Найскладніший тиждень з весни 2022 року: чого очікувати на фронті найближчим часом

У коридорах Львівського музею історії релігії, що нині розміщується в приміщеннях колишнього домініканського монастиря, виявлено старовинні настінні розписи, походження яких фахівці відносять до кінця XVI – початку XVII століття. Виявлення цих фрагментів стало результатом тривалих досліджень і реставраційних робіт, про що повідомила реставраторка Леся Гануляк. Знахідка привернула значну увагу, адже йдеться про рідкісний зразок настінного мистецтва ранньомодерної доби, прихований під шарами пізніших ремонтів і нашарувань.

За даними Інституту Polonika, у 2025 році в монастирських коридорах проводили консерваційно-реставраційні роботи, які стали логічним продовженням досліджень, розпочатих у 2023 році. Під час детального обстеження стін спеціалісти зафіксували залишки орнаментальних і сюжетних декоративних елементів. Хоча на сьогодні збереглися лише фрагменти колись масштабної системи розпису, кожен з них демонструє високий рівень майстерності, характерний для художніх традицій того періоду.

Реставратори очистили одну стіну зали постійної експозиції, де знайшли фрагменти стінопису. Розписи були приховані понад 20 шарами пізніших перемалювань та тиньку. Виявлено два періоди створення розписів: давніший фресковий шар кінця XVI століття зображує коней, а верхній шар початку XVII століття виконаний у клейовій техніці та містить фрагменти зображень путті.

Проєкт реставрації вартістю 111 тис. злотих (майже 1,3 млн грн) фінансувало Міністерство культури Польщі, а роботи виконувала фірма Artem Renovo. Фахівці розчистили розписи, укріпили тиньк і фарбовий шар, а з нового року продовжать консерваційні роботи.

Нагадаємо, реставрація колишнього домініканського монастиря на площі Музейній у Львові триває з 2020 року. Раніше вже відреставрували монастирську трапезну та каплицю. Будівлю монастиря звели у XVI столітті на старіших спорудах, про що свідчать елементи готичної архітектури в структурі стін. У 1972 році монастир пристосували для музею.

За останні три місяці українці оформили понад 2,1 мільйона мікрокредитів, залучивши у мікрофінансових організацій більше ніж 13,7 млрд грн. У третьому кварталі загальна кількість позик склала 2 138 569, що приблизно на 2% менше, ніж у попередньому періоді, демонструючи незначне зниження попиту на швидке фінансування. Водночас середня сума мікрокредиту залишилася стабільною, що свідчить про незмінні потреби населення у короткостроковій фінансовій підтримці.

Аналітики відзначають, що основними причинами звернення до МФО залишаються несподівані витрати, покриття повсякденних потреб та необхідність тимчасово збалансувати сімейний бюджет. Поряд із цим, зростає частка користувачів, які беруть мікропозики для фінансування невеликих бізнес-проектів або підготовки до сезонних витрат, що свідчить про адаптацію населення до нових економічних реалій.

На початку року «кредит до зарплати» становив у середньому 5 773 грн.

Нині позичальники беруть уже 6 417 грн у середньому за один мікрокредит.

Загалом від початку року МФО видали 6,5 млн мікропозик на суму понад 40 млрд грн.

Хоча кількість нових позик трохи зменшується, із поверненням кредитів ситуація значно гірша. Від початку року загальна сума заборгованості користувачів мікропозик:

зросла на 25%,

досягла 25,15 млрд грн.

Аналітики зазначають, що борги накопичуються швидше, ніж зростає кількість нових позик, що свідчить про погіршення платіжної спроможності частини населення.

МФО залишаються одним із найбільш доступних інструментів швидких позик — без довідок, перевірок і складних процедур. Саме тому українці продовжують масово звертатися до таких сервісів, навіть попри високі ставки та ризик боргової спіралі.

Експерти відзначають, що структура ринку мікрокредитування цього року демонструє дві ключові тенденції:

помірне падіння кількості кредитів,

збільшення середнього чека та різке нарощення заборгованості.

Це вказує на те, що все більше українців користуються МФО не як разовою допомогою, а як регулярним фінансовим інструментом.

Український дует у танцях на льоду — Ірина Підгайна та Артем Коваль — виборов бронзову нагороду у фіналі юніорського Гран-прі з фігурного катання, який цього сезону відбувся в Японії. Цей успіх має особливе значення для вітчизняного спорту, адже став першим подібним досягненням для України за останні 26 років на змаганнях такого рівня.

Виступ української пари відзначався впевненістю, технічною точністю та артистизмом. У фінальному прокаті спортсмени змогли зібрати конкурентну суму балів, що дозволило їм обійти сильних суперників і піднятися на третю сходинку п’єдесталу. Судді високо оцінили як складність елементів, так і загальну гармонійність програми.

