Накрити новорічний стіл стає все дорожче: як змінились ціни на популярний салат

Тимур Ткаченко, начальник Київської міської військової адміністрації, виступив із різкою публічною критикою на адресу мерії столиці під керівництвом Віталія Кличка, звинувативши її у саботажі реформ і збереженні корупційних схем, які впливають на столичні ярмарки. За словами Ткаченка, через місяць після того, як мер Кличко дав доручення навести порядок на цих ярмарках, результатів немає, що свідчить про відсутність реальної політичної волі для змін. Начальник КМВА зазначив, що затягування процесу пов’язане з наявністю "чорних схем", які заважають реальним змінам.

Згідно з Ткаченком, саме через ці непереборні зв’язки та інтереси старої влади в мерії, які сприяють збереженню корупції, столичні ярмарки не змогли стати прикладом прозорості та порядку. Військовий адміністративний керівник підкреслив, що в умовах війни подібні дії є справжньою зрадою громаді, адже відволікають ресурси та увагу від більш критичних питань — захисту міської інфраструктури.

Йдеться про директора департаменту промисловості КМДА Володимира Костікова. За словами Ткаченка, саме він мав вибудувати прозору систему роботи ярмарків «за дорученням мера». Але цього не сталося.

«Минув місяць, а результату нуль. Чому? Бо за цією “затримкою” стоять прізвища, гроші й старі зв’язки. Я неодноразово давав доручення. І вони ігноруються. Як мої, так і Кличка, до речі», — заявив Ткаченко.

Начальник КМВА підкреслив, що ситуація для нього не просто про адміністративну інертність. На його думку, це політичний саботаж на користь старих потоків.

«Коли чиновники саботують зміни навіть під час війни — це не бездіяльність, а зрада громади», — сказав він.

Ткаченко також натякнув на спосіб життя тих, кого він звинувачує. За його словами, чиновники пояснюють затримки браком часу і грошей, але паралельно знаходять ресурси «на банкети» і навіть дозволяють собі гуляти в робочий час. І це, каже він, відбувається тоді, коли місто публічно скаржиться, що в бюджеті не вистачає коштів на критичні речі — зокрема, на захист інфраструктури.

«А потім ми говоримо, що в міста недостатньо коштів на захист критичної інфраструктури. Ну так їх і не буде, якщо так працювати», — резюмував він.

Ці слова доповнюють більш широку лінію публічних звинувачень, які останніми тижнями Ткаченко озвучує на адресу команди Кличка. Він неодноразово говорив, що підзвітні меру департаменти навмисно зривали рішення, пов’язані з безпекою міста, починаючи від встановлення мобільних укриттів і закінчуючи організацією елементарних правил цивільного захисту. Зокрема, Ткаченко стверджував, що окремі посадовці мерії блокує розгортання системи мобільних укриттів, перекладаючи відповідальність на районні адміністрації, які не мають достатньої компетенції для складних закупівель.

Паралельно він публічно атакує Кличка за розподіл грошей міста. На думку Ткаченка, бюджетні пріоритети Києва викривлені: замість того, щоб в першу чергу фінансувати укриття й протиповітряний захист, кошти йдуть на іміджеві для мера проєкти на кшталт Подільсько-Воскресенського мосту. Сам міст він назвав «символом не розвитку, а особистої корупції», нагадавши про багаторічне будівництво та вартість у 18 мільярдів гривень. Він звинуватив мера у тому, що той «відкривав міст тричі» і водночас перекладав провалені напрямки безпеки на інших.

Це протистояння вже давно вийшло за рамки внутрішніх службових нарад. Воно стало публічним політичним протистоянням за контроль над Києвом. Кличко звинувачує КМВА в узурпації повноважень і спробі «розбалансувати владу в столиці», натякаючи, що Банкова через військову адміністрацію хоче перехопити політичний контроль над містом. Натомість Ткаченко публічно говорить про саботаж безпекових рішень, «старі схеми» і нецільове використання грошей міської громади.

На тлі війни й ударів по енергетичній інфраструктурі столиці це протистояння стає фактором безпеки. Ткаченко прямо заявляє: якщо міські департаменти й далі гальмуватимуть зміни, відповідальність за наслідки обстрілів — від відсутніх укриттів до виведеної з ладу інфраструктури — має лежати не тільки на російських ракетах, а й на тих, хто в Києві блокує рішення.

