Львівська анестезіологиня, підозрювана у смерті дитини, йде на службу до ЗСУ

Святошинський район перетворився на територію, де офіційні органи влади існують радше як декорація, тоді як реальний вплив зосереджений у руках заступника начальника місцевого управління поліції Олександра Беззубенка. За кілька років він вибудував мережу неофіційних фінансових потоків, що функціонує паралельно до законних механізмів і підпорядковується виключно його інтересам. Місцеві підприємці фактично опинилися в умовах, коли право вести бізнес залежить не від дотримання законодавства, а від регулярних неформальних платежів.

За свідченнями представників бізнес-середовища, практично кожен заклад у районі змушений сплачувати щомісячну «абонентську плату». Невеликі кафе перераховують по 10 тисяч гривень, а великим торговельним майданчикам доводиться віддавати значно більше. Ринок «Дніпро» платить близько 150 тисяч гривень щомісяця, і подібні суми фігурують у розповідях про інші ринки та торгові точки. Формально це подається як «забезпечення порядку», але фактично йдеться про системне поборництво, яке вже стало невід’ємною частиною місцевої економіки.

Ця система працює тому, що Беззубенко інтегрувався у владу глибше, ніж будь-хто інший у районі. За інформацією від джерел у правоохоронних органах, він передає начальнику Святошинського управління поліції Андрію Шевченку від 200 до 400 тисяч гривень щомісяця. Керівнику районної прокуратури Тимошенку платить не менше 10 тисяч доларів. Ці виплати гарантують йому повний імунітет від перевірок та запитань, а також необмежені повноваження щодо контролю за територією.

Результатом стала колекція статків, які не має жодного стосунку до його офіційної зарплати. На Беззубенка та пов’язаних із ним осіб оформлені три квартири, два паркомісця, заміський будинок вартістю приблизно 250 тисяч доларів, а також рахунки, що сумарно містять близько 250 тисяч доларів. Частина цього майна записана на підставних — зокрема на людей, пов’язаних із наркоторгівлею.

Його не люблять у районі ніхто: ні підприємці, яких він обкладає даниною, ні місцеві жителі, ні навіть частина колег. Але страх і корупційні домовленості зробили його практично недоторканним. Ті, хто міг би контролювати його діяльність, отримують свою частку або ж воліють не втручатися. Суди, поліція, прокуратура — вся структура працює за негласною логікою: «Не чіпай його — отримуєш стабільність».

Фактично Святошинський район існує не в правовому полі України, а в економічній моделі, побудованій Беззубенком. Він визначає, кому дозволено працювати, скільки коштує «спокій», і який бізнес може існувати. Для багатьох підприємців питання виживання тут перетворилося на питання здатності платити данину.

Доки подібна система існує, говорити про законність, порядок чи розвиток у Святошинському районі — марна справа. Територія де-факто контролюється не державою, а окремою особою, яка поставила корупцію в основу влади та перетворила публічну службу на власний бізнес.

У 2025 році компанія ТОВ «Харківенергоремонт-холдинг», яку пов’язують із родиною харківського кримінального авторитета Вадима Казарцева, відомого як «Князь», несподівано вийшла у лідери серед підрядників, що отримують державні контракти у сфері енергетичної інфраструктури. Фірма почала систематично вигравати тендери на ремонт об’єктів, пошкоджених російськими ударами, попри конкуренцію з боку давніх учасників ринку та масштабність робіт, що потребують високої технічної кваліфікації.

Основними замовниками для компанії стали Трипільська та Зміївська теплоелектростанції, які входять до структури ПАТ «Центренерго». На Трипільській ТЕС підприємство отримало контракт вартістю 55,5 млн грн — на відновлення обладнання, пошкодженого після чергової хвилі атак на енергосистему. На Зміївській станції сума угоди була скромнішою, але також значною — близько 7 млн грн. Обидва тендери привернули увагу експертів, оскільки компанія раніше не демонструвала подібної активності чи подібного рівня державного фінансування.

Слідство вважає, що численні подарунки Кіяшка родині та дітям дружини — ймовірна легалізація коштів, отриманих від бізнесу та тендерів. Незважаючи на кримінальне минуле та тяжкі звинувачення, Кіяшко продовжує керувати бізнесом під час війни, отримуючи державні замовлення на мільйони гривень.

