Корупційне розслідування в Ізмаїльському порту: НАБУ та САП розслідують можливе заволодіння державними коштами

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.

Начальник Голосіївського управління поліції Києва Араік Кочкадамян разом із родиною мешкає у службовій квартирі, що надається державою. Житло площею 96 квадратних метрів було надано подружжю з 2022 року. У декларації Кочкадамяна вказано, що родина не має власного нерухомого майна або автомобілів. Відомо, що для пересування Араік користується люксовим автомобілем, що належить його брату.

Дружина Кочкадамяна, Анушик, не працює та займається вихованням їхнього сина. Офіційний дохід начальника поліції становить приблизно 66 тисяч гривень на місяць, що, за словами самого Кочкадамяна, дозволяє забезпечувати сімейні потреби. Водночас, відсутність власного житла чи транспортних засобів піднімає питання щодо фінансової стабільності родини.

Араік Кочкадамян користується автомобілем свого брата Андраніка – елітним AUDI Q7 2016 року випуску, сьогоднішня ринкова вартість якого перевищує 1 млн грн.

За минулий рік правоохоронець отримав 793 тис. грн зарплати. Готівкові заощадження Араіка становлять 14,4 тис. доларів, а на банківських рахунках – 89 тис. грн. Дружина зберігає 8,2 тис. доларів готівкою та 184 грн на банківському рахунку. Загальна сума заощаджень родини перевищує 1 млн грн.

У Вінницькій області знову розгорівся резонансний скандал, пов’язаний із суддею Ігорем Ратушняком. Попри нещодавній обвинувальний вирок Вищого антикорупційного суду, який визнав його винним у хабарництві, Ратушняк повернувся до своєї посади голови Тиврівського районного суду. Це рішення викликало хвилю обурення серед місцевих мешканців та активістів, адже суддя, котрий ще нещодавно отримав покарання за корупційні злочини, знову перебуває на важливій посаді в системі правосуддя.

Події, що передували його відновленню, стали відомі громадськості після того, як у грудні 2023 року ВАКС ухвалив вирок, який засудив Ратушняка за отримання неправомірної вигоди. Слідство встановило, що у серпні 2021 року суддя отримав хабар за ухвалення рішення на користь особи, яка претендувала на земельну ділянку. Ціна питання за гектар землі, на думку Ратушняка, складала 40 тисяч гривень. Це не перший випадок, коли судді в Україні виявляються замішаними у корупційних скандалах, але він став символом проблеми, що триває в судовій системі.

Вироком суду Ратушняка засудили до семи років позбавлення волі, заборонили три роки обіймати державні посади та постановили конфіскацію майна. Втім, вирок не набрав законної сили — суддя подав апеляцію.

Тепер він знову очолив Тиврівський суд, пояснюючи це тим, що рішення ВАКС нібито є «замовним».

У коментарях журналістам «Слідства.Інфо» Ратушняк заявив, що справу проти нього «сфабрикували» через конфлікт із родичкою народної депутатки від «Слуги Народу» Ірини Борзової. За його словами, після сварки з матір’ю депутатки йому почали надходити погрози, а згодом з’явилася й справа про хабар.

«Мене обвинувачують у тому, що я просив неправомірну вигоду, але доказів немає. Навіть агент правоохоронців це спростував», — заявив суддя.

Ратушняк переконує, що його вирок — лише перша інстанція, а у Верховному Суді він нібито отримає виправдання.

«80% вироків ВАКС скасовує Верховний Суд», — додає він.

Тим часом активісти ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» дослідили судову практику Ратушняка. Вони виявили, що у справах п’яних водіїв систематично з’являється адвокат В’ячеслав Когутницький — той самий, який нині захищає Ратушняка у ВАКСі.

За даними активістів, вони разом створили схему уникнення відповідальності. Спочатку справа потрапляє до іншого судді, Когутницький подає відвід, а розглядає його — Ратушняк. У підсумку той задовольняє відвід і бере справу собі, після чого закриває її «за відсутністю складу правопорушення».

