Колишній керівник детективів БЕБ перейшов до Нацполіції, попри скандали

Колишній міністр екології Ігор Шевченко став лідером за витратами на політичну рекламу в соціальній мережі Facebook серед українських політиків. За результатами дослідження руху «Чесно», у 2025 році Шевченко інвестував більше 8,5 тисячі доларів на просування власних публікацій. Це дозволило йому стати першим у рейтингу витрат на платну рекламу серед українських діячів.

У своїх рекламних постах Шевченко активно просуває контроверсійні та радикальні ідеї. Серед найбільш резонансних тез — заклики до введення смертної кари для корупціонерів та повернення ядерного статусу Україні. Окрім того, він активно тестує електоральні настрої українців щодо можливого президентства генерала Валерія Залужного. Це свідчить про намагання Шевченка відчути настрої потенційних виборців і протестувати свої політичні тези перед широкою аудиторією.

Ці платні пости не зводилися до звичайного піару. Шевченко робив ставку на гасла, які явно апелюють до емоцій виборця: смертна кара для корупціонерів, відмова від євроінтеграційного курсу, повернення Україні ядерного статусу. Окремий напрямок — реклама дописів із риторикою на кшталт «Залужний — наступний президент?». Таких публікацій, зафіксованих аналітиками, було щонайменше п’ять, і всі вони йшли за гроші.

Паралельно Шевченко рекламував тексти «про себе»: авторські роздуми про виховання дітей, позицію щодо ЛГБТ-спільноти, моральні оцінки різних соціальних тем. У «Чесно» вважають, що ця лінія — спроба не просто збирати охоплення, а формувати власне впізнаване електоральне ядро під потенційну участь у виборах.

Другим за обсягом витрат став харківський депутат від групи «Відновлення України» Олександр Фельдман — понад $6 тис. Його реклама зосереджена навколо особистих політичних позицій та діяльності «Фельдман-Екопарку». Водночас навколо парку не раз виникали звинувачення з боку UAnimals: зоозахисники заявляли, що заклад утримує тварин без належних дозволів і з порушенням умов.

На третій позиції — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко з витратами близько $6,1 тис. У його випадку реклама працює інакше: це не стільки ідеологічні ультиматуми, скільки демонстрація діяльності. Порошенко просуває ролики та пости про свою депутатську роботу, благодійні поїздки, допомогу армії, а також публікації про санкційний тиск проти нього самого.

У переліку найбільш активних рекламодавців фігурують також народні депутати Лариса Білозір і Олександр Качура (по близько $3,5 тис.), голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул, очільниця Хмельницької облради Віолетта Лабазюк, а також Олексій Леонов і Павло Жебрівський. Це підтверджує, що політична реклама давно вийшла за межі парламентських фракцій і стала інструментом для персонального просування в регіонах.

Рух «Чесно» звертає увагу на ще один аспект. Значна частина цих оголошень у Facebook формально не виглядає як передвиборча агітація. Це або «особиста думка політика», або «громадська ініціатива», або «соціальне питання», але в реальності ці повідомлення будують імідж, збільшують впізнаваність і тестують реакцію аудиторії на конкретні меседжі. Фактично — це м’який старт кампаній без оголошеної кампанії.

Тобто Facebook для українських політиків став не просто майданчиком для самореклами, а полем, де відразу видно, які ідеї «заходять», хто на них реагує і кого можна перетворити на лояльного виборця. Ігор Шевченко, з його поєднанням радикальних тез і персонального самопросування, поки що в цьому полі — найдорожчий гравець.

Український хореограф і телевізійний шоумен Дмитро Коляденко різко висловився щодо трьох популярних діячів шоу-бізнесу — Олега Винника, Потапа (Олексія Потапенка) та Влада Ями. Артист обурений тим, що ці публічні особи, маючи значну аудиторію та вплив на суспільство, уникають чіткої позиції стосовно війни в Україні. Коляденко наголосив, що під час, коли країна переживає найтяжчі випробування, мовчання знаменитостей сприймається як байдужість, а подекуди — як відверта зрада.

На думку шоумена, популярність і любов глядачів зобов’язують кожного відомого українця відкрито підтримувати народ і армію, адже слово митця має величезну силу. Коляденко зізнався, що не зміг би потиснути руку тим, хто не висловлює свою громадянську позицію, бо вважає це проявом неповаги до всіх, хто боронить країну.

Шоумен вважає, що відомі виконавці і публічні обличчя мали би активніше говорити про війну Росії проти України та впливати на свою аудиторію, замість того, щоб «робити вигляд, ніби нічого не відбувається». Він додав, що українці з часом справді можуть пробачити багатьох артистів, які виїхали за кордон, але особисто він цього не забуде: «Українці добрі, вони щирі, вони можуть забути. Але я нагадаю», — сказав Коляденко.

