Колишнього чиновника Дніпра підозрюють у приховуванні майна в Іспанії

Очільник Держкомісії з запасів корисних копалин Сергій Паюк та його родина за останні три роки війни демонструють значний приріст статків, що викликає низку питань щодо прозорості та законності їхніх фінансових надходжень. Згідно з офіційними деклараціями, у 2022 році сукупна заробітна плата Сергія Паюка, який обіймає ключові посади як у держпідприємстві «Надра України», так і в Держкомісії, досягла майже 2,5 мільйона гривень. Дружина Паюка, працівниця «Укргазвидобування», отримала близько 700 тисяч гривень на рік. Водночас родина також задекларувала наявність понад 190 тисяч доларів США готівкою, а також близько півмільйона гривень на банківських рахунках.

Проте, наявність значних сум готівки та активів викликає питання щодо їх походження. У період, коли країна переживає економічні труднощі через війну, такі фінансові досягнення не можуть не привертати увагу. Відомо, що державні посадовці зобов'язані подавати детальні звіти про свої доходи та активи, однак не всі аспекти фінансової діяльності родини Паюка можна підтвердити за допомогою відкритих даних.

У 2023 році заробіток Паюка зріс до 3,3 млн грн, а в 2024-му — до 5 млн грн. Дружина у 2024 році задекларувала 829 тис. грн доходу, у тому числі премії від профспілки; також у 2024 році сім’я поповнила готівкові заощадження ще більш ніж 50 тис. USD на ім’я дружини.

Ключова деталь — у 2025 році Сергій Паюк почав отримувати перекази від Європейської комісії (за даними джерел — з Бельгії). У Держкомісії офіційних пояснень щодо підстав таких виплат не надали, що породило запитання щодо походження частини доходів посадовця.

У підсумку, за три роки (2022–2025) офіційні доходи родини Паюків зросли приблизно втричі. Чітких пояснень щодо джерел нових надходжень немає — це викликає зацікавленість у громадськості та закликає до прозорого роз’яснення з боку посадовця або відомства.

10 жовтня 2025 року в Харкові стався жахливий випадок викрадення людини, який закінчився затриманням трьох підозрюваних. За даними поліції, троє осіб у військовій формі та балаклавах затримали 32-річного чоловіка біля одного з пунктів обміну валют у центрі міста. Нападники силою посадили потерпілого у автомобіль Mercedes-Benz Vito без номерних знаків і, погрожуючи зброєю, зв’язали його пластиковими стяжками, били та вимагали гроші.

Окрім фізичних знущань, вони заволоділи 14 600 євро, що були у чоловіка, а також зняли з його рахунків значну суму у криптовалюті. Після цього вони перевезли його до підвального приміщення, де протягом кількох годин утримували в нелюдських умовах, погрожуючи ще більшими наслідками у разі відмови виконати їхні вимоги. Підозрювані намагалися отримати від потерпілого ще значнішу суму, але він зміг звернутися за допомогою.

Після кількох годин психологічного та фізичного тиску нападники викинули потерпілого на узбіччі дороги в селищі Безлюдівка Харківського району. У ході оперативних заходів поліцейські встановили особи трьох підозрюваних — їм від 30 до 39 років; серед затриманих є військовослужбовець. Усім троьом повідомлено про підозру, суд обрав запобіжний захід — тримання під вартою.

Правоохоронці проводять слідчі дії для встановлення усіх причетних до злочину та відпрацьовують канали відмивання викрадених коштів у криптовалюті. Слідство також перевіряє можливі зв’язки затриманих із іншими кримінальними групами та джерела походження зброї.

В Україні зростає усвідомлення необхідності створення умов для керованої трудової міграції, оскільки демографічні проблеми та повоєнна відбудова вимагають термінових рішень. Різні експерти, включаючи ексміністра Дмитра Кулебу, відзначають, що в майбутньому Україна може бути змушена відкрити свої двері для працівників з таких країн, як Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни та В’єтнам. Водночас, президент Київської школи економіки та радник Офісу Президента Тимофій Мілованов підкреслює серйозний дефіцит кадрів і стверджує, що імпорт працівників має йти не лише "десятками тисяч", а й мільйонами осіб.

