Корупційне розслідування в Ізмаїльському порту: НАБУ та САП розслідують можливе заволодіння державними коштами

Пенсіонери та отримувачі страхових виплат, які тимчасово перебувають за кордоном або проживають на тимчасово окупованих територіях, повинні до 31 грудня пройти процедуру фізичної ідентифікації. Ця вимога є обов’язковою для безперервного нарахування пенсій і страхових виплат у 2026 році. У Пенсійному фонді України підкреслюють, що ідентифікація дозволяє підтвердити особу отримувача та запобігти неправомірним нарахуванням.

Водночас у відомстві звертають увагу: якщо фізичну ідентифікацію не було пройдено протягом календарного року, це не означає автоматичного скасування рішення про призначення пенсії чи страхової виплати. Право на отримання коштів зберігається, однак їх перерахування може бути тимчасово призупинене до моменту підтвердження особи. Після проходження процедури виплати поновлюються у встановленому порядку.

У разі якщо через непроходження ідентифікації до 31 грудня 2025 року виплату буде тимчасово припинено, її автоматично поновлять після завершення процедури ідентифікації.

Перевірити факт проходження фізичної ідентифікації та дату останньої процедури можна в особистому електронному кабінеті через сервіс «Моя ідентифікація».

Фізичну ідентифікацію можна пройти особисто у сервісному центрі Пенсійного фонду, за допомогою відеоконференцзв’язку у територіальному органі фонду або через особистий кабінет на вебпорталі ПФУ.

Для громадян, які перебувають за кордоном, передбачена можливість надіслати необхідні документи поштою до територіального органу Пенсійного фонду або завантажити скановані копії документів через електронний кабінет із використанням кваліфікованого електронного підпису.

Попри багаторічні заяви про судову реформу та очищення системи, українське правосуддя продовжує демонструвати стійку незмінність і зберігати свою проблемність. За останні роки було запропоновано численні реформи, створено нові інститути, запроваджено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на поліпшення роботи судів. Проте на практиці більшість з цих змін не призвели до значних поліпшень у правосудді.

Головною проблемою залишається корупція, яка, попри різноманітні антикорупційні заходи, продовжує впливати на роботу суддів. Високий рівень безкарності та відсутність реальних механізмів відповідальності для тих, хто порушує закон, часто призводить до затягування процесів та винесення сумнівних рішень. Судова система залишається надмірно централізованою, що знижує її прозорість і доступність для громадян.

Як зазначають аналітики Фундації DEJURE, проблема полягає в дискреційних повноваженнях Вищої ради правосуддя. ВРП має право, але не зобов’язана зупиняти розгляд заяви про відставку судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження. Саме ця прогалина і створює умови для вибіркових рішень.

Типовий сценарій виглядає так: суддю викривають на хабарі, фіксують грубі процесуальні порушення або навіть затримують за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Не чекаючи фіналу розгляду, він подає заяву на відставку. Якщо ВРП розглядає її швидше, ніж завершується дисциплінарна справа, суддя залишає посаду без жодних санкцій, отримуючи статус судді у відставці та довічні виплати з бюджету.

Серед резонансних прикладів — суддя Одеського апеляційного суду Олександр Князюк, якого неодноразово зупиняли за керування автомобілем з ознаками сп’яніння. Попри це, Вища рада правосуддя дозволила йому спокійно піти у відставку.

Аналогічна історія сталася з Людмилою Горячківською з Уманського міськрайонного суду, яку підозрювали у сприянні шахрайському заволодінню нерухомістю та задокументували під час отримання хабаря у 9,5 тисячі доларів. Замість звільнення «за статтею» вона отримала почесний статус і довічне утримання.

Ще більш показовою є справа судді з Полтави Ганни Андрієнко. Вона системно затягувала розгляд справ щодо нетверезих водіїв, фактично дозволивши десяткам порушників уникнути відповідальності. Коли Вища кваліфікаційна комісія суддів подала подання про її звільнення через невідповідність посаді, ВРП проігнорувала цей документ і першочергово задовольнила заяву на відставку. Сьогодні суддя отримує понад 75 тисяч гривень щомісяця з державного бюджету.

Окремою проблемою залишається ставлення ВРП до майнових порушень. Хоча закон зобов’язує Раду оцінювати відповідність способу життя судді його доходам, на практиці ВРП часто відкладає розгляд скарг, очікуючи завершення перевірок НАЗК. Таке зволікання дозволяє суддям роками уникати відповідальності, а згодом — скористатися правом на відставку.

Показовою є ситуація з суддею Ігорем Дашутіним з Касаційного адміністративного суду, щодо якого журналісти виявили користування елітною нерухомістю, не відображеною у деклараціях. Попри це, дисциплінарна палата ВРП відмовилася відкривати провадження до завершення зовнішніх перевірок.