Де зараз перебувають артисти, яких згадав Коляденко• Олег Винник після початку повномасштабного вторгнення виїхав до Німеччини. Сам співак заявляв, що перетнув кордон легально, оскільки має статус резидента цієї країни.• Потап після 24 лютого 2022 року різко втратив підтримку частини української аудиторії. Він виступає за кордоном під проєктом Slavic Balagan, розвиває бізнес поза Україною та час від часу приїжджає додому, але навколо нього постійно спливають гучні скандали. • Танцівник і телевізійний шоумен Влад Яма разом із дружиною та сином залишив Україну ще 24 лютого 2022 року. Родина живе у США, зокрема у Маямі. Він регулярно з’являється у соцмережах із роликами з відпочинку та вечірок, що неодноразово викликало хвилю критики серед українців.

Коляденко критикує не лише сам факт від’їзду артистів за кордон після початку повномасштабної війни, а насамперед мовчання або дуже обмежені публічні позиції щодо російської агресії. На уточнення ведучої, що Потап іноді висловлювався про війну, Коляденко відмахнувся: «Та що він сказав? Це він сказав через три роки?» — і повторив, що не поважає нікого з трьох.

Згідно з повідомленнями джерел видання 360.ua.news, Австрія ухвалила рішення не видавати колишнього генерал-лейтенанта, екс-начальника управління внутрішньої безпеки центрального апарату СБУ Андрія Наумова, аргументуючи це наявною загрозою його життю в Україні. За словами джерела, під час утримання Наумова у Сербії європейська сторона забезпечила йому охорону, відповідно до його прохання, враховуючи ймовірність фізичної розправи над ним після повернення на батьківщину.

Це рішення викликало чимало запитань серед політичних експертів, адже воно підтверджує серйозні побоювання щодо безпеки колишнього посадовця після його можливої екстрадиції. Австрійська влада, після ретельної оцінки ситуації, дійшла висновку, що відправлення Наумова назад в Україну може призвести до серйозних наслідків для його здоров'я та життя.

Також європейці надали американській стороні гарантії безпеки під час переправки Андрія Наумова до Австрії, де він наразі перебуває під цілодобовою охороною.

За інформацією джерела, американці вважають що Андрій Наумов може стати наступним у списку жертв, фігурантів “історій з виведенням грошей” пов’язаних з близьким до українських владних кіл Тімуром Міндічем.

Варто відзначити, що за інформацією джерела, через “історії з виведенням грошей” тільки цього місяця було ліквідовано кілька ключових осіб.

Зокрема мова йде про 32-річного криптоблогера Костянтина Ганіча (Kostya Kudo), який був знайдений 11 жовтня 2025 року з вогнепальним пораненням в голову у своєму автомобілі.

За інформацією правоохоронців причиною смерті Ганіча стало самогубство. Водночас, за інформацією джерела “його проблема в тому, що він починаючи з 2022 року виводив гроші людей близьких до Президента”.

Друга смерть “через історії з виведенням грошей” – вбивство кіпрського бізнесмена, президента футбольного клубу Карміотісса Ставроса Дімостенуса 17 жовтня цього року.

Ставрос Дімостенус був тісно пов’язаний з кримінальними колами та казино Pin-Up, через яке з України могли вивести більш ніж 500 мільйонів доларів.

За інформацією джерела, Андрій Наумов знав про схеми виведення грошей з України та був причетний до деяких з них. Тож американці приймають безпосередню участь у “кейсі Наумова”, задля формування додаткових важелів впливу на Володимира Зеленського та його близьке оточення.

За інформацією джерела, у “кейсі Наумова” інтереси американців та росіян збігаються.

В Україні триває активна підготовка до зими, коли уряд намагається забезпечити країну необхідними енергетичними ресурсами, виділяючи мільярди на закупівлю газу з Європи. Водночас, вітчизняні газові ресурси, які могли б допомогти значно знизити залежність від імпорту, продовжують надходити не до українських домівок, а в Європу через приватні компанії, які мають зв'язки з олігархами та особами, що втекли з країни. Наразі українські надра працюють на чужі кишені, а не на благо своїх громадян.

Згідно з інформацією, яку надають журналісти, уряд виділяє 8,4 мільярда гривень на закупівлю газу з Угорщини та Словаччини. Водночас, багато власних родовищ газу, зокрема в Полтавській та Харківській областях, не використовуються на потреби населення. Натомість вони експортуються в Європу через низку посередницьких компаній, якими володіють підприємці, що мають політичні або бізнесові зв'язки з втікачами та олігархами.

На перший погляд, імпорт із ЄС виглядає логічно. Проте в дійсності в Україну повертається той самий газ, що був видобутий у наших надрах і проданий до Європи приватними структурами. Таким чином, держава купує власний ресурс утричі дорожче — під офіційною вивіскою “європейського імпорту”.

