МОН прогнозує масове відрахування студентів-чоловіків

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

2025 рік став періодом помітного зниження попиту на нові легкові автомобілі з бензиновими двигунами в Україні. Загалом було зареєстровано трохи більше 26 тисяч таких автомобілів, що наочно показує спад в порівнянні з попереднім роком. Зокрема, частка бензинових автомобілів на ринку нових легковиків скоротилася з 40% у 2024 році до 32% у 2025 році.

Ці зміни є свідченням важливих тенденцій, які свідчать про зміну споживчих пріоритетів українських автолюбителів. Водночас з падінням попиту на бензинові автомобілі зростає інтерес до альтернативних типів двигунів, зокрема електричних та гібридних. Це підтверджується зростанням продажів таких моделей, що відповідає глобальним тенденціям на зменшення залежності від традиційних викопних видів палива.

Найпопулярнішим новим бензиновим автомобілем року став кросовер Hyundai Tucson, який очолив рейтинг продажів у своєму сегменті. До п’ятірки лідерів також увійшли Mazda CX-5, Skoda Octavia, Renault Duster та Kia Sportage. Саме ці моделі залишаються найбільш затребуваними серед покупців, які все ж обирають нові бензинові авто.

На противагу новому сегменту, імпорт вживаних бензинових автомобілів у 2025 році зріс. Обсяги ввезення таких машин збільшилися більш ніж на десяту частину, а самі вони зайняли значну частку первинних реєстрацій на ринку автомобілів з пробігом. Попри зростання кількості, частка бензинових авто серед усіх імпортованих уживаних легковиків дещо зменшилася, що вказує на ширше різноманіття типів двигунів у цьому сегменті.

Найбільшим попитом серед імпортованих уживаних бензинових авто користувалися Volkswagen Golf і Volkswagen Tiguan. Також до лідерів увійшли Audi Q5, Nissan Rogue та Audi A4. Ці моделі залишаються популярними завдяки поєднанню ціни, технічних характеристик і доступності на європейських та американських ринках.

Загальна динаміка авторинку свідчить про те, що українські споживачі дедалі частіше віддають перевагу доступнішим автомобілям з пробігом, тоді як сегмент нових бензинових моделей поступово втрачає позиції. Така тенденція, ймовірно, збережеться і надалі, зважаючи на економічні фактори та зміну структури попиту.

Після складного тижня, сповненого напруженістю у відносинах зі Сполученими Штатами, Європейський Союз заявив про потребу знову зосередити політичну увагу на Україні. Це питання стало одним із ключових на екстреному саміті, який відбувся в Брюсселі на тлі різкого загострення трансатлантичних відносин і публічних погроз з боку президента США щодо економічного та територіального тиску на Європу. Європейські лідери визнали, що довіра між Брюсселем і Вашингтоном серйозно похитнулася, і ситуація потребує невідкладного реагування.

Водночас, незважаючи на очевидні тривоги щодо відносин із США, керівники ЄС підкреслили, що не можуть дозволити собі глибокий конфлікт з Америкою через критичну залежність від американських ринків і військову підтримку. Зокрема, Європейський Союз зацікавлений у збереженні стабільних економічних зв'язків із США, адже американські інвестиції та ринки є важливими для економічного розвитку Європи.

У Брюсселі звучали сигнали про необхідність повернення до прагматичного діалогу. Керівники кількох урядів заявили, що Європа втратила час у внутрішніх суперечках і тепер змушена відновлювати серйозні переговори зі США, незалежно від політичних емоцій і особистих конфліктів.

Одним із перших практичних кроків стало відновлення процесу ратифікації торговельної угоди між ЄС і США, яку раніше було фактично заморожено. У Брюсселі вважають, що тимчасова деескалація після контактів між Вашингтоном і керівництвом НАТО створила вікно можливостей для повернення до переговорів.

Водночас саме українське питання залишається найчутливішим. До останнього загострення між ЄС і США сторони працювали над рамковими домовленостями щодо майбутнього мирного врегулювання, включно з американськими гарантіями безпеки для України у разі нової агресії з боку Росії. Після дипломатичної кризи цей процес фактично зупинився.

