На Полтавщині викрили корупційну схему з фіктивною інвалідністю для ухилення від мобілізації

Актор і військовослужбовець Андрій Федінчик поділився особистими переживаннями щодо нинішніх стосунків із колишньою дружиною Наталкою Денисенко. У своїх висловлюваннях він наголосив, що, на його переконання, зрада з її боку сталася ще в період офіційного шлюбу. Ці події, за словами Федінчика, стали для нього серйозним психологічним випробуванням, яке залишило глибокий слід і змусило по-новому поглянути на минуле.

Актор зізнається, що довгий час не міг прийняти таку версію подій і до останнього намагався знайти пояснення, які б спростували його підозри. Усвідомлення реальності прийшло не одразу, а процес внутрішнього прийняття був складним і болісним. Він підкреслює, що саме розрив довіри став найважчим ударом, адже йшлося не лише про кінець подружніх стосунків, а й про руйнування спільних планів і надій.

Втім уже за один-два тижні після цієї розмови він дізнався правду. За словами Федінчика, роман Денисенко з Юрієм Савранським розпочався ще влітку 2024 року. Ця інформація стала для нього шоком, адже він не очікував, що паралельні стосунки тривали так довго.

Як доказ актор наводить слова колишньої дружини Савранського, яка, за його твердженням, знала про зраду ще з літа 2024 року. Федінчик зазначив, що нині підтримує з нею спілкування.

Андрій Федінчик також визнав, що після розриву поводився емоційно і допускав помилки. Він підтвердив слова Наталки Денисенко про те, що ображав її, і зізнався, що писав різкі коментарі та звинувачення у соцмережах. Саме через це, за його словами, був заблокований колишньою дружиною. Актор визнає, що така поведінка була неправильною, однак у той момент він не зміг упоратися зі своїми емоціями.

Наразі колишнє подружжя намагається будувати взаємини з нуля — виключно як батьки. Вони спілкуються лише щодо спільного сина. Обговорити ситуацію зі зрадою їм так і не вдалося через емоційний стан Федінчика, який зізнається, що ця тема для нього досі надто болюча.

За його словами, зараз головна мета — поводитися гідно та відповідально заради дитини.

19 грудня впродовж тривалого часу залишалося однією з ключових дат для православних вірян в Україні. Після переходу церков на новий календар змінився перелік релігійних споминів, однак цей день і нині вирізняється насиченістю духовних, професійних і народних подій, зберігаючи особливе значення в суспільному житті.

За новою календарною традицією цього дня православна церква вшановує мученика Воніфатія та преподобного Іллю Києво-Печерського, пустельника. Образ останнього займає особливе місце у народній свідомості, адже його вважають небесним покровителем воїнів. Саме тому родини захисників України звертаються до святого з молитвами про заступництво, охорону на фронті, збереження життя та відновлення здоров’я після поранень.

Водночас багато вірян пам’ятають, яке церковне свято 19 грудня відзначалося за старим стилем. Саме цього дня святкували День святого Миколая Чудотворця — покровителя дітей і нужденних. За традицією, дітям дарували подарунки від імені святого, а дорослі займалися благодійністю.

На міжнародному рівні 19 грудня, за ініціативою ООН, відзначається Міжнародний день допомоги бідним. Його мета — привернути увагу суспільства до проблем малозабезпечених та заохотити людей до благодійних вчинків. У цей день прийнято допомагати нужденним коштами, речами або волонтерською підтримкою. Також у світі сьогодні відзначають День вічнозелених рослин, День субкультури емо, День вівсяних кексів і День смішного светра.

В Україні 19 грудня є важливою професійною датою — Днем адвокатури, або Днем адвоката. Це свято людей, які захищають права громадян у судах, перевіряють законність угод і надають юридичні консультації. Їхню роль у забезпеченні правопорядку та справедливості в суспільстві складно переоцінити.

