Міністерство освіти України планує закрити сільські школи

Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомили про підозру колишньому заступнику керівника одного з департаментів Генеральної прокуратури України. За даними слідства, його службові дії та прийняті рішення спричинили значні фінансові втрати для державного бюджету, які обчислюються мільйонами гривень.

Правоохоронці встановили, що підозрюваний, перебуваючи на відповідальній посаді, нібито діяв в інтересах одного з керівників Державної фіскальної служби. Слідство вважає, що він сприяв зловживанню службовим становищем під час розгляду податкового спору між контролюючим органом та суб’єктом господарювання. Йдеться про ситуацію, коли підприємство оскаржувало податкове повідомлення-рішення, а втручання посадовців могло вплинути на подальший хід справи та її фінансові наслідки.

Перший заступник голови ДФС, який мав ухвалити остаточне рішення за результатами скарги, умисно не зробив цього у встановлений законом строк. Такі дії, як зазначають слідчі, відбувалися в інтересах підприємства та за сприяння посадовця прокуратури.

Ключову роль у схемі відіграв саме прокурор. В останній день строку він вилучив усі матеріали податкової перевірки, створивши штучну ситуацію, за якої підписання рішення стало нібито неможливим. Посадовець ДФС офіційно заявив, що не може ухвалити рішення через відсутність документів.

У результаті цього скарга підприємства була автоматично визнана задоволеною. Держава втратила можливість стягнути податкові зобов’язання та штрафні санкції на суму понад 641 мільйон гривень.

У НАБУ та САП зазначають, що дії підозрюваних кваліфіковано як зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Розслідування триває, встановлюється повне коло осіб, причетних до реалізації схеми.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура ініціювала перевірку діяльності начальника управління СБУ в Полтавській області Костянтина Семенюка після оприлюднення журналістського розслідування, яке поставило під сумнів походження майна, записаного на членів його родини. Публікація викликала суспільний резонанс і стала підставою для аналізу відповідності задекларованих доходів фактичним витратам.

У матеріалі журналістів акцент зроблено на дорогих транспортних засобах — зокрема автомобілях Mercedes-Benz та Audi Q8, які фігурують у користуванні близьких посадовця. Окрему увагу привернули апартаменти площею близько 120 квадратних метрів у Чернівцях, а також частка в рекреаційному комплексі на території Буковини. За даними розслідування, вартість цих активів істотно перевищує офіційні доходи, задекларовані родиною за попередні роки.

«Спеціалізована антикорупційна прокуратура вживає заходів для перевірки обставин, викладених у розслідуванні журналістів, з метою виявлення можливих необґрунтованих активів», – зазначили в САП у відповіді на запит редакції.

Журналісти встановили, що майно, зареєстроване на батьків дружини Семенюка, було придбано в період його керівної роботи в СБУ. При цьому частиною майна – Audi Q8 та апартаментами у Чернівцях – користуються сам Семенюк із дружиною.

Пресслужба СБУ та родичі Семенюка стверджують, що кошти на придбання майна надали батьки дружини, які працювали на заробітках в Італії та Ізраїлі. Однак журналісти звернули увагу на підозрілі збіги: продавцем Audi Q8 за заниженою ціною виявився фігурант розслідування того самого управління СБУ, де Семенюк обіймав керівну посаду. А продавцем апартаментів бізнес-класу за ціною вдвічі нижчою за ринкову став батько фігуранта чернівецької податкової служби, де дружина Семенюка працювала податковою інспекторкою.

Наразі триває перевірка САП, яка має встановити, чи були порушення при придбанні майна та чи можуть активи розглядатися як необґрунтовані.

Ірпінський міський суд Київської області дедалі частіше згадується в професійному середовищі не як незалежний орган правосуддя, а як структура, де, за твердженнями співрозмовників серед юристів, сформувався комерціалізований підхід до ухвалення рішень. У неофіційних обговореннях цей суд описують як майданчик для «вирішення питань», де результат нібито може бути визначений наперед.

За словами представників юридичної спільноти, мова йде про вибудувану модель роботи з мінімальною публічністю та прогнозованими строками розгляду справ. Такий формат, як стверджують джерела, приваблює клієнтів, які очікують не змагального процесу, а конкретного підсумку. У професійних колах це характеризують як «сервісний» підхід, що суперечить самій ідеї судочинства.