Крім того, Вища рада правосуддя системно затягує розгляд подань ВККС про звільнення недоброчесних суддів. За останні роки було розглянуто менше половини таких рекомендацій, тоді як судді продовжують працювати, отримувати зарплати та користуватися імунітетом.

Ситуацію ускладнює й нерівність прав сторін у дисциплінарному процесі. Суддя може оскаржити будь-яке рішення проти себе, тоді як скаржник фактично залежить від дозволу тієї ж дисциплінарної палати, яка вже ухвалила рішення. Це створює замкнене коло безкарності.

Експерти наголошують: без обов’язкового зупинення процедур відставки до завершення дисциплінарних справ та без рівних прав на оскарження говорити про очищення судової системи неможливо. Кожна гривня, виплачена недоброчесному судді у відставці, підриває довіру до держави і демонструє, що відповідальність у судовій системі досі можна обміняти на фінансові привілеї.

Станом на 1 грудня сукупний обсяг коштів населення на рахунках українських банків досяг 1,553 трлн гривень. Такі дані оприлюднив голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев із посиланням на статистику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками року заощадження громадян у банківській системі збільшилися на 206 млрд гривень, що відповідає зростанню на 15,3%.

Найвідчутніша позитивна динаміка спостерігається саме у національній валюті. Обсяг гривневих депозитів сягнув 1,021 трлн гривень, що на 155 млрд більше, ніж за аналогічний період минулого року. Така тенденція свідчить про поступове відновлення довіри населення до гривні та банківської системи загалом, попри складні економічні умови та воєнні ризики.

Вклади в іноземній валюті також зросли, але менш динамічно — на 50,3 млрд грн, до 531,5 млрд грн. Таким чином, 65,8% коштів населення зберігається у гривні, тоді як 34,2% — в іноземній валюті.

Структура заощаджень свідчить про домінування невеликих і середніх сум. Понад половина вкладників — 57,8% — тримають у банках від 10 до 200 тисяч гривень. Для порівняння, торік цей показник становив 57,2%.

Традиційно переважна частка коштів розміщена на рахунках «до запитання». Їхня частка у загальному обсязі депозитів зросла до 70,4% проти 69,3% роком раніше. Частка строкових депозитів, відповідно, скоротилася до 29,6% з 30,7%.

У структурі строкових вкладів продовжують домінувати короткострокові депозити. На вклади терміном до трьох місяців припадає 17,04%, від трьох до шести місяців — 7,42%, від шести місяців до року — 4,39%, а депозити терміном понад один рік становлять лише 0,75%.

Газопостачальні компанії в Україні оприлюднили свої цінові пропозиції на січень 2026 року, окресливши умови для побутових споживачів на початку нового року. За наявною інформацією, для частини домогосподарств вартість природного газу може бути дещо нижчою, ніж у попередні місяці, що формує обережний оптимізм серед споживачів на тлі загальної економічної невизначеності.

Наразі на українському ринку працюють вісім газопостачальних компаній, які мають право укладати договори з населенням. Їхні підходи до ціноутворення відрізняються: чотири компанії зосередилися виключно на річних тарифних планах, тоді як ще чотири пропонують комбіновані варіанти — як довгострокові річні, так і короткострокові місячні тарифи зі змінною ціною.

Річні пропозиції на січень 2026 року залишилися без змін. Вартість газу за такими тарифами коливається в межах від 7,96 до 9,99 гривні за кубометр. Саме ці тарифи є базовими для більшості побутових споживачів і застосовуються автоматично, якщо клієнт не обрав місячний план.

Натомість місячні змінні тарифи знизилися. У січні їхній діапазон становить від 8,46 до 25,8 гривні за кубометр, залежно від постачальника. Найвищу місячну ціну на газ пропонує компанія «Львівенергозбут» — 25,8 гривні за кубометр.

Водночас переважна більшість домогосподарств в Україні отримує газ за річними тарифами. Близько 98 відсотків побутових споживачів, що становить понад 12 мільйонів домогосподарств, обслуговуються газопостачальною компанією «Нафтогаз України». Для них ціна газу зафіксована на рівні 7,96 гривні за кубометр.

Таким чином, у січні 2026 року основна маса українських споживачів продовжить платити за газ за стабільними річними тарифами, тоді як зниження місячних цін може бути вигідним лише для обмеженої частини клієнтів, які свідомо обирають змінні тарифні плани.