Шлях до вирішального етапу українські фігуристи проклали завдяки блискучим виступам на етапах у Туреччині та Польщі, де вони здобули два перших місця.

У Японії Підгайна і Коваль упевнено стартували у ритмічному танці та показали другий результат. За підсумками двох програм український дует набрав 156,22 бала: 63,43 — у ритмічному танці та 92,79 — у довільному, де вони посіли четверте місце.

Як зазначило Міністерство молоді та спорту України, цей результат став важливою подією для українського юніорського фігурного катання та черговим підтвердженням високого рівня національної школи.

Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області уклала низку масштабних контрактів на будівництво й капітальний ремонт автомобільних доріг, що ведуть до приватних гірських курортів у Карпатах. Загальна вартість вже розподілених проєктів наближається до 9 мільярдів гривень. Лише два найбільші контракти, підписані наприкінці листопада, на суму 2,46 млрд грн, дісталися компанії «ПБС».

Найбільший із затверджених проєктів передбачає капітальний ремонт 22,8 кілометра автодороги Т-09-06 між населеними пунктами Пасічна та Бистриця. Вартість цих робіт оцінено у 2,18 млрд грн. Ще один контракт на 278 млн грн стосується оновлення ділянки траси Н-09 поблизу Микуличина — одного з ключових туристичних центрів регіону, що активно розвивається завдяки приватним інвестиціям у готельно-курортну інфраструктуру.

Крім цього, 3 грудня Служба оголосила новий тендер — на розробку проєктної документації для абсолютно нової дороги від Бистриці до Яблуниці через Поляницю. Це прямий коридор до «Буковелю», довжиною 28,6 км та орієнтовною вартістю 6,57 млрд грн.

Таким чином, держава фактично фінансує дорожню інфраструктуру навколо приватних курортів, які активно розширюються. Відомо, що ТОВ «Буковель» ще у 2022 році пропонувало створення нових комплексів — «Бистриця» та «Турбат» — із загальним потенціалом понад 25 тисяч туристів одночасно. Паралельно просувають гігантський проєкт «Свидовець», розрахований на 28 тисяч відпочивальників і понад 700 гектарів забудови.

Всі нові дороги, які зараз замовляє держава, ведуть у зону цих майбутніх курортів. Одна — до Бистриці, друга — до Буковелю з боку Надвірної, третя має з’єднати дві локації прямим маршрутом.

Компанія «ПБС», яка отримала підряди на 2,46 млрд грн, записана на працівницю «Буковелю» Іванну Непик, але її реальним бенефіціаром вважають колишнього директора курорту та екснардепа Олександра Шевченка.

Шевченко є близьким бізнес-партнером народного депутата Ігоря Палиці — давнього союзника Ігоря Коломойського. Колись саме Коломойський контролював «Буковель», але після конфліктів із владою курорт фактично перейшов під контроль родини Палиці. Наразі ТОВ «Буковель» записане на ексдружину та сина нардепа — Оксану й Захара Палицю.

Зі структурами Палиці пов’язані також компанії, які раніше належали Тимуру Міндічу — співзасновнику «Кварталу-95» і бізнес-партнеру Коломойського. ЗМІ вже описували зв’язки Палиці та Міндіча через спільні майнові структури й бізнеси у Карпатах та Києві.

Партія Палиці «За майбутнє» активно підтримувала ухвалення держбюджету-2026, де й закладені кошти на ці масштабні дорожні проєкти. Сам Палиця, однак, за бюджет не голосував — ймовірно, щоб уникнути прямого конфлікту інтересів.

Єдиним конкурентом «ПБС» була азербайджанська компанія AzVirt MMC. Вона подала дешевшу пропозицію, але її відхилили через відсутність електронної банківської гарантії, неперекладені документи та невідповідність вимогам щодо техніки.

Водночас учасникам тендеру висували надзвичайно деталізовані вимоги щодо інженерів, робітників, техніки, лабораторій, наявності асфальтного заводу, досвіду та фінансових показників.

Це створювало переваги для компанії, яка вже давно працює в регіоні. «ПБС» отримала підрядів на понад 53,9 млрд грн із 2016 року.

Службу відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області очолює Любомир Семанів. Відповідальною за закупівлі є Ольга Нараєвська.

Фактично саме вони затвердили проєкти, які вартістю та масштабами визначать розвиток приватних курортів у Карпатах на наступні десятиліття.