Поки апеляція не ухвалила остаточного рішення, Ігор Ратушняк залишається на посаді голови суду, демонструючи, що навіть вирок ВАКС не є перепоною для української Феміди.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.

У сучасному світі обізнаність — це не лише ознака інтелекту, але й важливий ресурс для досягнення успіху. Прогрес, технології, нові знання та інформаційні потоки постійно змінюють наше життя, і лише той, хто активно слідкує за цими змінами, може зберігати конкурентоспроможність і ефективно розв'язувати нові виклики. Це стосується як особистого розвитку, так і професійної діяльності, де здатність швидко орієнтуватися в нових умовах стає ключем до успіху.

Наша обізнаність дозволяє нам не тільки адаптуватися до змін, а й активно формувати наше майбутнє. Технологічні інновації, наукові відкриття та нові підходи до управління та комунікацій визначають, як ми працюємо, навчаємося, взаємодіємо з іншими людьми та навіть проводимо своє дозвілля. І якщо ми будемо ігнорувати ці зміни, ми ризикуємо відстати від основних тенденцій і не використати всі можливості, які вони дають.

Ключовий вузол цієї історії — фінансова компанія «Єдиний простір». Формально це звичайна небанківська фінансова установа з невеликими показниками та без публічної історії великого бізнесу. Проте саме через неї проходять платежі в застосунку «Дія», і саме вона бере комісію з кожної транзакції — у середньому від 1,5% до 2,2%, за даними журналістських розслідувань.

Власником «Єдиного простору» є Ігор Зотько. До війни ця компанія фактично не була помітною на ринку, але отримала монопольну роль у платіжній інфраструктурі державного застосунку. Сам Зотько паралельно зайшов у гральний бізнес і став співвласником структур онлайн-казино Pin-Up, а також операційним директором цього бренду.

І тут виникає ключове питання: державний застосунок, яким зобов’язані користуватися мільйони громадян, інтегрований із приватною платіжною компанією, пов’язаною з онлайн-гемблінгом. Саме Pin-Up, за твердженнями розслідувачів, має ланцюжки власності, де фігурують російські бенефіціари, які після 2022 року формально вийшли з українських юросіб, але зберегли вплив через офшори та підставних власників. Тобто гроші, які рухаються навколо державного сервісу, перетинаються з гральними потоками, що мають російський слід.

Ще один гравець — FavBet. Компанію неодноразово пов’язували з використанням альтернативних платіжних маршрутів, зокрема сервісів на кшталт «Даймонд Пей», через які кошти виводять за кордон, у тому числі через підставні юрособи і «благодійні» фонди. У схемі фігурують також українські банки, які проводять транзакції під виглядом звичайних легальних виплат. За логікою критиків Міністерства цифрової трансформації, це не просто «фінтех-екосистема», а відпрацьований механізм перекачування грошей за межі України. Ці ж потоки, за даними джерел, можуть заходити в режим податкових пільг як «інноваційні» або «цифрові послуги».

Окрема історія — Cosmolot / Cosmobet. Це одна з найпотужніших гральних імперій в Україні, яку пов’язують із громадянином РФ Сергієм Токарєвим. Саме структурам, пов’язаним із Cosmolot/Cosmobet, правоохоронці інкримінують ухилення від сплати податків на суму понад 1 млрд грн (оцінки коливаються в районі 1,15–1,2 млрд грн). Частину коштів компаній, пов’язаних із цим брендом, слідство вважало предметом арешту на сотні мільйонів гривень.

Сам Токарєв, за даними відкритих джерел, збудував свій легальний статус в Україні через структури у сфері IT та інвестицій. Він вийшов у режим «Дія.City» — це спеціальний правовий і податковий режим для IT-компаній, який курує саме Мінцифри. Паралельно він асоціюється з фондами та проєктами в українській технологічній екосистемі (зокрема з інвестфондом Roosh), що дають йому репутацію «ІТ-інвестора», а не власника онлайн-казино з російським бекграундом. Саме завдяки цьому, як стверджують критики, гральний капітал з російським корінням отримав доступ до податкових пільг у статусі «інноваційного бізнесу», замість того щоб сплачувати повні ставки та поповнювати бюджет. Оцінка втрат держави від таких схем — щонайменше 1,2 млрд грн.

