На Київщині та Волині затримали підпалювачів автомобілів військових і релейних шаф

Адміністрація президента США Дональда Трампа запроваджує нову стратегію зовнішньої політики, в якій основну роль у міжнародних переговорах виконують не традиційні дипломати, а високопрофесійні військові керівники. Відзначаючи цей значущий крок, варто зазначити, що вперше у історії американські військові керівники активно залучаються до переговорів з ключовими геополітичними акторами, такими як Росія та Іран. Цей підхід змінює традиційну модель дипломатії, де військові та політики зазвичай мають обмежену роль у веденні міжнародних діалогів.

Трампова адміністрація розглядає такі зміни як відповідь на динамічні виклики сучасного світу, де традиційні методи дипломатії часто не дають бажаного результату. Невизначеність у міжнародних відносинах, зокрема в контексті ядерних загроз та регіональних конфліктів, вимагає від США нової стратегії, орієнтованої на швидку та рішучу реакцію, яку можуть забезпечити військові лідери з їхнім досвідом і стратегічним мисленням.

Ключову роль у контактах щодо можливого завершення війни Росії проти України відіграє міністр армії США Ден Дрісколл. Він підтримує постійний зв’язок з українською владою між раундами переговорів та фактично виконує функцію координатора між Києвом і Вашингтоном. Через нього відбувається комунікація з оточенням Трампа та спеціальними представниками Білого дому, що дозволяє зберігати безперервність переговорного процесу.

Окрему увагу привернула участь у переговорах в Абу-Дабі генерала Алексуса Грінкевича, який очолює Європейське командування США та одночасно є верховним головнокомандувачем сил НАТО в Європі. Його присутність розцінюють як спробу відновити прямий військовий контакт із Кремлем і забезпечити постійний канал спілкування між військовими структурами сторін у контексті можливого припинення бойових дій.

Паралельно Сполучені Штати вперше залучили до непрямих переговорів з Іраном командувача Центрального командування США адмірала Бреда Купера. Переговори відбулися в Омані, а поява адмірала у парадній формі стала демонстративним сигналом про готовність США посилювати військову присутність у регіоні у разі провалу дипломатичних зусиль.

Аналітики вважають, що залучення військових до переговорів замість професійних дипломатів свідчить про системний зсув у зовнішній політиці США. Білий дім робить ставку на швидкість ухвалення рішень, тиск і поєднання політичних домовленостей із силовим фактором, що різко відрізняється від традиційної дипломатичної моделі.

Черговий раунд переговорів щодо припинення війни в Україні відбувся на початку лютого в Об’єднаних Арабських Еміратах. За підсумками зустрічей сторони обговорювали механізми реалізації режиму припинення вогню та можливі формати контролю за дотриманням тиші. Водночас істотного прогресу з ключового питання — контролю над окупованими територіями Донбасу — досягти не вдалося. Єдиним практичним результатом переговорів став обмін військовополоненими.

Юрій Косюк є однією з найбільш помітних фігур українського аграрного сектору та засновником холдингу «Миронівський хлібопродукт» (МХП). Протягом приблизно двадцяти років він зумів вибудувати масштабний бізнес, що починався з переробки курятини, а згодом перетворився на вертикально інтегровану корпорацію з багатомільярдними оборотами, значним земельним банком і присутністю на міжнародних ринках. Його ім’я часто згадують у контексті підприємницького прориву, однак разом із досягненнями зростає й кількість дискусій щодо методів ведення бізнесу, управлінських рішень та взаємодії з державою.

Професійний шлях Косюка розпочинався далеко від аграрної галузі. На початку кар’єри він працював біржовим брокером, набуваючи досвіду у фінансових операціях та ринковій аналітиці. Паралельно він експериментував із різними комерційними напрямами, не всі з яких були однаково успішними. Саме цей період сформував його підхід до ризику, масштабування та пошуку ніш, здатних забезпечити довгострокове зростання.

До середини 2010-х років статки Косюка оцінювалися більш ніж у 1 млрд доларів, а земельний банк компанії сягнув майже 400 тисяч гектарів. За цим показником бізнесмен став одним із найбільших латифундистів країни. МХП фактично вибудував вертикально інтегровану модель — від вирощування зерна до виробництва готової продукції та експорту.