Ще один парадокс — половину російського скрапленого газу сьогодні споживає Євросоюз. Виходить, ЄС купує в росіян, Україна купує в ЄС, а українські родовища продовжують працювати на офшорні компанії, пов’язані з колишніми політиками.

Британська компанія Enwell Energy, що працює на Полтавщині та Харківщині, готова видобути понад 71 мільйон кубометрів газу — це майже мільярд гривень надходжень до бюджету. Але, як повідомляють у галузі, діяльність компанії блокується “щоб звільнити місце для своїх”.

Під “своїми” розуміють структури, що контролюються через офшори, де кінцевими бенефіціарами виступають Олександр Кацуба, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Віталій Хомутиннік.

Один із ключових фігурантів — Олександр Кацуба, відомий за справою “вишок Бойка”. Він володіє активами через компанію «Надра-Геоінвест», записану на колишню дружину Тетяну Гузенко.Серед офшорних гілок — Кіпр, Сейшели та Беліз, а ключова структура GIL Gold Investment LTD фігурує у витоках Pandora Papers.

Інша компанія, «Стратум Україна», що раніше належала Олександру Онищенку, опинилася під контролем тієї ж Гузенко. Саме ця фірма мала ліцензії на розробку родовищ у Луганській області та проходила у справі про співпрацю з окупаційними адміністраціями.

Ще одне стратегічне родовище — Сахалінське на Харківщині, із запасами понад 15 мільярдів кубометрів газу. Формально ним користуються кілька компаній, серед яких «Укрнафтобуріння», JKX Ukraine B.V., DERIPON COMMERCIAL LTD — усі мають зв’язок із колишнім депутатом-регіоналом Віталієм Хомутинніком.

Хомутиннік є партнером Коломойського та Боголюбова і володіє половиною компанії «Укргаз Інвест». Попри скандали та розслідування, РНБО не вводила санкцій, а фірми продовжують отримувати доступ до українських надр.

Схема працює просто: газ видобувається в Україні приватними структурами, експортується в ЄС, а держава закуповує “європейський” газ уже за ринковою ціною.В результаті — громадяни платять утричі більше, бюджет втрачає мільярди, а прибутки йдуть на рахунки в Монако та на Кіпрі.

У той час, коли Росія б’є по українській енергетиці ракетами, українські чиновники закривають очі на “енергетичну колонізацію” власної країни, де родовища фактично приватизовані старими кланами.

Попри відкриті понад десяток кримінальних проваджень, система залишається непорушною. Геонадра, Міндовкілля, а також відповідальні чиновники — Гоцинець і Соболев — поки що не дають відповіді, чому стратегічні ліцензії залишаються у руках осіб, пов’язаних із фігурантами корупційних справ.

Україна опинилася в “газовій петлі”, коли наша держава імпортує власний газ.Поки уряд витрачає мільярди на закупівлі, замість відновлення контролю над родовищами, старі гравці — Кацуба, Хомутиннік, Коломойський і Боголюбов — продовжують заробляти на ресурсі, який мав би забезпечувати українські родини теплом узимку.

Депутат Львівської обласної ради від партії "Слуга народу" Юрій Доскіч може опинитися в центрі кримінального розслідування через порушення, виявлені в його декларації про доходи. За інформацією, наданою виданням 368.media, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) виявило серйозні порушення у фінансових даних Доскіча на суму понад 15 мільйонів гривень. Вони були виявлені в ході комплексної перевірки декларацій за новим ризико-орієнтованим підходом, що завершилася в серпні 2024 року.

За даними НАЗК, у декларації депутата за 2021 рік було виявлено низку недостовірних відомостей. Конкретно, зазначено, що інформація, подана про доходи та майновий стан, не відповідає дійсності, що може бути кваліфіковано як порушення, передбачене статтею 366-2 Кримінального кодексу України. Якщо ці дані підтвердяться, Доскіч може стати фігурантом кримінальної справи.

Журналісти пишуть, що після поразки в судах Національне антикорупційне бюро готується оголосити Юрію Доскічу підозру. Паралельно сам депутат, за даними джерел, нібито намагається терміново оформити мобілізацію до одного з підрозділів Збройних сил України. Це може бути спробою мінімізувати ризики притягнення до кримінальної відповідальності, вказує 368.media.

Юрій Доскіч є не лише депутатом Львівської облради, а й власником підприємства “Гал-Кат”. Ця компанія фігурує в окремій справі про можливу корупцію в “Укрзалізниці”.

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.