Фактично ми бачимо таку конструкцію.Перше: «Дія» переходить від статусу суто держсервісу до статусу платформи з монетизацією, маркетплейсу, де приватні структури отримують доступ до мільйонної аудиторії та критичної інфраструктури платежів. Це прямо підтверджував сам Федоров, коли говорив, що «Дія» стає комерційним сервісом, який з часом можуть навіть вивести в окрему компанію, а далі — до IPO.

Друге: ключовими бенефіціарами на цьому стику «держава — платформа — платежі» опиняються компанії, пов’язані з гральним бізнесом, включно з Pin-Up та Cosmolot/Cosmobet. Частина цих структур має російське походження або менеджмент, який до 2022 року працював на ринок РФ, і далі залишається у схемах через офшори.

Третє: режим «Дія.City», створений і просунутий командою Федорова, на практиці стає не лише «податковим раєм для українського IT», а й легальним коридором для дуже великих грошей, які традиційно асоціюються не з державними сервісами, а з казино й азартними іграми. Саме тут з’являються питання — хто реально виграє від цифрової реформи: бюджет чи приватні групи з офшорними «дахами» і російськими слідами?

На цьому фоні особистий імідж Федорова — яскраві презентації, анонси «економії 184 мільярдів», а поруч публічна демонстрація розкішного стилю життя його дружини — виглядає не просто як приватна історія сім’ї високопосадовця.

Це виглядає як вітрина, за якою працює система доступу до грошей, що йдуть через «цифрову державу», але контролюються не державою.

Ключовий ризик цієї історії — не тільки моральний, а й безпековий.Якщо компанії, пов’язані з російським капіталом або людьми з російським бекграундом, заходять у критичну цифрову інфраструктуру та платіжні шлюзи державних сервісів, це означає не лише виведення грошей, а й доступ до масивів даних і транзакцій. Тобто в руках приватних посередників опиняється фінансова кровоносна система «держави у смартфоні».

З настанням осені багато людей відчувають не тільки зміну погоди, а й внутрішню втому, сонливість, апатію та пригнічений настрій. Цей стан медики називають сезонною депресією, яка виникає через зменшення світлового дня та зниження вироблення серотоніну — гормону, що відповідає за відчуття радості та енергії. При нестачі сонячного світла рівень серотоніну падає, що безпосередньо впливає на емоційний стан і фізичну активність людини.

Клінічна психологиня Амані Сама в інтерв’ю для The Mirror наголошує на важливості простих щоденних практик, які допомагають полегшити симптоми сезонної депресії. Одним із таких методів є регулярне перебування на свіжому повітрі, навіть у похмуру погоду: природне світло стимулює вироблення серотоніну та підвищує енергію. Також корисно підтримувати фізичну активність: легкі прогулянки, ранкова зарядка або заняття йогою сприяють виробленню ендорфінів, що покращують настрій.

Фахівчиня радить встановити стабільний режим сну, харчування та відпочинку. Регулярність допомагає організму адаптуватися до змін сезону і не збивати внутрішній біоритм.

«Не змінюйте свої звички лише через темряву за вікном. Прокидайтеся в один і той самий час, виконуйте звичні ранкові ритуали», — зазначає Сама.

Фізична активність — природний антидепресант. Вона стимулює вироблення ендорфінів і допомагає мозку підтримувати баланс нейромедіаторів.«Депресія не любить рухому ціль. Продовжуйте рухатися, навіть коли вам не хочеться», — наголошує експертка.

Сезонна депресія часто супроводжується бажанням ізолюватися. Але спілкування з друзями чи родиною допомагає подолати відчуття самотності.

«Людські стосунки — це потужна підтримка для емоційного стану. Не замикайтеся у собі», — радить психологиня.