Член Палати представників США, республіканець від штату Небраска Дон Бейкон, відкрито висловив занепокоєння щодо висловлювань колишнього президента Дональда Трампа стосовно нібито дронової атаки України на резиденцію президента Росії Володимира Путіна. За інформацією видання The Hill, Бейкон підкреслив, що Трамп, ймовірно, поспішив зайняти позицію на боці Кремля, не перевіривши достовірність фактів, що може призвести до небезпечних політичних наслідків.

Республіканець акцентував увагу на тому, що Росії не можна довіряти, адже Путін неодноразово поширював дезінформацію та маніпулював даними у власних геополітичних інтересах. На думку Бейкона, подібні заяви з боку американського лідера здатні підірвати міжнародну довіру до США та послабити підтримку союзників у критичні моменти.

«Президент Трамп і його команда повинні спочатку з’ясувати факти, перш ніж брати на себе відповідальність. Путін — відомий безсоромний брехун», — написав Бейкон у соцмережі X.

За даними видання, Трамп був «дуже розлючений» після заяв російської сторони про те, що Україна нібито намагалася атакувати президентську резиденцію в Новгородській області, використавши 91 безпілотник дальньої дії. Президент США послався на розмову з Путіним, яка відбулася того ж дня.

Після зустрічі з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньяху у Мар-а-Лаго в Палм-Біч, штат Флорида, Трамп заявив журналістам, що почув про атаку безпосередньо від російського лідера.

«Одне діло — бути агресивним. Інше діло — атакувати його будинок. Зараз не час для таких дій. Це делікатний період. Я був дуже розлючений через це», — сказав президент США.

The Hill припускає, що Трамп мав на увазі мирні переговори між Росією та Україною, які, за його словами, перебувають у чутливій фазі. На запитання журналістів, чи існують докази того, що Україна справді здійснила таку атаку, Трамп відповів, що це ще належить з’ясувати.

«Ми це з’ясуємо. Ви кажете, що, можливо, нападу не було? Це можливо, я думаю. Але президент Путін сказав мені про це сьогодні вранці», — зазначив він.

Водночас президент України Володимир Зеленський відкинув звинувачення Москви, назвавши їх повною вигадкою. За його словами, ці заяви спрямовані на виправдання нових атак Росії проти України та можуть бути спробою зірвати або підірвати мирні переговори.

Також повідомляється, що напередодні, 28 грудня, Трамп зустрівся із Зеленським у Мар-а-Лаго. Під час зустрічі сторони обговорювали запропонований 20-пунктний мирний план.

Видання звертає увагу, що Дон Бейкон, який виступив із критикою на адресу Трампа, завершує свою каденцію в Конгресі наприкінці цього скликання. Він не вперше публічно висловлює незгоду з позицією президента США, зокрема щодо зовнішньої політики та війни між Росією й Україною.

Між нинішньою дружиною телеведучого Володимира Остапчука, Катериною Полтавською, та його колишньою дружиною, Христиною Горняк, спалахнув черговий публічний конфлікт, що привернув увагу громадськості. Причиною стала тривала суперечка щодо продажу будинку, який Володимир Остапчук придбав під час шлюбу з Христиною Горняк.

Після розлучення між колишнім подружжям було досягнуто домовленості про продаж спільно придбаної нерухомості та поділ виручених коштів порівну. Однак, за словами Катерини Полтавської, процес продажу будинку фактично заблокований уже майже рік через позицію Христини Горняк, яка, за її словами, не погоджується на реалізацію майна за оголошену ціну та не бере участі в організації продажу.

Полтавська стверджує, що будинок було придбано за 240 тисяч доларів, а згодом виставлено на продаж за 200 тисяч. За цей час покупців знайти не вдалося. Нещодавно, за її словами, з’явився клієнт, готовий придбати будинок за 165 тисяч доларів, однак Христина Горняк відмовилася погодитися на таку ціну.

За словами Катерини Полтавської, аналогічні будинки в цьому ж районі продаються приблизно за такою самою вартістю, а небажання знижувати ціну призводить до подальшого простою об’єкта та унеможливлює розподіл коштів між колишнім подружжям.

Окремо дружина телеведучого заявила про тиск з боку колишньої дружини Володимира Остапчука. За її словами, юрист Христини Горняк домігся підписання договору щодо розподілу майна, використовуючи погрози. Полтавська стверджує, що в разі відмови Горняк нібито погрожувала публічними інтерв’ю з негативними заявами на адресу Остапчука.

Нагадаємо, Володимир Остапчук і Христина Горняк перебували у шлюбі з 2020 до 2022 року. Після розлучення між ними неодноразово виникали публічні конфлікти щодо поділу майна, зокрема будинку, придбаного у 2021 році під Києвом.