Нещодавній інцидент на пункті пропуску «Рава-Руська – Хребене» вкотре привернув увагу до проблеми незаконного переміщення готівкових коштів через кордон. Пасажирка автобуса намагалася вивезти 20 600 доларів США без належного декларування, що вдвічі перевищує встановлений ліміт у 10 000 євро. У результаті правоохоронці склали протокол за ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України.

Подібні випадки стають все частішими та свідчать про масштабні порушення, які не обмежуються поодинокими ситуаціями. З початку повномасштабного вторгнення кількість спроб незаконного вивезення валюти з України вимірюється сотнями. Проте до суду доходить лише невелика частина справ, що робить контроль за фінансовими потоками особливо складним.

Після змін у законодавстві 16 червня 2022 року штраф за недекларування перестав бути символічним. Якщо раніше він становив лише 1 700 грн незалежно від суми, то зараз громадяни зобов’язані сплачувати 20% від перевищення дозволеного ліміту. Конфіскацію валюти при цьому скасовано.

За офіційними даними Державної митної служби, лише за перші шість місяців 2022 року було складено 424 протоколи за недекларування валюти. Найбільше порушень зафіксовано у січні та лютому (169 і 147 відповідно), тоді як після початку повномасштабного вторгнення їхня кількість різко впала.

З 2022 по 2025 рік до суду дійшли лише 16 справ щодо недекларування валютних коштів. Загальна сума незадекларованої валюти, зафіксована в цих рішеннях, становить понад 5,4 млн доларів США та 1,1 млн євро.

Рекордсменом вважають Василя Мустецу — батька колишнього заступника Генпрокурора Ігоря Мустеци. У березні 2022 року він намагався вивезти понад 1,1 млн доларів і 100 тис. євро. Суд зрештою закрив справу через пропуск строків.

На другому місці — юрист і громадський діяч Костянтин Бєдовий, якого у березні 2022 року зловили на спробі вивезти понад 590 тис. доларів і 47 тис. євро. Суд обмежився мінімальним штрафом.

А от у випадку Марії Трифонової, відомої як цивільна дружина ексзаступника голови Держмитслужби Руслана Черкаського, суди стали на бік митниці. За спроби вивезення 500 тис. і 150 тис. доларів у двох епізодах вона отримала штрафи на сотні тисяч гривень.

Втім, більшість порушень залишаються поза публічним простором, адже якщо порушник визнає провину і сплачує штраф, справа не потрапляє до суду. У такий спосіб реальні масштаби “сірого” витоку валюти залишаються невідомими.

Наступним кроком у дослідженні теми стане аналіз статистики сусідніх країн — Польщі, Румунії та Угорщини — щодо сум, які українці декларують при в’їзді. Саме там, імовірно, відображено реальні обсяги капіталу, що залишає Україну.

Тривога стала постійним супутником багатьох людей. Щодня ми стикаємось з інформаційними навантаженнями: новини, соціальні мережі, робочі обов’язки, взаємодія з іншими людьми — усе це може створювати відчуття невизначеності та напруги. Проте важливо розуміти, що тривога не є чимось незмінним і непереборним. Це природна реакція організму на стрес, яка може бути не тільки неприємною, але й корисною у певних ситуаціях, адже вона мобілізує ресурси для боротьби із загрозою. Проблема виникає тоді, коли цей стан стає хронічним, і тривога стає постійним фоном нашого життя. Тоді настає момент, коли її можна і потрібно навчитися контролювати.

Психологи наголошують на кількох простих, але ефективних практиках, які допомагають знизити рівень тривоги. Ось деякі з них:

Один із перших кроків — дати цим думкам вийти назовні. Ведення щоденника працює як розвантаження. Коли ви записуєте: “я боюся, що не встигну, і мене звільнять” або “мені страшно за близьких”, це перестає бути розмите некероване відчуття і перетворюється на конкретну тезу. Конкретне легше перевірити: чи це справді ймовірно, чи це уява, роздута тривогою.