Також цього дня народилися відомі українські діячі культури: поет Микола Філянський, перекладач Микола Лукаш, письменник і правозахисник Микола Руденко та письменниця Марія Матіос.

У народній традиції 19 грудня пов’язували з погодними прикметами, насамперед із вітром. Якщо він дме з півночі — чекали морозів і сніжної зими, з півдня — швидкого потепління. Сильний шквал вважався передвісником доброго врожаю влітку, а гучна поведінка синиць віщувала негоду. Ясне небо обіцяло морозний січень.

За повір’ями, день вважався сприятливим для рукоділля, творчих занять, риболовлі та навіть висадки розсади. Натомість існували й заборони. Не рекомендувалося лінуватися, заздрити, мати злі думки, сваритися чи лихословити. Також не радили виконувати важку фізичну роботу, займатися прибиранням або ремонтом. За прикметами, не варто було позичати гроші 19 грудня, аби не провести наступний рік у боргах.

23 грудня має особливе значення для українських захисників, адже саме цього дня відзначають професійне свято одного з ключових родів військ Збройних сил України — воїнів протиповітряної оборони Сухопутних військ. Ці підрозділи відіграють важливу роль у захисті неба та стратегічних об’єктів, особливо в умовах повномасштабної війни, коли безпека цивільного населення та інфраструктури напряму залежить від їхньої злагодженої роботи.

Окрім військового виміру, дата має і духовне наповнення. За церковним календарем 23 грудня вшановують пам’ять християнських мучениць, які стали символом стійкості віри та внутрішньої сили. Цей день традиційно вважається часом для спокійних роздумів, молитви та добрих справ, спрямованих на підтримку близьких і тих, хто потребує допомоги.

Офіційне свято сьогодні — День військовослужбовців оперативного контролю, який також відомий як День штабних спеціальностей і спеціального зв’язку. Саме ці військові відповідають за планування операцій, управління підрозділами та безперервний зв’язок. Їхню роботу рідко помічають у повсякденному житті, однак без неї неможливе функціонування армії. Це фактично «мозок» війська, який забезпечує злагодженість і ефективність дій на всіх рівнях.

За новим церковним календарем 23 грудня вшановують мученика Федула Критського. Віряни звертаються до нього з молитвами про здоров’я домашніх тварин та успіх у повсякденних справах. За старим стилем цього дня вшановують мучеників Єрмогена, Міну та Йосафа.

У світі 23 грудня відзначають День сноуборду. Любителі цього виду спорту змагаються, демонструють трюки або просто проводять час на гірських схилах.

Також на цю дату припадають День різдвяних фільмів, День внутрішнього світла, День випічки та День родоводу — події, що символізують родинний затишок, творчість і підготовку до зимових свят.

З 23 грудням пов’язані численні народні прикмети. Вважається, що дощ цього дня віщує дощовий березень. Якщо взимку часто показуються зайці, то зима буде суворою. Ясне небо обіцяє посилення морозів, а рясний сніг — щедрий урожай у наступному році.

Наші предки в цей день активно готувалися до Святого Вечора та Різдва. У домівках наводили лад, мили вікна, запасалися продуктами. Господині замочували пшеницю для куті. Працювати 23 грудня вважалося не лише дозволеним, а й обов’язковим.

Існував і особливий обряд на добробут: потрібно було спекти печиво або корж у формі тварини та з’їсти його. Вірили, що це принесе удачу на весь рік і вбереже худобу від хвороб.

Заборони цього дня пов’язані як із церковними уявленнями, так і з наближенням Різдва. 23 грудня не радять лінуватися та відкладати хатні справи, адже до великих свят оселя має бути впорядкованою. Також не варто відмовляти тим, хто звертається по допомогу.

Окремо застерігали людей, які працюють із гострими або важкими предметами: за повір’ями, травми, отримані цього дня, можуть довго гоїтися, тож слід бути особливо обережними.