Разом із фінансовим зростанням з’явилися й суперечливі епізоди. Зокрема, увагу привертають події 2014 року, коли більшість українських компаній втрачали активи в анексованому Криму. Структури, пов’язані з МХП, змогли перереєструвати кримські аграрні підприємства за російським законодавством і зберегти операційну діяльність. Паралельно було проведено земельний обмін: близько 40 тисяч гектарів у Воронезькій області Росії компанія передала в обмін на приблизно 60 тисяч гектарів у західних регіонах України. У підсумку агрохолдинг отримав вигідніші за площею та розташуванням активи. Критики ставлять питання, чи були такі домовленості можливими без політичної підтримки.

Політична складова біографії Косюка також виглядає нетиповою для великого аграрія. У 2014 році він був призначений заступником глави Адміністрації президента з питань силового блоку, хоча не мав профільного досвіду в безпековій сфері. Згодом став радником президента Петра Порошенка. Після зміни влади бізнесмен зберіг консультативний статус уже при Володимирі Зеленському. Така сталість позицій за різних політичних команд свідчить про високий рівень впливу та доступу до центрів ухвалення рішень.

Окремий пласт репутаційних ризиків формують заяви та публікації в медіа й телеграм-каналах про неформальне оточення бізнесмена — закриті зустрічі та особисті контакти з представниками політики, силових структур і великого бізнесу. Ці твердження не мають судових підтверджень, однак їхня повторюваність створює токсичний інформаційний фон. Для публічної фігури, яка зберігає вплив на державну політику, навіть непрямі підозри можуть мати значні наслідки для довіри суспільства.

У підсумку історія Юрія Косюка — це не лише про ефективну бізнес-модель і аграрний успіх. Це також приклад того, як концентрація земельних ресурсів, фінансових можливостей і стійких політичних зв’язків формує паралельний центр впливу. Саме ця сукупність чинників, а не лише розміри статків, робить його постать предметом пильної уваги та суспільних запитів на прозорість.

Зазимська сільська рада Броварського району оголосила про будівництво нового укриття для дитсадка «Академія дитинства» вартістю 35,99 млн грн, що одразу привернуло увагу громадськості через підозри щодо завищеної ціни на будівельні матеріали та можливих «відкатів». Укриття розраховане на 80 осіб і має бути готове до жовтня поточного року.

Проєкт включає комплексні загальнобудівельні та монтажні роботи. Особлива увага приділяється безбар’єрності: заплановано встановлення вертикальної підіймальної платформи для маломобільних груп населення та монтаж спеціальних елементів доступності, що відповідають сучасним стандартам інклюзивності.

Аналіз кошторису показав завищені ціни на будівельні матеріали: бетон B25 у проєкті врахований по 5 050 грн/куб. м (на ринку 3 357–4 370 грн/куб. м), дрібнозернистий асфальтобетон по 7 481 грн/т (ринкова ціна близько 5 160 грн/т), сталева арматура А-ІІІ по 40 250 грн/т (на ринку 32 816–35 500 грн/т), пінополістирол по 669 грн/кв.м (на ринку 370–445 грн/кв.м) та піскоцементна суміш РЦГ-75 по 4 133 грн/куб. м (ринкова ціна 2 085–2 892 грн/куб. м). Лише на цих позиціях переплата може сягати мільйона гривень.

Конкурент ТОВ «Еверест фемелі груп» пропонував ціну на 325 тис. грн меншу, але його відхилили через формальні невідповідності документів. Замовник вимагав підтвердження наявності техніки, кваліфікованого персоналу та досвіду виконання аналогічних робіт на суму не менше 60% очікуваної вартості закупівлі.

Зазимською сільрадою керує Віталій Крупенко, який у 2023 році підозрювався у вимаганні та отриманні хабарів, а також привласненні бюджетних коштів через схеми з «відкатами». У медіа повідомляли й про інші можливі зловживання у громаді: незаконний видобуток піску, земельні оборудки та невідповідність стилю життя задекларованим доходам посадовця.

ТОВ «Україно-європейська фірма «Діамант», що отримала підряд, заснована у 2018 році, належить Ігорю Платонову та Зоряні Жупан, а директором є Олександр Мальцев. За даними YouControl, власники мають частки в інших компаніях та отримали підрядів із 2023 року на 143,76 млн грн.

За інформацією електронної системи державних закупівель, у Черкасах саме департамент інфраструктури залишається одним із найактивніших замовників за кількістю оголошених та проведених тендерів. Така динаміка свідчить про масштабність завдань, покладених на структуру, а також про постійну потребу міста в оновленні та розвитку інфраструктурних об’єктів.