Друга техніка — дихання. Повільні глибокі вдихи й довгі видихи запускають парасимпатичну нервову систему — те, що умовно відповідає за «заспокоїтися, переварити, відновитися». Кілька хвилин такого дихання на день поступово знижують рівень напруги в тілі. Це не “йога для інстаграму”, а реальний фізіологічний вплив: серце б’ється повільніше, м’язи розслабляються, думки стають менш хаотичними.

Третє — гігієна інформації. Безперервний скрол соцмереж і новин формує відчуття, ніби небезпека всюди і постійно. Психологи радять виставляти рамки: наприклад, дивитися новини двічі на день у визначений час, а не кожні 10 хвилин, і вимкнути пуші, які вриваються в роботу чи відпочинок. Це не “байдужість”, це турбота про психіку.

Четверте — дія замість фантазування катастрофи. Тривога любить “а що буде, якщо…”, але не любить план. Якщо ви конкретно прописуєте: що я можу зробити сьогодні, щоб ситуація стала хоч трохи кращою — ви повертаєте собі відчуття контролю. Навіть маленька дія (“напишу лист”, “подзвоню лікарю”, “відкладу 200 грн у резерв”) знижує напругу сильніше, ніж дві години накручування.

П’яте — тіло треба виводити з режиму постійної напруги. Тут працюють будь-які практики, які змушують вас вийти з голови в тіло: коротка прогулянка, розтяжка, теплий душ, медитація, йога, релаксаційні вправи. Це не про “стати ідеальним дзен-гуру”, а про дати нервовій системі сигнал: зараз ми в безпеці.

Психологи наголошують: ключ у регулярності. Не обов’язково витрачати годину, не обов’язково “вірити в медитацію”. Достатньо виділити собі ці умовні 10 хвилин на день, щоб поступово зменшувати фон тривоги й повертати собі відчуття, що ви керуєте станом, а не стан вами.

Нещодавно відбулася важлива і зворушлива подія у родині відомої телеведучої Лесі Нікітюк. Разом зі своїм нареченим, військовим Дмитром Бабчуком, вона похрестила свого 4-місячного сина. Це святкування стало справжнім духовним моментом для сім'ї, і для Лесі, зокрема, ця подія мала величезне значення. Про хрещення Нікітюк повідомила своїх підписників в Instagram, де опублікувала фото перед початком самого обряду.

Хрещення відбулося в одному з найбільш величних храмів Києва — Михайлівському Золотоверхому соборі, що додало урочистості та важливості цьому моменту. Леся зазначила, що ця подія стала для неї не просто сімейною традицією, а й важливим духовним етапом. Вона поділилася своїми почуттями з підписниками: «Днями в нашій родині відбулося світле свято. Ми похрестили сина. Ми дуже готувалися до цієї події, бо особисто для мене це велике таїнство і відповідальність».

Наречений Леся, Дмитро Бабчук, розкрив ім’я хлопчика — Оскар. За словами Дмитра, вибір імені був особливим: у його родині чоловіків протягом сім поколінь називали лише Михайлом або Дмитром, тож сина він вирішив назвати інакше. «Прошу вітати поважного козака — Бабчук Оскар Дмитрович», – написав Дмитро.

Для родини це хрещення стало важливою духовною подією, яка підкреслила значення сімейних цінностей та традицій.

У місті Еспоо, що у Фінляндії, стався випадок, який викликав обурення серед української громади та привернув увагу ЗМІ. На уроці музики 11-річну ученицю українського походження змусили виконувати російську пісню «Калінка», відому своєю асоціацією з хором Червоної армії та символікою російської військової історії. Про інцидент повідомила національна телерадіокомпанія Yle.

Мати дівчинки, Ірина Горкун-Сілен, розповіла, що інцидент стався у школі Storängen. За її словами, того дня у рамках уроку музики діти знайомилися з елементами російської культури, і вчителька запропонувала всім учням заспівати «Калінку». Для української дитини така вимога виявилася емоційно важкою та неприємною, враховуючи сучасний контекст війни в Україні та її особисте ставлення до символіки, пов’язаної з агресором.

Ніколь відмовилася, пояснивши, що вона українка і не хоче співати російською. У відповідь педагог сказала, що «у школі про війну не говорять». За словами матері, дівчинка зрозуміла, що отримає погану оцінку, якщо відмовиться, тому була змушена співати, хоча це її глибоко образило.