У медіапросторі поширилася інформація про можливі приховані активи заступника керівника Слідчого управління Нацполіції Києва Якова Мельника. Журналісти вказують, що посадовець може опосередковано володіти шістьма квартирами, оформленими на підставних осіб, криптовалютним гаманцем із сумами, що вимірюються сотнями тисяч доларів, кількома банківськими скриньками, заповненими готівкою, а також домоволодінням преміумкласу. Аналітичний проєкт «Антикор» простежив можливі схеми появи цих активів і спробував з’ясувати, які впливові покровителі можуть допомагати Мельнику утримувати керівну посаду, попри очевидні розбіжності між його офіційними доходами та ймовірним реальним майновим становищем.

У поданих деклараціях правоохоронець демонструє доволі скромний рівень статків: дві квартири, записані на дружину та дітей, кілька автомобілів, оформлених на батьків, офіційні заробітні плати та мінімальні заощадження. Проте журналістські розслідування вказують на наявність активів, які важко пояснити в межах задекларованих доходів. Зокрема, окремі об’єкти нерухомості пов’язані з Мельником через коло близьких знайомих або ж осіб, чиї доходи не дають змоги придбати подібне майно, що породжує підозри щодо номінального володіння.

5 грудня Яків Мельник взяв участь у KYIV CRIMINAL LAW FORUM, де генеральним партнером виступало адвокатське об’єднання «EQUITY». Керуючий партнер фірми Олег Маліновський відомий як адвокат бізнесмена, пов’язаного з Грановським, у справі щодо ТРЦ «Sky Mall». Його колишній партнер Віктор Барсук також належав до кола наближених до Грановського юристів. Згодом Барсук одружився зі скандально відомою суддею Мариною Барсук, на весілля якої приїхав підсанкційний олігарх Павло Фукс.

Участь Мельника у заході могла би виглядати пересічною, проте слід веде набагато глибше. З’ясувалося, що мати його дружини – Олена Купчук – у 2012–2013 роках керувала ТОВ «Санхаусінвест», зареєстрованим у будівлі на вулиці Богомольця, 7/14, буквально через дорогу від МВС. Саме ця будівля, за словами джерел, була відома як місце роботи конвертаційного центру, прикритого депутатською приймальнею колишнього «регіонала» Ельбруса Тедеєва. Приміщення з таким статусом фактично було недоторканним для правоохоронців.

В офісі часто бував адвокат Олексій Кучер — виходець із Харкова, юрист із сумнівною репутацією, який захищав учасників справи «рюкзаків Авакова». У 2019 році Кучер став депутатом від «Слуги народу», згодом очолив Харківську ОДА, а нині керує Державною регуляторною службою. Він задекларував 77 біткоїнів, вартість яких на сьогодні перевищує 7 мільйонів доларів. Не виключено, що саме Кучер міг підштовхнути Мельника до інвестицій у криптовалюту, адже, за даними ЗМІ, у поліцейського є криптогаманець на близько 400 тисяч доларів.

В офісі на Богомольця працювали також підприємства, пов’язані з переробкою пластику та фінансовими операціями. За словами співрозмовників, саме з цих структур формувався конвертаційний фонд, частково зав’язаний на банк «Південний», який вважали «кишеньковим» для бізнес-партнерів Грановського.

Усе це переплітається з робочою діяльністю Оксани Мельник, яка нині працює адвокатом та представляє інтереси чиновниці з екологічної сфери, що має понад півсотні протоколів про корупцію.

Джерела переконують, що реальні статки родини Мельників набагато масштабніші, ніж це видно в деклараціях, але закритість реєстрів не дозволяє перевірити цю інформацію. Водночас збіг інтересів та зв’язків між Мельником, його родичами, адвокатами з оточення Грановського та фірмами, що працювали в будівлі на Богомольця, свідчить про складну схему, яка могла десятиліттями ховати активи та прибутки.

Покровськ дедалі частіше називають уособленням нового етапу російсько-української війни, де бойові дії переходять у складний формат протистояння всередині міської забудови. Тут майже неможливо чітко провести лінію фронту: вона розмита між житловими кварталами, промисловими зонами та вузькими вулицями. У таких умовах російські диверсійні групи діють малими мобільними підрозділами, проникаючи в місто, маскуючись під цивільних або навіть під українських військових, і завдають точкових ударів по обороні.

За даними військових, тактика противника зводиться до раптових атак, розвідки боєм і підривної діяльності у глибокому тилу. Диверсанти намагаються уникати відкритих зіткнень, діючи приховано, що суттєво ускладнює роботу українських захисників. У місті панує постійна напруга: кожна підозріла постать може виявитися ворогом, а будь-який двір — точкою раптової атаки.