Ці зміни вже зараз стають помітними, адже потреба в робочих руках зростає внаслідок масштабних руйнувань інфраструктури та економіки, викликаних війною. Відбудова інфраструктури та промислових потужностей вимагатиме значних зусиль, а недостатня кількість кваліфікованих фахівців усіх рівнів може стати серйозною перепоною на шляху до відновлення країни. Таким чином, трудова міграція стає важливою складовою стратегії національного розвитку в післявоєнний період.

Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.

Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.

Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.

Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.

Залізничний районний суд Львова ухвалив вирок щодо Володимира Пацула, заступника директора ДП «Мостиське військове лісництво», визнавши його винним у спробі підкупити співробітника Служби безпеки України (СБУ). Згідно з матеріалами справи, посадовець намагався через хабарництво вплинути на хід розслідування кримінального провадження, яке стосувалося незаконної вирубки лісу.

У вересні 2023 року, під час особистої зустрічі з оперативником СБУ, Пацула запропонував щомісячну неправомірну вигоду на суму 20 тисяч гривень — по 10 тисяч за кожну з двох дільниць лісництва. В обмін на ці кошти він вимагав від правоохоронця «не втручатися» в розслідування та «закрити очі» на вже виявлені порушення в лісовому господарстві.

У суді обвинувачений своєї провини не визнав, пояснюючи, що не мав на увазі хабар, а лише хотів з’ясувати, які докази потрібні для закриття справи. Він також стверджував, що сказані ним суми стосувались кількості порушень, а не грошей.

Суддя Олеся Постригач не прийняла ці аргументи та встановила факт пропозиції неправомірної вигоди. Пацулу визнано винним за ч.1 ст.369 ККУ та призначено штраф у розмірі 51 тисячі гривень. Крім того, він має компенсувати понад 32 тисячі гривень за проведення експертиз.

Вирок може бути оскаржений у встановленому порядку.

У нових електронних деклараціях Наталія Коваль, співмешканка в.о. міського голови Одеси Ігоря Коваля, зазначила значне майно. Зокрема, у її власності три квартири в Одесі з різною площею – 30, 67 та 83 м². Окрім того, вона володіє автомобілем преміум-класу Audi Q5, випущеним у 2012 році. Відомо, що Наталія також працює в університетах міста на посаді доцентки, поєднуючи наукову діяльність із власними бізнес-інтересами.

Що стосується Ігоря Коваля, то в його декларації зазначена квартира площею 216 м², що свідчить про певний рівень благополуччя родини. Порівняно з іншими політиками, майно родини Коваль виглядає досить вагомим, враховуючи наявність декількох об'єктів нерухомості та автомобіля преміум-класу.

За 2024 рік Наталія Коваль задекларувала понад 330 тис. грн доходу, отриманого на посаді доцента одразу в двох вишах — Одеській політехніці та Одеському національному університеті ім. Мечникова. Ігор Коваль у декларації вказав понад 1 млн грн зарплати в Одеській міській раді, 250 тис. грн пенсії і близько 140 тис. грн доходу від роботи в університеті ім. Мечникова.

Поєднання наявних активів і задекларованих доходів привертає увагу громадськості й журналістів: хоча офіційні дані підтверджують факт декларування, співвідношення заробітку та матеріальних благ викликає питання щодо джерел формування статків. У публікації наголошено, що вся наведена інформація доступна у Єдиному державному реєстрі декларацій.

Народного депутата Євгенія Шевченка підозрюють у причетності до схеми відмивання понад 9 мільйонів гривень. Відповідне повідомлення про підозру надійшло від Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Згідно з інформацією, яку оприлюднили правоохоронні органи, Шевченко міг використовувати кошти приватної компанії для придбання дорогих автомобілів через юридичну фірму, яку, за даними слідства, пов'язують із його родичем.

У ході розслідування з'ясувалося, що депутат пообіцяв керівництву цієї фірми допомогу в отриманні дозволів на транскордонне перевезення мінеральних добрив. В обмін на це, компанія здійснила перерахування грошей на рахунок особи, що знаходиться в близькому оточенні Шевченка. Однак, незважаючи на обіцянки, необхідної допомоги з боку депутата так і не було надано.