У європейських столицях дедалі гучніше лунають побоювання, що Україна може знову відійти на другий план — особливо на тлі прямих контактів представників США з Москвою. У Брюсселі наголошують, що українське питання не може ставати заручником політичних конфліктів між союзниками.

Паралельно в ЄС заявляють про підготовку масштабного післявоєнного пакета підтримки України, який передбачає довгострокову економічну відбудову та інтеграцію. У Брюсселі також нагадують, що обсяг фінансової допомоги Україні вже сягнув сотень мільярдів євро, включно з кредитами та макрофінансовою підтримкою.

Ці заяви прозвучали на тлі критики з боку Києва, де неодноразово наголошували, що Європа надто довго обмежується дискусіями, не переходячи до рішучих дій. Європейські лідери визнають, що затримки та внутрішні суперечки підірвали довіру до здатності ЄС діяти швидко.

Водночас Брюссель дав зрозуміти, що готовий до жорсткої відповіді у разі нової ескалації з боку США. Уже підготовлено пакети контрзаходів у сфері торгівлі, а також розглядається застосування механізмів захисту від економічного примусу.

Попри тимчасове зниження напруги, в ЄС визнають: стратегічна невизначеність у відносинах зі США зберігається. Саме тому Союз планує прискорити рух до стратегічної автономії — насамперед у сфері оборони, промислової політики та глобальної конкурентоспроможності.

У Брюсселі підкреслюють, що нинішню кризу вдалося пережити без відкритого розриву, однак у майбутньому Європа має бути значно сильнішою і менш залежною від зовнішніх рішень.

Катерина Реп’яхова, блогерка та дружина відомого українського співака Віктора Павліка, вперше розповіла про своє особисте життя до зустрічі з артистом. В одному з недавніх постів у своєму фотоблозі вона поділилася важливими моментами з минулого, розповівши про стосунки, які були до знайомства з Павліком. Виявилося, що на момент їхньої зустрічі Катерина пережила великий етап у своєму житті.

За словами блогерки, її попередні стосунки тривали близько п’яти років. Це був серйозний період, який вона оцінює як важливий у своєму житті, особливо для молодої дівчини. Проте, попри тривалість і глибину тих стосунків, вони не принесли їй справжнього щастя, оскільки з часом вони стали вичерпними, і зрозуміло, що це вже не був її шлях.

Також Катерина відповіла на запитання про різницю у віці з чоловіком. Нагадаємо, блогерка молодша за Віктора Павліка на 28 років, що неодноразово ставало темою обговорень у мережі. За словами Реп’яхової, на початку стосунків вона не звертала уваги на вік чоловіка і не відчувала жодного дискомфорту. Проте зараз, коли Віктору Павліку виповнилося 60 років, різниця віку певною мірою відчувається.

Катерина наголосила: «Коли ми познайомилися, йому було 50 років. І тоді це був чоловік у розквіті літ».

Відомо, що Віктор Павлік і Катерина Реп’яхова разом уже близько десяти років. У 2020 році закохані таємно розписалися та офіційно узаконили стосунки. Подружжя виховує спільного сина Михайла.

В Обухові, що на Київщині, місцева влада вже майже рік не може підключити дві газопоршневі міні-ТЕЦ, які були передані місту урядом США в рамках програми USAID. Обидві установки мають потужність по 2 МВт кожна і здатні забезпечити майже половину енергетичних потреб громади. Особливо це важливо в умовах постійних відключень електроенергії та енергетичної нестабільності, які стали звичним явищем для багатьох українських міст під час війни.

Депутат Обухівської міської ради Богдан Яцун зазначив, що незважаючи на великий потенціал цих міні-ТЕЦ для поліпшення енергозабезпечення громади, процес їхнього підключення до мережі досі залишається заблокованим через бюрократичні перепони. З моменту передачі обладнання у січні 2025 року, жодного прогресу в цьому напрямку не спостерігається. Це свідчить про проблеми на рівні місцевої адміністрації та, можливо, відсутність чіткої координації між органами влади.