Навіть у похмурі дні варто прагнути до природного освітлення — частіше виходити на прогулянки, відкривати штори, використовувати лампи денного світла. Це сприяє підвищенню рівня серотоніну та покращує настрій.

Дотримуючись цих простих правил, можна суттєво зменшити вплив сезонної депресії та зберегти внутрішній баланс протягом холодних місяців.

Війна між Україною та Російською Федерацією, що триває вже понад півтора року, далеко не наближається до свого завершення. Наразі не існує ані чітких умов для замороження конфлікту, ані видимих шансів на мирний процес, який би мав зрозумілу структуру і кінцеву мету. Георгій Тука, колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації та ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій, у своїй колонці для «Главред» підкреслює, що, на жаль, війна може тривати ще довго — не один рік. Більше того, існує серйозний ризик розширення бойових дій за межі України, що ще більше ускладнить ситуацію в регіоні та світі в цілому.

За словами експерта, наразі відсутні основні передумови для швидкого завершення війни, зокрема політична воля Росії до переговорів та реалістичні перспективи для припинення вогню. З огляду на це, Георгій Тука називає два можливі сценарії, які можуть призвести до закінчення конфлікту. Перший з них — це військова перемога однієї зі сторін, що наразі виглядає малоймовірно через складність та масштабність військових операцій. Другий сценарій — мирні переговори, однак цей процес потребує значних змін на міжнародній арені та суттєвих компромісів з обох сторін, чого також поки що не видно.

або Володимир Путін досягне поставлених цілей і зупинить війну,

або одна зі сторін — Україна чи Росія — зазнає виснаження і змушена буде капітулювати.

Однак на даний момент, за словами Туки, жоден із цих сценаріїв не має задовільної підтвердженої перспективи.

«Тому війна триватиме ще довго — не рік і не два. Ба більше, вона може розширюватися, і цілком імовірні два варіанти: у неї можуть бути втягнуті інші країни, а бойові дії можуть вийти за межі України та перекинутися на територію інших держав», — підсумував він.

Тука попереджає, що конфлікт може не лише залишатися виснажливим для обох сторін, але й еволюціонувати в ширший регіональний або міжнародний. Це означає, що Україна повинна готуватися не просто до оборони, а до довготривалої війни з непередбачуваною географією.

Водночас він зауважує: без зміни балансу сил, без значного тиску на російську сторону чи виснаження сторін — завершення на вигідних для України умовах поки не видно. Отже, стратегічна мета має виходити за рамки очікування одного чи двох років.

Експерт закликає до реалістичної оцінки ситуації: не чекати раптового миру, не розраховувати на замороження, і готуватися до нових викликів. Це стосується і військової, і дипломатичної, і гуманітарної складової.

Нещодавно відбулася важлива і зворушлива подія у родині відомої телеведучої Лесі Нікітюк. Разом зі своїм нареченим, військовим Дмитром Бабчуком, вона похрестила свого 4-місячного сина. Це святкування стало справжнім духовним моментом для сім'ї, і для Лесі, зокрема, ця подія мала величезне значення. Про хрещення Нікітюк повідомила своїх підписників в Instagram, де опублікувала фото перед початком самого обряду.

Хрещення відбулося в одному з найбільш величних храмів Києва — Михайлівському Золотоверхому соборі, що додало урочистості та важливості цьому моменту. Леся зазначила, що ця подія стала для неї не просто сімейною традицією, а й важливим духовним етапом. Вона поділилася своїми почуттями з підписниками: «Днями в нашій родині відбулося світле свято. Ми похрестили сина. Ми дуже готувалися до цієї події, бо особисто для мене це велике таїнство і відповідальність».

Наречений Леся, Дмитро Бабчук, розкрив ім’я хлопчика — Оскар. За словами Дмитра, вибір імені був особливим: у його родині чоловіків протягом сім поколінь називали лише Михайлом або Дмитром, тож сина він вирішив назвати інакше. «Прошу вітати поважного козака — Бабчук Оскар Дмитрович», – написав Дмитро.

Для родини це хрещення стало важливою духовною подією, яка підкреслила значення сімейних цінностей та традицій.