В Україні виявлено, що значна частина лікарняних листів видається без належних підстав. За результатами державних перевірок, майже кожен четвертий лікарняний виявився необґрунтованим. Такі дані наводяться у пояснювальній записці до постанови Кабінету Міністрів, ухваленої 17 грудня 2025 року. Відповідні матеріали були оприлюднені на платформі «ЕП» і викликали широке обговорення в медичних та юридичних колах, повідомляє «Хвиля».

Згідно з проведеними перевірками, у першому півріччі 2025 року було проаналізовано понад 4,2 тисячі лікарняних листів. Результати виявили тривожну тенденцію: 22,8% з них були визнані необґрунтованими, що означає, що фактично кожен п’ятий лікарняний був виданий без достатніх підстав. Це може свідчити про зловживання системою або недостатню перевірку медичних документів на етапі їх оформлення.

Моніторинг електронного реєстру лікарняних свідчить про стійку тенденцію до зростання кількості порушень. Якщо у 2021 році частка необґрунтованих лікарняних становила лише 2,4%, то у 2023 році цей показник зріс до 16,5%. У 2024 році він досяг уже 18,2%, а у 2025 році продовжив зростати.

Загалом у 2024 році в Україні було перевірено 5 931 лікарняний лист, а в період із січня по червень 2025 року — 4 225. Попри меншу кількість перевірок, частка виявлених порушень залишається високою, що, за оцінками уряду, свідчить про системну проблему.

На тлі цих даних Міністерство соціальної політики ініціювало зміни до порядку контролю за лікарняними. Зокрема, пропонується надати представникам Пенсійного фонду право перевіряти обґрунтованість листків непрацездатності без використання електронної системи охорони здоров’я. У пояснювальній записці зазначається, що Національна служба здоров’я наразі не має технічних можливостей для проведення таких перевірок, а відповідні витрати не закладені в бюджет.

Урядовці визнають, що масштабні зловживання з лікарняними створюють додаткове фінансове навантаження на систему соціального страхування та потребують посилення контролю. Запропоновані зміни мають стати одним із кроків для зменшення кількості фіктивних лікарняних і зловживань у цій сфері.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Українська акторка Олена Лавренюк розповіла про болісний досвід, який став наслідком невдалої косметологічної процедури та сумнівних рекомендацій спеціалістів. За її словами, бажання позбутися ластовиння на обличчі обернулося серйозними проблемами зі шкірою. Після втручання на обличчі акторки з’явилися десятки ушкоджень, що вимагали тривалого відновлення та стали сильним емоційним потрясінням.

Як зазначає Лавренюк, рішення про процедуру було ухвалене під впливом порад косметолога, яка переконувала в необхідності такого втручання задля профілактики можливих ускладнень у майбутньому. Саму маніпуляцію проводив чоловік косметологині, який також запевняв у безпечності та ефективності методу. Однак результат виявився протилежним очікуванням — замість рівного тону шкіри акторка отримала численні пошкодження, що потребували медичного нагляду.

“Це був страшний період у моєму житті. Він лазером точково прибирав ластовиння, і на моєму обличчі понад 60 опіків було, різних фігур”, — розповіла Олена в інтерв’ю Аліні Доротюк.

Невдовзі акторка звернулася до лікарів. Їй пояснили, що опіки потребують часу для загоєння, а також дали рекомендації щодо догляду та уникання сонячного проміння. Лавренюк змушена була приховувати пошкодження обличчя товстим шаром гриму та значно обмежити соціальні контакти.

Лише через два роки шкіра акторки відновилася, і вона змогла повернутися до нормального життя. Хоча Олена не подавала до суду на косметолога, вона зазначила, що у разі залишення опіків планувала б відстоювати свої права у правовому полі.

Ця історія стала попередженням для всіх, хто планує косметологічні процедури: важливо обирати професіоналів та бути обережними з радикальними втручаннями, особливо якщо мова йде про обличчя.