Депутат зазначив, що проектно-кошторисна документація наразі перебуває на погодженні в ДТЕК, що спричинило затримку робіт з підключення обладнання. Хоча законодавством України передбачено спрощений порядок підключення енергетичних установок під час воєнного стану, у міській раді Обухова, судячи з усього, не планують використовувати цю процедуру.

Експерт з енергетики Віктор Куртев додає, що подібні проблеми є і в Києві. На сьогодні було запущено лише одну установку, інші міні-ТЕЦ, передані ООН, перебувають у процесі пуско-наладочних робіт. За його словами, причиною затримки є бюрократичні перепони та організаційні проблеми.

Затримка підключення міні-ТЕЦ демонструє, що навіть безкоштовно отримані енергетичні ресурси часто залишаються недоступними громадам через бюрократію та затягування процедур.

Український музичний продюсер і сонграйтер Роман Черенов, відомий під творчим іменем Morphom, поділився спогадами про перші дні повномасштабного вторгнення Росії та складне рішення залишити Україну разом із родиною. Сьогодні він мешкає в Португалії, де не лише будує новий етап особистого життя, а й продовжує активну діяльність на підтримку України через музику та благодійні ініціативи.

За словами продюсера, ранок 24 лютого 2022 року розділив життя на «до» і «після». У перші дні панували розгубленість, страх за близьких і нерозуміння, як діяти далі. Попри це, рішення про виїзд з країни далося непросто, адже до війни Morphom був глибоко занурений у роботу в Україні й не планував жодних змін. Проте безпека родини стала визначальним чинником.

У ніч перед вторгненням продюсер повернувся до Києва з робочої поїздки. Вже за кілька годин родину розбудили вибухи. За словами Черенова, рішення про виїзд ухвалили миттєво.

Він згадує, що не було часу на збори — лише найнеобхідніше, діти та валізи, які ще стояли нерозпакованими. Сім’я одразу вирушила автомобілем у напрямку кордону.

Тоді, каже музикант, обмеження на виїзд ще не діяли, тому перетнути кордон вдалося без заторів і тривалого очікування. Спочатку родина оселилася у Польщі, плануючи швидке повернення додому. Однак «тиждень-два» поступово перетворилися на місяці, а згодом — на роки.

З часом сім’я пожила в кількох країнах Європи — Німеччині, Нідерландах, Іспанії, Італії. Зрештою вони обрали Португалію, яка найбільше підійшла за ритмом життя та атмосферою. Саме там Morphom живе й працює нині.

Попри перебування за кордоном, продюсер наголошує: намагається бути максимально корисним для України. Основний фокус його діяльності — благодійні концерти та творчі колаборації з українськими й місцевими артистами.

Перший такий захід, за його словами, вдалося організувати вже через два тижні після переїзду — у невеликій галереї старого португальського будинку. Згодом формат розширився: музикант проводить спільні виступи, залучає інших виконавців і спрямовує зібрані кошти на підтримку українців.

Сьогодні, каже Morphom, уся його концертна та творча робота має благодійний характер. Таким чином він продовжує допомагати країні, навіть перебуваючи далеко від дому.

Виступ президента України Володимира Зеленського на Всесвітньому економічному форумі в Давосі став одним із найпринциповіших і найгостріших за весь період повномасштабної війни. У своїй промові глава держави публічно вказав на слабкість і нерішучість Європи, яка, попри численні декларації про солідарність з Україною, досі не продемонструвала готовності діяти швидко та системно у відповідь на російську агресію.

Президент нагадав, що ще рік тому з тієї ж трибуни закликав європейські країни зробити висновки з війни в Україні та навчитися самостійно захищати власну безпеку. За його словами, за цей час Європа так і не здійснила якісного переходу від гучних заяв до реальних рішень, які могли б суттєво змінити баланс сил і стримати подальшу експансію Росії. Зеленський підкреслив, що небезпека не зникла, а навпаки — лише зростає, і зволікання має свою ціну.