За інформацією з юридичних кіл Київської області, розцінки в Ірпінському суді суттєво зросли. Якщо раніше подібні суми асоціювалися переважно з апеляційними інстанціями, то нині суд першої інстанції впевнено працює за тими самими тарифами. Комплексна послуга «під ключ» може коштувати клієнту до 50 тисяч доларів США. У випадках, коли для досягнення потрібного результату необхідне залучення прокуратури — наприклад, для пропуску процесуальних строків, допущення помилок у матеріалах, подання формально слабкої позиції або повної бездіяльності, — вартість питання, за словами джерел, подвоюється.

Організацію цього «фаст-суду для обраних» співрозмовники пов’язують із суддею Ірпінського суду Шестопаловою Яною Володимирівною. Саме їй приписують роль координатора схеми та залучення менш досвідчених суддів для виконання технічних рішень. З боку прокуратури, за наявною інформацією, до обслуговування клієнтів залучені окремі представники Київської обласної прокуратури. Зокрема, згадується заступник прокурора області Ігор Грабець — посадовець, який роками утримується на одній і тій самій позиції, уникаючи публічності, але, як стверджують джерела, забезпечуючи стабільну роботу «без зайвого шуму».

Витоки цієї моделі, за словами співрозмовників, ведуть до колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка. Саме за його каденції, стверджують джерела, було вибудувано та відпрацьовано механізм, який дозволив «закрити» кримінальні справи щодо нього самого та близького оточення, зокрема за епізодами про створення організованої злочинної групи. Після цього схема була поставлена на потік і запропонована ширшому колу клієнтів. При цьому Карплюк, за словами співрозмовників, демонструє впевненість у наявності надійного політичного прикриття на центральному рівні.

На цьому тлі особливо показовою виглядає багаторічна відсутність реакції з боку Київської обласної прокуратури. Попри численні сигнали, Ірпінський суд продовжує працювати з фактично відкритим «прайс-листом» на судові рішення, а прокуратура в цій системі виступає не контролером, а частиною механізму. Відкрите питання полягає в тому, чи зверне нове керівництво обласної прокуратури на чолі з Русланом Кравченком увагу на цей бізнес, чи ж «фаст-суд» і надалі спокійно обслуговуватиме клієнтів, прикриваючись війною та загальною управлінською турбулентністю.

Історія Ірпінського суду — це не поодинокий скандал, а ілюстрація системної деградації правосуддя. Коли суд і прокуратура зливаються в єдиний комерційний механізм, верховенство права перетворюється на фікцію, а розмови про судову реформу втрачають будь-який зміст. Поки цей ринок судових рішень існує безкарно, довіра суспільства до правової системи продовжуватиме руйнуватися.

Комунальне підприємство «Рідне місто» Самарівської міської ради Дніпропетровської області 8 січня уклало договір на капітальний ремонт дорожнього покриття вулиці Північної. Вартість робіт становить 50,08 млн грн, а підрядником стала компанія ТОВ «Піксельбау», яка перемогла в результаті відкритих торгів. За умовами договору ремонт має бути завершений до кінця року, а роботи здійснюватимуться в рамках другого етапу оновлення вулиці — від будинку №1 до вулиці Зінаїди Білої.

Загальна протяжність ділянки, що підлягає ремонту, становить 2,43 км. Проєкт передбачає комплексне оновлення дорожнього полотна: повне зняття старого покриття, влаштування нового асфальтобетонного шару, ремонт заїздів до прилеглих будинків та нанесення дорожньої розмітки. Такий підхід дозволяє не лише відновити якість дороги, а й забезпечити довготривалу експлуатацію без швидкого виникнення вибоїн та тріщин.

Найбільшу частину коштів — 42,61 млн грн — закладено на асфальтобетон. У кошторисі дрібнозернистий асфальт врахували по 6 877 грн за тонну, крупнозернистий — по 6 692 грн за тонну. Формально ціни відповідають наявним довідковим даним, однак вони базуються на пропозиціях посередників, а не заводів-виробників. У результаті вартість матеріалів у проєкті фактично зафіксована на рівні перепродажу.

