціальні виплати та невеликі доходи від оренди. Його дружина задекларувала пенсію та доходи від оренди. Водночас заощадження родини перевищують півтора мільйона гривень у гривнях та іноземній валюті.

Поєднання значних активів, занижених цін на нерухомість і земельні ділянки, а також зв’язків із особами, пов’язаними з бізнесом на окупованій території, викликає серйозні питання до фінансової прозорості способу життя колишнього високопосадовця міграційної служби.

У зв'язку з резонансною ситуацією, яка виникла навколо участі фіналістки національного відбору на «Євробачення-2026» Valeriya Force і її можливого співробітництва з російським саундпродюсером, Суспільне опублікувало офіційний коментар. Вони заявили, що участь артистки в конкурсі повністю відповідає чинним правилам і не містить жодних порушень.

У відповіді Суспільного на запит видання NV зазначається, що співпраця Valeriya Force з продюсером D.Woo, яка могла б відбутися у 2024 році, не порушує умов національного відбору. Як зазначають в організації, важливою умовою є те, що контракт чи партнерство з особами, що мали чи мають зв'язки з державою-агресором, не може впливати на можливість участі артиста у відборі, якщо це не пов'язано з підтримкою агресії або пропагандою ворожої політики.

Сама артистка, справжнє ім’я якої Валерія Симулик, раніше пояснювала, що у 2023–2024 роках працювала під псевдонімом Vesta в рамках продюсерського проєкту. За її словами, усі питання, пов’язані з цифровим просуванням і дистрибуцією музики, перебували у відповідальності продюсера, тоді як вона була зосереджена виключно на творчій частині. Наприкінці 2024 року цей проєкт офіційно завершили, а нині її саундпродюсером є Vinny Venditto.

У Суспільному також наголосили, що правила національного відбору чітко визначають обмеження для учасників. Зокрема, до конкурсу не допускаються виконавці, які після 15 березня 2014 року здійснювали концертну діяльність на території держави-агресора, в АР Крим або на інших тимчасово окупованих територіях України, а також у Білорусі після 24 лютого 2022 року. За словами мовника, жоден із учасників Нацвідбору-2026 ці вимоги не порушив.

Окремо підкреслюється, що потенційна співпраця Valeriya Force з представником РФ у минулому не пов’язана з її нинішньою участю у конкурсі. У Суспільному зазначили, що правила не передбачають перевірку всіх агентів або контрагентів, з якими артист міг співпрацювати протягом усього творчого шляху, якщо така взаємодія не суперечить визначеним обмеженням.

У Надвірнянському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області виникла резонансна ситуація, що викликала обурення серед місцевих жителів і громадських активістів. Керівник центру Ігор Калужак призначив свого 26-річного сина Станіслава Калужака на посаду головного спеціаліста відділення рекрутингу та комплектування. Цей підрозділ безпосередньо займається формуванням мобілізаційних рішень, складанням списків громадян та видачею направлень на службу, що робить будь-які призначення родичів на ключові позиції надзвичайно чутливими.

Громадськість висловлює занепокоєння через ймовірний конфлікт інтересів та порушення принципів прозорості та неупередженості, які мають бути основою роботи територіальних центрів комплектування. Такий крок керівництва підвищує ризики дискредитації мобілізаційної системи та створює передумови для підозр у використанні службових повноважень у приватних цілях.

Формально призначення виглядає як стандартна кадрова ротація. Фактично ж це класичний «сімейний підряд» у структурі, яка має працювати за принципом рівності для всіх громадян. Парадокс стає ще більш очевидним на тлі того, що Станіслав Калужак до початку повномасштабної війни активно розвивав російськомовний контент у регіоні та був співтворцем YouTube-каналу Comedy Boys з аудиторією близько 300 тисяч підписників.

Ситуація викликає питання етичного та інституційного характеру. Тоді як тисячі сімей стикаються з мобілізаційними викликами, син керівника ТЦК отримує доступ до формування списків і пріоритетів, залишаючись поза зоною ризику. Для одних — повістка і фронт, для інших — комфортна посада у кабінеті.

Експерти наголошують, що це не питання мови чи контенту, а серйозний конфлікт інтересів і подвійні стандарти у системі. Відсутність публічних пояснень підриває довіру до ТЦК та загалом до механізму мобілізації. Суспільство має право знати, на яких підставах відбуваються такі кадрові рішення та хто перевіряє відсутність конфлікту інтересів.

Поки відповіді немає, ситуація виглядає як демонстрація кастовості системи і формує ризик втрати довіри громадян до державних інститутів, які відповідають за обороноздатність країни.