Директорка школи Елінор Гелльман заявила, що навчальний заклад «вітає всіх дітей незалежно від походження» і дотримується державної навчальної програми. Вона наголосила, що на уроках мистецтва діти знайомляться з різними культурами, а завдання обираються педагогічно обґрунтовано.

Однак у Національному управлінні освіти Фінляндії визнали, що в умовах війни певний навчальний контент може викликати сильні емоції. Юристка управління Хейді Руонала наголосила, що вчитель у таких випадках повинен проявити гнучкість і надати дитині альтернативне завдання.

Голова Товариства українців у Фінляндії Василь Гуцул заявив, що цей випадок порушує важливе питання: чи доречно нині популяризувати російську культуру в школах. Він додав, що проблема значно глибша — адже багато державних послуг для українських біженців у Фінляндії досі надаються російською мовою.

Міністерство освіти Фінляндії поки не прокоментувало інцидент, але українська громада закликає переглянути навчальні підходи, щоб уникати ситуацій, які можуть травмувати дітей, що втекли від війни.

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.

Ринок оренди житла в Україні у листопаді зазнав помітних коливань, що відобразилися на різних регіонах країни по-різному. Якщо у деяких містах ціни впевнено рушили вгору, то в інших оренда навпаки подешевшала. Такі зміни свідчать про нестабільність попиту, який нині формується під впливом сезонних чинників, міграційних процесів та загальної економічної ситуації.

Найбільше здивування цього місяця викликав Ужгород, який очолив рейтинг за вартістю оренди. Середня ціна однокімнатної квартири тут сягнула 19 700 гривень на місяць, що на 5% більше, ніж пів року тому. Така тенденція може бути пов’язана з активним попитом серед внутрішніх переселенців і зростанням ролі прикордонних регіонів, де стабільна інфраструктура та відносно спокійна ситуація приваблюють орендарів.

Суттєво подорожчав Івано-Франківськ: середня вартість оренди однокімнатної квартири сягнула 16 тисяч гривень, що на 17% більше, ніж навесні. У Луцьку ціни залишились стабільними — 15 тисяч гривень.

Найдешевше орендувати житло у Харкові — 4 500 гривень на місяць, попри те, що за пів року ціна зросла на 13%. У Запоріжжі оренда коштує близько 5 тисяч, у Миколаєві — 6 тисяч гривень. Найбільше падіння — у Сумах: оренда знизилася на 28% і становить у середньому 6 500 гривень.

Двокімнатні квартири традиційно дорожчі. Ужгород знову лідирує — 25 300 гривень на місяць (+10%). Далі Київ — 23 тисячі (–15%) і Львів — 21 тисяча (+5%). В Івано-Франківську оренда двокімнатного житла становить 17 700 гривень (+9%), у Чернівцях — 14 800 (без змін), у Дніпрі та Черкасах — по 14 тисяч. У Вінниці ціна піднялася до 14 тисяч гривень (+17%).

Найдешевші “двушки” у Запоріжжі — 6 500 гривень (–4%), у Харкові — 7 тисяч (+17%), у Миколаєві — 7 500 гривень (стабільно), а у Сумах ціна впала до 8 тисяч гривень (–33%).

За словами експертів, у листопаді ринок оренди в Україні увійшов у спокійну фазу. Активність орендарів зменшилася на 20–30% порівняно з вереснем та жовтнем. Це пов’язано не лише із сезонністю, а й з відтоком молоді за кордон.

Орендодавці поки не поспішають суттєво знижувати ціни, але стали більш схильними до торгу. Термін пошуку орендаря зріс: якщо раніше квартиру можна було здати за тиждень, тепер процес триває кілька тижнів.

На ціни почали впливати і відключення електроенергії. Квартири на верхніх поверхах без автономного живлення стають менш привабливими. Їхня вартість може знижуватися на 20–30%, зазначають експерти. Водночас житло з генераторами, автономним опаленням або газом навпаки користується підвищеним попитом.

Аналітики прогнозують, що до кінця 2025 року істотного зростання вартості оренди не буде. Можливі коливання в межах 5%, але без різких стрибків. У разі загострення бойових дій у східних областях ціни можуть зрости через збільшення попиту з боку переселенців.