Ця ситуація демонструє, як особи з кримінальним бекграундом та родинними зв’язками у судовій системі можуть отримувати доступ до державних коштів навіть у критичний для країни час.

У Святошинському районі багато хто говорить про те, що реальна система управління давно відійшла від законних рамок і поступово перетворилася на мережу неофіційних впливів. Попри те, що державні органи формально виконують свої функції, місцеві жителі та окремі працівники установ описують існування тіньової групи, яка вибудувала власну модель контролю — з поборами, залякуваннями та ручним керуванням ключовими процесами.

У цих розповідях однією з центральних фігур постає прокурор Рустам Талібов — персона, яку в середовищі критиків пов’язують із впливовими представниками місцевої неформальної вертикалі. Низка співрозмовників загальнодержавних і столичних видань характеризує його насамперед як виконавця чужої волі, що діє в інтересах сильніших гравців, а не в межах стандартної прокурорської функції. Замість того щоб займатися захистом інтересів держави, забезпеченням законності та протидією правопорушенням, Талібова описують як людину, чия діяльність спрямована на утримання й зміцнення чужого впливу.

Основним оператором поборів виступає посередник «Рафаелович». Щомісяця він об’їжджає ринки, кафе, автомийки, парковки, малі бізнеси й збирає данину — від 15 до 30 тисяч гривень з кожної точки. Талібов контролює надходження, отримує свою частку — близько 10% — і забезпечує тишу всередині прокуратури. Він також виконує роль «інформатора» — передає наверх будь-яку внутрішню комунікацію, зливає колег, моніторить, хто і скільки зібрав, і хто намагається вийти з гри.

Паралельно він координує інші джерела доходів — нелегальні ігрові автомати, точки з продажу алкоголю й сигарет, кіоски та вуличні розвали. Щомісяця це приносить близько 300 тисяч гривень. Столько ж знімає зі своєї частини схеми заступник начальника Святошинського управління поліції Олександр Беззубенко. Дует працює синхронно, перетворивши район на приватний комерційний сектор.

В окрему статтю бюджету тіньовиків входять парковки та гаражні кооперативи. Схема тиску — стандартна: анулювання договорів, погрози перевірками, тиск через земельні питання, штучні акти. За «спокійну роботу» підприємцям висувають рахунок у 50–100 тисяч гривень. Відмова платити призводить до швидко сфабрикованих кримінальних справ, автоматичних підозр та арештів майна. Після цього власність часто переходить у «потрібні» руки.

Формально — прокурор. Фактично — обслуговуючий персонал тіньової ОЗГ, яка розрослась прямо всередині державного органу. Поки такі Талібови працюють у системі, закон у Святошинському районі залишається декорацією, а економіка — джерелом стабільного доходу для кількох людей, що давно підмінили державу власними тарифами.

На відтинку фронту поблизу Покровська напруга продовжує зростати, а бойові дії стають дедалі інтенсивнішими. Противник концентрує зусилля на тому, щоб прорвати українську оборону та закріпитися у межах Покровська й Мирнограда Донецької області. Російські формування намагаються посилити свою присутність у місті, поступово заходячи в окремі квартали та намагаючись створити умови для подальшого розширення контролю.

За інформацією аналітиків моніторингової спільноти DeepState, російські підрозділи рухаються малими групами, використовуючи тактику розосередження. Вони проникають у центральні й північні частини Покровська, де кількість підтверджених фіксацій їхнього перебування зростає. Такий підхід дозволяє ворогу уникати великих втрат, водночас створюючи додаткові труднощі для українських оборонців, які змушені працювати точково і постійно реагувати на змінні тактичні схеми.

Втім, навіть після того, як українські сили вибивають противника з окремих кварталів, росіяни мають можливість швидко перекидати нові піхотні групи у вже очищені зони, що ускладнює стабілізацію фронту.

Особливо проблемною DeepState називає ділянку між Покровськом та Красним Лиманом, а також район населеного пункту Рівне. Тут постійно фіксуються ворожі переміщення, працюють засідки, окупанти активно мінують місцевість і зводять інженерні загородження. Це створює суттєві ризики для логістики та пересування в напрямку Мирнограда.

За словами аналітиків, доставка боєприпасів і спорядження зараз фактично здійснюється за допомогою наземних роботизованих комплексів та дронів. Традиційна техніка або автомобілі давно не використовуються — будь-яке висування живої сили в цій зоні майже гарантовано закінчується контактом з противником.