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя ухвалив рішення на користь місцевої мешканки, відмовивши АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про стягнення 44 560 гривень кредитної заборгованості. Йдеться про кошти, які були оформлені на ім’я клієнтки внаслідок шахрайських дій сторонніх осіб без її згоди та реального волевиявлення.

Як встановив суд під час розгляду справи, жінка не укладала кредитний договір особисто та не отримувала грошові кошти, що стали предметом позову банку. Фактично кредит був оформлений із використанням її персональних даних третіми особами, які діяли незаконно. При цьому фінансова установа не змогла надати суду переконливих доказів того, що саме клієнтка ініціювала отримання кредиту або користувалася позиченими коштами.

Під час службової перевірки в банку встановили, що клієнтці зателефонували невідомі особи, які представилися операторами компанії «Київстар» та запропонували нібито покращити якість інтернету. Вони надали код, який жінка використала, після чого її телефон перестав працювати. Надалі картку було додано до Apple Pay, а кошти — зняті в банкоматі іншого банку.

Клієнтка стверджувала, що не отримувала і не використовувала кредитні кошти, а стала жертвою шахраїв. Вона звернулася до поліції, і 7 червня 2023 року було відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України. Розслідування у цій справі триває.

Банк, зі свого боку, наполягав, що операції могли бути здійснені лише з використанням фінансового номера телефону та особистих даних клієнтки, а вона не повідомила установу про компрометацію номера одразу після інциденту.

Втім суд став на бік жінки. У рішенні зазначено, що ПриватБанк не надав належних і допустимих доказів того, що саме клієнтка своїми діями або бездіяльністю сприяла розголошенню даних картки, ПІН-коду, CVV чи доступу до акаунту в «Приват24», що дозволило провести несанкціоновані операції.

Суд дійшов висновку, що за відсутності доказів вини клієнтки у витоку персональних даних або свідомій передачі доступу до рахунку вимоги банку про стягнення боргу є безпідставними. У задоволенні позову ПриватБанку було відмовлено.

Журналісти продовжують активно досліджувати кар'єрний шлях та майновий стан претендентів на посаду голови митної служби України. Одним із найбільш обговорюваних кандидатів є Даніїл Меньшиков, який раніше очолював Черкаську та Львівську митниці, а наразі виконує обов'язки голови Державної авіаційної служби України. Його діяльність на посаді керівника Львівської митниці у 2021–2023 роках викликала чимало запитань серед представників логістичних компаній та водіїв далекобійників, які стикаються з проблемами заторів на пунктах пропуску «Шегині», «Краковець» і «Рава-Руська».

Згідно з численними відгуками, багатогодинні черги на цих ключових митних переходах стали наслідком неефективної організації роботи митних постів, що значно ускладнило переміщення вантажів між Україною та Європою. Логістичні компанії, які покладаються на швидкий та безперебійний рух товарів через ці пункти пропуску, висловлюють невдоволення через зростання витрат часу та коштів на доставку вантажів. Це призвело до зниження ефективності зовнішньої торгівлі і збільшення витрат для підприємств.

У 2022 році ДБР провело обшуки за місцем проживання Меньшикова у справі щодо ввезення автомобілів без сплати мит, що призвело до недоотримання державою мільйонів гривень.

Перевірка декларації за 2022 рік виявила недекларування чотирьох будинків у Києві, кожен майже 300 кв. м, загальною вартістю понад 13 млн грн. Будинки оформлені на співмешканку, доньку бізнесмена Бушинського. Крім того, у декларації зазначено готівку співмешканки – майже 1,5 млн доларів та 170 тис. фунтів стерлінгів, що значно перевищує офіційні доходи за весь період.

У 2024 році НАЗК зафіксувало недостовірні відомості у деклараціях Меньшикова на 14 млн грн. Попри це, у 2025 році його призначили заступником голови Державіаслужби. При цьому він продовжує подавати декларації з суперечливою інформацією.

Журналісти наголошують, що обшуки, невідповідність майнового стану офіційним доходам та приховування посад у біографії Меньшикова викликають серйозні питання щодо його кандидатури на очільника митниці.

Воєнні та політичні цілі російського диктатора Володимира Путіна не зводяться виключно до агресії проти України. До такого висновку дійшли американські аналітики, проаналізувавши його останні публічні заяви, риторику кремлівських посадовців і зміст офіційних документів. У звіті підкреслюється, що Москва послідовно намагається подати повномасштабну війну як нібито «вимушену реакцію» на дії Заходу.

Ключовим елементом цієї аргументації Кремль називає розширення Північноатлантичного альянсу. Російська влада системно просуває тезу про те, що зближення сусідніх держав із НАТО становить загрозу її безпеці, хоча фактично йдеться про суверенне право країн самостійно визначати власний зовнішньополітичний курс. Аналітики зазначають, що така риторика використовується для виправдання не лише війни проти України, а й потенційного тиску на інші держави регіону.