За оцінками аналітиків, російська армія змінила тактику і перейшла до формату “демеханізованої” війни — без великих колон техніки, які легко виявляють дрони. Замість цього РФ просувається дуже малими групами по 3–5 осіб.

“Лінія фронту розмивається“, — пояснює фінський аналітик Еміль Кастехельмі.

Російські розвідувальні дрони шукають прогалини в українській обороні. Через нестачу особового складу та постійний аеророзвідковий тиск повністю закрити місто від проникнень практично неможливо. Невеликі ворожі групи заходять у Покровськ велосипедами, мотоциклами, цивільним транспортом або пішки, користуючись туманом і дощем.

Однією з головних проблем стала неможливість швидко визначити, хто перед тобою — свій чи ворог. Українські військові повернулися до тактики перевірочних слів. Одне з ключових — “паляниця”. Але навіть це не завжди допомагає.

Ризики френдлі-файру зростають. Один з командирів пригадує, як бійцям заборонили відкривати вогонь по БМП, бо начебто “вона своя”. Виявилося, що це була російська машина. Її знищили дроном тільки після уточнення ситуації. В іншому випадку українська бригада помилково ліквідувала власні наземні безпілотники “Терміти”.

Бойові дрони стали ключовим інструментом української оборони в місті. Саме вони знаходять диверсантів та наносять удари по їхніх укриттях. Тому російські групи першими намагаються вийти на операторів — і вбивають їх.

“Наш другий ешелон не працює, а він дає 90% ударів“, — кажуть військові. Без цих ударів складніше зупиняти невеликі групи ворога на підході до міста.

За оцінкою Deep State, Росія наразі контролює щонайменше половину Покровська. Решта територій — сіра зона, де бої точкові та хаотичні. Немає жодного району, який би повністю контролювали українські сили.

Президент Володимир Зеленський раніше заявляв про близько 300 російських диверсантів у місті, проте військові кажуть, що реальна цифра може бути значно вищою.

До Покровська перекинули елітні підрозділи. Бійці “Азову” намагалися стабілізувати фронт улітку, а спецпризначенці ГУР прибували на гелікоптерах Black Hawk, щоби відновити логістику та координацію. Однак російська тактика повільного проникнення продовжує діяти.

Покровськ залишається ключовою точкою перед можливими ударами РФ на Краматорськ і Слов’янськ. Аналітики не прогнозують стрімкого прориву ворога, адже тактика малих груп не передбачає швидкого просування.

“Якщо ви просто просуваєте піхоту, на якомусь рівні вас зупинять“, — зазначає Кастехельмі.

Хоч захоплення Покровська і не гарантує Росії швидкого контролю над Донбасом, тактика інфільтрації має одну критичну перевагу — її надзвичайно важко зупинити.

Українські банки у 2025 році суттєво активізували роботу щодо стягнення заборгованостей, подаючи рекордну кількість судових позовів до клієнтів. За даними Державної судової адміністрації, цього року фінансові установи подали 100 434 позови — це найвищий показник за останні сім років і майже в півтора раза перевищує кількість позовів торік. Статистичні дані, оприлюднені через Опендатабот та опубліковані виданням «Закон і Бізнес», свідчать про безпрецедентне зростання правових дій банків проти боржників.

З 2019 року загальна кількість поданих банками позовів щодо боргових зобов’язань клієнтів досягла 511 865, що демонструє стабільну тенденцію до активного захисту фінансових інтересів. Лідером серед позивачів залишається ПриватБанк, який подав 191 353 позови, на другому місці Універсал Банк із 115 702 зверненнями до суду, а на третьому — А-Банк із 60 421 позовом. Крім того, серед активних банків, що відстоюють свої права у судах, також фігурують Сенс Банк (25 283 позови) та ряд інших фінансових установ, які систематично звертаються до суду для стягнення боргів.

У 2024 році понад 70% усіх банківських позовів припали на три установи: Універсал Банк/Mono — 28 213 звернень, А-Банк — 22 221, та ПриватБанк — 20 278. З помітним відривом далі йдуть ПУМБ (9 225) та Сенс Банк (6 831).

Статистика також демонструє суттєве зростання активності деяких банків у стягненні заборгованості. Так, Таскомбанк збільшив кількість позовів у 3,5 раза, ПриватБанк — у 1,8 раза, Кредобанк — у 1,7 раза, А-Банк та Сенс Банк — у 1,6 раза.

Водночас кілька банків скоротили свою судову активність. Найбільше падіння зафіксовано у Юнекс Банку — у 4 рази. Вдвічі менше позовів подали Креді Агріколь та Укргазбанк.

Зростання кількості банківських позовів свідчить про активнішу політику установ щодо повернення проблемної заборгованості, що стає відчутною тенденцією поточного року.