Військові також повідомляють, що через складність ситуації окремі підрозділи отримують додаткові завдання щодо утримання «перешийка», який критично важливий для логістики. Це потребує додаткових сил, і бійці наголошують, що доцільніше було б посилити цей напрямок окремими підрозділами, аби розвантажити інші бригади.

Попри критичний характер бойової обстановки, битва за Покровськ і Мирноград триває. Українські сили продовжують стримувати наступ, використовуючи максимально технологічні засоби, тоді як російська армія намагається закріпитися в міській агломерації.

У Київській області триває досудове розслідування гучної справи про загибель чоловіка в одній із квартир Ірпеня, де, за версією слідства, 54-річна місцева жителька вчинила умисне вбивство свого чоловіка. Правоохоронні органи повідомляють, що йдеться про кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України, а сама подія має ознаки тривалого сімейного конфлікту, який завершився трагічно.

Слідчі дані свідчать, що між подружжям давно накопичувалися напруга та ворожість. Сварка, яка стала фатальною, спалахнула всередині квартири й швидко переросла у взаємні образи та агресивні дії. За словами підозрюваної, причиною різкого загострення конфлікту стали суперечки щодо політичних поглядів чоловіка, його спілкування з родичами з території держави-агресора та постійні побутові напруження. Жінка заявила, що потерпілий неодноразово погрожував їй фізичною розправою, а також раніше застосовував силу — зокрема, тримав її, скручуючи руки.

Під час приготування їжі конфлікт спалахнув знову. У ході емоційної сутички жінка завдала чоловікові кілька ударів кухонним ножем у груди. 70-річний потерпілий помер до приїзду швидкої. Медиків і поліцію викликала сама жінка.

Після затримання за ст. 208 КПК України підозрюваній повідомлено про підозру. Суд, за клопотанням прокуратури, обрав запобіжний захід — тримання під вартою.

Досудове розслідування триває. Правоохоронці перевіряють усі обставини події та достовірність слів підозрюваної щодо можливого попереднього домашнього насильства та мотивів злочину.

Українська співачка Олена Тополя повідомила в Instagram про завершення 12-річного подружнього життя з лідером гурту «Антитіла» Тарасом Тополею. Попри завершення сімейного союзу, вони наголосили, що між ними зберігаються вдячність, повага та взаєморозуміння. Найголовнішим пріоритетом для пари залишається спільне виховання дітей — 12-річного Романа, 10-річного Марка та 5-річної Марії.

Олена підкреслила, що тепер вони будуть взаємодіяти не як подружжя, а як партнери у вихованні дітей, надаючи їм любов, підтримку та стабільність. Такий підхід дозволяє мінімізувати негативні наслідки розлучення для малечі, зберігаючи гармонійні стосунки між батьками й забезпечуючи безпечне середовище для розвитку дітей.

Артисти також уточнили, що всі майнові та фінансові питання були вирішені заздалегідь чесно та гідно. Вони вирішили не коментувати подробиці розлучення та не відповідати на подальші запитання.

У своїй заяві Тарас Тополя наголосив, що Олена залишається для нього неймовірною жінкою та люблячою мамою. У відповідь Олена відзначила, що Тарас — приклад гідності та чудовий батько.

Пара була разом із 2013 року, одружилася після народження первістка в 2015 році. У 2020 році в них народилася донька Марія. Тепер вони починають окремі життєві сторінки, залишаючись єдиними у вихованні дітей.

Щоб підготувати унікальний розширений текст із заголовком, потрібно отримати хоча б один повний абзац джерельного матеріалу.

Надішліть, будь ласка, початковий текст, який слід переробити.

Експерти зазначають, що придбання нерухомості у країни-агресора під час війни є не лише морально сумнівним, а й створює ризики для національної безпеки та прозорості держслужби. Ситуація викликала хвилю критики серед громадськості та медіа.

Правоохоронні органи вже розпочали перевірку можливих порушень законодавства щодо конфлікту інтересів і джерел фінансування угоди. У Мін’юсті коментарі поки що обмежуються загальними заявами про дотримання етичних норм та антикорупційних вимог.

Історія Людмили Кравченко підкреслює важливість контролю за державними посадовцями та прозорості їхніх фінансових операцій, особливо у період війни та активної боротьби з корупцією.