Основна частина закупівель департаменту стосується ремонту та утримання доріг, тротуарів, мереж зовнішнього освітлення, громадських просторів і об’єктів благоустрою. Крім того, значну частку займають тендери на проєктно-кошторисні роботи, технічний нагляд та послуги з поточного обслуговування міського господарства. Саме через це департамент регулярно фігурує серед лідерів за кількістю процедур у системі Prozorro.

Суд першої інстанції ухвалив рішення продовжити відсторонення Андрія Шалєєва з посади до 14 січня 2026 року. Водночас апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у продовженні відсторонення, що дозволило посадовцю фактично повернутися до виконання обов’язків.

Окрему увагу привернуло майнове становище керівника комунального підприємства. У 2024 році Шалєєв користувався автомобілем Toyota Land Cruiser, який у декларації був записаний на іншу особу — Петра Трунова. Разом із тим, за даними розслідування, з 18 червня 2025 року цей автомобіль перебуває у власності самого Шалєєва.

Про зміну майнового стану не було повідомлено, декларацію про суттєві зміни не подано. Середня ринкова вартість такого автомобіля становить близько 50 тисяч доларів, або понад 2 мільйони гривень. Для порівняння, офіційна річна заробітна плата посадовця, згідно з декларацією, складає близько 825 тисяч гривень.

Саме цей автомобіль журналісти помітили біля підприємства «Міськсвітло». Юрисконсульт установи тоді пояснив, що керівника немає на місці, а машина стоїть, бо директор поїхав до міської ради на службовому авто.

Також у декларації зазначено, що у 2024 році Ірина Новікова подарувала Андрію Шалєєву земельну ділянку в Чернівцях та понад 190 тисяч гривень готівкою.

Крім того, у матеріалах розслідування фігурує інформація про нерухомість, яка, ймовірно, належить сину посадовця. Йдеться про квартиру та паркомісце у житловому комплексі, введеному в експлуатацію у 2023 році. На запитання журналістів щодо походження цієї нерухомості Андрій Шалєєв відповів, що радить звертатися безпосередньо до його сина.

Розслідування триває. Правоохоронці перевіряють як обставини проведення тендерів, так і відповідність задекларованого майна реальним доходам посадовця.

Олександр Александров, який у 2020 році балотувався до Київської міської ради від проросійської «Партії Пальчевського», сьогодні займає одну з керівних посад у системі виконавчої влади столиці — він є заступником голови Подільської районної державної адміністрації. Така трансформація політичної кар’єри привертає увагу громадськості, зважаючи на зміну ролей і контекстів, у яких перебував чиновник протягом останніх років.

Під час місцевих виборів 2020 року Александров асоціювався з політичною силою, яку експерти та медіа неодноразово називали проросійською. «Партія Пальчевського» на той момент активно намагалася закріпитися в столичній політиці, використовуючи гучні заяви, медійну присутність і фінансові ресурси. У відкритих джерелах не раз з’являлася інформація про те, що партія мала підтримку з боку великого бізнесу, зокрема її пов’язували з фінансуванням Олександром Столаром, відомим забудовником та колишнім народним депутатом.

Варто відзначити, що його дружина Марія Александрова стала заступницею голови Солом’янської РДА. За даними каналу «Хрещатик 36», кандидатури подружжя були запропоновані радником голови Солом’янської РДА Тимура Ткаченка, Андрієм Андрєєвим.

Раніше Марія Андрєєва очолювала ТОВ «Д9», власником якого є Олександр Циба, чинний заступник голови Деснянської РДА. Циба також має зв’язки зі Столаром та імперією Молчанової, а його призначення теж відбулося за сприяння Андрєєва.

Такі переплетені політичні та бізнесові зв’язки демонструють, як у Києві формуються кадри районних адміністрацій, поєднуючи вплив різних політичних сил та медійні ресурси.

Рінат Ахметов укотре підтвердив статус одного з найвпливовіших підприємців країни, посівши перше місце в рейтингу найприбутковіших бізнесменів України. Його фінансові показники залишаються найвищими на тлі складної економічної ситуації, що свідчить про ефективність побудованої бізнес-моделі та вміння адаптуватися до викликів часу. Основними джерелами доходів Ахметова традиційно залишаються енергетика, металургія та суміжні галузі.