Щоб легалізувати незаконні кошти, парламентар, за версією слідства, перевів понад 9 мільйонів гривень на рахунок юридичної компанії, яка належить його родичу, нібито за правові послуги. Згодом частина цих грошей була витрачена на купівлю двох елітних авто — BMW X5 M (F95) та Mercedes-Benz G 63 AMG. Після цього Шевченко почав користуватися автомобілями, створюючи враження законного походження майна.

Наразі слідчі дії тривають. Деталі справи не розголошуються через таємницю досудового розслідування.

Результати недавнього опитування Інституту дослідження громадської думки (INSA), яке було проведене на замовлення німецького видання Bild, виявили цікаві та суперечливі настрої серед населення Німеччини щодо підтримки українських біженців. Згідно з даними дослідження, дві третини опитаних (66%) не вважають, що всі українські біженці повинні отримувати соціальну допомогу Bürgergeld, яку отримують німці. Тільки 17% респондентів висловили підтримку універсальним виплатам для українців, що, з одного боку, підкреслює певну невизначеність у ставленні німців до питання соціальних витрат на біженців.

Однією з основних тем цього опитування стала також позиція громадян Німеччини щодо можливого повернення українських чоловіків призовного віку. Згідно з результатами, 62% респондентів вважають, що чоловіки цього віку повинні повернутися в Україну для участі у бойових діях або для виконання своїх зобов'язань перед державою. Лише 18% висловилися проти такого повернення, а ще 8% не змогли визначитися зі своєю позицією. Це показує, що на тлі тривалої війни та постійних загроз, багато хто в Німеччині вважає, що мужність і відповідальність чоловіків за свою країну повинні переважати над їхнім правом на тимчасовий захист у Німеччині.

Щороку близько 700 тис. українців у Німеччині сумарно отримують приблизно 6,3 млрд євро соціальної допомоги, і лише кожен третій українець має роботу. Саме на цьому тлі в Німечині тривають дискусії про підхід до виплат новоприбулим.

У проєкті федерального бюджету Німеччини на 2026 рік передбачено заощадити близько 1,5 млрд євро — частково за рахунок зміни підходу до виплат для нових біженців із України: замість Bürgergeld планують надавати менші виплати для прохачів притулку. Цей крок вже викликав політичні суперечки і суспільні дебати.

Опитування INSA демонструє, що питання соцпідтримки біженців і демографічно чутливих категорій (наприклад, чоловіків призовного віку) лишається одним із болючих у німецькому суспільстві. Публічні дискусії, бюджетні рішення та імплементація нових правил найближчим часом визначатимуть, чи зміняться соціальні практики та які саме механізми підтримки оберуть у Берліні.

16 жовтня на 46-й позачерговій сесії Чернігівської міської ради було ухвалено рішення про перейменування одного з міських скверів на честь колишнього президента США Дональда Трампа. Сквер «Казка», що розташований у мікрорайоні Шерстянка, стане символом вшанування «видатного політичного лідера сучасності», як зазначено в документі, що був поданий на розгляд.

За пропозицію проголосували 22 депутати міської ради, серед яких важливу роль в ініціативі відіграла голова фракції «Європейська солідарність» Марина Семененко. Це рішення покликане не лише вшанувати постать Трампа, а й звернути увагу світової спільноти на важливість відбудови Чернігова після масштабних руйнувань, яких місто зазнало внаслідок військової агресії. Перейменування скверу має на меті привернути увагу до важкої ситуації в Чернігові та сприяти залученню міжнародної допомоги для відновлення міської інфраструктури.

У пояснювальній записці наголошується, що жителі Чернігова висловлюють надію на можливу роль Дональда Трампа у припиненні нинішньої війни. Автори рішення переконані, що саме він може зробити внесок у досягнення стійкого миру та, на думку ініціаторів, навіть заслуговувати на Нобелівську премію миру.

Рішення вже викликало активне обговорення серед містян і в соцмережах. Частина громадськості сприйняла ініціативу як символічний дипломатичний жест, інші — як суперечливий крок на тлі політичної поляризації навколо особи Дональда Трампа у світі.