Українська співачка Олена Тополя розповіла, що після розлучення вже почала відчувати підвищену увагу з боку чоловіків, але ставиться до цього дуже обережно. В інтерв’ю артистка поділилася своїми почуттями з приводу нового етапу у своєму особистому житті, зазначивши, що поки не готова до серйозних стосунків. Олена наголосила, що вона зосереджена на своїй кар'єрі та особистому розвитку, тому не шукає нових романтичних відносин на цей момент.

Під час розмови з журналістами артистка також вперше публічно відповіла на запитання, чи можливе возз’єднання з її колишнім чоловіком — Тарасом Тополею, фронтменом популярного українського гурту «Антитіла». Олена зауважила, що на питання про поновлення стосунків вона не дасть категоричної відповіді, пояснивши, що таке рішення є складним і не можна сказати, що це абсолютно неможливо. Вона підкреслила, що на сьогоднішній день не бачить очевидного повернення до колишніх стосунків, але й не виключає цього у майбутньому.

При цьому Олена наголосила, що формальні речі для неї не є визначальними. За її словами, штамп у паспорті чи офіційні процедури не завжди відображають реальний стан стосунків між людьми.

Говорячи про причини розлучення, артистка свідомо уникала конкретики, дотримуючись спільного рішення з Тарасом Тополею не виносити особисті деталі на публіку. Втім, у її роздумах прозвучали узагальнення, які дають зрозуміти, з якими труднощами може стикатися пара з роками.

Співачка зазначила, що в багатьох родинах люди не завжди говорять одне одному те, що насправді думають, намагаючись не образити партнера або уникаючи розмов про власні бажання. Такі замовчування, за її словами, можуть накопичуватися й з часом серйозно впливати на стосунки.

Окремо Олена Тополя зупинилася на темі браку часу для щирих розмов, особливо коли обидва партнери мають насичений робочий графік і постійні поїздки. У таких умовах непроговорені моменти залишаються «непропрацьованими» й можуть мати руйнівні наслідки для спільного життя.

Імен у цьому контексті співачка не називала, однак сенс її слів читався між рядків — йшлося про універсальні проблеми, з якими стикаються пари, навіть якщо ззовні їхні стосунки здаються міцними.

Після переїзду до Польщі значна частина громадян України змушена або свідомо обирає зміну професійного шляху. Про це свідчать дані Польського економічного інституту (PIE), згідно з якими близько 40% українців, що знайшли роботу в Польщі, почали працювати у зовсім нових для себе галузях. Така тенденція стала результатом поєднання обставин вимушеної міграції, особливостей польського ринку праці та необхідності швидкої економічної адаптації.

Аналітики зазначають, що за останні десять років присутність українців у польській економіці зросла в рази. Якщо раніше трудова міграція з України мала переважно сезонний або тимчасовий характер, то нині дедалі більше людей інтегруються в економічне життя країни на довший термін. Наприкінці 2025 року громадяни України становлять приблизно 5% усіх працевлаштованих осіб, застрахованих у системі соціального страхування Польщі, що є показником глибокої залученості до офіційного ринку праці.

Згідно зі звітом PIE, до 80% українських іммігрантів знаходять роботу в трудомістких галузях із низьким порогом входу, де відносно легко працевлаштуватися. Саме ці сектори впродовж багатьох років відчувають дефіцит робочої сили. Найпоширенішими сферами зайнятості українців у Польщі є адміністративні та допоміжні послуги, промислова переробка, будівництво, транспорт і складське господарство, оптова та роздрібна торгівля разом із ремонтом транспортних засобів, а також сфера розміщення та громадського харчування.

Дослідження також показує, що іммігранти в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку в середньому заробляють на 34% менше, ніж місцеві працівники того ж віку та статі. Близько двох третин цієї різниці пояснюється зайнятістю в менш оплачуваних секторах та компаніях. Водночас аналітики фіксують поступове скорочення розриву в оплаті праці: приблизно на третину протягом перших п’яти років перебування та майже наполовину після десяти років роботи в країні.

У звіті зазначається, що 40% українських іммігрантів після переїзду змінюють сферу діяльності. Ще 25% знаходять роботу в тій самій галузі, у якій працювали раніше, а 24% до приїзду не були економічно активними. Найменшою залишається група тих, хто до міграції займався підприємницькою діяльністю або працював не за трудовим договором — таких близько 11%.

Фахівці PIE наголошують, що з часом, у міру набуття місцевих компетенцій та досвіду, позиції українців на польському ринку праці покращуються. Водночас ключовим чинником успішної інтеграції залишається усунення системних бар’єрів, зокрема визнання іноземних дипломів і кваліфікацій. В ОЕСР підкреслюють, що ефективна інтеграційна політика має включати доступ до інформації про ринок праці, професійне консультування та підтримку у формуванні професійних контактів.