Аналітики зазначають, що така риторика свідчить: Путіна не влаштує жодне мирне врегулювання, яке стосується лише України. На їхню думку, Кремль наполягає на значно ширших вимогах, зокрема на радикальній зміні всієї системи європейської безпеки та фактичному перегляді ролі НАТО.

У матеріалі також пояснюється, що виконання ультиматумів, які Росія висунула наприкінці 2021 року і які Путін знову згадав у своїй промові 15 січня 2026 року, призвело б до руйнування Альянсу. Це, у свою чергу, означало б кардинальний перегляд архітектури безпеки в Європі на користь Москви.

Аналітики наголошують, що Путін неодноразово демонстрував: його вимоги значно ширші, ніж ті, що фігурували в запропонованих мирних планах. Він залишається відданим своїм початковим воєнним цілям 2021–2022 років, які виходять за межі територіальних питань і не обмежуються лише Україною.

15 січня під час церемонії прийому вірчих грамот від послів 34 країн Путін заговорив про «мир», водночас фактично пригрозив Україні продовженням війни. Він запропонував «повернутися до предметного обговорення ініціатив Росії щодо нової і справедливої архітектури безпеки» та вкотре поклав відповідальність за війну на Київ.

За словами диктатора, «криза навколо України стала прямим наслідком ігнорування інтересів Росії» та просування НАТО до її кордонів, попри нібито публічні обіцянки Заходу цього не робити. Окремо він заявив про «деградацію» міжнародної ситуації, звинувативши західні країни в підміні дипломатії односторонніми й небезпечними діями.

Аналітики вважають ці заяви черговим підтвердженням того, що Кремль використовує мирну риторику не для пошуку компромісу, а для просування значно ширших геополітичних цілей.

На тлі публічних заяв держави про остаточний розрив енергетичної залежності від Росії та проголошення енергетики складовою національної безпеки, за межами офіційної риторики продовжують функціонувати добре знайомі механізми впливу. Попри зміну політичних обставин і початок повномасштабної війни, окремі групи зуміли не лише зберегти свої позиції, а й адаптуватися до нових реалій. Яскравим прикладом цього є діяльність структур, пов’язаних із сім’єю Кацуб.

За наявною інформацією, ці бізнес-кола не втратили доступу до ключових сегментів паливно-енергетичного ринку. Навпаки, вони інтегрувалися у воєнну економіку, скориставшись підвищеним попитом на газ і нафтопродукти, а також особливостями державного регулювання в умовах надзвичайного стану. Через мережу формально незалежних, але фактично пов’язаних компаній зберігається контроль над значними обсягами торгівлі енергоносіями.

Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.

Танення льодовиків Антарктиди вже давно є однією з найбільших екологічних загроз для планети. Якщо цей процес продовжиться у тому ж темпі, що й зараз, наслідки можуть бути катастрофічними, зокрема для прибережних регіонів, включаючи Україну. Вчені прогнозують, що повне танення льодових покривів Антарктиди та інших великих льодовиків може призвести до підвищення рівня Світового океану на понад 70 метрів. Це означає затоплення величезної кількості прибережних міст та територій по всьому світу, і Україна не є винятком.

Особливо уразливою виявляється Одеса, яка є одним із головних портів країни і розташована на узбережжі Чорного моря. Затоплення таких міст може призвести до значних економічних і соціальних втрат, оскільки багато з них є важливими центрами для міжнародної торгівлі та транспортних зв'язків. Крім того, зміна рівня моря негативно вплине на екосистеми прибережних районів, спричиняючи їх деградацію і загрозу для місцевого населення.

Полудень пояснив, що Одеса розташована на висоті лише 36–39 метрів над рівнем моря, тому у разі значного підняття океану місто опиниться в зоні ризику. Подібна загроза, за його словами, стосується і більшості світових мегаполісів, адже значна частина великих міст розміщена саме на узбережжях.

Окрім підтоплення, танення льодовиків матиме й інші серйозні наслідки. Потрапляння величезних обсягів прісної води в океан призведе до його опріснення, що кардинально змінить умови існування морських організмів. Це може спровокувати зникнення окремих видів і запуск ланцюгових реакцій у харчових ланцюгах.

Полярник також наголосив, що в Антарктиці вже фіксують тривожні сигнали глобального потепління. Зокрема, в протоці Дрейка сталися чотири землетруси, хвилі від яких дійшли до району української антарктичної станції «Академік Вернадський», що є нетиповим для цього регіону.

Крім того, науковці спостерігають майже повну відсутність нового льоду, оскільки океан не охолоджується достатньо для його формування. Через це місцеві тварини втрачають природні укриття та кормову базу й змушені мігрувати далі на південь.