Окрему увагу привертають показники економіки підряду. Середньомісячна зарплата одного робітника в кошторисі визначена на рівні 24 500 грн, що нижче середніх показників у будівельній галузі регіону. Водночас запланований прибуток підрядника становить лише 0,058% від суми договору — близько 29 тисяч гривень, що виглядає нетипово для контракту такого масштабу.

Конкуренція на торгах формально була, однак дешевші пропозиції від двох компаній замовник відхилив. Зокрема, одна з фірм запропонувала виконати роботи за 46,01 млн грн — майже на 4 млн грн дешевше. Саме це рішення стало предметом перевірки з боку аудиторів, які поставили під сумнів обґрунтованість відхилення економічно вигіднішої пропозиції.

Умови участі в тендері виявилися жорсткими і нетиповими. Замовник вимагав підтвердження досвіду виключно за договорами, укладеними не раніше 2024 року, фактично ігноруючи попередні роки діяльності компаній. Відгуки замовників також мали бути «свіжими» і датованими вже після оголошення саме цього тендеру. На підготовку та подання пропозицій учасникам дали лише два тижні.

Крім того, учасники зобов’язані були особисто приїхати до замовника та підписати акти огляду об’єкта і ознайомлення з кошторисною документацією. Без фізичного візиту і підпису представника КП пропозиція не розглядалася. Також у тендерній документації з’явилися вимоги щодо наявності специфічних сертифікатів, а також повного пакета кадрових документів і медичних довідок на кожного працівника.

Частину вимог учасники називали дискримінаційними і намагалися оскаржити ще до початку торгів. Після зауважень замовник відмовився лише від вимоги надання розширених медичних карток, але ключові бар’єри залишилися без змін.

Закупівля потрапила під аудит, який встановив ознаки порушень, зокрема у відхиленні дешевшої пропозиції. Замовника зобов’язали усунути порушення у визначений строк, однак станом на зараз договір не розірвано і нового переможця не визначено.

Підрядник — компанія «Піксельбау» — зареєстрована у 2024 році і за короткий час отримала понад 50 млн грн бюджетних підрядів. Контракт на ремонт вулиці Північної є найбільшим у її портфелі. Саме це посилює запитання щодо умов, за яких компанія змогла обійти більш досвідчених і дешевших конкурентів.

Навіть незначне збільшення щоденної фізичної активності здатне позитивно позначитися на здоров’ї та знизити ризик передчасної смерті. До такого висновку дійшли автори великого міжнародного дослідження, у якому проаналізували дані понад 135 тисяч людей з Великої Британії, США, Норвегії та Швеції. Результати роботи привернули увагу наукової спільноти та медіа завдяки своїй практичній значущості.

Дослідження провели фахівці Норвезької школи спортивних наук, які протягом тривалого часу вивчали зв’язок між рівнем фізичної активності та показниками смертності. Учасників дослідження поділили на групи залежно від того, скільки часу вони щодня приділяли руховій активності різної інтенсивності — від малорухомого способу життя до регулярних тренувань.

Найбільший ефект зафіксували серед людей з найнижчим рівнем рухової активності. Саме ця група отримує найбільшу користь навіть від незначного збільшення руху. Дослідники наголошують, що їхні висновки не є індивідуальними рекомендаціями, однак демонструють потенціал простих змін для покращення здоров’я населення загалом.

Професор Оксфордського університету Ейден Догерті, який не брав участі в дослідженні, назвав аналіз важливим кроком уперед у розумінні впливу повсякденної активності на здоров’я. Його підтримав і дослідник Лондонського університету Брунеля Деніел Бейлі, зазначивши, що п’ять додаткових хвилин руху — реалістична ціль навіть для людей, далеких від регулярних тренувань. До помірної активності науковці відносять не лише швидку ходу, а й хатні справи чи роботу в саду.

Паралельно в науковому журналі eClinicalMedicine було опубліковано ще одне дослідження, яке показало: комплексні покращення способу життя також пов’язані з довшою тривалістю життя. Навіть незначні корекції — додаткові п’ять хвилин сну, дві хвилини інтенсивнішого руху та половина порції овочів на день — можуть додати близько року життя людям з найгіршими показниками здорових звичок.