Окремо Зеленський зупинився на темі допомоги Україні. Він заявив, що значна частина підтримки з боку європейських країн надходила із запізненням і в обсягах, які не відповідали масштабам загрози. На його думку, жорстка риторика щодо Росії, санкцій і безпеки часто не підкріплювалася реальними діями.

Президент підкреслив, що новий світовий порядок неможливо побудувати лише деклараціями та обіцянками, якщо вони не підкріплені конкретними рішеннями.

Одним із найгостріших моментів промови стало порівняння дій Європи з політикою Сполучених Штатів. Зеленський звернув увагу на те, що американська адміністрація змогла завдати удару по російських фінансових потоках, зокрема по так званому тіньовому флоту, тоді як російська нафта продовжує транспортуватися поблизу європейських берегів.

Він також зазначив, що міжнародна система правосуддя демонструє вибірковість: деякі авторитарні лідери притягуються до відповідальності, тоді як російський президент досі уникає будь-яких реальних наслідків.

На тлі дискусій про роль США в системі європейської безпеки Зеленський поставив під сумнів здатність Європи діяти автономно. За його словами, Альянс значною мірою тримається на припущенні, що Сполучені Штати завжди гарантуватимуть захист.

Президент прямо поставив запитання: що буде, якщо ця впевненість виявиться хибною?

Критики зауважують, що така риторика може здатися невдячною з огляду на масштабну допомогу, яку Європа надала Україні з 2022 року. Однак аналітики зазначають: після років постійних закликів і необхідності буквально виборювати підтримку, слова Зеленського виглядають не як докір, а як констатація реальності.

Президент також нагадав про довоєнні обіцянки щодо членства України в ЄС і НАТО. Частина з них, за його словами, була відкладена, а частина — фактично заморожена, попри заяви про підтримку «стільки, скільки буде потрібно».

Його промова в Давосі стала не спробою образити союзників, а жорстким сигналом небезпеки самозаспокоєння. За оцінкою оглядачів, це була спроба змусити Європу подивитися на війну не як на віддалену кризу, а як на безпосередній виклик власній безпеці.

На Вовчанському напрямку впродовж останніх півтора тижня фіксується суттєве зростання активності російських підрозділів. Інтенсивність штурмових дій збільшилася в кілька разів, а атаки відбуваються практично вздовж усієї лінії державного кордону. Основна мета противника — прорвати українську оборону та просунутися вглиб території Харківської області, зайнявши нові тактичні позиції.

Про ситуацію на цій ділянці фронту повідомив старший лейтенант, начальник групи взаємодії зі засобами масової інформації бригади «ГАРТ» Олександр Даниленко. За його словами, російське командування змінює підходи до ведення бойових дій, намагаючись шукати слабші місця оборони та здійснювати прориви на нових відтинках кордону. Така тактика свідчить про прагнення розтягнути сили українських захисників і змусити їх реагувати одразу на кілька загроз.

Військовий наголосив, що для штурмів противник залучає значні людські ресурси, однак українські сили успішно відбивають атаки. Важливу роль у цьому відіграє аеророзвідка, яка виявляє формування штурмових груп ще на території Росії, до їхнього безпосереднього висування до кордону.

За ворожих підрозділах працюють артилерія, реактивні системи залпового вогню та ударні безпілотники. Завдяки цьому спроби прориву зазнають втрат і не дають противнику бажаного результату.

На тлі загострення ситуації на півночі Харківщини аналітики також відзначають стабільну оборону українських сил на Куп’янському напрямку. За оцінками військових експертів, ЗСУ контролюють як правий, так і лівий береги Куп’янська, попри постійний тиск з боку російських військ.

Російські диверсійні групи періодично намагаються проникати в міську зону, однак їхня чисельність залишається обмеженою. Залишки штурмових підрозділів ховаються в руїнах, уникаючи відкритих боїв, що ускладнює їхнє виявлення, але не дозволяє змінити загальну ситуацію на користь РФ.

Також підтверджується, що українські підрозділи контролюють центр Куп’янська та продовжують зачистку міста, реагуючи на атаки дронів і спроби бойових контактів з боку противника.