Регулярні відключення світла здатні, навпаки, зменшити вартість певних типів житла — передусім квартир на високих поверхах або у будинках без генераторів.

Отже, ринок оренди в Україні наразі перебуває у стані стабілізації. Найдорожче житло — у західних регіонах, тоді як на сході та півдні оренда залишається доступнішою.

Медичні експерти звертають увагу на критичний рівень дефіциту йоду в Україні, що є однією з найбільших проблем для здоров'я нації. Велика частина населення країни не отримує необхідної кількості цього важливого елементу, що має серйозний вплив на функціонування щитоподібної залози, енергетичний обмін і навіть когнітивний розвиток дітей. За статистикою, багато українців отримують лише 40–80 мікрограмів йоду на добу, що значно нижче рекомендованої норми в 150–200 мікрограмів для дорослих. Особливо тривожна ситуація в регіонах, де понад 60% населення живе в умовах природного йододефіциту, що значно ускладнює ситуацію.

Україна є класичним прикладом йододефіцитної території. Ґрунти та вода в більшості областей мають низький вміст йоду, що, своєю чергою, впливає на локальні продукти харчування. Це означає, що навіть продукти, які повинні були б містити йод, часто не забезпечують організм людини необхідною кількістю цього елементу. Крім того, це ставить під загрозу не лише здоров'я дорослих, але й розвиток майбутніх поколінь, зокрема дітей, що можуть страждати від порушень у розвитку мозку, зниження інтелектуальних здібностей і концентрації.

Чому це важливо. Йод — ключовий елемент для синтезу гормонів щитоподібної залози. Ці гормони керують обміном речовин, рівнем енергії, температурною чутливістю, роботою мозку. МОЗ наголошує, що дефіцит йоду особливо небезпечний для вагітних і дітей: нестача може впливати на розвиток мозку плода і нервової системи дитини, підвищувати ризик затримки росту і когнітивних порушень у майбутньому.

Як проявляється йододефіцит у дорослого. Лікарі звертають увагу на однаковий набір скарг: хронічна втома і сонливість, відчуття уповільненості, “туман у голові”, проблеми з концентрацією, суха шкіра, ламке волосся та нігті, постійне відчуття холоду, набряки, схильність до набору ваги без очевидних змін у раціоні. Часто збільшується щитоподібна залоза (зоб), як спроба організму “витиснути максимум” із мізерних запасів йоду.

Наслідки для здоров’я не обмежуються косметикою чи втомою. Тривалий дефіцит йоду може призвести до гіпотиреозу — стану, коли щитоподібна залоза працює уповільнено й виробляє замало гормонів. У важких випадках у дітей це пов’язують із ризиком порушень інтелектуального розвитку, у дорослих — зі стійкою слабкістю, підвищеним холестерином і проблемами з терморегуляцією.

Що можна зробити зараз.Перше і найпростіше — перейти на йодовану сіль у щоденному харчуванні. Саме масова йодизація солі вважається базовою профілактикою в країнах з нестачею йоду. За оцінками фахівців, якщо для приготування їжі системно використовується йодована сіль, добове споживання йоду в дорослого наближається до рекомендованого рівня.

Друге — додати продукти, які природно містять більше йоду: морську рибу (лосось, тріску, камбалу, тунець), морепродукти, морську капусту, молочні продукти, яйця. Так організм отримує мікроелемент не у вигляді таблеток, а через раціон.

Третє — не займатися самолікуванням. Йод — не “вітамін для настрою”, і надлишок так само шкідливий, як дефіцит. Препарати калію йодиду (йодидні таблетки) використовують під наглядом ендокринолога, особливо якщо вже є вузли чи інші зміни в щитоподібній залозі. МОЗ рекомендує регулярно проходити профілактичний огляд щитоподібної залози й контролювати її стан, зокрема людям із сімейним анамнезом хвороб ЩЗ, вагітним і жінкам, які планують вагітність.

Головний меседж лікарів простий: постійна втома, набір ваги “нізвідки”, сухість шкіри й проблеми з концентрацією — це не завжди «осінь і стрес». В українських реаліях це часто маркер ендокринної нестачі йоду. І чим раніше це перевірити, тим менша ймовірність довгострокових ускладнень для обміну речовин, серця й мозку.