Важливу роль у зростанні прибутків відіграє диверсифікація активів і стратегічне управління великими промисловими групами. Компанії, пов’язані з бізнесменом, продовжують оптимізувати виробничі процеси, інвестувати в модернізацію підприємств і зберігати позиції на міжнародних ринках. Це дозволяє не лише утримувати лідерство, а й забезпечувати стабільні фінансові результати в довгостроковій перспективі.

Суть моделі полягає у створенні керованого дефіциту. Йдеться про ситуації, коли енергоблоки виводяться в так звані аварійні або планові ремонти саме в пікові періоди споживання. Це обмежує пропозицію електроенергії та провокує різке зростання цін на балансуючому ринку. За даними ринку, у період з 2021 по 2024 рік вартість електроенергії на цьому сегменті зросла приблизно на 151 відсоток.

Фінансові потоки, пов’язані з реалізацією електроенергії кінцевим споживачам, акумулюються через мережу компаній бренду YASNO, зокрема «Дніпровські енергетичні послуги», «Київські енергетичні послуги» та «Донецькі енергетичні послуги». Частина прибутків, за даними аналітиків, виводиться через іноземні структури, серед яких фігурують Fabcell Ltd та Gelion Properties Ltd.

Окремим елементом цієї системи стали публічні закупівлі. Після витіснення конкурентів шляхом демпінгу, структури, пов’язані з групою Ахметова, за даними розслідувань, підвищують вартість контрактів для державних установ через додаткові угоди. Зростання ціни в таких випадках може становити від 30 до 90 відсотків від початкової вартості договору.

Особливу увагу привертає тарифна політика щодо населення. У платіжках було закладено понад 38 мільярдів гривень на відновлення енергетичної інфраструктури. Водночас акти виконаних робіт, за оцінками контролюючих органів і журналістів, часто не містять детальної розшифровки, а окремі об’єкти можуть включатися до витрат повторно.

Паралельно компанії «ДТЕК Енерго», «ДТЕК Мережі» та «Західенерго» отримують мільярдні компенсації з державного бюджету за процедурами, які критики називають неконкурентними. Такі рішення погоджувалися за участі Міністерства енергетики та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

На цьому тлі правоохоронна система, за словами авторів розслідувань, демонструє фактичну бездіяльність. Попри відкриті кримінальні провадження, зокрема №22025101110001224 та №22025101110000103 за фактами можливих зловживань владою, слідчі дії не мають помітного розвитку. Зазначається, що слідчі СБУ та Національної поліції уникають активних кроків, а Київська міська прокуратура не виконує ухвали Печерського районного суду щодо перевірки діяльності структур ДТЕК.

Критики наголошують, що така ситуація фактично легалізує енергетичний диктат. У цих умовах блекаути стають не лише наслідком війни чи технічних проблем, а й приводом для чергового підвищення тарифів і зміцнення позицій олігархічної групи. Деолігархізація енергетичного сектору, від якого безпосередньо залежить національна безпека, у такій конфігурації виглядає радше імітацією, ніж реальним процесом.

Після завершення війни в Україну можуть повернутися від 3 до 3,5 мільйона громадян, які були змушені шукати прихисток за кордоном. Водночас ця цифра не є остаточною і залежатиме від багатьох чинників — безпекової ситуації, темпів відновлення економіки, наявності роботи, житла та рівня довіри людей до майбутнього в країні.

Значна частина біженців уже інтегрувалася в життя інших держав: діти навчаються у школах, дорослі працюють, родини отримали соціальні гарантії. Для них рішення про повернення не буде автоматичним або швидким. Воно вимагатиме чітких сигналів з боку держави, що Україна готова не лише прийняти своїх громадян, а й створити умови для гідного життя та самореалізації.

За даними ООН, у липні 2024 року бажання повернутися в Україну висловлювали 61% біженців. Уже в грудні 2025 року цей показник знизився до 49%. Серед внутрішньо переміщених осіб тенденція ще різкіша: якщо у 2024 році повернення розглядали 73% ВПО, то наприкінці 2025 року — лише 35%.

Загалом під час війни тимчасовий прихисток за кордоном отримали близько 4,3 мільйона українців. В ООН прогнозують, що більша частина повернень відбуватиметься з країн південної та східної Європи. Натомість з півночі континенту українці повертатимуться значно рідше, оскільки між умовами інтеграції в різних регіонах Європи існує суттєва різниця.