У четвертий рік війни кияни стали заручниками ілюзії безпеки у власних оселях. Попри те, що столиця України залишалася основним центром адміністративного та культурного життя, протягом цього періоду вона неодноразово ставала мішенню для ракетних ударів, артилерійських обстрілів та інших загроз, що залишали слід на кожному мешканці. Усе це створило парадоксальну ситуацію: навіть попри відносну стабільність, люди в столиці все більше почувалися невпевнено та під постійною небезпекою.

Ще до початку війни Київ був символом безпеки і процвітання, тим місцем, де можна було знайти притулок від усіх зовнішніх загроз. Однак із часом ця ілюзія почала руйнуватися. Кияни стали свідками ракетних ударів, які вражали цивільні об'єкти, житлові будинки, інфраструктуру. Протягом останніх років столиця пережила серію жорстоких атак, що змусило багатьох замислитися над питанням безпеки навіть у своїх домівках.

Корупційний аспект ситуації не менш вражає. За останні роки на ремонт і будівництво сховищ витрачено понад два з половиною мільярда гривень, однак більшість тендерів отримали фірми-одноденки з мінімальним статутним капіталом. Систематичні переплати на будматеріалах та закупівля непотрібного обладнання, як-от барабани та овочерізки за захмарними цінами, свідчать про глибоку корупцію на всіх рівнях.

Доступ до інформації про справжній стан укриттів обмежений: чотири з десяти районних адміністрацій відмовляються надавати дані, аргументуючи це службовою таємницею. Це створює ілюзію безпеки, яка розбивається під час першої серйозної атаки. Навіть масштабні тендери та кошти не рятують життя киян, якщо за організацією стоїть мережеве відмивання грошей і безкарність чиновників.

Трагедії останніх років, коли внаслідок ракетних ударів загинуло десятки людей, включно з дітьми, демонструють ціну цієї паперової безпеки. Система, у якій лояльність до керівників важить більше за життя дітей, не здатна забезпечити справжній захист. Без радикального очищення від корупції та реальних покарань для організаторів схем безпека Києва залишатиметься привілеєм для обраних.

Акторка Наталка Денисенко та її новий обранець Юрій Савранський зробили свій роман публічним. Савранський вперше поділився у соцмережах спільними фото з Наталкою та звернувся до неї з теплими словами з нагоди її дня народження. На світлинах, опублікованих у Instagram, пара позує разом: Юрій ніжно обіймає акторку та дивиться їй у вічі, передаючи щирість почуттів через кожен кадр. Денисенко вибрала для зйомки елегантний образ у білому кольорі, а Савранський контрастував у строгому чорному вбранні, підкреслюючи гармонію пари.

У підписі до фото чоловік лаконічно, але щиро привітав кохану та запевнив, що завжди буде поруч. Така відвертість і публічне проявлення почуттів з боку Савранського стало для шанувальників несподіванкою, адже до цього пара тримала стосунки в приватності. Публікація миттєво привернула увагу підписників, які засипали пару компліментами та привітаннями, відзначаючи красу та щирість їхнього кохання.

Публікація з’явилася на тлі підвищеної уваги до особистого життя акторки після того, як вона раніше продемонструвала розкішну каблучку, що спричинило хвилю обговорень у соцмережах.

Нові стосунки Наталки Денисенко активно обговорюють також у контексті її розлучення з актором Юрієм Федінчиком. Раніше акторка заявляла, що саме вона стала ініціаторкою розриву та говорила про складні моменти у шлюбі. Водночас у публічному просторі з’являлися й інші версії подій, зокрема припущення про можливу зраду, які сама Денисенко прямо не підтверджувала.

Реакція користувачів соцмереж на нову пару виявилася неоднозначною. Частина аудиторії різко критикує акторку та сумнівається у щирості її нових стосунків. Інші ж навпаки підтримують пару, називаючи їх гармонійними та красивими, а Юрія Савранського — гідним обранцем відомої акторки.

Попри суперечки та хвилю хейту, публічна поява спільних фото свідчить про те, що пара не приховує своїх стосунків і готова до уваги з боку публіки.