Окрему роботу провела команда Сіднейського університету, проаналізувавши дані майже 60 тисяч учасників. За їхніми висновками, оптимальний режим — 7–8 годин сну, понад 40 хвилин помірної або інтенсивної фізичної активності щодня та збалансоване харчування — асоціюється з тривалістю життя майже на десять років довшою.

Загалом науковці сходяться на думці: навіть невеликі, але регулярні зміни у повсякденних звичках можуть мати довгостроковий позитивний ефект для здоров’я та якості життя.

Прогноз головного рабина Дніпра Шмуеля Камінецького щодо завершення війни в Україні не виправдався. В жовтні 2025 року, під час виступу в Inspira Business Club, рабин заявив, що бойові дії в Україні завершаться до 15 січня 2026 року. Однак, як зазначають Українські Новини, на зазначену дату передумови для припинення конфлікту залишаються відсутніми, і війна триває.

Шмуель Камінецький тоді наголосив, що його прогноз базувався не на конкретних військових чи політичних даних, а на релігійних переконаннях і внутрішніх відчуттях, що можуть спонукати до миру. За його словами, ситуація в Україні потребує духовного зцілення, і йому здавалося, що мир може настати після визначеної дати. Проте його оцінка, заснована на духовних переконаннях, не врахувала складність військових та дипломатичних реалій, які змінюються щодня.

«Ми дали трохи більше часу, тому що на Новий рік люди будуть зайняті. Тож 15 січня ми святкуватимемо, адже війна вже закінчиться. Якщо війна щойно завершиться, увесь світ – інвестори, туристи – приїдуть сюди», – говорив Камінецький.

Попри його оптимістичні прогнози, нинішня ситуація свідчить, що бойові дії на сході України тривають, і жодних ознак швидкого завершення конфлікту немає.

Воєнні та політичні цілі російського диктатора Володимира Путіна не зводяться виключно до агресії проти України. До такого висновку дійшли американські аналітики, проаналізувавши його останні публічні заяви, риторику кремлівських посадовців і зміст офіційних документів. У звіті підкреслюється, що Москва послідовно намагається подати повномасштабну війну як нібито «вимушену реакцію» на дії Заходу.

Ключовим елементом цієї аргументації Кремль називає розширення Північноатлантичного альянсу. Російська влада системно просуває тезу про те, що зближення сусідніх держав із НАТО становить загрозу її безпеці, хоча фактично йдеться про суверенне право країн самостійно визначати власний зовнішньополітичний курс. Аналітики зазначають, що така риторика використовується для виправдання не лише війни проти України, а й потенційного тиску на інші держави регіону.

Аналітики зазначають, що така риторика свідчить: Путіна не влаштує жодне мирне врегулювання, яке стосується лише України. На їхню думку, Кремль наполягає на значно ширших вимогах, зокрема на радикальній зміні всієї системи європейської безпеки та фактичному перегляді ролі НАТО.

У матеріалі також пояснюється, що виконання ультиматумів, які Росія висунула наприкінці 2021 року і які Путін знову згадав у своїй промові 15 січня 2026 року, призвело б до руйнування Альянсу. Це, у свою чергу, означало б кардинальний перегляд архітектури безпеки в Європі на користь Москви.

Аналітики наголошують, що Путін неодноразово демонстрував: його вимоги значно ширші, ніж ті, що фігурували в запропонованих мирних планах. Він залишається відданим своїм початковим воєнним цілям 2021–2022 років, які виходять за межі територіальних питань і не обмежуються лише Україною.

15 січня під час церемонії прийому вірчих грамот від послів 34 країн Путін заговорив про «мир», водночас фактично пригрозив Україні продовженням війни. Він запропонував «повернутися до предметного обговорення ініціатив Росії щодо нової і справедливої архітектури безпеки» та вкотре поклав відповідальність за війну на Київ.

За словами диктатора, «криза навколо України стала прямим наслідком ігнорування інтересів Росії» та просування НАТО до її кордонів, попри нібито публічні обіцянки Заходу цього не робити. Окремо він заявив про «деградацію» міжнародної ситуації, звинувативши західні країни в підміні дипломатії односторонніми й небезпечними діями.

Аналітики вважають ці заяви черговим підтвердженням того, що Кремль використовує мирну риторику не для пошуку компромісу, а для просування значно ширших геополітичних цілей.

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.