Ключовими чинниками для повернення залишаються наявність житла, роботи та доступу до медичної допомоги. Саме можливість забезпечити базові умови для життя визначатиме рішення багатьох сімей. Водночас більшість тих, хто повернеться, осідатимуть не у своїх рідних громадах, а у великих містах, де простіше знайти роботу й соціальні послуги.

В ООН також попереджають, що сценарій миру з територіальними чи політичними поступками з боку України може суттєво знизити готовність біженців до повернення. У такому разі, за прогнозами, найімовірніше повернуться літні люди, самотні особи та матері-одиначки з дітьми, тоді як значна частина працездатного населення залишиться за кордоном.

На цьому тлі Організація Об’єднаних Націй оголосила про скорочення бюджету допомоги українським біженцям на 2026 рік. Новий фінансовий план передбачає 614 мільйонів доларів, що на 23,6% менше порівняно з минулим роком, коли обсяг фінансування становив 803,6 мільйона доларів. Скорочення відбувається попри погіршення гуманітарної ситуації та зростання кількості жертв серед цивільного населення.

За даними моніторингової місії ООН з прав людини, 2025 рік став найсмертоноснішим для мирного населення за останні три роки. Унаслідок воєнного насильства загинули 2 514 цивільних осіб, ще 12 142 людини зазнали поранень. Це на 31% більше, ніж у 2024 році. Додатковим фактором тиску на гуманітарну систему стали масовані удари по енергетичній інфраструктурі України взимку 2025–2026 років.

В ООН наголошують, що тривалість війни, умови миру та здатність держави забезпечити житло і робочі місця стануть визначальними для масштабів повернення українців після завершення бойових дій.

Україна зробила свій вибір щодо представника на Євробаченні-2026. Переможницею національного відбору, який пройшов 7 лютого, стала співачка LELÉKA, що привернула увагу своєю піснею «Ridnym». Ця композиція, яка гармонійно поєднує народні мотиви з сучасними музичними тенденціями, здобула найвищі оцінки як від журі, так і від глядачів, що підкреслює її особливу атмосферу та емоційну глибину.

LELÉKA, що є сценічним псевдонімом молодої української співачки, продемонструвала на сцені неперевершену енергетику та глибоке розуміння музики. Її виступ не залишив байдужим нікого, а поєднання традиційних українських мотивів з новими музичними напрямами стало справжнім відкриттям для слухачів. Пісня «Ridnym», яка в перекладі означає «рідним», глибоко торкається теми родини, коріння і зв'язку з батьківщиною, що є дуже важливим у контексті сучасних викликів, з якими стикається Україна.

Фахову освіту Вікторія здобула у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де навчалася на акторському факультеті. Після завершення навчання працювала в Молодому театрі, поєднуючи акторську діяльність із вокалом.

Згодом співачка переїхала до Німеччини, де продовжила професійний розвиток у сфері музики. Вона отримала магістерську освіту з джазового вокалу та композиції, а також навчалася роботі з музикою для кіно й серіалів. Саме цей період сформував її як артистку, відкриту до експериментів і міжжанрових поєднань.

У 2016 році в Берліні Вікторія заснувала музичний проєкт LELÉKA — українсько-німецький етноджазовий гурт, що працює з автентичним фольклором у сучасному аранжуванні. Проєкт здобув міжнародне визнання, виступав на європейських сценах і випустив кілька альбомів. Паралельно Корнікова працювала як композиторка й аранжувальниця для кіно.

Попри те, що LELÉKA відома передусім як гуртовий проєкт, у фіналі національного відбору артистка виступала сольно. Її конкурсна пісня Ridnym — це лірична історія про рідних, пам’ять про дім, зв’язок із Батьківщиною та внутрішню стійкість. Композиція побудована на мінімалізмі, де ключову роль відіграє голос і емоційна подача.

Сценічний номер був стриманим і виваженим: лаконічне світло, відсутність зайвих ефектів і максимальна концентрація на вокалі. Саме ця чесність і внутрішня напруга, за оцінками журі та глядачів, стали вирішальними у боротьбі за перемогу.

Творчість LELÉKA часто описують як ніжну й автентичну, але водночас експериментальну. Артистка послідовно популяризує українську музику за кордоном і наголошує на важливості збереження мови та культурної ідентичності в діаспорі. З таким меседжем вона представить Україну на Євробаченні-2026.