Технології стають невід’ємною частиною нашого життя, визначаючи розвиток як окремих індивідів, так і всього суспільства в цілому. Прогрес у сфері інформаційних технологій, штучного інтелекту та автоматизації не лише спрощує побут, але й змінює концепцію роботи, навчання та взаємодії між людьми. У світі, що швидко змінюється, важливо зрозуміти, як ці технології можуть покращити наше майбутнє та які виклики вони принесуть.

Інноваційні розробки дозволяють розвивати нові підходи до освіти, що стають важливими для підготовки поколінь до майбутніх змін на ринку праці. Використання онлайн-платформ, віртуальних симуляцій та інтерактивних інструментів відкриває нові можливості для навчання, доступу до інформації та розвитку критичного мислення. Технології також сприяють розвитку медицини, роблячи її більш доступною та ефективною завдяки телемедицині, роботизованим хірургічним системам та генетичним дослідженням.

«Чи хочу я мати дітей? Так», — сказала Астаф’єва. Вона пояснила, що в дитинстві не прожила багатьох речей, які мали б бути природними для дитини, і тепер надолужує це у стосунках зі своїм коханим. Артистка описує це як важливий етап — дозволити собі відчути безпеку, ніжність і прийняття, які в нормі людина отримує змалку. Вона вважає, що має пройти цей досвід «від початку до кінця», прожити й переосмислити його, перш ніж наважитися стати мамою.

Астаф’єва окремо підкреслила, що не хоче переносити власні травми у майбутню сім’ю. Вона каже, що багато пар не можуть стати батьками не лише з медичних причин, а й тому, що несуть у нові стосунки незаліковані образи від своїх батьків і власного дитинства. Для неї важливо не повторити цей сценарій.

«Я хочу бути хорошою мамою», — говорить артистка. За її словами, для цього вона зараз намагається «розслабити організм», прожити болючі моменти минулого і навчитися бути по-справжньому щасливою в особистому житті. Вона вірить, що коли відчує внутрішню готовність і спокій, тоді зможе реалізуватися і в материнстві.

Таким чином, позиція Астаф’євої не про відмову від дітей, а про готовність не повторювати чужі помилки та не народжувати «на вимогу аудиторії». Артистка хоче нормального шлюбу, стабільності й поваги до особистої межі — а не ще одного заголовка «коли вже дитина».

Олександр Усик може провести свій наступний бій у березні 2026 року проти британського важковаговика Фабіо Вордлі, який після перемоги над Джозефом Паркером здобув статус офіційного претендента на титул WBO. Вордлі, який прославився своїм нокаутом Паркеру в 11-му раунді, вийшов на перше місце в списку претендентів і отримав шанс поборотися за титул, що зараз належить українцю. Однак Усик наразі не виявляє особливого інтересу до цього бою, вважаючи його фінансово не вигідним і вимагаючи більш серйозних умов.

Попри це, WBO вже зобов'язав Усика провести обов’язковий захист титулу, що ставить українця перед необхідністю прийняти виклик від Вордлі. Олександр, який нещодавно об’єднав титули у 2025 році після перемоги над Тайсоном Ф’юрі, не мав змоги провести обов’язковий захист через травму, проте тепер, коли лікування завершене, він змушений виконати вимоги організації. Зараз для Усика важливо зрозуміти, чи варто йому ризикувати, враховуючи, що бій із Вордлі не є таким прибутковим, як інші можливі варіанти.

Одразу після бою Фабіо Вордлі викликав Усика на поєдинок і заявив:

«Усик — талант покоління, але не ідеальний. У нього є слабкості, хоч і важко до них дістатись».

Втім, команда українця поставилася до цієї перспективи стримано. Менеджер Егіс Клімас заявив, що Усик не зацікавлений ризикувати всіма поясами заради малоприбуткового бою. Директор команди Сергій Лапін припустив, що WBO може організувати додатковий відбірковий бій — між Вордлі та Мозесом Ітаумою.

Промоутер британця Френк Воррен, навпаки, запевняє, що переговори вже тривають і якщо сторони не домовляться, відбудуться промоутерські торги, які визначать дату, місце та фінансові умови поєдинку. Потенційні локації — Лондон або Ер-Ріяд.

Більшість експертів вважають Усика беззаперечним фаворитом. Дерек Чісора переконаний, що українець завершить бій достроково — максимум за шість раундів. Дейв Аллен теж заявив, що не бачить, як Вордлі може перемогти. Тайсон Ф’юрі, утім, нагадав про потужний удар британця:

«Усик — особливий боксер, але Фабіо має важкі кулаки і зберігає силу до фінального гонгу».

Менеджер Вордлі Майкл Офо впевнений, що його підопічний має шанси:

«Усик досвідчений, але Вордлі — молодий, голодний і небезпечний».

Бій, якщо його таки організують, може стати першим великим випробуванням для Усика у 2026 році, однак не факт, що саме він відбудеться — українець може обрати інший напрямок своєї кар’єри.